Королівський призов
запорожців


Булава. Туреччина. Початок XVII ст.
Спроби використати нестримну козацьку енергію і хоробрість, щоб не сказати відчайдушність, на користь Речі Посполитої королівська влада чинила віддавна. Принаймні, зберігся лист Зиґмунда ІІ Августа, виданий ще напередодні Люблінського сейму 1569 р., яким монарх закликав "подданих наших, козаком", котрі "на Низу перемешкивают", поступати за відповідну плату на королівську службу при пограничних замках. З обранням на королівство Баторія в Речі Посполитій розгорнулась активна підготовка до війни з Московією за Інфлянти, що серед іншого вилилась і в реформу збройних сил республіки. 
У вересні 1578 р. у Львові королівський уповноважений Янчі Бегер уклав з козацькими представниками угоду, у відповідності з якою на королівську службу поступало 500 запорожців. Верховне командування загоном передавалось у руки черкаського старости князя Михайла Вишневецького (родича славетного козака-князя Байди (Дмитра) Вишневецького), а безпосереднім начальником номінувався брацлавський шляхтич, що вже здавна козакував на пограниччі Дикого Поля, Ян Оришовський. За Оришовським, королівський універсал визнавав титул гетьмана, хоч на практиці в офіційній урядовій термінології частіше вживалося визначення "старший Війська Запорозького". Ні для кого не було таємницею, що найперше Баторій розраховував використати нову військову одиницю у війні з Московією, що на той час перетворилася на його головну зовнішньополітичну проблему. Причому, нагальність вирішення проблеми зумовлювала і певні відступи при реалізації королівського універсалу 1578 р. Так, у 1583 р. платню за похід на Московію отримали не 500, а 600 козаків. А вже в 1590 р. на офіційній службі перебувала аж тисяча запорожців.