Заручники

Повстанський рух не вдавалося перемогти силою зброї та пропагандистськими методами. Тому вла­да вирішила узаконити вже іс­нуючу практику взяття за­ручників. Цей захід вводився в дію наказом командувача війсь­кових сил в Україні М. Фрун­зе і застосовувався до районів, оголошених “ударними по бандитизму”. “Обирайте в Ради бідноту й середняків! Женіть у шию куркулів!”. Агітаційний плакат. Художник Олександр Хвостенко-Хвостов, 1920 р.Він здійснював­ся чекістами “за сприяння війсь­кової частини і при обо­­в’яз­ковій участі представників міс­цевої влади”. Заручники бралися “головним чином із кур­кулів, переважно впливових, які користуються авторитетом серед населення, а також роди­чів бандитів”. У період перебування під арештом їх використо­вували “для трудових робіт під вартою”. Щоб “не переривати зв’язок села із заручниками”, родичам дозволялося їх від­відувати. Населенню оголошувалося, що у “випадку явного прояву в подальшому бандитиз­му в цій місцевості заручники будуть розстріляні”.