Сагайдачний Петро
Кононович (гетьман)

Сагайдачний Петро Кононович

                                                                                (гетьман)

Гетьман українських реєстрових козаків народився приблизно 1560 року в селі Кульчицях поблизу Самбора в Галичині, у сім’ї дрібного українського шляхтича.

 Батька майбутнього гетьмана звали Конон, або Конаш, звідки й друге прізвище — Конашевич. 

Навчався Сагайдачний в Острозькій школі, першому українському навчальному закладі, заснованому князем Костянтином-Василем Острозьким. Ректором школи був письменник Герасим Смотрицький, учителями — відомі письменники Йов Княгинецький, Клірик Острозький, Василь Суразький, ієромонах Кипріян, Дем’ян Наливайко (брат Северина Наливайка).

 Разом із Сагайдачним навчався Мелетій Смотрицький, автор "Грамматики словенския...", за якою навчалося декілька поколінь українців, білорусів, росіян і яку М.Ломоносов називав «вратами своєї ученості». 

В Острозькій школі, яку вже тоді називали академією, учні вивчали сім вільних наук: граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику та астрономію. До курсу граматики входило вивчення старослов’янської та грецької мов.

 Після Острозької школи Сагайдачний навчався у школі Львівського братства, де зблизився з Йовом Борецьким (пізніше ректор Львівської братської школи та перший ректор Київської братської школи, а з 1620 року — київський православний митрополит).

 Після приїзду до Києва Сагайдачний був домашнім учителем у київського судді Аксака. 

1596 року після Брестської унії, що фактично ставила православну церкву поза законом, Сагайдачний був серед тих православних, які виступили проти рішень унії. Він написав полемічний твір «Пояснення про унію», де висловився проти покатоличення і полонізації українського православ’я. 

У відповідь на Брестську унію в Україні почалося активне покозачення населення, втечі селян і міщан на Січ від переслідування поляків. 

Наприкінці XVI — на початку XVII століття Сагайдачний опинився на Січі, де невдовзі став помітною особою серед старшин та козацтва. Спершу був обозним, завідував артилерією Січі, згодом його обирають кошовим отаманом. 

Він стає учасником і організатором багатьох успішних походів козацького війська. На початку XVII століття брав участь у поході на Молдавію та Лівонію.

 Під керівництвом Сагайдачного козаки здійснили успішні походи проти султанської Туреччини та Кримського ханства. 

Початком цих перемог став успішний морський похід запорожців навесні 1602 року. На тридцятьох чайках і кількох трофейних галерах вони прийшли під Кілію й розгромили турецький флот. 

1606 року запорожці (керував гетьман Війська Запорозького Григорій Ізапович) штурмували фортеці Кілію та Білгород, захопили в морі 10 турецьких галер. Особливу винахідливість і кмітливість вони проявили при взятті Варни, неприступної з моря фортеці. Козаки, вивчивши місцевість, піднялися річкою вгору за течією, обійшли місто-фортецю з флангу й відкрили вогонь із гармат і мушкетів. Штурм Варни завершився розгромом берегових укріплень і знищенням усіх турецьких кораблів, які стояли на рейді. 

Наступного 1607 року козаки на чолі з Петром Сагайдачним розбили турецьку флотилію під Очаковом.

 Восени 1608 року запорожці взяли Перекоп, а 1609 року на шістнадцятьох чайках пройшли в гирло Дунаю і здобули Кілію, Ізмаїл, Білгород. 

1613 року козаки здійснили два походи на турецьке узбережжя, а в гирлі Дніпра розбили турецьку флотилію та захопили шість турецьких галер.

 Надзвичайно сміливими були дії запорожців у серпні 1614 року. На сорока чайках вони подалися до берегів Туреччини. Козаки захопили Трапезунд, узяли в облогу Синоп, оволоділи замком, вибили гарнізон і знищили весь флот галер і галіонів, які стояли на рейді. 

1615 року запорожці на вісімдесятьох чайках пішли на Стамбул. Вони зійшли на берег між двома столичними портами, спалили й спустошили все довкола. За наказом султана навздогін козакам вирушила турецька ескадра. Біля гирла Дунаю відбувся бій, у якому козаки здобули перемогу. Поранений турецький адмірал потрапив у полон до запорожців.

 Навесні 1616 року козаки під проводом Петра Сагайдачного знову вирушили в похід проти турків. У гирлі Дніпра на них уже чекав турецький флот. Та він не витримав атаки запорожців і був ущент розгромлений. Козаки захопили півтора десятка галер і майже сотню човнів. Турецький воєначальник Алі-паша ледь устиг утекти морем. Очистивши Дніпровський лиман від ворогів, запорожці дісталися узбережжя Криму й узяли місто Кафу. Там був тоді найбільший ринок рабів-невільників, яких звозили до Кафи з усіх країв на продаж. Козаки на чолі з Сагайдачним спалили в гавані турецькі кораблі, знищили 14 тисяч турецьких вояків й визволили кільканадцять тисяч невільників. Кафу, ринок рабів — «упир, що п'є руську кров» — було зруйновано.

 Відтак козаки взяли штурмом Синоп і Трапезунд, де спалили 25 турецьких суден. У морській битві була розгромлено ескадру адмірала флоту Ціколі-паші, потоплено три галери, забрано здобич в Ібрагім-паші, який повертався з походу на Січ.

 Звістка про зруйнування турецьких фортець Кафи, Синопа й Трапезмунда поширилася далеко за межі Османської імперії. Це стало відомо також італійцеві Отавіо Сапіенціо — письменникові першої половини XVII . За його словами, на той час у Запорожжі було 30 — 40 тисяч козаків, вони мали 200–300 чайок, ходили по Чорному морю і протягом 1616–1617 років успішно нападали на Кафу, Синоп і Трапезунд. 1617 року козаки знову дісталися до Стамбула й «замигали своїми похідними вогнями біля вікна самого сералю», розгромили турецьку ескадру на підступах до гавані, убили в бою турецького адмірала.


1618 року Сагайдачний у складі польського війська королевича Владислава, який претендував на царський престол, взяв участь у поході на Москву. 

У 1619 році він з військом приєднується до антитурецької ліги європейських держав. 40-тисячне козацьке військо під керівництвом Сагайдачного відіграло вирішальну роль у розгромі турецької армії 1621 року під Хотином. 

Під час Хотинської битви Сагайдачного було поранено отруєною стрілою. 

За активної участі Сагайдачного, який 1620 року разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства, було відновлено скасовану після Брестської унії Київську митрополію.



 Петро Сагайдачний сформувався як полководець наприкінці XVII — на початку XVIII століття, коли почався інтенсивний розвиток і зміцнення запорозького козацтва, викликані польсько-католицькою експансією і турецько-татарською агресією. 

Оттоманська Порта, що була найбільшою державою у ті часи, запанувала на Чорному морі і Балканах, оволоділа гирлами Дунаю, Дніпра, Дону й готувалася загарбати землі України, Московії, Польщі, Білорусі, а далі й усієї Європи. 

Султанська Туреччина інспірувала й напади на Україну Кримського ханату, свого васала. Вторгнення татарських орд в українські землі супроводжувалося нещадним розоренням міст і сіл, масовим полоненням українців. Тому проти такої супердержави та її васала потрібна була велика й організована сила, якою й стала Запорозька Січ, коли її очолив Петро Конашевич Сагайдачний.

 Він розробив стратегію збройного спротиву ханським ордам і турецьким військам. Запорожці влаштовували морські й сухопутні походи на Крим та узбережжя Чорного моря — береги Анатолії та Малої Азії, намагаючись послабити військову силу ворога, знищити його флот, зруйнувати найважливіші порти.

 Під час великих походів козаки нападали на кілька фортець одночасно, при цьому завдаючи головного удару якійсь найбільшій твердині, серед яких були Стамбул, Трапезунд, Синоп. 

Згідно з розробленою Сагайдачним тактикою ведення бою, козаки відпливали в походи вночі, перед настанням нового місяця, проминали турецькі фортеці Кизи-Кермень, Тавань, Аслам-Кермень і за 36-40 годин досягали турецьких берегів. Під час плавання вони користувалися особливим компасом і добре орієнтувалися по зорях.

 На швидких і проворних човнах — чайках вони проти сонця непомітно підпливали до турецької ескадри й з настанням ночі зненацька брали галери на абордаж, блискавично захоплювали їх, знищували турецький екіпаж, визволяли невільників. 

Запорозький флот у часи Сагайдачного панував на Чорному морі, контролюючи навігацію між Босфором та чорноморським лиманом. 

Сагайдачний особисто керував майже всіма значними походами, як суходолом, так і морем. Його морська ескадра часом налічувала понад 300 чайок з екіпажем до 20 тисяч запорожців. 

Уряд Османської імперії змушений був мобілізовувати всі свої військові ресурси проти українських козаків, чисельність яких під час битв іноді була у кілька десятків разів менша від турецьких сил.

 

 Сміливі походи запорожців сіяли паніку і жах у турецьких володіннях, а правителі Анатолії та Балкан звернулися до султана з петицією, в якій вимагали, щоб він захистив їх від козаків, інакше вони змушені будуть визнати їхню владу. 

Султан змушений був скликати екстрену нараду для обговорення заходів оборони від козаків, у якій брали участь представники союзних з Портою держав — Венеції, Нідерландів, Франції. 

Зі свого боку Сагайдачний з військом приєднується до антитурецької «Ліги християнської міліції» — коаліції Персії, Польщі, Ватикану, Абхазії, Мінгрелії та Грузії.

 Водночас він веде тонку дипломатичну політику з Польщею, яка, бачачи зростання могутності Війська Запорозького, прагнула обмежити козацький реєстр і дедалі зростаючу суверенність свого васала.

 Одначе Річ Посполита вела в той час війну з Московською державою, тому змушена була вдаватися по допомогу запорожців, тож на вимогу Сагайдачного і його старшини зберегла реєстровому війську елементи автономії, офіційно визнала й легалізувала козацьку військову та політичну організацію, а самому Сагайдачному надала гетьманську булаву.

 Рятуючи від неминучої загибелі війська королевича Владислава у боротьбі за московський престол, Сагайдачний з 20-тисячним військом козаків здійснив блискучий похід на Московію через Сіверщину, здобув міста Ливни, Єлець, Михайлов, розбив ополчення князів Пожарського та Волконського, перейшов Оку і майже захопив московську фортецю.

 Вінцем полководського таланту Сагайдачного стала Хотинська битва, у якій було завдано нищівної поразки Османові II і його 300-тисячній армії. Вирішальну роль у перемозі об’єднаного польсько-українського війська відіграв 40-тисячний загін козаків, керований гетьманом. Протягом Хотинської війни козацьке військо прийняло на себе основний тягар турецьких атак, витримало дев’ять штурмів свого табору, який став для турків неприступною фортецею. 

Водночас Сагайдачний, використовуючи тактику наступальності, раптовості в нічному бою й превентивності атак, випробувану в багатьох успішних морських походах, завдавав туркам відчутних втрат. Вроджений стратег, Сагайдачний запровадив у війську багато нововведень, зокрема так званий фламандський стрій, легку й маневрену артилерію та добре озброєну і навчену піхоту. Динамічна й гнучка тактика бою козацького війська, на противагу позиційній, неповороткій тактиці польського війська, була вирішальним фактором у цій блискучій перемозі, яка принесла козакам європейську славу.

 Однією з важливих граней непересічної особистості Сагайдачного є його боротьба проти полонізації та покатоличення православної України. Він став на бік опозиційної частини українського міщанства та православного духівництва у боротьбі з уніатською експансією і з усім 20-тисячним Військом Запорозьким вступив до Київського Богоявленського братства, що виступало проти політики шляхетської Польщі. Вступ запорожців зі своїм зверхником до братства сприяв популяризації його серед народних мас.

 Тепер ні польський король, ні київський воєвода, польний коронний гетьман Станіслав Жолкевський, ні католицьке й уніатське духівництво не змогли відчутно протидіяти розвиткові національної свідомості, освіти та православ’я в Україні. 

Сагайдачний стає ктитором братської школи, допомагає їй коштами й сприяє тому, що вона стала відомим у слов’янському світі науковим та просвітницьким осередком. Таким чином, Сагайдачний, слідом за Костянтином Острозьким, засновником Острозької школи-академії, виявив державну мудрість, поставивши збройну силу на захист рідної віри та національної освіти, чим завоював загальну любов і повагу серед народу.

 Сагайдачний прагнув відновити значення Києва як православного та культурного центру, він підтримував діяльність лаврського митрополита Єлисея Плетенецького і створений ним навколо друкарні Києво-Печерської лаври гурток учених, друкарів, письменників. 

1620 року завдяки своєму авторитету він домігся, що Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на єпископів кількох священиків, зокрема й Мелетія Смотрицького, і відновив зліквідовану унією 1596 року Київську митрополію, висвятивши на митрополита Київського і Галицького Йова Борецького. 

За п’ять днів до смерті, що настала 20 квітня 1622 року, Сагайдачний у присутності Йова Борецького та нового гетьмана Олефіра Голуба склав тестамент, у якому заповів своє майно, зокрема 15000 золотих, Київській і Львівській братським школам.

 Гетьман запорозького козацтва Петро Сагайдачний за свої ратні подвиги, мудрість і розважливість у державних справах був уславлений як у творах красного письменства, так і в народних піснях, зокрема в славнозвісній пісні «Ой на горі та й женці жнуть». Відомий також вірш першої половини XVII століття «Ой Хотине, граде давній», який прославляє Сагайдачного і козаків. 

А ректор Київської братської школи Касіян Сакович написав з нагоди сумної для всієї України події — смерті Сагайдачного «Вірш на жалосний погреб зацного рицаря Петра Конашевича Сагайдачного», у якому словами двадцяти учнів братської школи навіки увічнив заслуги Сагайдачного перед народом.

 Поховано його у Богоявленській церкві братського Богоявленського монастиря «з великим плачем Запорозького Війська і всіх людей православних».

 джерело: ukrop.com додано: 12.01.2007