"Переяславська рада"-2


Юрій Хмельницький. Невідомий художник XVIIІ ст.
На середину вересня 1659 р. в таборі поблизу містечка Германівка  військова рада позбавила Івана Виговського булави, а вже близько 23—24 вересня в Білій Церкві відбулася нова рада, яка гетьманом Війська Запорозького проголосила Юрія Хмельницького. рийшовши до влади, молодий Хмельницький зіткнувся з цілим рядом важливих і, водночас, вельми складних для розв'язання проблем. Передовсім, необхідно було якимось чином залагоджувати зовнішньополітичні справи. Адже на Лівобережжя вступили закликані тамтешніми козацькими лідерами російські війська, яким вдалося поновити свій контроль над більшою частиною цього регіону. На Правобережжі, хоч і менш чисельні, стояли польські підрозділи. Не передбачуваною була й реакція кримського керівництва на повідомлення про відсторонення від гетьманства їхнього союзника Івана Виговського. 

Спираючись на досвід союзних відносин 1654—1657 рр. та намагаючись не повторити допущених помилок, старшина ретельно готується до українсько-російських переговорів і до їх початку виробляє свій проект — так звані Жердівські статті. В основній своїй масі вони повторювали положення українського проекту від 17 лютого 1654 р. Зроблені ж доповнення мали гарантувати суверенні права Гетьманату. Приведення до присяги на вірність царю. Гравюра другої половини XVII ст.

27 жовтня у Переяславі відбулася Генеральна рада, на якій князю  О. Трубецькому, користуючись правом сильнішого, вдалося не лише відхилити проект, запропонований українською стороною, а й нав'язати цілий ряд положень, які суттєво обмежували український суверенітет у порівнянні з тими межами, що їх визначав договір 1654 р. Під виглядом так званих "Прежних статей" Богдана Хмельницького гетьману було нав'язано сфальшовані положення договору 1654 р. Зокрема, російська сторона змінила процедуру проведення гетьманської елекції. Якщо раніше козацтво мало право вільного вибору й було зобов'язане лише інформувати царя про його результати, то відтепер для того, аби легітимізувати свою владу новообраний гетьман повинен був обов'язково їхати в Москву, де йому цар мав вручити жалувану грамоту та гетьманські клейноди. Крім того, було внесено положення про підпорядкування українського духовенства Московському патріарху. Було також заборонено зовнішньополітичну діяльність гетьманського уряду без відповідного на те указу царя.

Ще більше обмежували суверенітет України так звані "Нові статті Юрія Хмельницького", що були укладені за результатами проведених у Переяславі переговорів. Ними гетьману заборонялося без дозволу царя починати війну чи уклади мир з будь-якою державою, надавати кому-небудь військову допомогу. 
Підпис Юрія Хмельницького
Війську Запорозькому заборонялося без дозволу царя переобирати гетьмана, а гетьман не мав права позбавляти влади полковників і вищих козацьких старшин без санкції загальної козацької ради. Як новообраний гетьман, так і вся старшина була зобов'язана обов'язково складати присягу вірності московському монарху. За відмову від її принесення передбачалася смертна кара.

Фатальний Васильківський план 

Голови стрілецькіГотуючись до війни з Річчю Посполитою та Кримським ханатом, воєвода В. Б. Шерємєтєв у середині липня 1660 р. скликав у  Василькові воєнну раду, де було ухвалено план стратегічних дій. Він передбачав поділ козацького війська на дві частини. Одна з них, очолювана наказним гетьманом Тимошем Цицюрою, спільно з військами Шерємєтєва виступала проти поляків на західному напрямі, друга ж, під командуванням гетьмана Юрія Хмельницького, мала захищати південний фланг і тил головних сил від нападу кримських орд, а також перешкоджати об'єднанню татар із коронною армією. Разом із Цицюрою в похід виступило 11 лівобережних полків; під командуванням же київського воєводи було десь 60 тис. ратників. Ніжинський та Прилуцький полки на чолі з наказним гетьманом ніжинським полковником Васютою Золотаренком вирушили на північ. На білоруських землях вони мали об'єднатися з російськими військами, очолюваними воєводою князем Ю. А. Долґоруковим. Ще два козацькі полки — Канівський та Черкаський — вирушали на Запоріжжя, аби "промисел чинити над татарами".

Отож, стратегічний задум, ухвалений влітку 1660 р., мав на меті вберегтися від усіх несподіванок як із південного напрямку (від можливого вторгнення союзних Речі Посполитій татарських орд), так і з північного (від литовського війська та дивізії коронного війська руського воєводи С. Чарнецького). Водночас надмірне дроблення Війська Запорозького послаблювало головне угрупування на чолі з В. Б. Шерємєтєвим і Т. Цицюрою, а також не гарантувало успіху армії Ю. Хмельницького на випадок зіткнення зі значними силами кримського хана. А крім того, як виявилось уже згодом, поки війська готувались до виступу в похід — Кримська Орда встигла прийти в Україну та об'єднатись з коронними військами. Відтак, похід армії гетьмана Хмельницького на південні кордони був нічим іншим як безглуздо витраченими часом і силами, яких так бракувало військам Шерємєтєва і Цицюри в боях під Любаром і Чудневом.