На передових рубежах
технологій давнини

   У сучасному світі просунутими у технічному відношенні вважаються ті держави, що володіють, приміром, космічними, комп’ютерними або біотехнологіями. Цікаво озирнутися у минуле, щоб спробувати визначити, а які ж технології вважалися передовими яких-небудь чотири-п’ять тисяч років тому? Що можна включити в топ-лист відкриттів і ноу-хау так званого раннього бронзового віку, а, головне, чи мали племена, що жили у Краї хоч яке-небудь відношення до цього списку?
На такому топ-аркуші відкриттів початку ІІІ тисячоліття до н.е. ми по праву можемо розмістити такі речі, як колесо, металургія й писемність. Мешканці Краю були не лише знайомі з першими двома позиціями, вони також одними з перших опанували виготовлення транспортних засобів з використанням колеса. Вони також мали досить розвинену (як на той час) металургію — словом все те, що становить основу нинішньої цивілізації. От тільки з писемністю в них у черговий раз якось не склалося.

Перше колесо у степах УкраїниРозкопки поховання ямної культури (ІІІ тис. до н.е.) із рештками коліс, виготовлених із дерева. Одещина, 60-ті роки ХХ ст.

   Колесо, можливо, було відомо вже трипільцям, але перший розквіт колісного транспорту у степовій смузі настав за доби так званих курганних культур. Загальна кількість знайдених у причорноморських курганах коліс тієї епохи давно перевалила за сотню. У похованнях ямної й катакомбної культур на кінець ХХ століття було знайдено приблизно рівне число візків — 56 і 50 відповідно. На той час це був один із самих солідних «автопарків» на території Європи. Більше древніх возів знайдено хіба що у Прикубанні, де їх нарахували аж 118. Вперше колеса почали знаходити під час розкопок курганів бронзового віку ще наприкінці 60-х років ХХ ст. Зотліла деревина усе ще зберігала надану їй колись за допомогою кам’яних, а судячи з деяких слідів — навіть металевих інструментів форму.
   Засоби пересування спочатку були не надто швидкісними — у них запрягали волів. Одначе вантажопідйомність була вражаюча. Колеса були досить міцними, адже часом були вирубані (іноді разом із маточинами!) з розколотих уздовж величезних дубових стовбурів. На їхній поверхні й тепер помітні сліди інструментів (у тому числі металевих). Деякі шедеври колісного ремесла виявилися складеними з декількох скріплених шипами елементів.
   До нашого часу дійшли не лише колеса, але й фрагменти давніх возів, і навіть цілі примірники, що дають змогу оцінити їх високу надійність й конструктивну досконалість. Часом набір та розмаїтість знайдених деталей візків такі, що сучасні дослідники не завжди у стані визначити їх призначення.
   Досить сказати, що вже у ті часи люди знали про так званий розвал коліс (відоме автомобілістам технічне рішення, що підвищує ефективність роботи транспортного засобу в завантаженому стані). У свій час на Запорізькому автозаводі були проведені дослідження воза, виявленого в одному із поховань на території Криму. Результати технічної експертизи певною мірою стали несподіванкою для сучасних автомобілебудівників. Виявилося, що майстри бронзового віку вже сорок п’ять століть тому встановили найоптимальніший розвал коліс!
Комп’ютерна реконструкція воза катакомбної культури   Деякі конструкції свідчать про винахід не менш важливого елемента транспортної конструкції — гальма. Правда, з огляду на використання в якості тяглової сили волів, гальма використовували, швидше за все, на крутих спусках. З огляду на стан степових доріг (що істотно не змінився й по цю пору), навряд чи на них хтось у ті часи ризикнув би на такому возі піти на обгін.
   Масивні, досить просторі, що нагадують чумацькі вози зі шкіряним верхом, чотириколісні вироби давніх майстрів могли бути не лише транспортним засобом, але й житлом на колесах. Поряд із двовісьовими конструкціями були створені й одновісьові візки типу гарби. Проблематичним виглядає використання таких транспортних засобів у якості бойових колісниць, адже швидкісні якості запряжки волів для цього явно недостатні.
   Одне очевидно: у ті часи добрими, надійними возами володіли люди небідні й шановані у суспільстві. Про це свідчать значні розміри курганів, під якими були знайдені транспортні засоби. У могилу їх ставили найчастіше в розібраному вигляді — колеса окремо, решта частин — окремо. Іноді колесами закривали вхід у похоронну камеру — якщо її влаштовували у вигляді катакомби. Часом візок виготовляли для використання лише під час поховальної церемонії — так би мовити транспортний засіб разового вживання.

Донецькі скарбиБронзові сокири. Друга половина ІІІ та початок ІІ тис. до н.е.

   Якщо гончарне виробництво на початку бронзового віку явно занепало, то металургія отримала новий поштовх. На заміну виробам із м’якої міді поступово прийшли бронзові. Цей сплав набагато кращий для виготовлення знарядь, предметів побуту, зброї та прикрас. Зі зникненням цивілізацій Старої Європи у Трансільванії й на Балканах, канал імпорту балканської й карпатської міді висохнув. Однак альтернативні й не менш багаті джерела сировини були знайдені на сході.
   На території Донецької області приблизно вже у III тисячолітті до н.е. починається розробка рудних родовищ, а також інтенсивний розвиток металургії. Свідчення цього знайдені в похованнях катакомбної культури. Місцевий її варіант, до речі, один із самих давніх у цій спільності, отримав назву «донецької катакомбної культури».
Посуд донецької катакомбної культури, знайдений під час розкопок підкурганних поховань. ІІІ тис. до н.е.   Донецький союз племен катакомбників, який контролював виробництво металу, у ті часи був одним із найбагатших та потужних. Він не лише повністю задовольняв свої потреби, але й постачав вироби й сировину населенню інших регіонів.
   Технологія одержання міді, основи сплаву, не мінялася століттями. Видобуту руду дробили, відбирали найкращі, найзеленіші шматки і закладали до ями, перемежовуючи із шарами деревного вугілля. Потім закладку підпалювали й нагнітали повітря міхами, щоб підняти температуру плавки. Так отримували метал у вигляді невеликих аморфних зливків. Вихід металу із місцевих руд був невеликим (до 4–5%), але часу давнім металургам вистачало. Поблизу видобували й інші компоненти для приготування бронзи. Далі метал надходив до ливарників. Знайдена досить значна кількість обладнання, необхідного для цього ремесла. Тиглі, ллячки для розплавленого металу й навіть ливарні форми робили із глини. Багато відливок така форма витримати не могла, зате її легко було виліпити. Для виготовлення складних виробів на зразок провушних сокир були потрібні вже складані форми із кількох частин.
   Асортимент виробів у цілому продовжував традиції мідного віку — інструменти, зброя, прикраси. Однак форма і якість виробів помітно відрізняються. Особливо гарно виглядали масивні сокири, придатні у господарстві, і до бою. Цікаво, що найбільша кількість таких сокир була знайдена саме уздовж північних кордонів ямної культури. Хто знає, може це сліди давньоямних «богатирських застав».Вироби із металу, виявлені під час розкопок «зимівника» у Подніпров’ї. ІІІ тис. до н.е.
   Метал намагалися витрачати ощадливо. Взяти хоча б ножі катакомбної культури. Усі вони мають невелике трикутне лезо й коротенький стриженьручку, який можна було обмотати смужкою шкіри або насадити на нього дерев’яне руків’я. Лезо довжиною у 3–5 см, заточене по обидва боки було однаково зручно як для різьблення по дереву, так і для відрізання шматочків м’яса під час трапези.
   Загострені бронзові стрижні використовували не тільки для обробки кременю, але і як стрекала — засіб керування запряженими у візок волами. Варварство, звичайно, але як ще можна дістати цих товстошкірих? Користувалися попитом прикрашені пуансонним орнаментом мідні бляхи, бусини, кільця, пронизі. Багато металевої фурнітури вимагали військовий костюм і екіпірування.
   Майстри, котрі працювали із металом, були у катакомбному суспільстві людьми досить шановними, судячи з багатства їхніх поховань. Навіть у потойбічному світі вони мали в своєму розпорядженні усі приналежності ремесла: керамічні сопла для міхів, ллячки й ливарні форми. Знайдено подібні поховання на території від Криворіжжя на заході, до прикордонних районів Луганської області на сході.
абір обладнання ливарника катакомбної культури: керамічні ливарні форми та ллячки. ІІІ тис. до н.е.Цікаво, що є поховальні комплекси, де покійному покладено набори інструментів і приладь, пов’язаних з різними ремеслами: металообробкою, виготовленням стріл тощо. Як правило, ці поховання вирізняються багатством облаштування в цілому. У цьому випадку покійний навряд чи був майстром на всі руки, скоріше шанованою у роді-племені людиною, котра займала досить високе положення, щоб вважатися покровителем (володарем) різних мистецтв і ремесел.
У одному з поховань були знайдені глиняні форми для виготовлення зливків бронзи. Коли визначили вагу злитків, які можна було б отримати у цих формах, виявилося, що вона у цілому відповідає стандартам, прийнятим у ту епоху в далекій Месопотамії.
Катакомбним і ямним племенам були також відомі вироби із золота й срібла. Найбільш часті знахідки — масивні спіралі для прикраси заплетеного у коси волосся. Такі коси у ті часи мали носити чоловіки-воїни. Матеріал для спіралей підбирався відповідно до положення в суспільстві — це могли бути золото, срібло, бронза й навіть дерево.
В обмін на метал і вироби із нього у ближніх і далеких сусідів «донецькі» отримували не лише матеріальні цінності, але й технологічні новинки, зокрема з Кавказу — визнаного центра розвитку металообробки у ту епоху. Деякі археологічні знахідки дозволяють говорити про існування тісних економічних і культурних зв’язків з провідними на той час вогнищами цивілізації. Наприклад, у похованнях катакомбників виявлені фаянсові намиста, що потрапили сюди чи то із Єгипту, чи то із Малої Азії.

Знаки початку бронзового вікуБойова сокира-молот катакомбної культури. ІІІ тис. до н.е.
   Серед спадщини минулих епох, що виявилися актуальною у ранньому бронзовому віці, можна назвати знакову систему. Вона продовжувала використовуватися у сакральній практиці носіїв багатьох культур, особливо катакомбної. Висловлювалися навіть припущення, що останнім вдалося отримати якісь знання від трипільців. У світлі подавнення віку катакомбників до кінця IV тис. до н.е. (поряд з датуванням пізніших трипільців аж до 2750 — 2600 р. до н.е.) сама думка про співіснування цих культур уже не виглядає настільки неймовірною. Шкода лише, що детального співставлення знаків катакомбних і трипільських ніхто ще не проводив.
   Завдяки аналізу розписів катакомб, орнаментації керамічного посуду, зображень на бронзових бляхах, стелах і навіть кам’яних сокирах уже виділено 24 групи знаків — від трикутників і гачків, хрестів до крапок, рисок і «древа життя». Є подібні знаки бронзового віку і на плитах святилищ Кам’яної Могили.
   Особливо відзначилися у знакотворчості носії донецької та інгульскої катакомбних культур. Відзначимо, що невеликим набором знаків користувалися і ямники. Можна говорити не лише про певний набір знаків, однаково зрозумілих катакомбникам, котрі кочували у районі Кривого Рогу й Луганська, але й загальні правила уживання цих знаків. Звичайно, до трипільського різноманіття у сотні знаків тут далеко, але сам процес, ймовірно, і в цю епоху йшов подібним чином.
   Посудина інгульської катакомбної культури. ІІІ тис. до н.е.Головне, у часи катакомбників було досить сусідів, котрі вже користувалися писемністю, щоправда, не дуже ближніх — в Анатолії, на Криті, Єгипті й Месопотамії. На географію ймовірних джерел знайомства катакомбників з писемністю вказують як знахідки імпортів (фаянсові намиста із Близького Сходу) так і екзотичний обряд «моделювання черепів», подібний до єгипетських звичаїв. Дослідники звернули також увагу на звичай наносити знаки не тільки на «вічні матеріали», але й на шкіру, повсть — вони перегукуються із традицією писемності на пергаменті, папірусі.
   Навряд чи степові мудреці опанували у повному обсязі ієрогліфи Єгипту й тим більше месопотамський клинопис. Однак, мабуть, їм це було й не потрібно — для спілкування з місцевими богами вистачало предківського запасу символів. Утім, зайвих і непотрібних засобів у магічному арсеналі не буває. Адже сфера застосування знаків і коло їх знавців, швидше за все, обмежувалися посвяченими у таїнства жерцями, вождями й особливо наближеними до них особами.
   Так що корпус знаків більше пізньої, зрубної культури міг виникнути й швидше за все виник зовсім не на порожньому місці. Значне число тих знаків має аналоги у системі катакомбників. Отже, продовження давньої традиції цілком імовірно. Як би там не було, а до винаходу й освоєння писемності у повному, так би мовити обсязі, справа у Краї раннього бронзового віку, швидше за все, так і не дійшла. А шкода, адже наявність місцевих архівів могла б значно полегшити роботу історикам.