Битва під П'яткою

Козацький гетьман Криштоф КосинськийУпродовж 1592 р. повсталі козаки, очолювані гетьманом Криштофом Косинським, досягли таких вражаючих успіхів у захопленні Київщини і південно-східної Волині, що змушує владу Речі Посполитої сконцентрувати всі наявні сили, аби придушити козацький виступ.Варшавський вальний сейм 1593 р. оголошує козаків "ворогами вітчизни" та доручає великому коронному гетьману стерти козацтво з лиця землі. Утім, левова доля у приборканні першої козацької війни випала на долю шляхти Київського, Брацлавського та Волинського воєводств, яку очолив досвідчений воїн і авторитетний державний діяч, воєвода київський, князь Василь Костянтин Острозький. На поміч батькові білоцерківський староста, князь Януш Острозький, привів загони з Галичини, Польщі й Угорщини. Вирішальна битва між повсталими козаками та армією Острозьких сталась наприкінці січня 1593 р. на землях південно-східної Волині, під м. П'яткою неподалік Чуднова. Бій під П'яткою козакам довелось прийняти за несприятливих для них умов — зимова пора не дозволила належним чином окопатись, а ця обставина, зважаючи на тактику ведення козацтвом війни, мала надзвичайно велике значення. Козацьке повстання

Недостатньо організована піхота повсталих, дещо авантюрно вийшовши у відкрите поле, мала небагато шансів на успіх у герці з відбірною найманою кіннотою князя Януша. Згідно тогочасних джерел, після відчайдушної січі на полі бою полягло від однієї до трьох тисяч козаків. Чималими були й втрати серед переможців. А тому угода, що її уклали ворогуючі сторони 10 лютого, була доволі ліберальною щодо участі повсталих козаків, згідно урядової лексики — "ворогів вітчизни". Так, повсталі перепрошували короля і Річ Посполиту за виявлений непослух і вчинену шкоду, обіцяли не ходити самовільно на Чорне море і в сусідні держави, бути в послуху в коронних гетьманів й адміністрації, а крім того — повернути захоплене в шляхти майно і зброю. Про будь-які покарання й екзекуції для непокірних козаків мови навіть не велось. Щоправда, в угоді чимало місця було приділено задоволенню особистих амбіцій "некоронованого короля Русі" — Василя Костянтина Острозького. Зокрема, Косинський мусив особисто тричі, схиливши коліно, "ударити чолом" перед князем і його синами, прохаючи вибачення та демонструючи визнання над собою їхньої влади.