Останні дні "золотого
спокою" Речі Посполитої

Сінокіс. Гравюра ХVІ ст.
Сприятливі умови для згуртування козацтва наприкінці 1640-х рр. навколо чигиринської реєстрової старшини надали підтримки планам короля Владислава ІV щодо організації широкомасштабного хрестового походу проти османів, в реалізації яких неабияка роль відводилася козацтву. У квітні 1644 р. у Варшаві відбулася таємна зустріч короля з козацькою реєстровою старшиною — військовими осавулами Іваном Барабашем та Ілляшем Караїмовичем, полковим осавулом Максимом Несторенко та чигиринським сотником Богданом Хмельницьким. У її ході й обговорювалися плани організації виправи козаків на Чорне море, що мала стати своєрідним запалом для вибуху великої війни з Портою. Користуючись сприятливою нагодою, старшина домоглася від короля обіцянки відновити старі козацькі права і вольності, ліквідовані "Ординацією" 1637 р., збільшити реєстр до 12 тис. осіб та надати козацькому регіону особливого адміністративного статусу. Оскільки проти планів короля існувала серйозна опозиція, було вирішено приготування до майбутньої війни проводити у глибокій конспірації. Коли підготовка до морської виправи козаків була вже в розпалі, восени 1646 р. під тиском сейму Владислав IV зрікається своїх планів щодо війни з Османською Портою, і до козаків надходить наказ згорнути будь-які подальші приготування. 
Богдан Хмельницький. Малюнок з літопису С. Величка

Проте, гра зайшла вже занадто далеко, аби її можна було скасувати. Козацтво повірило в можливість радикальних перемін на краще і не бажало відмовлятись від своїх намірів. Вкрай несприятливо, а точніше — фатально для Речі Посполитої розгортались і стосунки чигиринського сотника Богдана Хмельницького з представником місцевої королівської адміністрації — чигиринським підстаростою (тобто управителем замку та належної до нього волості) Даніелем Чаплинським, за спиною якого стояв могутній патрон, коронний хорунжий Олександр Конєцпольський. Намагаючись відібрати в козацького сотника хутір, привілей з підтвердженням володільницьких прав на який Хмельницький отримав з рук короля лише щойно, в 1646 р., Чаплинський здійснює наїзд на господарство свого опонента, чинить спробу його фізичного знищення. Й оскільки випадок з цькуванням козацького старшини польським адміністратором не був поодиноким, Хмельницький дуже швидко знаходить однодумців. На осінь 1647 р. справою підготовки чергового козацького повстання, крім Богдана, опікувалися також Федір Вешняк, Кіндрат Бурляй, Богдан Топила, Іван і Данило Гирі, Сава Москаленко, Філон Джеджалій, Максим Кривоніс, Іван Ґанжа та інші. Підняти повстання планувалося восени 1647 р., під час запланованого на той час походу коронного хорунжого Олександра Конєцпольського проти татар. Однак, викриття осавулом Романом Пештою задумів Хмельницького та його однодумців коронній владі, зробити це не дозволило. Чигиринського сотника було заарештовано та кинуто до в'язниці. Лише завдячуючи допомозі близького товариша, полковника Станіслава Кричевського, в майбутньому впливового лідера повсталих, Хмельницькому вдалося вирватися на волю. У середині—другій половині грудня 1647 р. бунтівний козацький старшина разом зі старшим сином Тимошем і невеликим загоном своїх однодумців залишає Чигирин і прямує на Запоріжжя, де вже за декілька місяців вибухне найбільше в українській історії козацьке повстання.