Розділ 20 НЕСПОКІЙНА
ФЕМА ІМПЕРІЇ

Розділ 20

НЕСПОКІЙНА ФЕМА ІМПЕРІЇ

Час створення феми імперії з центром у Херсоні практично співпадає з роками, коли «стала прозивати ся Руська земля». Сталися обидві події «коли Михайло почав царствувати» — у правління імператора Михаїла ІІІ. Це був початок відліку нової доби для Таврики та слов’янських земель, які увійшли до складу нового державного утворення — Русі. Відомості про подробиці історії Таврики нині вчені шукають і знаходять не лише у давніх хроніках та у землі, але навіть під водою.

 

Змагання за Таврику
Розташування головних населених пунктів феми Херсон, ІХ-Х ст.До таврійських степів та на береги Боспору чи не кожного століття приходили нові кочові орди, які намагалися час від часу вийти з-під влади Хазарії. Остання поступово занепадала після війн з халіфатом та нападів русів, які зрештою і поклали край існуванню каганату. Однак незмінним з століття у століття залишалося одне: присутність Візантії.
У Константинополі не випадково під час конфліктів з русами так переймалися долею заморських володінь у Тавриці. Адже вони відігравали роль висунутого далеко на північ форпоста, який займав особливе місце у політиці стосовно войовничих сусідів. Навіть такий стратегічний партнер, яким була Хазарія, далеко не завжди був надійним. Що вже казати про русів та степові орди, які змінювали одна одну по кілька разів на століття.
Та й самі мешканці Херсона «в разі чого» могли завдавати чималого клопоту. Недаремно Костянтин Баг­рянородний пов­чав свого сина, як слід поводитися у подібних екстремальних, з його точки зору, ситуаціях. Він пропонував насамперед арештувати усі кораблі та конфіскувати товари тамтешніх купців, які тільки знайдуться в ін­ших портах імперії. По­тім слід заборонити усю морську торгівлю із за­ко­лотниками, адже ли­ше так вони можуть вигідно перепродати шкіри, віск, невільників закуплені у сусідів з степів та на Русі. Якщо Херсон припинить торгівлю, то це вдарить по його економіці і по­стачанню харчами, що, безумовно, змусить непокірних городян (а особливо їх керманичів) глибоко замислитися над власною поведінкою. Якщо і це не допоможе, продовжував імператор, то має діяти головна посадова особа феми, повноважний представник центру — стратиг. Для початку — слід відмінити державні субсидії на утримання фортеці (720 золотих монет) та інші виплати(ще 144 монети). Це має підірвати військовий потенціал та обороноздатність Херсона. А коли навіть по­діб­ні санкції не допоможуть, пред­ставнику цент­ральної влади слід забиратися геть з бунтівного міста у якусь сусідню фортецю і укріп­лятися там. Про каральну акцію імператор не пише — її організація, вірогідно, в по­діб­них випадках була майже не­від­во­ротною.План Херсона з міськими укріпленнями, вуличною сіткою та основними спорудами, складений до 35 річниці з початку систематичних археологічних досліджень "по аеропланим съемкам". Червоними крапками позначено деякі місця розкопок 50-х років
Однак центральна влада діяла по відношенню до потенційно неблагонадійної прикордонної феми не лише методами батога. Серед пряників, окрім субвенцій з бюджету, було звіль­нення міста від частини обтяж­ливих податків на ко­ристь Константинополя. І це були не загальні декларації, а ціл­ком реальні пільги, які мають, хоч і непряме, археологічне підтвердження: на разі у місті не знайдено жодної (!) печатки протонотаріїв — збирачів цих видів імперських податків.
З наведеного вище можна зробити висновок, що місто у ІХ-Х ст. економічно пов­ністю залежало від зов­нішньої торгівлі і на­віть харчами забезпечити себе як слід не могло, за винятком хіба що риби і солі.
Державні субсидії витрачали на утримання чиновників (і якогось військового контингенту) та ремонт укріплень, що теж було однією з умов виживання Хер­со­на. Обходилося це Конс­тан­тинополю у відносно невелику суму — 864 золотих монети, або 4,68 кг золота1. Зауважимо, що на­віть як на ті ча­си плата виглядає сим­волічною, особливо за таку унікальну війсь­кову базу у Тавриці, якою був Херсон.
Адже саме звідси здійснювався на­гляд за військовими приготуваннями су­сі­дів. Саме сюди ма­ли у разі чого прямувати посли з Конс­тан­тинополя, аби за­ла­годити справи з тими ж пацинаками-па­ча­на­ки­тами. І мешканці Херсона були не­за­мін­ними посередниками у подібих переговорах, ад­же лише вони знали, якому вож­дю скільки і чого слід дати, аби справу було зроблено — і про це не за­був нагадати синові Кос­тян­тин Багрянородний.


Корсунь-Херсон: життя триває
Як бачимо, життя у місті не було простим і городяни мали в Константинополі далеко не найкращу репутацію. Знав би Костянтин Баг­ря­но­род­ний, що накоїть лише за кільканадцять років по на­пи­санню його інструкцій славний Іоанн Калокір з Херсона! Слід, мабуть, віддати імператору належне: намагався передбачити вірогідні ризики і це йому майже вдалося.
Місто, захищене потужними мурами і під пильним оком імперських стратигів та інших посадових осіб продовжувало жити своїм, буденним життям. Працювали керамічні майстерні, виробляючи щороку величезну кількість амфор, глечиків, горщиків та інших потрібних у господарстві речей. В тому числі багатоярусних світильників, які стали зразком і для київських майстрів. Під час розкопок виявлено різноманітні ремісничі вироби, колись зламані або загублені власниками. Щось по­тра­пило у землю під час тотальних руй­нувань, яке зазнало місто наприкінці Х або на початку Х ст. На деяких ділянках міс­та після цього життя відновилося не скоро, або не відновилося взагалі. Знахідки дають змогу в загальних рисах встановити асортимент продукції та скласти приблизний перелік ремісничих професій, які існували тоді у головному місті феми.
Амфорна пара, виготовлена у майстернях Херсона, Х ст.Працювали ковалі, виготовляючи завжди по­тріб­ні людям великі і маленькі ножі, цвяхи, скоби, рибальські гачки різних розмірів. На рибалок працювали і ливарники. У одній з майстерень знайдено виготовлені з каменю форми для відливання з свинцю кілець, які використовували в якості грузил для рибальських сіток. Грузил різної форми (і ваги) знайшли під час розкопок чимало. Самі сітки, напевно, теж виготовляли десь у місті. Розкішно виглядають вироби з кістки, прикрашені різьбленим орнаментом — їх знаходять майже у кожному житлі.Фолліси, відлиті у Херсоні. На них зображено монограми з іменами правлячих імператорів
А ще знайдено гарні зразки різьблення по каменю. На деяких плитах збереглися зображення тварин. Дуже симпатично виглядають вирізьблені давніми майстврами великі кицьки — барси та пантери. Часом досить складно визначити, які ж саме споруди прикрашали ці вироби. Настане час, і подібні зображення з’являться у далекому Києві, а згодом і в інших містах Русі, прикрасять величні християнські храми. Можливо, хтось із херсонських умільців подався на заробітки на Русь — може, і не таку цивілізовану, як візантійська фема, але заможну і здатну оплатити, як слід, працю майстрів, і не мідяками, а справжнім сріблом чи навіть золотом.
Також чи не у кожному житлі знаходять монети, якими мешканці міста мали якось розраховуватися за усі ці речі, а також харчі, одяг, послуги. Як частенько бувало і буває, господарі гублять дрібні гроші і не дуже переймаються їх пошуками. Чимало таких за­губ­лених монет знайдено Херсоні. Переважно — це позеленілі від часу, а го­лов­не — тривалого перебування в землі кружальця, сильно кородовані, вагою від 23 до 57 грамів і діаметром від 1618 до 2024 мм. Іноді дослідники натрапляють на скарби, що складаються з цього дрі­б’яз­ку, які були сховані, мабуть, у скрутні часи — а такі не раз і не два наставали у Херсо­ні. Дослідження зна­хідок показали, що май­же усією цією «грошовою масою» місто (причому впро­довж кількох століть) забезпечувало себе самостійно, не покладаючись на надходження з столичної скарбниці.


Гроші з ливарної форми
Виявилося, що майстрам у Херсоні доводилося відливати і більш поважні (і не менш потрібні в повсякденному житті) речі, аніж різноманітні грузила для рибальських сіток. І виловлену в морі рибу, і грузила для сітей, і сіль, щоб рибу засолити доводилося купувати і продавати щодня, так само, як і чимало інших, потрібних у житті речей. В обігу мало знаходитися достатньо готівки, частину якої мешканцям Херсона доводилося виготовляти самотужки, теж із застосуванням ливарних форм.
Впродовж ос­тан­ніх 20 років економісти та по­лі­тики в Україні час від часу не забувають звинувачувати владу у тому, що вона поспішає увімкнути «друкарський верстат» аби мати вдосталь грошей, яких завжди не вистачає у державній скарбниці. У Хер­со­ні проблем з друкарським верс­та­том не було, адже паперові банкноти у Візантії не використовували. Натомість були монети — золоті, срібні та мідні (тобто бронзові). Якщо карбування золотих і срібних мо­нет з ликами правлячих імператорів, усіх цих номисм та міліарисіїв було монополією монетного двору у Конс­тан­ти­нополі, то на виготовлення дрібної розмінної монети для провінційних міст у столиці особливо не витрачалися.
Власне, виготовити потрібну кількість монет могли, але одразу ж постало б питання: а яким чином транспортувати десятки (а може і сотні) тон готових виробів з головного монетного двору до ближніх, а особливо — до віддалених куточків імперії? Державні дотації, про які було згадано на початку розділу, надходили у золоті, яке у випадку з Херсоном можна було розмістити у невеликому (відносно) мішечку. Теоретично, одна золота монета — номисма відповідала аж 288 мідякам-фоллам2.
У перерахунку на них річні видатки Херсону складали аж 248832 монети відповідного номіналу! Навіть перелічити їх було справою не простою, ну, а процес транспортування можна спробувати уявити Однак у кінцевому результаті усі ті номисми (окрім хіба що «відкатів») мали обернутися на виплати дрібніші, а ті у свою чергу — розійтися по кишеням вояків і торговців, ремісників, рибалок, які лічили свої поточні щоденні прибутки виключно у мідяках.
Візантійськи печатки, підняті з дна моря біля Судака-Сугдеї (за С.М. Зленко)Отож для повсякденного обігу мідний дріб’язок був життєво необхідним. Надто дорогими для розрахунків за харчі, вино, звичайний одяг чи нехитре хатнє начиння були тоді срібні монети, не кажучи про золоті. Імператорські чиновники знайшли просте і ефективне рішення: дозволити виготовляти необхідну кількість монет на місці. Це було економічно, а також і політично ефективним заходом: надання права виготовляти власну монету було проявом благодіянь імператора.
Для підтримки лояльності далекої прикордонної заморської феми (як показала попередня історія — схильної до сепаратизму та підтримки дисидентів), якою якраз і був Херсон, подібний крок виглядав цілком виправданим3.
Зображення на монетах були дуже прості, вони складалися з монограм — літер (однієї або кількох) — скороченого імені правлячого імператора, зображення хреста. Оскільки впродовж ІХ-ХІ ст. у Конс­тан­ти­нополі, як правило, офіційно було по кілька співправителів, то часто виготовляли монети від імені усіх імператорів, часто незалежно від їх реальної влади.
Адже на відміну від доступу до важелів управління державною машиною права карбувати монету від свого імені не позбавляли нікого з них — формально усі «перші особи» в імперії були рівними, а їх взаємні стосунки не підлягали навіть обговоренню з боку простих смертних.
Процес «друкування грошей» у Херсоні вирішили значно спростити. Якщо раніше виготовляли монетні штемпелі, якими карбували зображення на відлитих для цього заготовках, то тепер фолліси тиражували простим, дешевим і ефективним способом: відливали у формах. Останні виготовляли з матеріалу дешевого і доступного: глини. Варто було зробити відбиток вже з готової монети, підготувати форму — і можна запускати друкарський, у даному випадку ливарний «верстат».
Дослідникам не склало особливої праці віднайти як ті монети, з яких робили відбитки, так і їх «двійників». Вважають, що у одній формі містилися відбитки кількох десятків монет (десь 7080, більше не робили з технологічної причини — саме стільки міг заповнити метал перед тим, як вистигав у тиглі), обидві сторони яких мали співпасти. Отож її виготовлення потребувало достатньо високої кваліфікації. Звичайно, якість продукції не завжди була високою, до того ж форми мали властивість давати певну усадку при висиханні. А це приводило до зменшення розмірів монет (та, відповідно, їх ваги) — однак, здається, виробники цим особливо не переймалися.
Нескладно уявити наслідки застосування в якості матриці монети, яка раніше сама була відлита у керамічній формі. Цікаво, що під час розкопок у Херсоні подібні форми знайдені не були. З чого фахівці роблять ви­сновок про наявність контролю за їх використанням.
Також усі згодні, що відносна простота і доступність технології не виключала спроб фальшування монети. Ясна річ, що власники підпільних монетних дворів теж приймали певні заходи безпеки, аби не бути спійманими на «гарячому» — за подібний промисел у середньовіччі карали досить жорстоко навіть за мірками того часу.
Херсон зберігав свій монетний привілей навіть тоді, коли його були позбавлені інші міста імперії. Коли після чергового невдалого заколоту місто все ж таки позбавили цього права (а сталося це наприкінці ХІ ст.) мідяки залишилися в обізі, а коли їх стало бракувати, місцеві умільці впродовж кількох десятиліть відливати дріб’я­зок, користуючись в якості матриць останніми «офіційними» монетами. Подібної продукції знайдено чи не найбільше.
У Константинополі на подібну діяльність, напевно, заплющували очі, або ж були нездатні проконтролювати діяльність підпільних монетних дворів. Ну, а причини бездіяльності місцевої влади уявити нескладно — хто ж з урядників здатен добровільно відмовитися від власного друкарського (тобто ливарного) верстата?
Продукція місцевих виробників — і офіційних, і «тіньових» у значній кількості трапляється в Херсоні і нині. Десятки мідяків щороку знаходять під час розкопок, чимало було зібрано свого часу під час земляних робіт, у зсувах, тощо. Отож вони досить широко представлені як у музейних зібраннях, так і приватних колекціях. Знаходять відлиті у Херсоні монети часом досить далеко за межами Таврики — траплялися вони під час розкопок у Саркелі (Білій Вежі), на Таманському півострові і навіть на Русі.


Підводний архів Таврики
Усі, хто бував у Криму, не раз милувався морськими краєвидами. Тисячоліттями до берегів Таврики-Криму приходили здалеку кораблі, привозячи із далеких і ближніх земель подорожніх, товари, а, траплялося, і цілі армії. Та не завжди далекий шлях завершувався вдало — чимало суден знайшли свій спочинок на морському дні, часто разом із вантажем. Ар­хео­логам та драйверам нині відомі сотні місць загибелі кораблів, в тому числі і середньовічних.
Дослідження решток їх вантажу в ці­ло­му підтверджує перелік «імпорту» ви­ра­хований археологами під час розкопок на суходолі. Так, до Херсона привозили морем чимало посуду. У ІХ-Х ст. досить популярними виробами тут були блюда з рельєфним декором у вигляді зображень фантастичних тварин, верш­ни­ків, різних звірів. По­люб­ляли тут і вкритий кольоровим розписом посуд. Фраг­мен­ти подібних виробів виявлено під час розкопок у Херсоні, а також інших візантійських містах Таврики. Підводні знахідки відрізняються від наземних хіба що кількістю знайденого — якщо корабель йшов на дно, то ніхто із власників у більшості випадків не мав жодних шансів підняти на поверхню блюда або миски, навіть гарно розписані. Це зараз, через тисячу років подібний вантаж становить неабияку цінність, гідну рятувальної операції.
Морський беріг біля Судака, сучасний виглядОднак у більшості випадків вантаж складався, як і у давніші часи, з амфор, універсальної тари для масла і вина. На нього чекали і у Херсоні, і далеко на Русі. З часом місце загибелі корабля з подібним вантажем перетворюється на «амфорне поле"4. Адже виготовлені з дерева конструкції давніх кораблів досить швидко знищуються, їх відносить течією. А важкі керамічні посудини лишаються на місці, хіба що «розповзаються» з часом, обростаючи морськими черепашками та шаром відкладень5.
Відреставрувати подібні знахідки не просто. Зня­ти нашарування — це половина справи. А от закріпити кераміку, наскрізь просочену за тисячу років морсь­кою сіллю, не дати їй розвалитися на відкритому по­віт­рі — значно складніше. Процес вимагає терпіння і часу.
Однак не лише посуд та речі екіпажів давніх лодій потрапляють на морське дно. Виявляється, там можна знайти навіть сліди давнього «документообігу». Звичайно, самі пергаменти у солоній воді давно пропали, а от металеві печатки, колись до них при­кріп­лені, збереглися. Для їх виготовлення у Візантії використовували свинець. Він теж після солоної ку­пе­лі не у кращому стані, однак деякі екземпляри цілком успішно можна спробувати ідентифікувати.
Для Таврики найбільш відомі два підводні місцезнаходження печаток візантійського часу: у Херсоні та у Сугдеї (так у ті часи називали курортне місто, нині відоме, як Судак). У обох випадках деякі дослідники пов’язували їх з діяльністю візантійських митних служб, які досить пильно контролювали зовнішню торговельну діяльність феми (адже йшлося про наповнення державної скарбниці!). Однак про те, яким чином ці печатки потрапили на морське дно вчені ніяк не дійдуть згоди. У випадку з Херсоном вірогідною є версії затоплення припортової частини міста (де мала бути митниця) внаслідок підйому рівня моря та розмиву берега (більш вірогідна). У випадку з Судаком версій можна теж знайти кілька — від згортання у море частини культурного шару (разом з рештками митниці) при розбудові місцевого пля­жу у 1984 році до руйнування на­ша­рувань вна­слі­док дії при­род­них фак­торів.
Проведені 2004 року дослідження показали, що скупчення знахідок на дні (а там є не лише печатки, але й інший археологічний матеріал) могло утворитися внаслідок змивання ґрунту з суходолу. Оскільки виявилося, що серед печаток є не лише візантійські, але й належні генуезьким купцям, то версію про митний архів доведеться переглянути. Навряд чи візантійські чиновники передавали справи генуезцям, коли ті у ХІІІ ст. отримали відповідні привілеї на ведення справ у Тавриці6.
Число виявлених у «морському архіві» Судака печаток на думку деяких науковців вже перейшло за 500, хоча до музейних колекцій потрапило трохи менше 200. І тут, і у випадку з Херсоном-Хер­со­несом печатки з дна морського піднімали впродовж кількох десятиліть. На одній з сторін як правило зображено Богородицю або одного з численних святих, яких вшановували ромеї. На звороті — напис грецькою мовою, як правило у кілька рядків, які не завжди вдається розібрати. Буває так, що вдається розгледіти (або вгадати) кілька літер, часом окремих. Якщо мати на увазі, що сам напис, аби втиснути у печатку, свого часу вже один раз скоротили, то прочитання подібних ребусів є справою майже безнадійною.Візантійськи печатки, знайдені на морському дні у Судаку (за В. Булгаковою)
Однак часом дослідникам щастить. Приміром. 1995 року з морського дна у Судаку підняли дві печатки, які приклали до не­ві­домого нам документа не хто небудь, а стратиги феми Херсона у ранзі протоспафарія7. От тільки імена цих достойників як слід прочитати на разі не вдалося, те, що можна розібрати, виглядає, як «'IwЈnnhj» чи «Lљwn». Раніше по­дібні печатки стратигів феми Херсона знаходили лише у Константинополі, але жодного разу — у Тавриці.
Знайдено також кілька пе­ча­ток Іоанна — стратига Сугдеї. Вважають, що вони підтверджують існування феми Сугдея між 1015 і 1059 роками. На дні бухти виявлено цікаві сліди давньої заморської торгівлі. Дослідники вважають, що знайдені там у ве­ликій кількості свин­цеві хрестики мог­ли використовувати, як плом­­би для певних ви­­дів то­варів, які транспортували на ко­раблях.
Чимало по­діб­них речей було піднято з дня бухти біля селища Уют­не по­близу Судака — са­мих лише печаток виявили 198, а се­ред 2500 зна­хідок були також пломби, монети, гирьки, уламки ваг, чимало пряжок, ґудзиків, хрестиків. Трапилися навіть за­стіб­ки для книжок. Схоже на те, що усі вони потрапили на дно морське, як і у випадку з Судаком, з берега.
Мабуть, у другій половині Х ст. часом здавалося, що візантійська Таврика вже пережила свої найгірші часи. Вона знаходилася далеко від Конс­тан­ти­но­поля, де вирували політичні пристрасті і змінювали один од­ного войовничі імператори. Здаєть­ся, і ха­за­ри, і печеніги і на­віть руси на­реш­ті за­ли­шили у спо­кої Херсон. Однак виявилося, що драматичні ви­про­бу­ван­ня ще че­кають на місто і Тав­рику.

1                    Для порівняння: угодою князя Ігоря з Візантією (944 р.) вартість викупу молодого раба була визначена у 10 номисм. З інших документів відомо, річна оренда 47 га орної землі на території Греції оцінювалася у 50 номисм.

2                    Номисма (солід), золота монета =12 срібних міліарісіїв=288 фоллісів або фоллів (у VII—XII ст.).

3                    Про монетну справу у Херсоні з 842 року до початку XIІ ст. докладно у монографії: В. А. Анохин Монетное дело Херсонеса. – К., 1977(Глава ІІ).

4                    Про підводні знахідки біля кримського узбережжя, в тому числі візантійські, зокрема у районі Сугдеї-Судака, можна дізнатися у багато ілюстрованому виданні: С. М. Зеленко Подводная археология Крыма. – Киев, 2008. (про підводні роботи у Судак у та його околицях – на с. 176—182).

5                    З подібними знахідками (а також історією їх пошуків та відкриття, навіть процесом реставрації) можна було ознайомитися у музеї Національного університету ім. Тараса Шевченка у Києві.

6                    Докладніше про «підводний архів» у Судаку, дискусію з приводу цієї знахідки: Баранов И.А., Степанова Е.В., 1997. Церковная и военная администрация византийской Сугдеи // Археология Крыма, 1 (Том I). Симферополь. — С. 83—86; В. И. Булгакова Подводные сфрагистические находки в Судаке: к характеристике обьек­та//Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре. – Материалы ІІ Судакской международной научной конференции. – Киев—Судак, 2004. – С. 35—39.

7                    Публікація цих знахідок, а також їх дослідження: В.Булгакова. Печати стратигов Херсона из находок в Сугдее // Восточноевропейский археологический журнал, 2(15) март—апрель 2002, (http://archaeology.kiev.ua/journal/020302/bulgakova.htm)