Цецорська трагедія

 Королівська гвардія Зиґмунда ІІІ Вази на параді. Мініатюра першої половини XVII ст.Напередодні фатальної для Речі Посполитої Цецорської битви 1620 р. великий коронний гетьман Станіслав Жулкєвський мав у своєму розпорядженні близько 5 тис. жовнірів. На підході була ще одна частина військ під орудою польного гетьмана Станіслава Конєцпольського й князя Кароля Самуеля Корецького. На сполучення з коронною армією прибуло лише трохи більше тисячі козаків-реєстровців. Загалом же у розпорядженні Жулкєвського виявилось близько 10 тис. війська при 16—20 гарматах. На чолі цього війська гетьман на початку вересня й форсував Дністер, вчинивши один з найбільш авантюрних у своїй військовій біографії походів. Союзник короля, молдавський господар Граціані, попри свої обіцянки привести декілька тисяч вояків, зумів мобілізувати під свої прапори лише 600 воїнів. Більше того, розуміючи програшність свого положення (а серед молдавських шляхтичів носились чутки про наближення понад 60-ти тис. турків), господар був готовий рятуватись втечею до Польщі. Утім, гонор старого вояка Жулкєвського заважав вдатися до безславної втечі. Коронний гетьман спрямував війська до молдавської столиці Ясс, аби там укріпитись в таборі й таким чином нівелювати перевагу супротивної сторони. Здійснивши блискавичний маневр, Жулкєвський під вечір 12 вересня зайняв під селом Цецорою, розташованим на лівому березі Прута за 18 верств від Ясс, старі окопи, вириті жовнірами ще в 1595 р. А з ранку 18 вересня розпочалась запекла битва, яка так і не виявила переможця.Великий коронний гетьман Станіслав Жулкєвський 

Під час бою наступного дня молдавани перейшли на бік Іскандер-паші, внаслідок чого коронні війська зазнали серйозних втрат — лише убитими Жулкєвський втратив тисячу вояків. Невдача викликала панічні настрої серед жовнірів. В ніч з 20 на 21 вересня в таборі поширились чутки, нібито гетьмани втекли. Хтось підпалив намети і вози. Тим часом молдавський господар і дехто з панів почали лагодити переправу через Прут. За ними ринулись жовніри. Чимало з них серед паніки потонуло. А на тих, кому вдалось подолати перепону, на протилежному березі вже чекали татари. Жулкєвський спромігся організувати відхід з-під Цецори оборонним табором у напрямку Могилева-Подільського. Переслідуване турецько-татарською кіннотою, військо за тиждень подолало 165 верств. До Дністра залишались всього лише близько 10 верств, коли у таборі коронних військ знову сталась якась смута, скориставшись з якої Іскандер-паша зумів розірвати оборону супротивника і розгромити його вщент. Коронний гетьман у сум'ятті був убитий, а його голову Іскандер-паша відіслав у подарунок султану. Син коронного гетьмана Ян Жулкєвський, польний гетьман Станіслав Конєцпольський, магнати Миколай Потоцький, Януш Тишкевич, а також вцілілі жовніри і козаки потрапили до турецького полону. Врятуватися пощастило не більше двом тисячам жовнірів і військових слуг. Річ Посполита залишилась без війська, без гетьманів. Як велике щастя сприймали обивателі республіки нехіть Іскандера-паші до форсування Дністра і безборонного пограбування коронних земель. А так "лише" татарські чамбули звично впали на Поділля, Волинь і Галичину, руйнуючи села і містечка, й тисячами виводячи з України християн-невільників.