Розділ 8 ЛЮДИ РОДУ
РУСЬКОГО

Розділ 8

ЛЮДИ РОДУ РУСЬКОГО

Читаючи книжки з вітчизняної історії ми звикли до того, що їх автори цитують давні літописи, аби надати ґрунтовності тим чи іншим своїм висновкам. Не є винятком і торгові угоди, що їх руси впродовж Х ст. не раз укладали із імператорами ромеїв. При безпосередньому знайомстві з текстом літопису, навіть у перекладі з давніх рукописів, можна знайти чимало цікавого — хоча б імена представників «роду руського», які укладали ці угоди. А ще цікавіше спробувати відшукати якісь археологічні свідчення спілкування між русами та константинопольськими можновладцями — виявляється, така спроба не є цілковито безнадійною.

Перші угоди русів
Солід першої половини Х ст. Костянтин VІІ із співправителем імператором Романом ІЦі документи, які збереглися у списках давнього літопису, вважаються найдавнішими писемними торговими договорами, укладеними київськими володарями із сусідами. Інша справа, що у архівах сусідів ці документи не збереглися. Однак подібне частенько траплялося із міждержавними угодами, які невигідні одній із сторін.
Русі було чим гордитися: двічі впродовж першої половини Х ст. вона виборола собі значні привілеї у торгівлі з таким важливим партнером, як Візантія. Угода 911 р. регулювала порядок викупу полонених, ведення судових справ, встановлювала пільгові (безмитні!) умови експорту-імпорту, навіть вносила зміни у берегове право. Інша 945 р., крім іншого вимагала ще й писемних документів, які треба було пред’явити учасникам торгівлі. Однак ці угоди, крім іншого, стали яскравим свідченням стосовно не тільки політичного становища у державі русів та навіть етнічного її складу, а й надто стрімких перемін, які відбувалися в ті часи в Краї.


Ми, від роду руського
911 року до Константинополя прибули посли від володаря Русі, які мали укласти торговельну угоду. Це мало бути досить яскраве видовище. На картині одного сучасного російського художника, вірогідно присвяченій саме цій знаменній історичній події, зображено послів-воїнів з мужніми обличчями переможців, які входять у місто через відчинену браму, біля якої стоять, притиснувшись до стіни, візантійські стражники зі списами та щитами. Попереду посол у шоломі, наручах, кольчузі і з широким мечем при поясі. Зеленого кольору плащ тримає золота із червоним камінням кругла фібула. Праворуч крокує сивий витязь у високому шоломі (подібні з’являться років так принаймні через сто п’ятдесят після цієї події), панцері. Він теж з мечем. Ліворуч молодик, вже без шолома і обладунків, але при мечі. На задньому плані вояк у типовому для вікінгів ІХ ст. шоломі, праворуч — простоволосий молодик з короткими вусами, ще без бороди.
Зауважимо, що навряд чи ромеї допустили на переговори гарячих русів при повному озброєнні (хіба що без щитів та списів). На переговори у ті давні часи прийнято було з’являтися у розкішних (або принаймні чистих) строях, які мали засвідчити поважність послів та велич держави, яку вони представляють, однак це вже інше питання. У рукописі Іоанна Скіліци, візантійського історика, який жив у ХІІ ст. можна знайти мініатюри із зображенням прийому послів у Константинополі. Є мініатюра, на якій болгарських послів приймає імператор Лев VI Мудрий, той самий, у правління якого під стінами Царгорода побував Віщий Олег. Болгарське посольство одягнуте у розкішні строї, однак ані обладунків, ані зброї при собі не має. Усміхнений імператор приймає від глави посольства грамоту, яку той подає у поштивому уклоні. Обставини за кадром відповідні: візантійська армія тільки-но зазнала нищівної поразки (цю битву зображено на мініатюрі, що вміщена у нижній частині того ж аркуша ілюмінованого рукопису). Можна з великим ступенем вірогідності припустити, що і посольство русів мало подібний вигляд навіть після прибивання щита до царгородської брами.Церемонія прийняття послів у Константинополі очима середньовічного мініатюриста, відтворена приблизно через триста років після подій: Імператор Лев VI приймає болгарських послів у своєму палаці. Мініатюра з твору Іоанна Скіліци, ХІІ ст.
На картині лише п’ять послів. Для переговорів після спроби облоги — може бути достатньо, якщо не рахувати невідповідностей у одязі та озброєнні. Коли ж мати на увазі посольство русів, яке займалося торгівельною угодою після похода Віщого Олега, то розмір делегації явно замалий — адже у літописі, точніше у тексті угоди, заявлено значно більше осіб.
Наведений у літописі текст не зберіг імен послів, які представляли тоді імператорів — Лева, Костянтина та Олександра. Однак літопис містить докладний перелік послів від Русі, а також поважних осіб, яких представляли вони.
Отож посли Русі були представниками: 1) особисто «великого князя руського»; 2) «світлих та великих князів»; 3) його, тобто князя, великих бояр. Отож дипломати з Києва були представниками не держави, а її еліти, верховного правителя та його васалів різних рангів. Цей перелік досить цікавий, адже надає можливість заглянути за політичні лаштунки Русі. Найперше, «руським» названий лише великий князь. Серед решти князів теж є «великі» і навіть «світлі», але жодного «руського». Чи означає ця обставина те, що ці князі не вважали себе «руськими», а були князями хорватів, кривичів, чуді?
Якщо подивитися на костюми послів1, відтворені на згаданій вище картині, то можна без проблем знайти складові, які цілком відповідають іменам дипломатів з боку Русі, згаданих у літописі. До речі, це чи не найдавніший, поіменний перелік «київського дипломатичного корпусу»: Карли, Інегельд, Фарлаф, Веремуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лидул, Фост, Стемид. На думку дослідників, ці імена мають частково східношведське, частково — фінське походження. Однак переліку імен послів передує вступна фраза: «ми, від роду руського». Цю обставину пояснюють по-різному. Одні вважають, що ці шведи і фіни-то і є справжня «русь», інші — що Фарлаф, Руалд та інші люди з півночі лише виступали у якості представників таємничої еліти «роду руського», який чомусь не побажав «світитися» на тих переговорах.
Як би там не було, а у цьому переліку нема жодного слов’янського імені, яке було б відоме з писемних джерел того часу. Чи у слов’ян саме тоді були особливо популярні скандинавські імена? А може взагалі «руський род» на початку Х ст. не зовсім одне і те саме, що «руський род» років за 50 або сто? Подібна версія теж має право на існування.
Щоб спробувати знайти відповідь на подібні запитання, спробуємо подивитися, а що ж було далі. Перед тим розповімо про одну з дивовижних знахідок, яку можна безпосередньо пов’язати із славнозвісною угодою між таємничими русами та Візантією 911 року.


Логофет генікона і руси
Розташування столиці Візантії і Русі, позначено місце знахідки печатки ромейського чиновника початку Х ст. на ЧерніговщиніВлітку 1948 року археологічна експедиція київського Інституту археології під керівництвом Д. І. Бліфельда проводила розкопки в урочищі Коровель біля південної околиці села Шестовиця на Чернігівщині2. Там знаходиться давнє городище, збудоване у Х ст., однак життя у цьому місці розпочалося принаймні у другій половині ІХ ст. Час від часу відбувалися події, після яких мешканцям доводилося селище і городище відбудовувати. Однак місце виявилося настільки вигідним, що його не поспішали залишати. Люди не звертали увагу на старе сміття — битий посуд, зламані речі, які траплялися їм під час будівництва нових споруд. Зате археологів цікавила кожна кістка, кожен черепок, кожен іржавий цвях.
Тим більше вони не оминули увагою непоказний круглий виріб з свинцю, який трапився на підлозі біля печі під час дослідження котловану житла № 2, датованого на підставі знахідок кераміки в межах ХІІ-ХІІІ ст. Вони відзначили також, що під час цих розкопок їм траплялися уламки давнішого посуду, який можна було датувати Х ст. На кругляші, який було визначено, як свинцеву печатку-молівдовул візантійського походження, можна було з одного боку розгледіти шестикінечний патріарший хрест, подібний до зображуваних на візантійських монетах і напис по колу, а на зворотному — напис грецькою мовою у кілька рядків.
Ця знахідка потім кілька десятків років тихенько собі пролежала у одному з фанерних ящиків разом з іншими знахідками у Наукових фондах Інституту археології НАН України. За цей час її встигли записати за розкопками у Чернігові, біля Спаського собору, які велися 1953 р. Там і насправді знайшли візантійську печатку, але дещо іншу. На щастя, коли наприкінці ХХ ст. шестовицькою знахідкою ще раз зацікавилися вчені, усі ці обставини вдалося з’ясувати3.
Грецькі літери на одній з сторін знахідки утворювали напис у п’ять рядків. Це була абревіатура, якась скорочена формула, що містила, крім іншого, титул та ім’я власника печатки. Подібних речей на той час було відомо чимало, їх знаходили як на території Візантії, так і за її межами, в тому числі і на Русі. У 7080-ті роки ХХ ст. числені знахідки було зібрано у так званий «Корпус печаток» та видано. Користуючись «Корпусом» фахівці можуть не лише встановити, чи не було подібні знахідки зроблено раніше, але й скористатися з розшифрувань абревіатур на молівдовулах.
Напис на печатці з розкопок біля Шестовиці у значно скороченому вигляді містив наступну формулу: «Боже, допоможи твоєму рабу Леву, примікірію, імператорському протоспафарію і логофету генікона». Отже, печатка належала візантійському чиновнику із досить розлогою титулатурою, а це свідчило про ту обставину, що його було відзначено милістю (і особливою довірою) імператора. Адже логофет генікона завідував не чим-небудь, а логофезією генікона, поважною і важливою установою, яка контролювала фінанси та збір податків у імперії. Під його керівництвом вдень і вночі чиновники 12 категорій (куди там сучасним «табелям про ранги»!) працювали над наповненням скарбниці і здійсненням видатків однієї із найбагатших держав тодішнього світу.
Вивчаючи «Корпус», вдалося знайти ще кілька печаток цього ж чиновника, на підставі яких можна було навіть відтворити його кар’єрний злет при імператорі. І цим імператором був не хто-небудь, а Лев VI Мудрий, якому на початку Х ст., за твердженням літопису, довелося мати справу з русами та Віщим Олегом. Шестовицька знахідка належала до періоду, коли кар’єра примакірія Лева сягнула вершини, тобто першого десятиліття Х ст. По смерті Лева VI нові імператори провели певну ротацію керівних кадрів і посаду логофета генікона з 912 р. обійняла інша особа.
Відтак було зроблено висновок, що є усі підстави розглядати знахідку печатки примікірія, імператорського протоспафарія і логофета генікона Лева, зроблену у культурному шарі поселення на далекій Чернігівщині «у контексті економіних статей русько-візантійської угоди», у якому, між інших, були положення, що стосувалися митних пільг для русів під час торгівлі у Константинополі.
Отож для купця з Русі було важливо мати при собі відповідний лист від візантійського чиновника. Угода угодою, але ж не ксерокопію з неї при міській брамі митникам показувати. А от відповідна грамота, та ще й з печаткою голови візантійської податкової служби мала справляти на дрібних чиновників у Константинополі не менше враження, ніж дзвінок з відповідного кабінета чи візитівка високого керівника на сучасного вітчизняного посадовця. Інша справа, як і чому така важлива річ потрапила на смітник. Можливо, тому, що із втратою логофетом генікона посади документ з його печаткою перестав бути цінним для невідомого нам господаря. Однак на Русі звикли досить ощадливо ставитися до благородних металів. Враховуючи те, що мешканцям поселення біля Шестовиці довелося його відбудовувати, не складно уявити, як дім власника важливого документа одного чудового дня згорів разом з майном під час чергової колотнечі у Краї.


Усі люди руської землі
У тому, що «род руський» — поняття відносне та історичне, можна без особливих зусиль переконатися, коли ознайомитися із викладеним у літописі текстом наступної угоди, яку уклав князь Ігор з Візантією
945 року. Минуло кілька десятків років. Імперією керували імператори Роман, Костянтин та Стефан. З них лише Костянтин був сучасником укладання тієї, давньої угоди, однак йому тоді було лише кілька років, а про імператорський титул для нього завчасно подбав батько, Лев VI, недаремно прозваний мудрим. Адже коли він пішов із життя 912 року, то його малолітній син вже був Поход князя Ігоря на Царгород. Мініатюри із Радзивилівського літопису (XV ст.)законним імператором, який увійшов в історію, як Костянтин VII Порфірогенет (Багрянородний), автор знаменитого трактату про управління імперією4. Досить показово змінився за цей час характер представництва з боку Русі. Цього разу «руський род» представляли посли і торгові люди, купці, і число послів суттєво зросло. При цьому чи не вперше було розписано, кого ж саме презентує той чи інший посол, а коло представлених осіб зросло більш ніж удвічі. На першому місці стоїть, ясна річ, Ігор, великий князь руський, далі за ним — жінка, княгиня Ольга. Третім згадано спадкоємця, княжича Святослава, далі йде інша рідня великого князя Ігоря. І лише на п’ятому місці знаходимо інших князів, тут нема жодного імені, але вказано, що це «руські» князі. Інших князів у списку нема, з чого можна дійти висновку: на території, підконтрольній Києву на 945 рік не зосталося інших князів, окрім «руських». А ще серед послів були представники купців і «усіх людей Руської землі». Всього сім категорій представництва, нечувана річ для середньовіччя.Фрагмент різблення Х ст. із зображенням Спасителя та імператора Костянтина VII ст.
Текст цієї угоди переконливо свідчить: за кілька десятків років на Русі змінився не лише правитель. Змінилася країна, у якій він володарював. Вона отримала назву — «Руська земля». Не князівство, не королівство — саме «земля». У цій землі вже не було інших великих князів, окрім київського. Кудись поділися також «світлі» князі, однак ті князі, що залишилися, вже стали «руськими».
Великий князь, а також рідня першої особи у державі, окремо дружина, окремо — син, окремо — решта тепер вважали за необхідне мати на переговорах власного представника. Відтак навіть у межах великої родини кожен (або ті люди, яким вони протегували) дбав про свої бізнес-інтереси самостійно. Решта «роду руського» вже не покладалася на свого великого князя — ані інші князі, ані купці, навіть «усі люди руської землі» воліли мати власних представників на важливих переговорах.
Схоже, що деякі посли взагалі представляли тоді самих себе, як звичайних «торгових олігархів». Їх статки у ті часи, схоже на те, досягали чималеньких розмірів. Ця категорія мешканців Краю і тоді мала специфічні, відповідні часу і моді, способи демонстрації своєї заможності. Один арабський мандрівник описав звичай, згідно якого дружина заможного руського купця, який має 10000 диргемів, носить намисто з монет у один ряд. Зростання капіталу чоловіка на кожні наступні десять тисяч додає ще один ряд намиста. Який приблизно вигляд міг мати подібний символ давньоруського престижу, можна побачити нині у експозиції Національного музею історії України.
Подібне представництво на міждержавних переговорах не є звичайним явищем. Домовляються між собою королі, імператори, кагани, герцоги — рівні з рівними. А Руська земля, як завжди, дивує, її представники, здається, не переймаються тим, як натовп послів сприйматиме інша сторона. Головне — захистити власні бізнес-інтереси. Власне, «род руський» за ці кілька десятиліть змінився, точніше — змінилися імена його представників, зафіксовані у літопису в зв’язку з новою угодою. Поруч з типово скандинавськими — Івор, Фудрі, Руальд у списку з’являється слов’янське ім’я — Борич. Що особливо слід відзначити, навіть посли з іноземними іменами (Вуєфаст, Улеб, Каницар) презентують інтереси знаті з іменами слов’янськими — Володислава, Предславу. А спадкоємець великого князя носить ім’я Святослав, тобто через два покоління майбутній володар Русі отримав слов’янське ім’я. Йому та його батьку служитимуть нащадки іноземців, іменам яких літописець надав слов’янський колорит: Кари Тудков; Каршев Тудоров; Єгри Євлісков; Істр Амінодов; Прастен Бернов; Ятвяг Гунарєв. Щоправда, в літо 6453 інтереси великого князя Ігоря все ще представляє просто Івор.
Однак минуло небагато часу, а угода, заключення якої викликало на Русі небувалий суспільний інтерес, перестала бути «темою номер один». Спалахнула справжнісінька громадянська війна, під час якої деякі учасники доленосних перемовин наклали головою, не встигнувши отримати надприбутки від взаємовигідної торгівлі. А поштовх тим подіям, окрім іншого, могла дати та сама угода. Адже вона, складена від «людей роду руського» взагалі не взяла до уваги інтереси решти населення Краю, яка опинилася під владою найбільш енергійних представників цього роду — усіх тих полян, сіверян, древлян які жили у селах і щорічно відчували, так би мовити, на власній шкірі процес реалізації угоди між Руссю та Візантією.

1                ­­­­­­­­А це смугасті штани на головному послові та його сусіді зліва (у таких сучасні європейські художники зображують вікінгів), шолом із захистом для обличчя, нарешті мечі північного зразка. Однак ці посли вже знайомі із східним звичаєм носити пояси, прикрашені металевими, у даному випадку - срібними накладками.

2                Дослідження в околицях цього села, які почалися ще у ХІХ ст. і тривають досі, відкрили цікаву і важливу сторінку історії Х—ХІ ст. — докладніше у розділі «Острів русів на Чернігівщині».

3                Ця знахідка виявилася настільки важливою, що їй було присвячено окрему публікацію, на підставі якої і складено подальшу розповідь у цьому розділі: В. Булгакова Византийский моливдовул Х в. из Шестовицы// В кн.: Ф.О. Андрощук Нормани і слов’яни у Подесенні. — К., 1999. — С. 109—117.

4       У цьому творі, який містить відомості з історії, геополітичні концепції та настанови майбутнім керівникам ромеїв, чимало місця приділено описам народів, які проживали у ті часи на території Краю. З ним (у російському перекладі та відповідними коментарями) можна ознайомитися у виданні: Константин Багрянородний. Об управлении империей. — М., 1991