Виправа Зопіріона

Хто зі знавців і аматорів римської історії не знає сумного вигуку імператора Августа: «Квінтилій Вар, поверни мені легіони!» У Німеччині стали відзначати той день, коли доблесні воїни племені херусків винищили у одному знаменитому з того часу лісі цілих три римських легіони. Вождь волелюбних і войовничих германців — Арміній — теж увійшов у світову історію, йому своро часу поставили пам’ятник. Ще б, така гучна перемога й не над ким небудь — над легіонами Великого Риму!
Тим часом історія нашого Краю дивом зберегла ім’я людини, котра доклала руку до перемоги над удвічі більш численним військом не менш великого володаря й непереможного полководця давніх часів — Олександра Македонського. І хоча в Україні, на землях якої була здобута ця перемога, ніхто її не відзначає, події тих далеких часів не лише були багаторазово згадані істориками, але навіть увійшли у пісенний фольклор археологічних експедицій.

 

Македонія проти борисфенітів
Подія, про яку піде мова, сталася майже за три століття до перемоги херусків над римськими легіонами. Було це у далекому 331 році до н.е. — понад двадцяти три століття тому. Ім’я македонського намісника Фракії, полководця — Зопіріон. До речі, бійців у тому поході він втратив чи не удвічі більше, ніж римляни у Тевтобурзькому лісі — античні автори пишуть про тридцятитисячну(!) армію. Людина, яка приклала руку до перемоги над македонянами, була ольвіополітом на ім’я Каллінік.
Похід Зопіріона мав свою передісторію. Поховавши вбитого змовниками царя Філіпа, його син, Олександр, 335 року до н.е. виступив проти мешканців Фракії, гетів і трибаллів, котрі відбили раніше скіфську здобич і ледь не вбили, лише чотири роки тому, батька. Похід, як повідомляють античні автори, був переможним і успішним. Це може означати, що селища, до яких дісталися македонські воїни, були спалено, а захоплені у полон жителі продані в рабство.Північно-Західне Причорномор'я часів Зопіріона
Відзначимо, що зі скіфами молодому македонському цареві зустрітися на цих землях вже не довелося.
Забезпечивши в результаті переможного походу свої тили у Європі, Олександр навесні 334 року до н.е. розпочав свій знаменитий похід на Схід. Хто знає, яким чином пішла б далі історія Краю, коли б Олександр Македонський спробував повторити похід Дарія І проти скіфів для того, щоб вдарити в тил Дарію III через Кавказ. Одначе він подався завойовувати Персію більш коротким і зрозумілим еллінам шляхом.
У той час царський двір, що залишився в Македонії, не відмовляв собі ні у чому — ані у палацових інтригах, ані у військових авантюрах, які тільки підривали престиж Олександра. Щоправда, його тили на цей раз виявилися досить надійно прикриті античними істориками, які постаралися приховати від нащадків інформацію про поразки не те що Самого, але й полководців непереможного царя.
Стосовно того, що відбулося в Понтійських степах десь між Гіппанісом — Південним Бугом та Істром — Дунаєм навесні, пекучого літа і холодної осені 331 року до н.е. існує декілька версій давніх істориків, а ще більше версій, що належать історикам сучасним1.
Вже античні автори два тисячоліття тому розходилися у думках, проти кого ж власне було спрямовано цей похід — чи то проти перської імперії, чи «непереможних» скіфів, або ж полісів Північного Причорномор’я як останніх острівців еллінської демократії.
Римлянин Помпей Трог вважав, що Зопіріон пішов війною на скіфів, але був знищений із усією армією, поплатившись у такий спосіб за «непродуманий початок війни із безвинним народом». Невже скіфи виглядали у очах римлян настільки «безвинним народом»? Зате інший римський автор, Макробій, не говорить уже про скіфів, а лише про те, що Зопіріон обложив «місто борисфенітів», тобто Ольвію. У працях же сучасних істориків, які вивчають цю історію з дистанції у двадцять три із зайвим століття, можна зустріти різні формулювання: «похід Зопіріона проти Ольвії», «похід Зопіріона проти Скіфів», «похід Зопіріона у Північне Причорномор’я» тощо.
Отже, якщо підсумувати дані древніх і думки сучасних авторів то вийде, що у конфлікт були втягнуті як скіфи, так і борисфеніти, тобто громадяни Ольвії. І ті, й інші вважали, і не без підстав, що війну Македонія веде саме проти них.

Велич задумів Олександра
Навіщо ж могла знадобитися Великому Олександру така ризикована військова операція? Або вона зовсім не здавалася ризикованою у ті часи? За однією із версій спочатку цар замислив похід уздовж північного узбережжя Понту Евксинського як зустрічний — стосовно власного просування уздовж південного берега моря. Цар із півдня, а його полководець із півночі мали переможно пройти шляхами навколо Понта Евксинського. Таким чином мала б бути створена імперія Олександра.
При цьому Ольвія мала стати плацдармом у глибині скіфських володінь. Маючи у своєму розпорядженні велике місто і порт на узбережжі, македоняни змогли б планувати та успішно здійснювати подальші завоювання. Зерном, зібраним з Ольвійської околиці-хори можна було прогодувати впродовж певного часу чималу армію, а м’ясний раціон поповнити за рахунок захопленої у скіфів худоби.
Великий задум Олександра. Червоним позначено похід його війська, жовтим - війська Зопіріона до Ольвії, пунктиром - вірогідний дальший маршрут.Задум, з погляду стратегії й військового планування, цілком вірний і перспективний. Підтвердження тому — понтійська політика Риму. Через три століття римляни, просунувшись до берегів Понту з того і починатимуть. Вони будуть розміщувати гарнізони в приморських містах і будувати нові фортеці.
Другий етап — похід у Персію — мав бути завершеним поверненням Олександра з армією на береги Понту. Причому повернутися туди передбачалося долиною Танаїса-Дона. Адже придворні географи стверджували, що джерела цієї ріки лежать десь у глибині перських володінь. Щоправда, під час походу до Азії ці географічні фантазії довелося істотно переглянути. Так само, як і уявлення про розміри Ойкумени та народи, котрі її населяють, у тому числі відомості стосовно скіфів та їх військову потугу.
Дійсно, плани Олександра під впливом подій, що мали місце, змінювалися блискавично й непередбачено. Персія впала разюче швидко. Дві переможних битви (Гранік, Ісса) завдали смертельних поранень східній імперії. Навесні 331 р. до н.е. після зимівлі в дельті Нилу мав розпочатися небезпечний, з непередбаченими наслідками похід власне на територію Персії.
До цього моменту, відзначимо, материнський поліс багатьох понтійських міст, у тому числі Ольвії, славетне і багате іонійське місто Мілет, що чинило відчайдушний опір, було після облоги захоплене непереможною армією Олександра. Громадяни й члени їхніх родин, котрі уціліли, були продані в рабство. Можна собі уявити, яке враження це справило на ольвіополітів, та й мешканців інших вільних (поки ще) еллінських полісів на берегах Понту, куди Мілет за минулі століття вивів досить багато колоній!
Як би там не було, а напередодні вирішальної компанії проти Персії у тилу македонян залишалися вільні, але усе ще не цілком лояльні (і у першу чергу — Ольвія) елліни, а також скіфи, вороже налаштовані до новоявлених претендентів у володарі Ойкумени. Цілком логічним було б спробувати нейтралізувати можливий альянс представників полісних демократій і степових варварів, організувавши проти них таку собі «миротворчу операцію» — військову експедицію із македонських володінь у Фракії.
Відстані для запланованого походу були взагалі смішні, якщо порівнювати із пройденими на той час македонянами шляхами перських сатрапій. Морем взагалі мова йшла про лічені дні шляху. Обставини для переможного походу навколо Понту також складалася цілком сприятливо. Шлях від Дунаю до Гавані Істріан контролювали дружні македонянам мешканці Істрії. Херсонес Таврійський йшов у фарватері македонської політики, керований не стільки союзницькими, скільки власними економічними інтересами, надто бажаним для нього було спекатися ольвійських конкурентів у торгівлі.

Розрахунки і прорахунки стратегів
На початку шляху Зопіріона стояли лише Ольвія й скіфи, які на той час уже знали як про долю Мілета, так і більшої половини перських сатрапій. Перемога над Ольвією і скіфами відкривала ворота на схід, а чутки про цю перемогу прокладали б шлях далі — подібно до того, як звістки про перемоги Олександра відкривали йому ворота міст Персії не менш гарантовано, ніж списи й мечі його доблесних бійців.
Розташування міста Ольвії. На космічному знімку помітні фундаменти давніх будівель та розкопи археологівВласне у Ольвії ситуація була далеко не благополучною, якщо не сказати — критичною. У місті назрівав великий конфлікт між боржниками й кредиторами. Форс-мажорні обставини в умовах війни, що зачепила не лише Елладу, але й уже три роки спустошувала південні береги Понту, Малу Азію, у тому числі падіння цін на ринку рабів, не сприяли ані процвітанню ольвійської економіки, ані своєчасному поверненню кредитів. Є підстави вважати, що у місті була також і своя «п’ята колона», і вона таємно співпрацювала з македонцями (але про це трохи згодом).
За таких обставин Зопіріон мав усі підстави розраховувати захопити Ольвію без особливих ускладнень. Ці розрахунки, до того ж, було підкріплено 30-тисячним військом, чисельність якого чи то дорівнювала, чи то утричі перевищувала населення ольвійського поліса та його найближчих околиць.
Після перемоги Філіпа над скіфами й відступу кочовиків за Дунай, у Македонії, здається, степових варварів взагалі перестали брати до уваги. Чи не розучилися прораховувати все наперед македонські стратеги, вдираючись у володіння скіфів? Навряд чи. Просто за три роки, що минули від початку перського походу, вони встигли опанувати зовсім іншу, кардинально відмінну від часів Філіпа II Македонського військову арифметику.
До початку походу (334 р. до н.е.) Персія перевершувала володіння Македонії за територією у 50 разів, а за населенням — разів так у 25. Фінансові можливості Дарія III і Олександра теж були не до порівняння. Підконтрольний Персії флот фінікіян панував на Середземному морі. У розпорядженні Царя Царів — численне ополчення сатрапій. На додачу є дещо вагоміше — навербовані за перське золото тисячі найманців-еллінів, чудова кавалерія, не кажучи про гвардію «безсмертних», колісниці і бойових слонів, а також саків — родичів скіфів.
Проти всієї цієї потуги — якихось 30 тисяч піхотинців і 5 тисяч вершників на чолі із царем Олександром. Разом — 35 тисяч бійців, майже стільки ж, скільки у Зопіріона. Однак у наявності явно зворотна пропорція між масштабами імперії й ступенем її стійкості. Однак це вже не арифметика, а скоріше математика з переходом у геополітику. Ясна річ, що згідно подібних розрахунків македонських стратегів ані ополчення ольвіополітів, ані кінні з’єднання скіфів, навіть у випадку об’єднання, були не до порівняння із уже розгромленими на обширах Азії арміями персів.
Навесні 331 року до н.е. македонська армія виступила з підкореного Єгипту назустріч своїй третій, вирішальній перемозі над Персією. У вересні, біля селища Гавгамели, на землях древньої Ассирії вона дасть бій набагато переважаючим силам Дарія III і переможе.Залізний шолом часів війни із Зопіріоном. Міг бути на озброєнні македонської армії. Нині виставлений в експозиції Центрального музею Збройних Сил України
У голлівудському фільмі про Олександра є батальна сцена із цього бою. У ній дуже яскраво показано атаку перської кінноти, а саме підрозділу кочовиків-саків на військо македонян. Грізні вершники, котрі несуться у хмарах пилюки, одягнені у скіфські обладунки. І це не просто невідомо які обладунки, а саме такі, що реконструйовані за матеріалами розкопок курганів у Північному Причорномор’ї! І не просто Причорномор’ї, а у Лісостепу, тобто на північ від володінь скіфів.
Постановники фільму вірогідно вирішили, мовляв, сучасному глядачеві що саки, що «скіфи» — хто їх там тепер розбере І все ж таки для тих, хто знає «в обличчя» знахідки з курганів Черкащини й відповідні реконструкції — видовище прецікаве.
Коли ще врахувати, що ці обладунки насправді було спроектовно і виготовлено майже за 150 років до показаних у фільмі подій, то, як кажуть, без коментарів.
Переможець Царя Царів був впевнений (а деякі його радники зміцнювали цю впевненість) у величі своєї держави й благоволінні богів, настільки явно продемонстрованої олімпійцями за останні роки. Отож усвідомити різницю між конаючою імперією та консолідованими перед смертельною загрозою Ольвією та Скіфією македонська еліта, як показали наступні події, не зуміла.

Про що промовчали античні історики
Ми могли б і не довідатися стосовно подробиць цього походу та його наслідків, за винятком тих, які вважали за потрібне оповісти нащадкам прихильні до Олександра античні історики. І не довідалися б ніколи, якби серед руїн Ольвії археологами не були знайдені фрагменти розкішного мармурового постаменту. Першу частину знахідки — розколоту надвоє частину витягли із землі ще в 1848 року. Наступну, із дванадцятьма рядками напису, знайшли 1900 року. Однак лише у травні 1978 р., майже через півтора століття, усі фрагменти були нарешті зібрані разом і прочитані. Напис датували 2030-ми роками IV століття до н.е. Тільки після цього вдалося довідатися те, про що замовчували історики давніх часів.
Хто знає, може настане день, коли школярі, які вивчають давню історію земель України, будуть читати рядки цього напису, так само, як їхні однолітки у Німеччині вивчають звістки про бій із римлянами або у Франції — рядки із «Записок про галльську війну» Цезаря. А поки що ознайомимо читачів докладніше із цим важливим посланням з минулого.
На базі статуї була висічена вдячна постанова від імені Ради й демосу (тобто народу) Ольвії. Камінь доніс до нас ім’я людини, котрій сучасники й співгромадяни вирішили за потрібне віддячити за порятунок своєї Батьківщини. Його звали Каллінік, син Євксена2.
Він і тільки він, на думку співгромадян, зумів знайти шлях до порятунку Ольвії. Він переконав народні збори прийняти ряд заходів, які дозволили врятувати поліс, знайти гідний вихід із цілком безнадійної ситуації. Насамперед, була відновлена єдність громадян поліса, причому відновлена шляхом надзвичайних заходів. Через народні збори було проведений декрет про скасування усіх(!) боргів.
Очевидно, невідворотне наближення македонської армії зробило ольвійських фінансистів настільки кмітливими, що вони усвідомили одразу декілька речей: що ані Зопіріон, ані навіть сам Великий Олександр за таких обставин ані виплат, ані відсотків за позичками не гарантують, а місцеві лихварі замість золота або срібла цілком реально ризикують в якості відшкодування отримати матіобули (свинцеві снаряди для пращі), нехай навіть і позначені ім’ям царя Олександра. Але на цьому їх подібність до золотих статерів та срібних тетрадрахм, ясна річ, закінчується.Архологічні розкопки у прибрежній частині Ольвії
Мало того, місто, швидше за все, буде розграбоване, а самі громадяни будуть продані у рабство. Якщо ж поліс уціліє і збереже незалежність, то, можливо, збережеться і їх бізнес. Згаданий вище декрет на честь Каллініка зафіксував надзвичайну ефективність заходу: «…була досягнута єдність жителів поліса, мобілізовані усі сили на оборону й тим самим урятована від македонського завоювання сама громада поліса». Так був улагоджений конфлікт усередині ольвійської громади.
По тому було введено надзвичайні податки військового часу. Полісна скарбниця отримала кошти для військових видатків. Однак щоб заповнити лави воїнів на стінах міста, потрібні були додаткові людські резерви. І от декрет дає права громадянства тим, хто його не мав. Ці люди тепер повноправні ольвіополіти. Вони можуть, а головне — зобов’язані відтепер на законних підставах брати до рук зброю та захищати тепер уже свій поліс. Але й цих воїнів однаково виявляється замало. Тоді народні збори дають волю рабам. Вони теж стануть на стіни. Втім, уздовж ріки місто стін усе ще не має, одна надія — на флот.
Та й ті стіни, що вже побудовано — довжиною до речі, понад 3,5 км, має хтось захистити. Щоб поставити хоча б по одному бійцю на погонний метр стіни знадобиться більше трьох тисяч! Але чи зможе цей рідкий ланцюжок бійців-ополченців відбити штурм досвідченого і випробуваного у боях професійного війська?
Можливо, станеться якесь диво, і тоді перший штурм буде відбито. Але тоді македонська армія по-справжньому візьметься за облогу міста. Підкоп під кріпосні стіни Ольвії буде зробити нескладно — адже вони побудовані не на скелі. Цілком можна підігнати до стін і веж тарани — рови перед ними відсутні. Так чи інакше стіни заваляться, і тоді македонян уже ніхто й ніщо не зупинить. Не дивно, що у місті були люди, які (до речі цілком обґрунтовано) у цьому не сумнівалися. І теж не сиділи склавши руки.

Мовчазні свідки подій
Про те, що відбувалося на ольвійській землі під час походу, значних письмових свідчень поки що немає. Із землі все ж таки вдалося витягти декілька цікавих речей. Серед них — лист Нікофана, сина Адраста. Поважний Нікофан на уламку амфори надряпав послання, у якому повідомляв про відправлення коня у подарунок Зопіріону. Чи випливає із цього листа, що македоняни дійшли до околиць поліса, незрозуміло. Знахідка листа дала сучасним історикам підстави для висновку про наявність у Ольвії «п’ятої колони», котра вела таємні переговори із ворогом. Що, однак, зовсім не дивно, із огляду на обставини, що склалися. Імовірно, змову було розкрито. З розправою над змовниками пов’язують знахідку колективного поховання. У ньому виявлено останки 52 людей, забитих до смерті каменями або розстріляних з лука.
Більш красномовним свідченням перебування македонського облогового корпуса поблизу Ольвії є знахідки тих самих матіобул як на території ольвійського некрополя (тобто поблизу міських стін), так і розташованому неподалік приміському поселенні ольвіополітів, іменованому археологами Широка Балка.
Ці відлиті зі свинцю снаряди мають клеймо грецькими літерами: BASILEOS ALEXANDROU, що й означає БАЗИЛЕВС (тобто цар) ОЛЕКСАНДР. Побожні ольвіополіти відповідно до прийнятих у ті часи звичаїв використовували подібні снаряди для підношень у міські храми. Цікаво, що до року 331 р. нумізмати відносять карбування у Ольвії монет — статерів зі свинцю. Зовсім нетрадиційний матеріал для «твердої» валюти тієї епохи, але символічний.

Фінал ольвійських подій
Археологічні розкопки Ольвії свідчать, що
 місто так і не було узяте македонянами. Не знайдено ані слідів штурму, ні навіть тривалої облоги, не кажучи про пожежу, обов’язкову супутницю та індикатор запеклих бойових дій. Ольвія після походу Зопіріона розквітла у економічному відношенні, вона поширює свої володіння на узбережжі лиману. Так що місто не розділило сумної долі Мілета. Але невже тридцятитисячне військо забралося геть, залякане винятково видом міського ополчення, що складалося з наспіх мобілізованих цивільних, а також учорашніх рабів?Трирема, бойовий корабель ІV ст. до н.е. Сучасна реконструкція
Античні джерела містять звістки про те, що Зопіріон зі своїм військом сів на кораблі, а потім загинув разом із флотом і армією під час страшного шторму десь поблизу узбережжя нинішньої Одеської області. Щось вони темнять, недоговорюють ці автори. Для транспортування тридцятитисячного контингенту потрібен флот, що складається, як мінімум, з декількох сотень кораблів. Виникає питання, а чи була взагалі у розпорядженні намісника Фракії така армада?
Відповідь напрошується сама собою: маючи пристойний флот, армія Зопіріона давно б марширувала на Кавказ або у Крим, залишивши у Ольвії для підтримки законності й порядку гарнізон та команду видужуючих. Адже місто на той час ще не мало стін з боку моря. Тобто македонському десанту залишалося б лише дійти до воріт і з тилу розігнати зі стін і веж ополченців. Якщо десант так і не було здійснено, пристойного флоту у розпорядженні Зопіріона явно не було.
Інакше залишається припустити, що ескадра ольвіополітів панувала на морі й перевершувала військово-морські сили македонського намісника Фракії. А от у це повірити, мабуть, складніше. Скоріше віриться у катастрофічний осінній шторм, під час якого Зопіріон згинув у морській безодні разом зі своїм штабом і особистою охороною.

 

 

1                    Огляд давніх авторів та праць сучасних істориків з приводу походу Зопіріона та пов’язаних з ним подій, а також переклад уцілілої частини декрета на честь Каллініка (та коментарі до нього) можна прочитати у статті Ю.Г. Виноградова та П.О. Каришковського (Виноградов Ю.Г., Карышковский П.О. Каллиник, сын Евксена. Проблемы политической и социальноэкономической истории Ольвии второй половины IV в. до н.э. // Вестник Древней Истории, 1982. — № 4; 1983 — № 1.

2                    З повною (наскільки це можливо) біографією цього видатного громадянина Ольвії, відтвореною через двадцять три століття, можна ознайомитися у книзі: Русяева А.С., Супруненко А.Б. Исторические личности эллиноскифской эпохи. — Киев — Комсомольск, 2003. — С. 118—127.