Розділ 9 ОСТРІВ РУСІВ
НА ЧЕРНІГІВЩИНІ

Розділ 9

ОСТРІВ РУСІВ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ

Арабські мандрівники розповіли, а вчені люди на Сході записали, що десь існує собі острів, протяжністю у три дні шляху в довжину і ширину, весь вкритий лісом. Одні записали, що острів той знаходиться на морі (арабською — «бахр»), інші — що на озері (бухайра). Земля там — суцільне болото, однак там багато міст і живе на острові сто тисяч русів. Оскільки давні мудреці забули вказати, на якому саме морі чи озері знаходиться острів, то вже понад сто років вчені сперечаються, де саме слід його шукати. Одні доводять, що десь на півночі, інші шукають його на півдні.
Тим часом археологи, проводячи розкопки на території Росії та України, причому досить далеко від морів та великих озер, вже давно знайшли кілька місць, які цілком могли б претендувати на почесне звання «острова русів». Що цікаво: ці місцевості оточені водою (річками), вони вологі і болотисті та вкриті лісами, а їхати ними з кінця в кінець ніяк не менше трьох днів. Після русів зосталися там численні могили та поселення і городища. Один з подібних «островів русів» ще у ХІХ ст. було відкрито на території Чернігівщини.

 

Острів між Дніпром та Десною
Розташування чернігівського "острова русів", кінець ІХ - початок ХІ ст.Не будемо намагатися доводити, що саме ця місцевість, майже з усіх боків оточена досить великими та повноводними ріками, болотиста, навіть нині у багатьох місцях поросла лісом і є той самий величезний «острів русів», описаний тисячу років тому арабськими авторами. Однак люди, які там жили у давні часи, якраз і були справжнісінькими русами і вели той самий спосіб життя, що про нього так багато і досить докладно колись переповідали на сході.
Ця місцевість на мапі має вигляд витягнутого трикутника, оберненого вершиною на південний захід. Із заходу його обмежує — Дніпро, зі сходу — Десна, яка впадає у нього вище сучасного Києва. На півночі теж є природний рубіж, що простягнувся на 6070 км по прямій, суцільна сирість — болота та невеликі річечки. Острівець якраз на три дні подорожі. Якщо добре знати дороги, звичайно. По Десні або Дніпру пересуватися у ті часи було значно швидше і легше, аніж суходолом.
Той, хто опанував би цей трикутник, міг контролювати рух по обом найбільшим річкам регіону. Такі люди знайшлися у останні десятиліття ІХ ст. і протрималися у цих краях аж до початку ХІ ст. За ці сто з лишком років вони встигли побувати з походами і торговими караванами у Візантії, Волзькій Булгарії та Хозарському каганаті, дісталися далекого Каспійського (і не лише Каспійського) моря.
Про життя однієї з громад русів та їх сусідів вчені дізналися із розкопок давніх поховань та поселень в околицях села Шестовиця на Чернігівщині. Біля цього села над Десною є урочище з простою, на перший погляд, назвою: «Коровель"1. Народна, так би мовити, етимологія не викликає труднощів: хіба незрозуміло, що назва пов’язана з коровою-годувальницею?
Однак все так просто лише на перший погляд. Виявляється, подібне слово є й у іншій мові і звучить, як «коровелер». Тільки означає там воно зовсім не домашню тварину, а луки, зарослі кущами (або місцина поросла лісом), а мова ця шведська. І справді, у цій місцині є луки і кущі на них. Археологічні розкопки і справді засвідчили перебування тут скандинавів понад тисячу років тому.


Могили русів
П.І. Смолічев на розкопаному кургані у Шестовиці, 1925 р. та процес розкопок кургану на Шестовицькому некрополі, 1925 р. Фото зі архіву П.І. СмолічеваСпостережливі арабські купці детально описали поховальні звичаї русів, які виявилися різноманітними. Одних небіжчиків спалювали, інших ховали у дерев’яних гробницях, над якими насипали могили-кургани. В обох випадках небіжчика супроводжували поховальні дари, які відповідали його заняттям (і статкам) у земному житті. Для чоловіка такими дарами могла бути зброя, коштовні речі, посуд з напоями, нарешті, бойовий кінь під сідлом — давнє правило Одина, яке заповідало закопувати у землю все необхідне, аби ним можна було скористатися у потойбічному світі. Писали араби і про те, що чоловіка, бувало, супроводжувала у потойбічний світ жінка або дівчина-рабиня, яка ставала його дружиною власне під час поховального обряду.
Кургани, які вчені розкопали (і продовжують досліджувати) в околицях Шестовиці виявилися наочними, дивовижно детальними ілюстраціями до рядків з творів давніх авторів. Давні могили колись височіли навіть на території села і нещадно знищувалися, аби розчистити місце для нової будівлі або інших господарських потреб. Отож часом селяни були навіть вдячні дослідникам, які звільняли дефіцитну площу. Та й на розкопках можна було якусь потрібну в господарстві копійку заробити.
У науковому архіві Інституту археології НАН України збереглися щоденники археологів, давні звіти і фотознімки ще з 20-х років ХХ ст.2 Збереглося також чимало фотознімків, які зафіксували, часом досить детально, процес розкопок. Уся ця документація і нині, через вісімдесят п’ять років, дає змогу прочитати і навіть побачити, як проводилися розкопки і що було знайдено, навіть дізнатися, якого дня і яким саме чином була зроблена та чи інша знахідка.
Наприклад, у понеділок, 8 червня 1925 року, з огляду на зелені свята (або ж Духів день), згодилися працювати лише три робітники. Цього дня докопували могилу, над якою за кілька днів до того вже було знято шар землі. Дощі, які йшли перед тим два дні, могли пошкодити знайдене поховання, отож з розкопками довелося поспішати. За 5 годин праці на глибині 2,4 м від поверхні, після роботи «совком та ножем», дослідникам відкрилася «повна картина похорону». Вечоріло, почав знову накрапувати дощ і довелося відмовитися від спроб сфотографувати знайдене, обмежитися лише докладним кресленням, а шкода. У могилі, стіни якої колись було обшито деревом, було два кістяка — чоловічий та жіночий. Жіночий лежав на спині, ліворуч від чоловічого. На правому плечі чоловіка лежав бойовий ніж-скрамасакс у піхвах, окутих бронзовою накладкою, металом також було прикрашене руків’я. Піхви кріпилися до пояса, від якого не зосталося і сліду, декорованою карбованими геометричними фігурами бронзовою платівкою. Справа від небіжчика лежав сильно поіржавілий двосічний меч, а також бронзова бляха, вірогідно від портупеї.Вироби із заліза, виявлені під час розкопок курганів на могильнику біля Шестовиці у 1925 р. Фото зі звіту П.І. Смолічева
Від підвішеного колись до пояса розкішного гаманця збереглися лише окремі золоті нитки. Грошей у ньому не було, натомість в ньому були кістяний гребінець, кремінь та сильно поїдене іржею кресало. Поруч лежав невеликий ніж. Трохи нижче черепа та уздовж хребта виявили 11 бронзових ґудзиків — від одягу, який вони колись скріплювали не лишилося і сліду. Від взуття на правій нозі зосталися рештки шкіри та 5 бронзових ґудзиків.
Поруч з чоловічим кістяком виявили набір інструментів — маленькі ковадло і молоток, ковальські кліщі, точильний брусок, а також важки. Трохи далі лежав сагайдак — у тому місці збереглися лише залізні вістря стріл, поруч розчистили стремена і заіржавілу пряжку, а також інші деталі кінської збруї. Не забули поставити в могилу також горщик та дерев’яне відерце, від якого зосталася лише залізна дужка. Про те, що у горщику міг бути хмільний напій свідчить знайдене біля нього зроблене з тонкої срібної стрічки окуття до рога для пиття. Кістки від жертовного м’яса — ребро барана, ребро бика, свиняча нога лежали неподалік.
З лівого боку на грудях чоловічого кістяка лежав череп жінки, останки якої було покладено ліворуч. Небіжчик лівою рукою обіймав свою подругу, яка ніби пригорнулася до нього. На шийних хребцях жіночого кістяка збереглася низка жовтого скляного намиста, у яку було вставлено дві синьо-зелені намистини. Крім намистин до складу цієї прикраси входили шість срібних підвісок-лунниць з поверхнею, вкритою зерню. Під черепом знайшли арабський диргем, карбований 315 року гиджри, тобто 927 від Різдва Христова. На фалангах вказівного пальця правої руки розчистили срібний перстень із прикрашеним зерню щитком. На тому місці, де в одязі жінки мала бути кишеня, знайшли кілька шкаралупок від лісових горіхів. Біля лівої руки — невеликий ножик та ножиці, а поблизу лівої ноги жінки розчистили кілька кісток птаха.
Залізний умбон з розкопок на некрополі біля Шестовиці і схема його розміщення на цитіЯк тут не згадати про арабський опис поховального обряду, у якому йдеться про могилу «у вигляді великого будинку (гробниця-зруб), у яку кладуть одяг і прикраси, їжу і напої, зброю і, нарешті, улюблену дружину небіжчика. А на останок вкидають до могили жертовного птаха — півня. Після чого могилу закривають і дружина помирає поруч із чоловіком.
В ногах у похованих лежав кістяк коня. Він чудово зберігся, тому було вирішено взяти кістяк монолітом та перевезти до музею. Експедиційний фотограф зафіксував весь процес, завдяки чому ми бачимо його від початку аж до завантаження у човен, який доправив цінну знахідку до Чернігова. На жаль, цей експонат, який привертав колись увагу багатьох відвідувачів музею, не зберігся через воєнне лихоліття.
Отож похований був вершником, на озброєнні якого крім важкого меча був і спис. Його поклали у могилу, не зламавши древко — по діагоналі ями, інакше б не умістився. Тому залізне вістря опинилося у правому верхньому куті поховальної камери. Цей воїн і ремісник із роду русів отримав для вічної подорожі усе необхідне: зброю, бойового коня, інструменти, їжу, напої і вірну подругу. Мине кілька десятків років, і наприкінці ХХ ст. археологи натраплять на садибу, власниками якої могли бути поховані у цьому кургані чоловік і жінка. Однак про це трохи згодом.
У інших курганах виявлено залишки поховань-кремацій. Цей обряд теж досить докладно описаний в арабських джерелах. А у кількох могилах зі зброєю кісток небіжчиків не знайшли. Вважають, що це кенотафи — символічні поховання воїнів, які загинули далеко від рідного дому. Отже, мешканці місцевого селища чи «міста русів» ходили у далекі походи. Про напрямок окремих з них та про вірогідного супротивника могли свідчити деякі речі, переважно «східного» походження, тобто такі, які були у вжитку кочовиків. Це шабля, характерні прикраси до кінської збруї, сумкиташки (останні були неодмінним атрибутом мадярських воїнів) та інші «сувеніри». Серед них могли бути трофеї, речі куплені на далеких торжищах, або отримані у подарунок за відповідних обставин.
Однак тут були поховані не лише чоловіки, але й жінки. У кількох похованнях знайдено розкішні бронзові з позолотою фібули. За форму, яка нагадує панцирчерепахи, їх назвали «черепахоподібними». Подібні речі знаходять у могильниках на півночі, наприклад біля знаменитої Бірки у Швеції. Звичайно в комплект входили по дві фібули, хоча відомі випадки використання трьох або однієї. Чимало знайдено металевої фурнітури до одягу та взуття — різноманітних ґудзиків (часом навіть срібних), застібок різних розмірів.


Скарби Чорної могили
Відомості про ієрархію русів на чернігівському острові русів були б неповними без згадки, хоча б короткої, про знамениту Чорну могилу. З часу розкопок найбільшого кургану цієї землі, який і нині можна побачити у центрі Чернігова, на зеленому пагорбі є обеліск, увінчаний шоломом, а напис повідомляє про факт проведення тут археологічних розкопок. Вони відбулися ще у 187273 роках, однак вчені сперечаються і досі: хто ж саме (і навіть як) там був похований.
Один із шоломів, знайдений під час розкопок Чорної могили, який нині знаходиться у Москві, в експозиції Державного історичного музеюРозміри поховальної споруди, яка виглядає досить монументально навіть поряд з кількаповерховими мурованими будинками, складність обряду, який, як у добрі старі скіфські часи відбувався у кілька етапів, нарешті знайдені речі диктували один висновок, із яким не сперечається ніхто: тут був похований князь. Склад інвентарю, серед якого виявлено речі, що їх можна пов’язати і зі слов’янами, і з Північчю, і зі Сходом. Отож князем господаря Чорної могили могли називати слов’янські піддані, скандинавські дружинники звали конунгом, а дехто з друзів чи ворогів цілком міг вживати більш звичні титули — «каган» чи «малік», що, зрештою, більш-менш відповідало попереднім титулам.
Власне, у кургані, спорудженому над рештками кремації, виявили кістки трьох осіб: дорослого чоловіка, юнака і жінки. Поховані були чоловіки, воїни, а жінка, вірогідно, супроводжувала одного з них. Серед знайдених обладунків — кольчуги, два шоломи, щит. І цілий арсенал зброї: два мечі, шабля, десяток вістрів до списів. Руків’я обох мечів були розкішно прикрашені: у одного срібною насічкою, у другого — гравійованим по сріблу орнаментом, на додачу ще й позолоченим. Були тут і лук зі стрілами, від яких збереглися залізні вістря. Усе це побувало на поховальному вогнищі і мало відповідний вигляд. Прикраси багатих поясів спеклися у золоті і срібні зливки.
У ногах, як і належить, лежали кістки бойових коней з відповідним спорядженням. Про запаси харчів і питва теж подбали. Для приготування м’яса поклали бронзову жаровню, а дерев’яних відер, ясна річ, відповідним чином наповнених (вірогідно, медом) поставили цілих дванадцять.
Щоб було із чого пити поклали два ритони з рогів тура, які прикрашали срібні накладки із гравіюванням. Більший ритон прикрашала платівка із зображеннями птахів, людей, а також тварин, яких неможливо знайти у жодному зоологічному атласі. Люди, серед них чоловіки та жінки, тримали у руках луки і, вірогідно, збирались якусь із цих тварюк уполювати. На думку вчених тут зображено сцену із давьоїго міфу, сперечаються лише про те, з якої саме міфології — східної (іранської або тюркської), скандинавської чи слов’янської3. Серед претендентів — чернігівська билина про Івана Годиновича, де представлені дійові особи до Кощія Безсмертного включно.
Бронзовий ідол з Чорної могили - його вважають зображенням Тора, бога шанованого серед скандинавівПро «східний вектор» політики чернігівського князя більш промовисто свідчать шоломи і шабля, стосовно походження яких більшість дослідників дійшла згоди. Ці речі,
які не зберегли слідів коштовного оздоблення, більше нагадують військові трофеї, аніж розкішні дипломатичні дари. Зауважимо, що подібне озброєння тоді можна було роздобути не лише на сході, але й на заході. Адже у Центральній Європі саме в ті часи йшла відчайдушна боротьба між мадярами та їх сусідами, за рахунок яких колишні мешканці країни Ателькузи завзято розширювали(і збагачували) віднайдену за Карпатами Батьківщину. Були на поховальному вогнищі покладені також й інші потрібні та корисні у потойбічному світі речі, серед них дванадцять серпів, замки, долото, залізні посудини, а також м’ясо різних тварин, від якого, ясна річ, збереглися самі кістки. Більшість знахідок експонується і зберігається нині у Москві, в Державному історичному музеї. Там можна побачити шолом, іншу зброю і знамениті роги з срібними оковками. Дещо після завершення розкопок було передано до музею університету Св. Володимира у Києві (у тому числі один із виявлених у Чорній могили шоломів, той, що гірше зберігся), однак з часом сліди цих речей загубилися, хоча цілком можливо, що вони, невпізнані, лежать собі десь тихенько у фондах Національного музею історії України, чекаючи на повторне відкриття. Та повернемося до Чорної могили.
Коли величезне (діаметр кола з його рештками складав близько 11 м) поховальне вогнище згасло, над цим місцем було зведено насип висотою 7 метрів із площадкою нагорі. На ній відбулася тризна, яка у ті часи, на думку деяких дослідників істотно відрізнялася від сучасних поминок. Адже під час давньої тризни на честь небіжчика відбувалися змагання воїнів, які мали вшанувати видатну особу. Після тризни курганний насип підняли ще на кілька метрів. Землю брали неподалік, внаслідок чого навколо насипу утворився досить глибокий рів, нині зрівняний з поверхнею. Датують курган 60-ми роками Х ст., беручи до уваги знахідку гарної збереженості соліда, карбованого від імені імператорів Костянтина VII Багрянородного і Романа ІІ між 945 та 959 роками. Враховуючи інтенсивність руськовізантійських торгових відносин тих часів, золота монета могла досить швидко потрапити на північ. Хоча у тому ж кургані трапився й інший, досить потертий солід імператорів Костянтина VI та Василя І, карбований ще між 869879 рр. Отож датують Чорну могилу досить впевнено часами київського князя Святослава, який прославився походами проти хозар, Візантії. Не забував великий князь і про навколишні слов’янські землі, які не поспішали підкорятися Рюриковичам. Отож цілком можливо, що тут похований один із його соратників, відомий у ті часи полководець.
Імена називають різні. Серед них — легендарний засновник Чернігова, князь Чорний, а також відомий з літописів воєвода Претич — рятівник Києва від печенізької облоги. Навряд чи найближчим часом ми достовірно дізнаємося про те, хто ж саме тут був похований. Він поки що безіменний, так само, як інші чоловіки та жінки, поховані у тисячах великих і малих курганів чернігівського «острова русів».
Це вони разом з давніми мешканцями цієї землі впродовж ста років докорінно змінили її обличчя, будуючи нові міста і фортеці, прокладаючи шляхи і перекидаючи мости через ріки. Історія не зберегла їх імен, а лише ті назви, які вони дали колись болотам і озерам, лукам і ярам, маленьким струмкам, над якими тисячу років тому стояли їх оселі.

1                У документах XVIII ст. мова йде про річкову старицю, яка перетворилася на озеро

2                1925 року розкопки курганів біля Шестовиці проводила експедиція під керівництвом Петра Івановича Смолічева, у 1923—1931працівника чернігівських музеїв. Написані каліграфічним почерком польові щоденники (один з них — французькою мовою), багато ілюстровані фотознімками, малюнками та кресленнями дають нині унікальну змогу уявити собі чи не кожен день роботи експедиції.

3                Билинна версія: Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси. — М., 1988. — С. 330—347; східна — Петрухин В.Я. Начало этнокультурной истории Руси 9—11 веков. — М., 1995.