Бєлгородська оборонна
лінія

Лінія оборонних укріплень на тогочасних південних кордонах Російської держави створювалась з кінця ХVІ ст. з метою захисту від неспокійних сусідів з Півдня — кримських і ногайських татар. Оборонні укріплення, що пролягли через Охтирку, Бєлгород, Острогозьк, Воронеж, Тамбов (всього близько двадцяти міст-фортець), були спроектовані таким чином, аби перекрити собою найважливіші шляхи — Кальміуський, Муравський, Ізюмський, вздовж яких і спрямовували свої походи ординці. Поміж фортецями, розташованими власне на головних шляхах, на лісових ділянках створювали завали-засіки, у степу рили рови, насипали вали та споруджували частоколи. У місцях переходу оборонної лінії ставили остроги та споруджували так звані "засічні ворота". Для утримання лінії в належній боєздатності потрібні були значні контингенти військового люду. Відряджених царських ратників відверто було замало, а тому, уряд і місцева адміністрація всіляко стимулювала заселення безлюдних місць російськими служилими людьми та, особливо, українськими козаками, що переселялись на слободи з Правобережної та Лівобережної України, рідше — Запоріжжя.