Розділ 18 ПРОЕКТ
"СЕРЕДИНА РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ"

Розділ 18

ПРОЕКТ «СЕРЕДИНА РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ»

Ще не встигли у Києві як слід відзначити перемогу у поході на схід, а до князя вже прибув таємний посол від ромейського імператора. Прибув не з порожніми руками, а обіцянки привіз такі, що від них могла запаморочитися голова у будь-якого європейського політика того часу. Князь Святослав пристав на усі пропозиції, як офіційні, так і неофіційні: Русь була втягнута у європейські політичні змагання, які мали далекосяжні наслідки.

Сліди тих подій збереглися не лише у візантійських хроніках та давньоруських літописах. І досі археологи, проводячи розкопки на території різних сучасних країн Європи натрапляють на переконливі свідоцтва про перебіг, подробиці та наслідки «дунайських походів» великого князя русів.

 

Пропозиція, від якої неможливо було відмовитися
Битва між болгарами та візантійцями. Мініатюра з Хроніки Скіліци, ХІІ ст.Ця
 історія розпочалася далеко від кордонів земель, підвладних князю Святославу. На зміну ди­нас­тії, представники якої на середину Х століття програли войовничим сусідам декілька воєн і тим самим довели імперію ромеїв до повного занепаду, до влади у Константинополі прийшли професійні військові. Це було покоління офіцерів, яке виросло вже після принизливих поразок у битвах з правителями сусідньої Болгарії, коли було майже знищено військову еліту імперії, а нащадки болгарських ханів та князів були проголошені царями, стали рівнею імператорам.
З часом ці амбітні військовики не лише набули бо­йового досвіду у походах на сході та на заході, але, до­сягнувши поважного, як на той час, віку (за 4050 ро­ків) стали не менш досвідченими політиками. Ни­ки­фор Фока, Іоанн Цимісхій, Вард Фока, Вард Склір — прославлені перемогами над численними ворогами Візантії, магістри і дуки імператорської армії — усі вони разом і по черзі взялися виводити з затяжної військової і політичної кризи державу ромеїв.
Першим 963 року виборов вінець Никифор Фока. Коли до Константинополя у черговий раз по данину прибули представники володаря Болгарії, царя Петра І, їм було відмовлено у виплатах. Новий імператор спирався не лише на армію і флот, у арсеналі імперії важливу роль (як завжди) відігравала дипломатія, у тому числі — таємна, підкріплена відповідними сумами з державної скарбниці. 966 року до нового імператора прибули болгарські посли за черговою даниною. Невідомо, чи читав Никифор ІІ Фока трактат Костянтина Багрянородного, але вчинив саме так, як рекомендував один з його вінценосних попередників: направив одних варварів проти других, третіх — проти перших
Однак навіть такий досвідчений політик і військовий, як імператор Никифор ІІ Фока не врахував тих обставин, що його особистий успіх у боротьбі за престол може збурити амбіції молодших політиків, навіть тих, яким він до пев­ної міри довіряв. Одним з «нових облич» при дворі був молодий Іоанн Калокір родом з Херсонеса. Городянин із земель Таврики не лише отримав високий сан патрикія, а і був направлений у далекий Київ із таємною місією: запросити князя Святослава, аби той з півночі розпочав наступ на болгарські володіння.
Деякі дослідники вважають також, що місія мала врегулювати напружені стосунки між русами і Константинополем, які виникли після гучних успіхів князя київського на сході, адже володіння Хазарії були і у Тавриці. А Таврика — це ж Херсонес, тобто ціл­ком законна і давня зона імперських інтересів.Посли з Константинополя приносять дари князю Святославу у Києві (мініатюра із Радзивілівського літопису ХV ст.)
Посольство датують кінцем 967 — початком 968 рр. Про те, що місія була таємною, на думку істориків свідчить той факт, що у літописах про перебіг подорожі патриція Калокіра у Київ1 нема жодного слова, йдеться лише про наслідки, тобто похід на Дунай. Подробиці збереглися у джерелах ві­зан­тійсь­­ких — там вказано навіть кількість золота, з яким ромейський посол прибув до стольного Києва — майже півтони. Тут воно дісталося князю та його воєводам.
На додачу до золота і офіційної пропозиції піти походом на Болгарію Іоанн Калокір додав дещо і від себе. У патрикія не було власних заощаджень, але були знання таємниць візантійського двору і власне бачення того, який можна мати зиск з такого спільника, як київський князь. На перший погляд, план був просто фантастичний. Таємний посол вважав, що саме йому може всміхнутися доля і за допомогою військової підтримки русів, йому, Іоанну Калокіру, вдасться посісти імператорський престол.
Напевно, патрицій мав спільників не лише у Тав­риці (відомій своїми сепаратистськими наст­роя­ми), але й у Константинополі, де на військових, що допалися до вищої влади, багато хто дивився, як на чергових узурпаторів. Хоча навряд чи константинопольські спільники віддали б патрицію престол насправді — адже були і більш законні претенденти. Не складно вирахувати, хто саме. Адже македонську ди­нас­тію зрештою було відновлено, по тому, як візан­тійсь­кі військовики по черзі знищили один одного у не­скінчених битвах за імператорський вінець.
Перший похід князя Святослава у Болгарію - на запрошення імператора Никифора ФокиПро що думав князь Святослав? Його політична програма, яку він проголосив після повернення з першого походу на Дунай, напевно шокувала політиків не лише у Константинополі, але й далеко за його ме­жа­ми. Літопис зберіг для нас короткий виклад політичної заяви, зробленої 27-річним князем: «Не любо мені є в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться: із Греків — паволоки, золото, вино й овочі різні, а з Чехів і з Угрів — серебро й коні, із Русі ж — хутро, і віск, і мед, і челядь». Переяславець сучасні до­слід­ники локалізують по-різному, але усі сходяться на тому, що йдеться про одне з міст на нижньому Ду­наї (або десь поблизу).
Якщо вирахувати віддаль від пониззя Дунаю до схід­них кордонів володінь київського князя, а потім спробувати відкласти відповідну їй на захід та південь, то на­слід­ки здійснення проекту під умовною назвою «Середина руської землі» і справді вражають. Адже вони мали б вивести західні і південні межі держави русів не лише на північне, але й південне узбережжя Середземного моря, і навіть ще далі, до дуже, дуже теплих морів і навіть океанів.
Справила ця програма враження і у Києві. Лі­то­пис свідчить, що мати Святослава, мудра княгиня Ольга, не підтримала його (але і не стала відмовляти): «Погребши мене — іди, куди хочеш». Зрозуміло, літописець у ХІІ ст. не міг вкласти в уста княгині-християнки заклик до війни з Візантією, а отже церквою, від якої вона прийняла хрещення. Але княгиня Ольга того не заборонила, хоча, напевно, могла щось-таке сказати наостанок своєму синові, однак не зробила того.
Про перебіг бойових дій 968972 рр. істориками з різних країн вже написано чимало2, отож ми спробуємо зосередитися на археологічних знахідках, які так чи інакше можна було б пов’язати з давніми подіями.


Сліди війни
Початок війни для князя Святослава був до­сить успішним: підкорив десятки (80, якщо вірити лі­топису) фортець, серед яких — столиця Бол­гарсь­кого царства. Цар Петр І став чи то заручником, чи то почесним полоненим русів. Візантійські джерела називають величезну, як на той час, кількість воїнів, які прибули на Дунай з Русі морем і по воді: 60 тисяч.
Нині неможливо перелічити назви давніх фортець, навіть не усі місця їх розташування відомі дослідникам. Однак деякі знахідки дають змогу хоча б прилизно встановити місця, у яких могли побувати воїни великого князя русів. Саме їх, мабуть, зобразили місцеві жителі на знайденому на території Бол­га­рії під час розкопок кістяному виробі: у човні три бородаті вояки, у переднього спис, останній кермує веслом, борти прикриті трьома круглими щитами.
Частина дослідників вважає, що переважну більшість армії Святослава могли складати вихідці з скандинавських країн з відповідним комплексом озброєння. Якщо прийняти цифру у 60000, про яку пишуть ромеї, то це майже відповідає вірогідному числу ополчення трьох скандинавських королівств — Данії, Швеції та Норвегії разом узятих. Навряд чи 490 кг ромейського золота вистачило б київському володарю, аби підняти у похід таке число варягів. Хіба що обіцянка багатої здобичі у Міклагарді-Константинополі. Однак дружинники в усі часи, як відомо, надавали перевагу готівці, а не обіцянкам. Отож значну частину війська Святославу все одно довелося набирати у землях Русі — від Новгорода до Чернігова, від Києва до Пе­рея­слава.
І все ж воїни з півночі у Болгарії по­бу­вали. Про це свідчить хоча б знайомство з каталогом пред­метів озброєння та військового спорядження, виявленого там археологами під час розкопок, або знайденого випадково. Із нарахованих на 2004 рік 843 предметів3 близько 80, тобто майже 10% мають аналогії на півночі Європи та на Русі, де їх пов’язують переважно з скандинавами. З іншого бо­ку чимало предметів «східного» та «пів­денного» по­ход­ження (частини обла­дунків, шаблі, сокири, спорядження верш­ника тощо) виявлено на пів­ночі, куди вони могли потрапити не лише внаслідок торгівлі, але і як військова здобич.
Як не дивно, найменше знайдено мечів, хоча саме про цю зброю найбільше пишуть давні літописці та автори хронік. Цілий меч виявлено лише один. Але подібні речі не лишали на полі бою, переможці ставали власниками усієї зброї, що лишалася на бойовищі. Власне, про це писав і Лев Диякон у своєму творі. Значно більше шансів натрапити на деталі спорядження, приміром — на якісь металеві частини піхов меча.Знахідки ланцетоподібних вістрів стріл на теріторії Болгарії. Це - вирогідні сліди походів князя Святослава. Умовні позначення: 1 - місце знахідки (цифрою позначена кількість знайдених вістрів стріл) 2 - напрям руху військ князя Святослава; 3 - наступ війська ромеїв
З бронзи у ті часи відливали бутеролі, саме їх виявлено вже чимало. Є зразки, ідентичні знахідкам з Русі. Інші подібні до виявлених у При­бал­ти­ці та Скан­ди­навії, а є зразки, про­тотипи яких можна відшукати десь на Волзі. Ос­тан­ні мог­ли потрапити як трофей до воя­ків кня­зя Свя­тос­ла­ва, які напередодні походу до Бол­га­­рії балканської відвідали Бул­гарію Волзь­ку та її найближчі околиці.
Дуже популярною на пів­но­чі та на Русі зброєю були бойові сокири. Там їх знаходять як у похованнях, так і при розкопках міст чи се­лищ. Назбиралося знахідок від­по­від­них типів сокир і на території Болгарії, проте біль­шість виявлено не у похованнях, а під час розкопок населених пунктів. Серед них трапляються до­сить розкішно оздоблені сріб­лом вироби, гідні очільників військових підрозділів. Знайшли також і спис з срібною інкрустацією, який дослідники теж пов’язують із воїнами півночі. Ці знахідки, коли нанести їх на мапу, досить виразно окреслюють територію, на якій відбувалися бойові дії під час походів князя Свя­то­слава.


«І взяв город списом»
У літописі можна зустріти повідомлення про те, що князь Святослав захопив на Дунаї «вісімдесят городів». Більшість з них була не містами, а фортецями, які з давніх часів захищали дунайські кордони ромеїв від вторгнень варварів. Виявляється, можна спробувати з великим ступенем імовірності «вирахувати» місця, у яких напевно побували руси у ті роки.
Є одна досить специфічна категорія знахідок, яка майже на 100% свідчить про те, що в тому чи іншому місці побували воїни з півночі: це так звані ланцетоподібні вістря стріл4. Причому ці боєприпаси вірогідно було використано на початковій стадії походу, оскільки пізніше лучники неминуче мали б адаптуватися до використання місцевих стріл, як це раніше мало місце на Русі. Якщо нанести на карту місця знахідок подібних вістрів стріл на території Болгарії, то виявиться, що майже усі вони трапилися на північному заході країни, на Дунаї.
Всього подібних місць 12. Серед них є фортеці. Найбільше місцезнаходжень у районі Доростолона-Доростола. Це і зрозуміло, адже тут знаходилося основ­не військо на чолі з князем Святославом і тут відбувалися найтриваліші та найзапекліші бої.
В одному місці знайдено від 1 до 8 вістрів, за­галь­не число знахідок невелике. Більшість пунктів — це руїни давніх фортець, хоча у списку є кілька давніх селищ. До речі, на одному з них, яке називається Одърці, знайшли найбільше вістрів від стріл — 8. Схоже на те, що в околицях Доростола та Преслава руси захопили усі населені пункти — як селища, так і фортеці. Частина населених пунктів так більше і не була відновлена — їх мешканці або загинули, або розбіглися.
Усього фортець у списку місцезнаходжень 7 чи 8, а це складає лише 1/10 частину від названого у літописі числа підкорених військом князя Свято­слава болгарських твердинь. Можливо, решта піддалися без спротиву, визнавши нову владу. Зрештою, місцеві жителі не раз чинили саме так. Так сталося і тоді, коли князь Святослав був змушений відступити з Доростола 971 року — болгарські фортеці, які перед тим контролювали руси, піддалися ромеям без опору.
Одну з них фортець, розташовану на острові Пъкуйул луй Соаре посеред Дунаю досліджували румунські археологи5. Цей острівець знаходиться лише у 20 км на схід від сучасного міста Силістри (в історію Русі воно увійшло, як Доростол). Болгарські дослідники вважають, що візантійську фортецю на цьому острові відновили правителі Болгарії. Під час розкопок виявлено залишки потужних стін (товщиною до 4,2 м і висотою до 10 м!), та прямокутних башт, споруджених з каменю.
Фортеця мала ворота, фланковані двома баштами. Вони виходили безпосередньо до річки, де було влаш­товано пристань для кораблів. Линви, якими при­пинали кораблі, проходили через отвори у стіні.Це була важлива військова ба­за, а, головне, фортеця при­кривала доступ до­ро­сто­ла з боку моря. Мож­ли­во, це укріплення стало одним із перших, яке руси захопили 968 року на Дунаї. І цілком можливо, що її не довелося штурмувати — про знахідки зброї, типової для русів, до­слідники твердині на острові Пъкуйул луй Соаре не по­ві­домляли.


Скарб Преслава
Після того, як прикордонні фортеці не змогли зупинити навалу русів, настала черга столиці Бол­гарського царства — Преслава. Нині на цьому місці археологічний заповідник, розкопки у якому проводяться впродовж кількох десятиліть. У Інс­ти­ту­ті археології Болгарії свого часу навіть було створено філію, дванадцять співробітників якої мали займатися саме дослідженнями центру Першого Бол­гарсь­кого царства. Завдяки цьому вдалося дізнатися чимало про його історію, зокрема про події часів князя Святослава.
Стіни та брама фортеці Преслава, сучасна реконструкція на основі давніх спорудДавню столицю у різні часи називали по-різному. Початкова назва — Преслав за певних обставин була замінена на Іоаннополіс. Потім Іоаннополіс став знову Преславом, та ще й Великим. Є дослідники, які вважають, що Преслав то і є літописний Пе­ре­яславець. Подібна думка виглядає слушною з огляду на те, що болгарська столиця у літописі взагалі не згадана, тоді як із візантійських джерел відомо і про її захоплення русами, і про наступні запеклі бої у цьому місті з візантійськими військами. Літопис повідомляє також про бій між військами Свя­тослава та болгарами, які спочатку зачинилися у «Переяславці», а потім вийшли у поле для битви у великій кількості.
Саме тоді князь і закликав своїх воїнів: «Уже нам тут полягти. Ударимо мужньо, браття і дружино!» Битва тривала до вечора, коли Святославове військо взяло гору і захопило місто. Якщо врахувати, що чисельність війська русів візантійська хроніка визначає у 60000, то для успішного бою (а літопис каже наступне: «і одолівали болгари») з такою армією тре­ба було зібрати чимало вояків. Навіть якщо правий літопис, який повідомляє про 10-тисячне Свя­то­сла­вове військо після перемоги під Пе­ре­я­с­лав­цем, то все одно навряд чи багатотисячне болгарське військо, здатне помірятися силами з потугою русів, могло уміститися у якійсь невеличкій придунайській фортеці.
У будь якому випадку Преслав, як би його не називали руси, було захоплено. Це було велике місто, яке складалося із двох частин — «зовнішнього міста», у якому жили прості смертні, та «внутрішнього», в якому знаходилася резиденція царя. Обидва міста оточували потужні стіни, складені з каменю. Ворота додатково були укріплені парами прямокутних башт. Місто прикрашали муровані церкви, оздоблені мармуровими колонами, різьбленням. Під час розкопок царського палацу археологи натрапили на рештки скляних віконниць — округлі скельця було оправлено у свинцеві конструкції. У ті часи навіть це була розкіш, не бачена у землях, підвладних князю Святославу.
В місті працювали численні ремісничі майстерні, в тому числі керамічні. У них, окрім посуду, виготовляли навіть ікони. Одна з них, знайдена під час розкопок, стала відома усьому світові. Сучасники захоплювалися розкішним царським палацом, його тронною залою, оздобленням палат та храмів. Правителі Болгарії мали вдосталь коштів, аби запросити до себе з Константинополя найкращих зодчих та інших майстрів.
І от тепер до рук переможців мали потрапити величезні скарби, нагромаджені кількома поколіннями підданих ханів, князів та царів могутньої держави нащадків хана Кубрата.
Багатства щедро прикрашених церков Преслава теж мали стати здобиччю русів та їх союзників — угрів та печенігів. Однак дещо цінне переможці так і не побачили того разу, зокрема — деякі речі із царської скарбниці.
Нині коштовності, відомі як «Преславський скарб» можна побачити у музеї в місті Варна. Історія про його віднайдення є прямо таки «хрестоматійною» — копала людина собі землю на городі та знай­шла щось блискуче, подивилася — золото. Так було і того разу, коли поблизу давнього міста Пре­сла­ва  да­ному випадку — на винограднику) господар знайшов у землі коштовні прикраси. Сталося це 1978 року.
Око милували не лише золото, аметисти, кришталь, інше блискуче каміння — витончені ювелірні вироби явно вийшли з рук визначних майстрів свого часу. Коли вони потрапили до рук вчених, то виявилося, що ці речі мають вартість не лише матеріальну, але й історичну — йшлося, можливо, про фамільні скарби болгарської корони!
Розкішну прикрасу деякі дослідники вважають весільним подарунком для візантійської принцеси Марії, онуки імператора Романа І Лекапіна, май­бут­ньої болгарської цариці Ірини. Її одруження з царем болгар Петром І було заходом дипломатичним — так імперія ромеїв скріплювала мир після чергової поразки, завданої войовничими сусідами. Ви­різьб­ле­ні з блискучого каміння качечки, які прикрашали цей шедевр візантійського ювелірного мистецтва, у давні часи вважалися символом сімейного щастя. Хто міг знати тоді, коли Перше Болгарське царство знаходилося у зениті могутності, з якими проблемами матимуть справу онуки Симеона Великого!Окраса Преславського скарбу - золоте намисто, прикрашене аметистами та гірським кришталем, Х ст.
Було там і кілька золотих платівок від діадеми, прикрашеної кольоровими емалями, золоті ґудзики. Уся ця казкова як на той час розкіш була гідною перших осіб у державі. Хто сховав преславський скарб у землю? Хтось із придворних, коли виніс по­тай з палацу? Чи один з воїнів Свя­то­слава перед тим, як вирушити далі, на Константинополь? Власник скарбу так і не повернувся, аби скористатися дорогоцінними речами. Русам теж вистачало пригод, будь яка з них могла виявитися останньою. Отож і випало скарбу пролежати в землі під Преславом майже тисячу років.
Перемоги були блискучими, Болгарське царство було майже повністю захоплене. І тут виявилося, що подальші плани Святослава і ромеїв (у тому числі патриція Іоанна Калокіра) не співпадають. Цілком вірогідно, що розмови про перенесення середини руської землі на Дунай велися у оточенні великого князя Святослава не надто таємно. Конс­тан­ти­но­полю навряд чи було до смаку змінити одного небезпечного сусіда — болгар — на іншого, не менш небезпечного — русів.
Отож слід було якось прибирати з поля бою за­над­то войовничих союзників разом із їх князем. Задля цього у Візантії вдалися до давнього, перевіреного способу — направили одних варварів проти інших. Операція пройшла просто блискуче: переможний початок балканського походу Святослава був брутально перерваний звісткою про похід печенігів на Київ — 969 року йому довелося повертатися на Русь. Серед дослідників є й інша думка: до нападу печенігів на Київ були причетні болгари, які намагалися таким чином відвернути остаточну загибель власної держави. Щоправда, подальші події засвідчили: хто б не вирішив подібним чином позбутися грізного ворога, він не врахував вдачі відважного володаря русів.

1                    Докладний аналіз як дипломатичних зусиль різних сторін, так і перебігу подій 967—972 рр. можна знайти у монографії: А. Н. Сахаров Дипломатия князя Святослава. – М., 1982.

2                    Докладно про хронологію та перебіг подій, а головне – про вірогідні джерела літописних повідомлень та хронік: П. П. Толочко О дунайских походах Святослава//П. П. Толочко Київ і Русь. – К., 2008. – С. 75—86

3                    Знахідки озброєння та спорядження на території Болгарії, датовані VII—IX ст., зібрано у монографії: В. Йотов Въоружението и снаряжението от българското средневековие (VII—IX век). – Варна, 2004

4                    Докладно про подібні вістря стріл йшлося у розповіді про долю одного варяга у Києві, див. розділ «Кияни тисячу років тому».

5                    Про цю фортецю: Димитър Овчаров //История на българите: изкривявания и фалшификации. — София, “ТанНакРа”, 2004. – Ч. 1. – С. 170—200