Лазар Каганович

Ла́зар Мойсе́йович Каганович - народився 22 листопада 1893, село Кабани, Київська губернія (помер 26 липня 1991, Москва) — радянський партійний і державний діяч. Злочинець, один з організаторів геноциду українців 1932–1933 років. Керівник від СРСР «акції Вісла» — депортації 1947 року більш ніж 140 тис. українців, а також репресій проти населення на території СРСР, Польщі та Чехословаччини, що супроводжували акцію
Ла́зар Мойсе́йович Каганович
  З 1907 р. працював шевцем на взуттєвих підприємствах у Києві. З 1911 р., ставши членом РСДРП(б), брав активну участь у більшовицькому русі, входив до складу керівних органів більшовицьких організацій у Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), Мелітополі, Юзівці (тепер Донецьк). 
1917–1918 — очолював Поліський (Гомельський) комітет більшовицької партії. 1918–1922 — партійний функціонер у Нижньому Новгороді та Воронежі (Росія), Туркестані. 
1922–1925 — завідувач відділом ЦК РКП(б), секретар ЦК РКП(б). 1925–1928 — перебуваючи генеральним секретарем ЦК КП(б)У, став запеклим противником українізації. Виступав проти політичної лінії українських націонал-комуністів О. Шумського і М. Хвильового, часто конфліктував з головою РНК України В. Чубарем. У березні 1927 р. звинуватив у «націоналістичному ухилі» О. Шумського і керівника Закордонного бюро допомоги КПЗУ К. Саврича (Максимовича). З одного боку були здійснені реальні кроки в
Лазар Каганович на­прямі українізації, а з іншого — проведена масштабна кампанія боротьби з українським “націонал-ухильництвом”. Серед власних досягнень Каганович назвав ліквідацію “групового поділу організації та зміцнення ке­рів­ного активу”. Керівництво КП(б)У справді стало моно­літ­ним. Кагановичу вдалося перетворити КП(б)У на на­дій­ного союзника Сталіна у боротьбі з опози­цій­ними течіями в лавах ВКП(б). За часи перебування Кагановича в Україні єдиним реальним центром управління стало по­літ­бюро ЦК КП(б)У, зі складу якого були виведені усі його опоненти.

 Політикою переслідування націонал-комунізму в Україні (резолюція Пленуму ЦК КП(б)У про «націоналістичних зрадників», березень 1928 р.) довів до розколу Комуністичну Партію Західної України, наполіг на арешті, а згодом, і знищення її провідних членів — Й. Крілика (Васильківа), М. Косара (Заячківського), К. Саврича (Максимовича), Г. Іваненка (Барабу), Р. Кузьму (Турянського) та ін. 1928 — призначений секретарем ЦК ВКП(б), з 1933 р. очолював сільськогосподарський відділ ЦК ВКП(б).
 Був одним з найближчих прибічників Й. Сталіна. Беззастережно підтримував ідею Сталіна про суцільну колективізацію, наполегливо впроваджував її реалізацію шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства, в першу чергу українського. 6 липня 1932 р. на конференції КП(б)У разом з В. Молотовим звинуватив керівників КП(б)У у провалі колективізації і виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, значно завищені плани яких стали однією з головних причин голоду 1932–1933 років. 1935–1945 — керував роботою наркоматів СРСР з важкої і нафтової промисловості, шляхів сполучення. 
З серпня 1938 р. — заступник голови Раднаркому СРСР. У березні 1947 р. був знову призначений першим секретарем ЦК КП(б)У для організації та проведення «операції Вісла». Продовжував традиційну для більшовиків 
Каганович з вищим керівництвом більшовицької держави
політику репресій проти української інтелігенції, звинувативши її в «українському буржуазному націоналізмі», провів широку чистку серед українських національних кадрів. Брав активну участь у ліквідації націоналістичного підпілля та особисто керував боротьбою проти частин Української Повстанської Армії. У грудні 1947 р. відкликаний до Москви.
 Після смерті Йосипа Сталіна очолював ряд міністерств, був першим заступником голови Ради Міністрів СРСР. 1957 — разом з В. Молотовим, Г. Маленковим, Д. Шепіловим та ін. створив опозиційну тодішньому партійному курсу групу, яка зробила спробу змістити з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова. У червні 1957 р. на Пленумі ЦК всіх членів групи (зокрема, і Кагановича) усунено від керівних державних і партійних посад. 
1962 — виключений із КПРС, після чого реальної участі у політичному житті не брав.

Помер Каганович в Москве25 липня 1991. Похований на Новодівичому кладовищі.


Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/