Міграція в Україні в
полюблінську добу

Привілей короля і великого князя Зиґмунда ІІІ на магдебурзькі права (1597 р.)
Інкорпорація Короною Польською в часи засідань Люблінського сейму 1569 р. більшої частини українських земель — Київського, Волинського та Брацлавського воєводств, попри очевидний присмак політичного насильства, ніс у собі й доволі помітний позитивний заряд. Адже саме тепер уперше з часів розпаду Давньокиївської держави українські землі об'єднались у межах однієї держави. Час, коли Галичина і Поділля з одного боку та Волинь, Київщина і Брацлавщина — з іншого розвивалися у різних державних організмах, породив суттєві відмінності в їхній соціальній організації та політичній культурі. Зокрема, на землях, що перебували у складі Корони, доволі сформованою виглядала шляхетська корпорація. Вона мала неабиякий досвід урядування, функціонування механізмів станової демократії. Проте, їй бракувало простору для реалізації свого потенціалу. І цей простір галицька і подільська шляхта отримала на Волині та особливо Подніпров'ї, де були величезні недостатньо обжиті простори й бракувало вправних адміністраторів. Найперше, для шукачів щастя шлях з Галичини і Західного Поділля пролягав на Волинь, де вони поступали на служби до тамтешніх князів, а вже звідти — прямували на неозору Київщину, Брацлавщину та Задніпров'я. Саме у такий спосіб на "великій Україні" з'явилися родини Плетенецьких, Смотрицьких, Косинських, Зеленських, Іскрицьких, Заборовських, Мрозовицьких, Кроковських, Гізелів, Коленд, представники котрих залишать помітний слід в історії Церкви, освіти, науки, військової справи.