Переваги і недоліки
унії


Головна концептуальна ідея Гадяцької угоди полягала в тому, що замість Речі Посполитої Двох Народів (як офіційно називалася тогочасна Польсько-Литовська держава) на політичній мапі Європи мала постати Річ Посполита Трьох Народів. Тобто відтепер федерацію мали складати не лише Корона Польська та Велике князівство Литовське, а й Велике князівство Руське. Усі три частини федерації мали об'єднуватися особою спільно обраного короля, спільним вальним сеймом, спільною зовнішньою політикою та організацією оборони держави.
Підпис Івана Виговського

Вищим органом законодавчої влади на території Великого князівства Руського, до складу якого входили Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства, мали бути виборні Національні Збори. Главою виконавчої влади — пожиттєво обраний гетьман. За зразком Польської Корони та Великого князівства Литовського формувалися місцеві органи влади та система судочинства. 
Герб Немиричів "Клямри"
Князівству належала власна скарбниця та право карбування монети. На його території створювався вищий судовий трибунал. Збройні сили князівства мали становити 30 тис. козаків-реєстровців і 10 тис. найманого війська. 

Сенаторські посади та вищі адміністративні уряди на території Руського князівства мали обіймати лише особи православного віросповідання. На його землях скасовувалась церковна унія, а православна Церква урівнювалась у правах з католицькою. 
Культурно-освітній блок угоди передбачав такі прогресивні положення як визнання Києво-Могилянської колегії академією та зрівняння її в правах з Кра-ківським університетом, заснування на руських землях ще однієї православної академії. Проголошувалася свобода друку, в тому числі й релігійно-догматичної літератури, дозвіл на відкриття в Україні в необхідній кількості друкарень, а також шкіл і колегіумів.

Менш привабливим для широкого суспільного загалу були постанови щодо вирішення проблем соціально-економічного плану. Адже на українських землях поновлювалися дореволюційні поземельні відносини, й селяни мали повернутися до "звиклого послушенства" своїм панам. 

Марні сподівання від ратифікації Гадяцької угоди

Для ратифікації Гадяцької угоди, а також підготовки до війни з Російською державою, яка з огляду на події в Україні ставала неминучою, в травні 1659 р. у Варшаві було скликано вальний сейм. 
Присяга короля Яна Казимира на договорі, підписана 10 червня 1659 р.
Зважаючи на невдоволення козацтва угодою, Іван Виговський сподівався при її ратифікації виторгувати цілий ряд поступок, які б зробили документ привабливішим для українських інтересів. Зокрема, йшлось про включення до складу Великого князівства Руського, крім Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств, також Волинського і Подільського й значної частини західноукраїнських земель. Планувалось розширити до 75 тис. козацький реєстр та отримати право на збільшення кількості регулярного війська тощо.

Утім, зовсім інші сподівання покладали на ратифікацію противники Гадяцької угоди, що посідали чільні позиції у владних ешелонах Речі Посполитої. А тому, попри надзвичайно представницьку українську делегацію, очолювану канцлером новоствореного Великого князівства Руського Юрієм Немиричем і генеральним обозним Війська Запорозького Тимофієм Носачем, шансів на успішне виконання покладеної на неї місії практично не існувало. Сенатори і земські посли вилучили з Гадяцької угоди всі ті положення, які викликали протести шляхти та католицької Церкви. Зокрема, церковна унія не ліквідовувалась, а вирішення релігійних проблем відкладалося на невизначене майбутнє. Виняткову привілею православної шляхти на зайняття державних посад у князівстві було залишено лише для Київського воєводства, а в двох інших — Чернігівському та Брацлавському — посади мали обіймати поперемінно православні та католики. Крім того, обмежувалося право вільної гетьманської елекції, ні про яке розширення реєстру також не могло бути і мови.

Аби якимось чином згладити негативну реакцію української старшини від цих малоприємних нововведень, сейм затвердив нобілітацію понад 30 козаків, які відтепер ставали повноправними шляхтичами; надав цілому ряду старшин жалувані грамоти на маєтності. 

Проте, зважаючи на стан суспільного бродіння в Україні та подальшого визрівання конфлікту між заможною козацькою старшиною та козацькою біднотою, королівська щедрість насправді являла для Виговського та його оточення радше смертельну отруту, аніж подарунок долі. Угода з королем і "ляхами", яка й так була не вельми прихильно зустріта широкими козацькими верствами, тепер набрала ще більш одіозного вигляду.