Хотинська звитяга
українського козацтва

Хотинська битва 1621 р. Невідомий художник ХVІІІ ст.
Коли у липні 1621 р. грізна армада зі 150-тисячного регулярного війська (не рахуючи татарської кінноти та допоміжних турецьких відділів), очолювана особисто султаном Османом ІІ, перейшла Дунай і рушила "завойовувати Лехістан", здавалося, що вже ніщо не допоможе 35-тисячному королівському війську Зиґмунда ІІІ не допустити її в межі власної держави. Утім, в немалій мірі завдячуючи козацькій допомозі, цього таки вдалось досягти. Марш очолюваного гетьманом Яцьком Неродою-Бородавкою Війська Запорозького на допомогу коронній і литовській арміям розтягся аж на два місяці, але цьому були вагомі причини. Скупчившись в околицях Білої Церкви, на початку липня козацькі полки через Охматов, Умань і Брацлав рушили на південний захід. 8 серпня в районі Могилева вони форсували Дністер. Наприкінці серпня війська гетьмана Бородавки, аби позбавити величезну турецьку армію продовольчих припасів, безжально пустошили землі Молдавського господарства. Отримане від командування Речі Посполитої завдання було виконане козаками з таким заповзяттям, що господар, вражений спустошенням околиць Сорок й Оргієва, покинув Ясси й утік до Трансільванії. Одночасно козацьке військо всіляко намагалось затримати просування турецьких військ і татар до Дністра, аби дати змогу Ходкевичу належним чином підготуватися до зустрічі ворога. Турецький хроніст Мустафа Наїм стверджував, що спочатку татарам пощастило здобути у сутичках з козаками ряд перемог. Проте, невдовзі кримський хан був змушений звернутися до Османа ІІ з проханням про допомогу.
Османські вершники початку XVII ст. Тогочасна європейська гравюра
 

Відправка султаном відділів Ногай-паші, Ілбансали-паші і затяжних сірійських загонів проти козаків, а також постійні зіткнення з ними татарських орд поважно затримували рух головних сил. Внаслідок цього кампанія, що мала завершитися в літні місяці, розгорнулася в умовах осінньої негоди і навіть опадів снігу, створюючи теплолюбивим османам додаткові труднощі. Надавши коронним і литовським військам вдосталь часу для спорудження оборонних ліній, Військо Запорозьке від 25 серпня відчайдушно намагалося вирватися з турецького оточення. Втративши лише за один день 28 серпня близько 800 чоловік, козаки таки вирвалися з османських лещат і 1 вересня прибули під Хотин. 2 вересня козаки розпочали бойові дії з османами і татарами. А 3 вересня султан скерував проти козаків головні сили своєї армії. Штурму передував безжальний артилерійський обстріл козацьких позицій. Тим не менше, досягти бажаного для себе результату нападникам не поталанило. Більше того, запорожці за підтримки німецької та угорської піхоти навіть контратакували супротивника, на короткий час захопивши три його гармати. Втрати козаків за цей день обраховувались кількома десятками. У той час як супротивна сторона недорахувалась аж тисячу чоловік. Незважаючи на втрати, 4 вересня султан віддав наказ про поновлення штурмів. Спочатку було атаковано польський відтінок оборони, а потім, як і попереднього дня, головний удар було спрямовано проти запорожців. Штурмам передували потужні артилерійські обстріли. Безуспішність перших двох спроб штурму змусили османське командування до введення у бій добірних загонів яничарів. Коли ж і третій штурм не приніс бажаних результатів, Осман ІІ спересердя заявив: "не буду пити і їсти доти, аж поки того пса сивого Сагайдачного приведете…"
Озброєння важкої кінноти османів

Утім, і четвертий штурм не став успішнішим, аніж попередні. Навпаки, відбивши наступ, козаки кинулись в контратаку й зуміли пробитись до ворожого табору. Результатом успішних дій стало захоплення кількох турецьких наметів, великої кількості коней, двох гармат, ув'язнення османського паші, а також завдання значних збитків у самому таборі. Сагайдачний закликав Ходкевича розвинути успіх наступом польських і литовських полків. Проте, обережний литовський гетьман не наважився цього зробити, зважаючи на сутінки, що вже впали на поле битви. Відчайдушна атака запорожців посіяла в турецькому таборі неабиякий переполох. Саме козаків турки стали вважати своїми головними ворогами. Свідченням цьому стала страта захоплених у полон ще на молдавських землях запорожців. А ще султан визначав нагороду в 50 дукатів за голову козака (за свідченням окремих джерел, спочатку навіть було визначено винагороду в розмірі 100 дукатів, і лише згодом її зменшено вдвічі). Спричинена козацькою військовою зухвалістю султанська щедрість пробудила в татар неабиякий "підприємницький дар". За свідченням хроніста, "заохочена в такий спосіб орда, впіймавши хлопа орача, вбивала його замість козака і султанові його голову офірувала; 2 тис. орачів постинали татари за той час і їхні голови султанові поприносили…" Доволі успішними були нічні вилазки запорожців до турецького і татарського обозів. Вельми успішною стала в ніч з 22 на 23 вересня атака тритисячного козацького відділу на турецький табір. Лише завдячуючи випадку, полону уник колишній турецький візир Гусейн-паша, котрий "цілу ніч у рівчаку під деревом пролежав, мало від страху не померши". Натомість, загинув Черкес-паша. Вилазка козаків наробила чималого переполоху в стані супротивника і, що ще більш важливо, відволікла його увагу від конвою, який у загальному сум'ятті зумів непоміченим вийти з польського табору до Кам'янця в пошуках продовольства. 28 вересня османи вчинили останній у Хотинській кампанії відчайдушний штурм польсько-литовсько-козацького табору. Успіху вкотре він не приніс, і 29 вересня за посередництва молдавського господаря розпочалися перемовини сторін про мир.