Деулінське перемир'я
та Україна

Вигляд Москви першої половини ХVII ст. Тогочасна гравюра
У підписаному 1 грудня 1618 р. перемир'ї Москва поступалася Речі Посполитій Смоленськими, Чернігівськими та Новгород-Сіверськими землями. Сторони провели обмін військовополоненими, в результаті якого до краю повернулися вцілілі оборонці Кремля, захоплені наприкінці 1612 р., а з Польщі до Москви прибули воєвода Шеїн і батько царя митрополит, а згодом патріарх Філарет, котрий фактично і перебрав до своїх рук владу в державі. Ставлення гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного до укладеного перемир'я було негативним. Адже козацький зверхник й надалі виступав за продовження кампанії. Проте, вже 16 грудня запорозький полковник Милостивий привіз від королевича Владислава "листи" гетьману з інформацією про укладену угоду та рекомендацією "з-під Калуги з усім Військом йти в Запороги тотчас". Обіцяне раніше козакам жалування мало очікувати на них уже в Києві. На скликаній військовій раді Сагайдачний поінформував козаків про замирення сторін, про початок відходу козацького війська в Україну, а також продемонстрував жест християнського милосердя, відпустивши на волю 2 тис. московського полону. Власне, рішення про це було ухвалено козаками спільно — "приговорили в раде, которые калужские всякие жилецкие люди были у них взяты в полон, и тех де полоненников приговорили они отпущать всех". Грамота Зиґмунда ІІІ Петру Конашевичу-Сагайдачному та всьому Війську Запорозькому від 23 липня 1619 р. вельми високо оцінювала дії козацтва під час походу королевича на Москву. Втім, вона містила й неприємні нагадування старшому реєстру щодо заборони запорожцям ходити на море, а також приборкання сваволі. Ще за місяць король надіслав черговий універсал з вимогою взяти участь у новій спільній комісії, що має остаточно врегулювати взаємини влади та козацтва.