Коротке життя першої
Кодацької фортеці

 Для того, аби упередити черговий вибух козацького повстання, вальний сейм 1635 р. ухвалив цілий ряд прямо таки драконівських постанов щодо розв'язання козацької проблеми. Серед них, за пропозицією великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського сейм ухвалив рішення про спорудження фортеці над першим Кодацьким Дніпровим порогом, яка б відрізала Запоріжжя від волості, перекривши товариству шлях на Січ, ускладнивши доставку туди хліба і зброї та обмеживши вихід січовиків на Подніпров'я. Гетьман Конєцпольський особисто опікувався спорудженням на правому березі Дніпра Кодацької фортеці. А керівництво інженерними спорудами здійснював французький військовий інженер Гійом Левассер де Боплан.  Кодацька фортеця виросла на дніпровських берегах майже блискавично — лише упродовж березня—липня 1635 р. було зведено її мури, а за ними розміщено залогу німецької піхоти.  Не менш блискавичною виявилась і реакція запорожців на її спорудження. Уже на початку серпня загін низовиків під проводом отамана Івана Сулими рішучою нічною атакою захопив Кодак. Боплан у своєму "Описі України" стверджував, що свій напад козаки Сулими здійснили, повертаючись з морського походу на Запоріжжя. Утім, зважаючи на розташування Кодацької твердині на першому Дніпровому порозі, вона аж ніяк не перешкоджала стомленому морською виправою товариству безперешкодно допливти до Січі. Інші, відомі дослідникам, джерела також не говорять про випадковий характер козацького штурму. Швидше за все, йшлося усе ж про заздалегідь сплановану товариством акцію. Захопивши фортецю, козаки винищили геть усю залогу. Саму твердиню було зруйновано, боєприпаси забрано на Січ. Чинячи таке свавілля, запорожці вочевидь сподівались, що коронний гетьман, задіяний у війні зі шведами в Інфлянтах, не зможе адекватно відреагувати на вчинену Речі Посполитій ганьбу. Утім, залишений коронним гетьманом в Україні в якості королівського комісара місцевий шляхтич, чернігівський підкоморій Адам Кисіль добре усвідомлював небезпеку розростання чергового козацького повстання, а тому доклав максимум зусиль для його швидкого приборкання.
Для того, аби упередити черговий вибух козацького повстання, вальний сейм 1635 р. ухвалив цілий ряд прямо таки драконівських постанов щодо розв'язання козацької проблеми. Серед них, за пропозицією великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського сейм ухвалив рішення про спорудження фортеці над першим Кодацьким Дніпровим порогом, яка б відрізала Запоріжжя від волості, перекривши товариству шлях на Січ, ускладнивши доставку туди хліба і зброї та обмеживши вихід січовиків на Подніпров'я. Гетьман Конєцпольський особисто опікувався спорудженням на правому березі Дніпра Кодацької фортеці. А керівництво інженерними спорудами здійснював французький військовий інженер Гійом Левассер де Боплан. Кодацька фортеця виросла на дніпровських берегах майже блискавично — лише упродовж березня—липня 1635 р. було зведено її мури, а за ними розміщено залогу німецької піхоти. Не менш блискавичною виявилась і реакція запорожців на її спорудження. Уже на початку серпня загін низовиків під проводом отамана Івана Сулими рішучою нічною атакою захопив Кодак. Боплан у своєму "Описі України" стверджував, що свій напад козаки Сулими здійснили, повертаючись з морського походу на Запоріжжя. Утім, зважаючи на розташування Кодацької твердині на першому Дніпровому порозі, вона аж ніяк не перешкоджала стомленому морською виправою товариству безперешкодно допливти до Січі. Інші, відомі дослідникам, джерела також не говорять про випадковий характер козацького штурму. Швидше за все, йшлося усе ж про заздалегідь сплановану товариством акцію. Захопивши фортецю, козаки винищили геть усю залогу. Саму твердиню було зруйновано, боєприпаси забрано на Січ. Чинячи таке свавілля, запорожці вочевидь сподівались, що коронний гетьман, задіяний у війні зі шведами в Інфлянтах, не зможе адекватно відреагувати на вчинену Речі Посполитій ганьбу. Утім, залишений коронним гетьманом в Україні в якості королівського комісара місцевий шляхтич, чернігівський підкоморій Адам Кисіль добре усвідомлював небезпеку розростання чергового козацького повстання, а тому доклав максимум зусиль для його швидкого приборкання.