Лівонська війна

На кінець 50-х рр. ХVІ ст. колись могутній Орден німецьких рицарів переживав часи глибокого занепаду. Натомість Російська держава, очолювана Іваном Грозним, виявляла неабияку активність на зовнішній
Одяг і озброєння кінноти часів Лівонської війни
 арені. На початку жовтня 1552 р. 150-тисячне царське військо, здобувши Казань, приєднало землі Казанського ханату. Кілька років потому, у 1556 р., така ж доля чекала й на Астраханське ханство. Наступного року присягу цареві склав правитель Великої Ногайської Орди. Тоді ж під царську руку перейшли чуваші, башкири, удмурти. Цар мріяв повернути й "отчини", що він, нібито, успадкував від свого преславного предка, князя Київського Володимира Великого — Київ, Волинь, Поділля… Але спочатку вирішив укріпитись на Балтиці. Бойові дії проти Ордену російські війська розпочали влітку 1558 р. 

 Не маючи змоги чинити спротив самостійно, великий магістр Ордену уклав союзні угоди з державами, правителі яких були вороже налаштовані до ідеї виходу Росії на Балтику. Внаслідок чого, замість одного слабкого супротивника, Іван Грозний отримав супроти себе коаліцію держав, у складі Польщі, Литви, Швеції і Данії.Одяг і озброєння кінноти часів Лівонської війни. Утім, це не завадило російським військам продовжити наступ, цього разу на землях Великого князівства Литовського. Царським ратникам вдалось оволодіти Полоцьком, спустошити волості навколо Мстиславля, Копистя, Орші тощо. Неспроможність військ Великого князівства успішно протистояти наступу, підвело його еліту до підтримки ідеї укладення реальної унії з Короною Польською, з якою до цих пір князівство об'єднувала лише особа спільного правителя.