Концтабори

Керівництво РКП(б) розглядало заходи щодо мілітаризації праці як постійний метод здійснення загальної трудової повинності. 
У березні 1920 р. ІХ з’їзд затвердив резолюцію про чергові завдання господарчого будів­ницт­ва, яка санкціонувала цей метод. Виникла необхідність у ство­ренні мережі установ, покли­каних обслуговувати тих, хто ухилявся від примусової праці. 
У жовтні РНК УСРР ухвалив постанову з доповіді В. Чубаря “Про табори примусових ро­біт”. Організація їх покладалася на ЧК. Для керівництва ство­рювало­ся Центральне прав­лін­ня табо­рів (ЦУЛАГ). Концтабори міс­цевого значення ство­рювалися у приміських сади­бах, маєтках, мо­настирях. 
З переходом до непу поняття “де­зертири трудового фронту” ви­черпало себе, у зв’язку з чим конц­табори були ліквідовані.