Розділ 27 ШЛЯХИ ДО
СВЯТОЇ РУСІ

Розділ 27

ШЛЯХИ ДО СВЯТОЇ РУСІ

Після утвердження на київському столі Володимира Святославича минуло 10 літ. За цей час було все – походи на схід і на захід, розширення меж князівства, поразки і перемоги у війнах. Посольство з Великого Булгару, яке прибуло до Києва 986 року для заключення торгової угоди привезло не лише нову дружину для володаря Русі, але й пропозицію прийняти нову віру – Іслам. Володимир булгарську принцесу прийняв (мине багато років, і її діти – Борис та Гліб стануть першими Святими на Русі), однак із вибором віри вирішив не поспішати.

Того ж року далеко від Києва розгорнулися події, які дали поштовх іншому вибору київського князя. Коли візантійські головнокомандувачі по черзі почали проголошувати себе імператорами, Василію ІІ довелося шукати підтримки русів. Кожна із сторін заплатила свою ціну за цю підтримку – і за свій вибір, який визначив подальшу долю обох держав.

 

Апостол Андрій ставить хрест на горах Київських. Мініатюра з Радзивіллівського літопису, ХV ст.Шлях Русі до нової віри не був ані простим, ані коротким. Якщо починати відлік від хрещення Аскольда, то можна нарахувати не одну, і не дві і навіть не три спроби — як Константинополя, так і Риму зробити так, аби справдилося, нарешті, пророцтво Апостола Андрія. Однак тривалий час вибір віри лишався не більш, ніж приватною справою можновладців1. Князь Володимир став першим, хто змінив подібну традицію.
Визначні події мають властивість обростати подробицями та легендами — дарма, що розповіді про те, «як було насправді» суперечать одна одній або ж здоровому глузду. Головним лишається те, що відбулося, а хрещення Русі у часи князя Володимира стало одним із поворотних моментів у її історії.
З хрещенням Русі пов’язано кілька знакових подій, річниці деяких із них нині святкують на державному рівні. Археологічні дослідження та знахідки, як виявилося, дають змогу краще уявити собі не лише те, як виглядали місця, де відбувалися ті знакові події, але й відшукати сліди деяких реалій, згаданих у історіях, часом схожих на легенди.


Змова ветеранів
На зміну військовим, які тримали владу у Конс­тан­тинополі починаючи з правління Никифора ІІ Фоки, 975 року, по смерті переможця князя Свя­то­сла­ва Іоанна І Цимісхія до державного керма спробували пробитися нарешті представники законної, Македонської династії. Найліпші полководці імперії, ветерани війн з арабами та русами, її рятівники від войовничого князя Святослава не мали наміру віддавати владу молодому імператору Василію ІІ, не спробувавши і собі стати першими особами у державі.Основні події 988-989 рр.: Візантія, Таврика, Русь
Не менш знаменитий перемогою над русами полководець, Варда Склір, який на той час піднявся у військовій ієрархії до рівня Доместика Схола, полководця армій Схо­ду, спро­бував оголосити себе ім­пе­ратором. Зрозуміло, що у Конс­та­н­ти­но­полі теж не збиралися від­давати владу без бою, а оскіль­ки з військовими кадрами були проблеми, то проти нового бунтівника вирішили на­пра­вити бунтівника старого — Варда Фоку, за­суд­женого за анало­гіч­ну спробу узурпації вла­ди зе Іоанном І Ци­місхієм. Варда Фока при під­трим­ці 12000 загону грузинських вершників (на­­даних по-знайомству ца­рем Карт­ве­лів Давидом ІІІ) зу­мів по­до­лати бунтівників, але не одра­зу. Майже-де­сять ро­ків, з не­ве­ликими перервами тривали війни, аж поки 987 ро­ку вже Варда Фока не ви­рішив проголосити себе імператором.
У розпорядженні законної влади на той момент вже майже не лишалося військ і довелося терміново шукати підтримки у сусідів. Тут згадали про русів і звернулися до кня­зя Володимира. Шес­ти­ти­сяч­ний контингент русів потрапив до місця подій вчасно і вже восени 988 року у битві під Хри­со­по­лем долю заколотників було вирішено. Перемога під Абідосом 13 квіт­ня 989 року поставила крапку у авантюрі Варда Фоки, а Вар­да Склір, який намагався продовжити його справу помер за кілька років, так і не досягнувши омрія­ної мети. Вва­жають, що експедиційний корпус ру­сів згодом перетворився на ва­рязь­ку гвардію візантійських імператорів.
Було б дивним, аби князь Володимир не спробував отри­мати у такій ситуації максимум політичних дивідендів для себе особисто, а отже і для Русі. Йому вдалося домовитися з імператором Ва­си­лієм ІІ про одруження з його сест­рою, Анною Пор­фі­ро­генітою. Такою мала бути плата за допомогу русів. Зуст­річ­на вимога — хрещення князя і хрещення Русі не ви­гля­дало надто великою ціною у подібній ситуації. Адже родичання з імпе­раторами теоретично відкривало можливість до посідання, і цілком законного, звичайно, за відповідних обставин, імператорського престолу. При­га­дає­мо, як за півтисячі з лишком років до того володар гуннів, Аттіла розраховував дістатися римського престолу через одруження з імператорською сестрою, яка носила титул августи. І досягнення високого по­ло­ження потребувало тепер лише одного — хрещення.
Щоправда, у джерелах є відомості про те, що Володимир хрестився на десяте літо по смерті князя Ярополка, тобто влітку 988 року. Якщо так, то переговори про родичання з правителями Візантії вів вже християнський володар. Інша річ, що імператори та їх сестра могли мати власну думку стосовно реальності факта хрещення «катархонта русів» і при нагоді виставили вимогу хреститися у Херсоні перед тим, як стати під вінець із царівною Анною.


Чому і коли руси опинилися під Херсоном?
Приїзд царівни Анни до Києва. Мініатюра з Радзивіллівського літопису, ХV ст.Досить поширеною є версія стосовно того, що похід князя Володимира на Корсунь (Херсон) був здійснений з метою чи то стимулювати ромеїв до виконання угоди, чи то захопленням у заручники цілого міста, аби продиктувати якісь нові, більш жорсткі умови. Обста­ви­ни, викладені у літописах, «Житіях» та інших письмових джерелах настільки протирічать одні одним, що найбільш тверезою виглядає є думка про те, що цей похід-то взагалі справа темна і малозрозуміла з різних то­чок зору.
Почнемо з того, що кількамісячна облога міста мала розпочатися чи то влітку, чи то восени 988 року, коли інша частина війська русів активно допомогала імператорам подолати заколот Варда Фоки і билася під Хрисополем. Атака Херсона у цей момент могла бути лише на руку заколотникам. Або ж це була спроба отримати з сприятливих обставин у володіння ве­лике, можна сказати, стратегічне портове місто у Тав­риці, аби зробити його форпостом Русі на Чорному морі?Ікона, на якій зображені Святі воїни - Георгій і Дмитрій, ХІ-ХІІ ст., знайдена під час розкопок у Херсоні. Подібне озброєння і обладунки могли мати захисники міста наприкінці Х ст.
Дуже дивною на цьому тлі виглядає одіссея експедиційного корпусу. Майбутня варязька гвардія замість того, аби й собі захопити ласий шматочок на Босфорі, продовжує битися із заколотниками і вносить вагомий внесок у перемогу при Абідосі 13 квітня 989 року, в той самий час, як їх головнокомандувач тримає в облозі імперське місто у Тавриці! З огляду на подібні обставини у дослідників свого часу з’явилася досить слушна думка: а може місто було хоча й імперське, але не на тому боці? Може його захисники вперто трималися тому, що визнавали «альтернативного» імператора, Варда Фоку?
Візантійський історик Лев Диякон повідомляє, що місто на берегах Понта капітулювало перед росами тоді, коли у липні-серпні 989 року на небі з’яви­ла­ся комета. Той самий рік отримуємо із «Житія» кня­­зя, за­пи­саного монахом Іаковом — «на третє літо Кор­сунь міс­то взяв» — на третє літо по хрещенню, яке, згідно того ж джерела, мало місце 988 року. Ми навряд чи дізнаємося нині більше подробиць стосовно реальних причин облоги Херсона військом Во­ло­ди­мира Святославича. Надто багато легенд склалося навколо цих подій вже тисячу років тому. Однак ар­хео­логічні розкопки час від часу відкривають певні реа­лії, які можуть бути пов’язані з тими давніми подіями.


Облога Херсона
Тривалість облоги оцінюють від 6 до 9 місяців, що може мати теж кілька пояснень. Перше — місто було як слід укріплене, мало добру залогу, а чисельність військ русів не була такою, аби взяти твердиню «на спис» з ходу. Почалася облога, яка не мала особливого успіху через відсутність «спецзасобів» — облогової техніки. У будь якому випадку зимівля у Тав­­ри­ці була не надто приємною, недаремно і нині туристичний сезон завершується у жовтні, а починається не раніше квітня.
Стіни Херсона були поставлені майже на скелі, отож підкопатися під них було б складно. З огляду на це історія про те, як захисники міста через підземний хід «крали» землю із насипу, що його заходилися споруджувати обложники, виглядає не дуже переконливо. Але міські стіни і справді являли собою поважну перешкоду. Оглядаючи сьогодні вищерблені часом і поруйновані людьми мури із рештками квадрів об­лич­кування, важко уявити, що колись їх висота сягала восьми, а то і десяти метрів. Кілька кілометрів та­ких стін і 32 мурованих башти 1012 м заввишки за­хи­щали місто. Товщина — до 4 (а у окремих випадках і більше) метрів здавалася нездоланною. Міс­ця­ми було споруджено ще один ряд стін — так звану протейхизму.
Вона мала дещо меншу товщину і утруднювала просування облогових машин до основних укріплень. Крім того вона давала змогу додатково посилити за­хист міських воріт, які були прикриті від прямого на­паду. Шлях до них пролягав по відносно вузькому ко­ри­дору між стінами, який міг перетворитися на паст­ку для ворога, який мав би нещастя сюди необачно потрапити. З іншого боку по цьому коридору можна було перекидати підкріплення, виводити війська для вилазок. Для подібних акцій у мурах було зроблено цілих сім хвірток, розташування яких давало змогу в разі необхідності несподівано атакувати ворога. Деякі подібні хвіртки влаштовували поблизу башт.
Для русів, які могли не бути у курсі усіх візантійських оборонних хитрощів, облога Херсона мала виявитися (і виявилася, судячи із тривалості перебування під стінами міста) справою непростою. Від­ва­га і навіть майстерне во­ло­діння зброєю були безсилими проти досконалої системи товстелезних му­рів і башт, зведених знавцями інженерної справи.
Вважають, що табір русів знаходився біля Стрі­лець­кої бухти, у яку зайшли їх лодії, блокувавши з цього боку зовнішні зв’язки міста. Однак портовий район Херсона виходив зовсім не сюди, у Пісочну бухту. Літопис не повідомляє про блокаду з цього боку, хоча вважають, що якусь заставу навпроти прилеглих до бухти укріплень було влаштовано. Вона нібито мала запобігти підвозу припасів та прибуття підкріплень до розташованої на цій ділянці міської брами.
Рештки міських укріплень з боку Стрілецької бухти нині мають досить скромний вигляд, але ко­лись вони були досить потужними. Як показали до­слідження, з цього боку якось було зроблено спробу вирубати у скелі новий рів. Будівничих зупинила чи то нестача часу, чи то давні поховання і склепи, на які вони натрапили на цій ділянці. Посилення обороноздатності було призупинене, щоправда, не з етичних, а з суто технічних міркувань — через склепи відкривався доступ у місто, а наглухо замурувати їх було надто складно. Якби у війська Володимира була серйозна облогова техніка, підвести її до міських мурів на цій ділянці можна було б майже безперешкодно.


Як князь Володимир Херсон брав
Керамічні труби херсонського водогону, виявлені під час археологічних розкопок. Отвори пробиті для під'єднання окремих споживачів у садибахЛітописець пояснює, як саме князю Володимиру вдалося захопити місто. Причина буденна — зрада. Відомі навіть імена «головних винуватців» перемоги русів над обложеними. З різних джерел відомо ці­лих два імені — варяг (тобто найманець) Ждбєрн (Іжбєрн) та священник, Анастас Кор­су­нянин. Кожен з них послав у табір русів по стрілі, до якої було прикріплено відповідні записки з рекомендаціями, як саме можна подолати опір городян.
Рецепт отця Анастаса був простим і зрозумілим: він пропонував перекопати водогін, який іде до міста зі сходу. Головною у цьому повідомленні була вказівка на те, де ж саме слід шукати херсонську систему водопостачання: на сході. Во­ло­ди­мир, згідно літописного повідомлення, «воду перейняв» чим, зрештою, змусив городян капітулювати. Архео­логам і справді вдалося відкопати рештки давнього водогону та інші елементи міської системи постачання питної води.
Споруджена візантійськими інженерами,вона влючала сховані під землею керамічні труби діаметром близько 20 см. На відміну від сучасних, залізних, вони складалися з безлічі секцій довжиною мен­ше метра. Розміри лімітував характер матеріалу та технічні можливості виготовлення подібних виробів на гончарному колі. Перевагою керамічних труб було не лише те, що вони були досить дешевими і екологічно чистими, але й не боялися корозії, на відміну від металевих.
Труби були прокладені по вулиці, а до кожного будинку зроблено відводи — збереглися пробиті для цього отвори у магістральному водогоні. Початково бу­дів­ничі подбали і про те, аби зробити громадські за­паси води. Археологи натрапили на величезний басейн-во­до­сховище, споруджений з брил тесаного каменю біля міських мурів. У ньому можна було за­пасти води на тривалий час. Початково саме звідси розходилася вона по місту. Однак на момент облоги цей басейн був за­нед­баний і не використовувався за призначенням, а у наступні століття був повністю засипаний і навіть забудований. Отож вже у час облоги міста русами кожен гос­подар мав подбати про запаси води самотужки.
Власне, кожен квартал, кожна садиба мала для цього цистерну, у яку можна було збирати і дощову воду. Враховуючи те, що облога відбувалася з осені по весну, саме в цей час мешканці Херсона могли суттєво поповнити запаси води за рахунок більш-менш інтенсивних опадів. Хіба що зима тоді видалася у Тавриці без дощів та снігу.
Деякі цистерни були під’єднані до водогону. Приміром, як у кварталі VII. Цю інженерну споруду було розкопано вже на початку ХХІ ст. міжнародною археологічною експедицією — крім вчених з Украї­ни тут працювали їх колеги з Поль­щі2. Вони ретельно опрацювали не лише інформацію про цистерну, але й усі без винятку зна­хідки.
Виявилося, що вода під­німалася до висоти 3 м, а всього сховище могло вмістити до 86 ку­бічних метрів стратегічного продукту3. По­діб­ні запаси води були по­тріб­ні мешканцям кварталу, окрім іншого, для роботи громадської бані, яка тут знаходилася. У випадку облоги, слід гадати, воду використовували більш ощадливо. Цистерну VII кварталу використовували у Х ст., але пізніше занедбали і навіть вико­рис­товували, на думку дослідників, як тюрму. Однак це вже трохи інша історія.
Ідея з відключенням води (особливо на перший погляд) виглядає і справді привабливою, однак інші дослідження показали, що у міс­ті існувала ще одна, більш хитромудра система водопостачання, яка не залежала ані від опадів, ані від керамічного водогону. І була недоступною для князя Володимира та його радників.
Вияв­ляєть­ся, Херсон мав вирубані у товщі скелі підземні во­дозбірні споруди, подібні до знайдених на Ескі-Кермені та Чуфут-Кале. Їх знайшли під час розкопок поблизу міських укріплень. У цьому нема ні­чого дивного, адже стоїть місто на такій самій вапняковій скелі, що й печерні міста, хіба що значно нижчій. Однак це-ка­мін­ня так само здатне вбирати вологу з повітря, як і величні та мальовничі гірські масиви Таврики.
Таким чином виходить, що Херсон мав аж три альтернативні системи водопостачання, відключення двох з яких (опади та підземні водозбірники) явно зна­ходилося поза технічними можливостями русів. Хіба що здача міста навесні 889 року була справою ви­­рішеною і був потрібен лише якийсь привід, аби скласти зброю. Подібним приводом якраз і могло ста­ти демонстративне знищення керамічного водогону.


Таємниця «земляного шляху»
Якщо ідея Анастаса Корсунянина стосовно водогону і зараз виглядає достатньо зрозумілою, то повідомлення підступного варяга про якийсь «путь земляний» яким «корабельники» доставляють у місто пиття і продовольство, впродовж тривалого часу залишалося повною загадкою для вчених.
Облога Херсона-Корсуня військом князя Володимира СвятославовичаНа початку було висловлено думку, що слова «земляний шлях» слід розуміти, як доставку припасів, доправлених кораблями у Пісочну бухту, до міста з західного боку. Ніби-то тут і було за княжим велінням вирито рів та поставлено додаткову сторожу, яка мала відрізати Херсон від поставок по суходолу. Була висловлена також думка стосовно наявності таємного підземного ходу з боку моря. Щодо ефективності копання рову,яке швидко перетворилося б на довбання скелі, сказати складно. Хіба що такі роботи варто було організувати взимку,аби військо могло хоч якось розважитися і навіть трохи зігрітися.
Лише після проведення багаторічних розкопок на різних ділянках міста, а особливо його укріплень, проведених 1946 і 1948 рр., постала можливість за­про­понувати версію стосовно того, що таке «земляний шлях» і-де він знаходився. Це було важливе відкриття, адже пояснювало, що саме, головне — де знаходилося те, що повелів перекопати князь Во­ло­ди­мир для того, аби захопити місто4.
Якщо подивитися на план міських укріплень Херсона, то з боку суходолу вони перекривають простір між двома бухтами. В середній своїй частині вони мають вигляд дуги, середина якої обернена назовні. Протяжність міських стін на цій ділянці найбільша і цілком логічно припустити, що саме з цього боку достатньо чисельне військо мало б атакувати місто. Однак князь Володимир змушений був зосередити зусилля на значно меншому відтинку міських мурів. Це не давало змогу використати перевагу у кількості воїнів і урівнювало сили з обложеними. Якщо такий досвідчений полководець, як Володимир, не обрав інший напрямок штурму міста, то на це, мабуть, були поважні обставини.
Той, хто бував у давньому Херсоні-Херсонесі, або мав під рукою більш-менш пристойну топографічну карту, знає про цю причину. Справа в тому, що частину вигину перед міськими стінами займає досить заболочена місцевість. Дивно для посушливого взагалі-то Криму, але факт. Це місце краще обійти стороною, якщо не знати, де можна пройти. Так от, досліджуючи рештки міських укріплень в цьому районі археологи свого часу натрапили на залишки давньої інженерної споруди, яка починалася у районі двох(!) потаємних хвірток.
У розрізі та споруда мала вигляд полотна дороги, спорудженої з використанням землі та каміння. З боків насип шириною близько 3 м (і висотою до двох)теж було укріплено камінням — від розмивання опадами. Рівень ґрунтових вод на цьому херсонському болоті особливо піднімається якраз взимку та навесні. Саме тоді «земляний шлях» є найбільш актуальним, але використовувати його може лише той, хто знає точне місцезнаходження дамби-насипу.
Перекопавши у якомусь місці насип з дорогою та виставивши біля неї достатню сторожу і справді можна було завдати клопоту захисникам міста. Якщо на додачу перекопати водогін, то можна зстворити обставини, за яких бажаючі зда­ти місто на певних умовах отримають додаткові аргументи для переконання найбільш впертих спів­вітчизників.


«Те саме»
Літопис досить скромно повідомляє про факт захоплення міста, не додаючи зайвих подробиць. Непрямим свідченням того, що Херсону таки було завдано збитків, є княжа обіцянка імператорам стосовно того, що він зробить стольному Константинополю «те саме», що й Херсону. З письмових джерел відомо також про те, що князь особисто «беззаконня сотворив» з дочкою «князя корсунського», щоправда після цього віддав дівчину заміж за перебіжчика-варяга, поставивши того намісником.
Похід князя Володимира на Корсунь-Херсон, 988-989 рр.До цього можна додати літописні відомості стосовно виставки античної трофейної культури, вивезеної з Херсона, яку князь Володимир організував у стольному Києві і знахідки у чималій кількості мармурових архітектурних деталей серед руїн найдавніших київських храмів. Частина цього красивого каміння теж могла мати херсонське походження.
Археологічні дослідження можуть додати окремі штрихи до картини того, що ж являло собою місто наприкінці Х ст. Під час розкопок по всій площі зафіксовано горілий шар, який датують або кінцем Х ст., або кінцем Х — початком ХІ ст. Слід відзначити, що серед дослідників нема одностайності у його трактуванні. Одні вважають, що це сліди руйнації, завданої військом князя Володимира, яке захопило місто після тривалої облоги. У цьому нема нічого дивного — такі звичаї війни. Інші не погоджуються: адже з джерел відомо, що князь не лише зупинився у одному з палаців міста і перебував там з ца­рів­ною Анною, але й охрестився у одному з храмів, а в інших приймали хрещення його соратники і сподвижники. З чого роблять висновок: принаймні ці приміщення знаходилися у придатному для використання стані.
З іншого боку не лише горілий шар — з попелом, битою черепицею свідчить про руйнування. У ньому знаходять чимало уламків архітектурного декору християнських святинь, які впродовж ХІ ст. відбудовують (частково), а ще більше споруджують нових, але менших розмірів і часом у інших місцях. На­прик­лад, розкопки «Базиліки Крузе», проведені ще у ХІХ ст. показали: саме після Х ст. один з внутрішніх рядів її розкішних колон був закладений камінням і перетворений у глуху стіну.
Відома «Базиліка на пагорбі» вонаж № 14), одна з найбільших у місті, зазнала руйнувань під час облоги. Новий храм херсоніти збудували вже менших розмірів. До­слід­ники вважають, що саме тут були поховані деякі варяги-дружинники, які загинули під час облоги міста 988989 рр.
Списати усі ці руйнування на землетрус початку ХІ ст. теж досить складно. Інша річ, що і на початку ХІ ст. місто потрапило в халепу через черговий заколот, який каральна експедиція, надіслана з Конс­тан­ти­нополя, безжально придушила.
Одна із проблем дослідження того, що відбулося між 988989 рр. полягає ще й в тому, що за певною версією хронології подій, які мали місце, облогу Херсона князь Володимир міг розпочинати, вже будучи християнином (з 988 р.). Якщо датувати хрещення Русі 988 р., то і Херсон обложило військо на чолі з охрещеним князем, яке 989 року зруйнувало як місто, так і його святині. Ситуація виглядає не надто привабливою ще й з огляду на те, яке значення, згідно офіційній історії, це місто мало для становлення Святої Русі.
У будь-якому випадку, похід князя Володимира відкрив для Херсона достатньо «чорну смугу» тривалістю у кілька десятиліть, які стали далеко не найкращим періодом у його півторатисячолітній історії.


Святі місця Херсона-Корсуня
Це місто вже у ХІХ ст. перетворилося на місце паломництва з усієї Російської імперії. На його руїнах було споруджено монастир, а згодом виріс собор в ім’я Св. Володимира Хрестителя Русі. Обираючи майданчик для спорудження храму, намагалися розшукати місце історичної події — хрещення князя. Зробити це виявилося нелегко. Хоча виявити руїни давніх храмів і вдалося, встановити, в якому саме відбулося хрещення, керуючись самими лише письмовими джерелами, виявилося надто складно. Вка­зів­ка на те, що сталося це у «у місті Корсуні посеред града, де збираються корсунці на торг» була надто загальною. Хоча на перший погляд завдання виглядало достатньо простим: слід віднайти храм Божий «посеред града» а у ньому — купіль, у якій відбувалося таїнство — і усе одразу стане на свої місця. Однак виявилося, що подібну хрещальню у вигляді викладеного камінням круглого басейну у Херсоні мав чи не кожен давній візантійський храм, а «на горі» було кілька церков
Хрещення князя Володимира. Мініатюра з Радзивіллівського літопису. ХV ст. Зверніть увагу на купіль - круглий басейн, такий, як у церквах середньовічного ХерсонаУ різних списках літопису названо різні храми: Св. Василя, Св. Софії, Богородиці. Архітекторам та за­мовникам будівництва Во­ло­ди­мирського собору довелося робити нелегкий вибір, у вірності якого по­чали сумніватися ще у ХІХ ст., однак тоді це питання вирішили вважати не принциповим. Репутація «того самого храму» ще з 30-х років ХІХ ст. закріпилася за одним із перших храмів, розкопаних серед місь­ких руїн археологом Г. Крузе.
Колись це була розкішна споруда. От що писав про свої враження дослідник: «Вхід до храму з лівого боку вулиці по всій висоті мармуровими плитками з красивою позолотою. Сті­ни зберегли сліди червоної фар­би, ніби лише кілька годин тому були відполіровані." Позаду храму знайшли цистерну для води, до якої підходили керамічні труби водогону — проблем з доставкою води у хрещальню тут не було. Отож саме цей храм був визнаний «офіційним» місцем історичної події. Що­прав­да, під час будівництва собору сталося так що у якості купелі оформили місце дав­нього поховання, розкопаного під час досліджень храму.
Величний,монументальний Володимирський собор, споруджений на руїнах Херсона-Корсуня, став скоріше символом, аніж меморіалом на честь хрещення князя Володимира. Власне, так розглядали цю справу і деякі з сучасників (та учасників) його спорудження. Своїми розмірами та пишністю оздоблення храм, частина якого була освячена 1888 року до 900-ліття хрещення Русі, перевершував споруджені візантійським коштом базиліки Херсона, які прикрашали місто у часи, коли сталася ця історична подія.
Російська імперія мала у своєму розпорядженні кошти та ресурси, які і не снилися імператорам Візантії. Мармур для оздоблення храму Св. Володимира привезли з Італії, а кілька тисяч квадратних метрів живопису і мозаїки були створені найкращими художниками Російської імперії.
Минуло ще сто років, і місце хрещення у Херсоні вирішили вшанувати ще раз, на цей раз обравши візантійський баптистерій5 кінця VI — початку VIII ст., хрещальню, споруджену біля кафедрального собору («Уваровська базиліка»), на березі моря. Її остаточно розкопали ще на початку ХХ ст., однак тоді вже існував інший символ історичної події, увічнений Володимирським собором. Логіка вибору місця 1997 року була проста: перша особа у державі русів мала прийняти хрещення не інакше, як у головному храмі Херсона. І давні руїни увінчала залізна ротонда з відповідним написом. Її вмонтували прямо у давні камені, незважаючи на протести дирекції державного заповідника та науковців.
Нарешті, переконливість аргументів володаря русів була визнана у Константинополі. Князь Володимир прийняв хрещення у Херсоні, а по тому став під вінець з царівною Анною. Після цього можна було повертатися додому. З собою князь, за свідченням сучасників, взяв з Херсона мощі Св. Климента, інші реліквії, церковний посуд та ікони «на благословення собі». Ці речі були конче потрібні у стольному Києві — там теж мали постати християнські храми, які слід було належним чином прикрасити. Так починався (а мона сказати, що продовжився) шлях від Русі до Святої Русі.

1        У Константинополі, щоправда, з цього приводу мали іншу думку і вважали, що Русь в цілому було охрещено вже у часи князя Аскольда, тобто у 60-ті роки ІХст.

2        Докладніше про ці дослідження можна прочитати: Водосборная цистерна жилого дома в квартале VII (ІХ—ХІ вв.// Херсонесский сборник. Supplementum 1. Топография Херсонеса Таврического. Водосборная цистерна жилого дома. – Симферополь, 2006.

3        Подібний обсяг мали стратегічні колодязі, які забезпечували водою середньовічні фортеці на Ескі-Кермені та Чуфут-Кале.

4        Про ці відкриття і «земляний шлях» докладно у окремій статті: В. В. Пятышева Земляной путь рассказа о походе Владимира на Корсунь//Советская археология, 1964. — № 3. – С. 104—114.

5        Баптистерій (від давньогрецького — «хрестить») – хрещальня у вигляді прибудови до храму або окремої споруди призначеної для проведення відповідного обряду.