Козаки в Інфлянтській
кампанії Речі Посполитої

Великий короний гетьман і великий коронний канцлер Ян Замойський
Скликаний в контексті підготовки до війни зі Швецією, вальний сейм Речі Посполитої 1601 р., як це неодноразово обіцялось козакам представниками влади, пішов на певні поступки Війську Запорозькому. Утім, повернути колишню автономію в управлінні і присуді, вийшовши з-під влади місцевих урядників, козакам не вдалося. Так само і виплата королівського жолду мала здійснюватися без декларацій королівськими комісарами. Тобто попередні права козацтва відновлювалися лише частково. Продемонстрована владою готовність до пошуку порозуміння сприяла мобілізації близько чотирьох тисяч козаків-охотників, котрі вже навесні цього ж року на чолі з легендарним запорозьким гетьманом Самійлом Кішкою вирушили в Прибалтику, де взяли участь в Інфлянтській кампанії.

У Прибалтиці козаки переважно несли сторожову службу, здійснювали розвідувальні операції. Значна віддаленість місця служби від України та суворість тамтешнього клімату робили козацьку службу вельми нелегкою. Крім того, як видно з листів козацького старшого до гетьмана Яна Замойського, королівська платня привозилася нерегулярно, бракувало одягу та харчів. Утримувати дисципліну за таких умов ставало дедалі важче і Кішка неодноразово попереджав командування, що він буде не в змозі стримати козацтво від самовільного повернення в Україну, якщо їхнє становище й надалі залишатиметься таким же незавидним. Війна зі Швецією в Інфлянтах з перемінним успіхом тривала до осені 1606 р. Козацтво ж повернулося на українські землі вже навесні 1603 р. Після відбуття важкого й тривалого походу в Інфлянти козацьке військо, як і після Молдавських походів Наливайка, стало на зимові лежі в королівщинах, акцентуючи увагу на своєму праві користатися "старожитними вольностями". Старший на той час козацького реєстру Іван Кучкович нагадував уряду: "за свої заслуги заслуговуємо не лише того, щоб були заховані в цілості та спокою наші убогі хати й маєтності, часто і густо облиті кров'ю нашою й поганською, а й того, аби були ми в слушних вольностях і пошануванню від кожного стану. Його королівська милість, будучи особливим прихильником і оборонцем людей рицарських, маючи в ласкавій увазі державу і сердечні послуги наші, мусив би нас тим упривілеювати і обдарувати, признавши нас синами коронними".