У боротьбі за
вольності шляхетські та релігійну толерантність

Алегорія вольності. Малюнок початку XVII ст.
Гаслом опозиційно налаштованого до короля шляхетського виступу на чолі з магнатом, воєводою краківським Миколаєм Зебжидо-вським стала оборона Речі Посполитої перед загрозою її правам з боку абсолютистські налаштованого Зиґмунда ІІІ Вази. Участь у виступі взяла й шляхта з Волині, Київщини та Брацлавщини. Вона складала помірковану частину рокошан і переважно виступала за застереження прав православної Церкви, порушених прийняттям унії. На з'їздах літа—осені 1606 р. "рокошанами" висловлювалися різноманітні пропозиції — "направи" Речі Посполитої, однак, їх ухвалення за обопільною згодою сторін було перенесено на вальний сейм. На сеймі 1607 р. дебатувалися питання запровадження систематичного, щорічного збору податків, створення регулярної армії, забезпечення в державі міжрелігійної гармонії. Власне, головна боротьба розгорілася навколо питання міжконфесійних взаємин. 

Протестанти розробили проект постанови, згідно до якого засуджувалися призвідці релігійних незгод. З намови свого душпастиря єзуїта Пйотра Скарги, король рішуче відхилив ухвалення цього проекту. Найбільше чого вдалося досягти православним делегатам, так це визнання права православних правити службу Божу за "грецькими" канонами та дарувати маєтності православним монастирям і церквам. Опозиція скликала власний з'їзд. Його учасники ухвалили програму реформ, спрямованих на обмеження королівської влади і, натомість, розширення повноважень сенаторів-резидентів при королівській персоні. Окремо говорилося про необхідність вигнання з Речі Посполитої єзуїтів. Загалом же рокошани виступали проти підтримання тісних зв'язків з Ватиканом, а також оплотом католицизму — династією Габсбургів, вимагали згортання контрреформаційної політики та заперечували все те, що, на їх думку, загрожувало "золотим" вольностям. У битві під Радомом військам роялістів, якими керував особисто король, вдалося здобути перемогу. Після цього керівництво рокошан було змушене запросити миру, перепросивши короля. Хто цього не волів робити, виїжджали на еміграцію. Таке завершення конфлікту знаменувало собою крах ілюзій щодо можливостей проведення в державі реформ, необхідність яких усвідомлювали і роялісти, і їх опонен-ти. Рокош продемонстрував небезпечність зіткнення крайніх позицій для розвитку шляхетської демократії.