Східний Крим і береги
Керченської протоки

У Східному Криму й на обох берегах Керченської протоки, яка за часів античності називалася Боспором Кіммерійським, протягом десяти століть існували грецькі поселення та міста, які, об'єднавшись в єдину державу, стали одним з найбільш яскравих феноменів давньої історії України.
Судячи з кераміки, знайденої в процесі розкопок, на початку другої чверті — середини VI ст. до н. е. на берегах Боспору греками в ході колонізації були засновані поселення: Пантікапей, Німфей, Мірмекій, Тіритака, Кепи, Гермонасса і деякі інші, а також Феодосія. Перша хвиля грецької еміграції на Боспор датується 580—560 рр. до н. е. Трохи пізніше пройшла друга хвиля еміграції, в результаті якої були засновані нові поселення та збільшилася чисельність населення тих, що вже існували.
Серед грецьких поселень з початку існування виділився Пантікапей, залишки якого розташовані на території м. Керч, на схилах гори, яка пізніше отримала назву Мітрідат. Пантікапей — єдине в Північному Причорномор'ї поселення, найдавніше ядро якого знаходилося на природному підвищенні. Звідси відкривалися чудові краєвиди на навколишні землі та море. Найзручніша в Керченській протоці бухта стала його гаванню. В окрузі знаходилися запаси металів та питної води.
Щодо заснування Пантікапея було складено легенду, можливо навіть самими його жителями, для того, щоб пов'язати своє походження з героїчним періодом в історії Еллади. Письменник Стефан Візантійський з якогось більш раннього твору запозичив розповідь про те, що засновником Пантікапея був син Аета, брата чарівниці Медеї, а землею поступився грекам якийсь скіфський цар Агаст. Звісно, що це легенда, оскільки за часів походів аргонавтів ніяких скіфів тут ще не було. Пантікапейці могли створити її пізніше, в той час, коли скіфи намагалися захопити зайняті ними землі, щоб таким чином узаконити свої права. Грецький географ Страбон, Ансамбль з толосом. VI—V ст. до н. е. Пантікапей. Реконструкція В. П. Толстікованавпаки, вважав, що засновники Пантікапея прогнали скіфів подібно тому, як останні зробили це з кіммерійцями. Проте археологічні дослідження свідчать, що в 590—570 рр. до н.е., коли тут вперше з'явилися греки і заснували своє місто, жодного осілого населення на місці Пантікапея не було.
Археологічні розкопки на вершині й терасах акрополя (сучасна гора Мітрідат) дозволили встановити, що в другій чверті VIБронзова гідрія. V ст. до н. е. Горгіппія ст. до н.е. перші колоністи влаштовували собі тимчасові житла типу напівземлянок. Але швидке розширення господарської діяльності та політичної організації поліса сприяли тому, що пантікапейці почали зводити хоча й невеликі, але кам'яні будинки. Досить швидко боспорські греки налагодили і свій побут. Приміщення освітлювали в нічний час факелами, але частіше – глиняними світильниками. Як паливо для них використовувалиcя тваринний жир та маслинова олія.
У другій половині VI ст. до н.е. тут спостерігається прогрес у розвитку будівництва і впорядкування. В останній третині VI ст. до н.е. на верхньому плато гори був виділений центральний теменос, на якому зводилися ордерні споруди.
На горі Мітрідат відкриті також монументальні громадські приміщення, у тому числі й будівля рідкісного планування — толос, в якому, ймовірно, знаходився пританей.
Поряд із ним розташовувалися й інші споруди, використання яких припинилося в межах 490—480 рр. до н. е. На Боспор з різних міст Еллади привозився різноманітний столовий і кухонний посуд. Люди менш заможні користувалися ліпним посудом, виготовленим на місці й більш придатним для приготування їжі на відкритих вогнищах. Вони вживали як їжу хліб, каші з пшона та ячменю, варили горох, боби, сочевицю, м'ясо тварин, рибу та мідії, овочі, фрукти, мед, молочні продукти та ін. Вино і маслинова олія імпортувалися з багатьох міст. Перевага віддавалася найкращим на той час хіоському вину та афінській маслиновій олії.
Храм Аполлона в Пантікапеї.Реконструкція І. Р. ПічікянаПорівняно щільне розташування боспорських міст і поселень, етно-родинні зв'язки, культурна та релігійна близькість і найголовніше — загроза кочівників — скіфів, які почали інтенсивно освоювати північнопонтійські степи, проклавши зимовий шлях через Боспор Кіммерійський, — стали стимулом для  об'єднання цих міст. Природно, що, знаходячись в оточенні войовничих племен у далеких від метрополії малозаселених місцевостях, греки могли розраховувати лише на власні сили, добре розуміючи значення співдружності і взаємовиручки.
Імовірно, знаючи про походи скіфів в український Лісостеп, де мешкали землеробсько-скотарські племена, і на Балкани, боспорські греки ще до встановлення царської влади створили військово-
політичну симахію — оборонну федерацію автономних полісів. Для більш міцного об'єднання на Боспорі була організована й релігійна амфіктіонія під егідою бога Аполлона Ієтроса (Лікаря), котрий був покровителем усіх іонійських колоній.
Цілковита свобода полісів у цьому союзі тривала недовго. З праці Діодора Сицилійського відомо, що протягом 42 років до 438/437 р. до н.е. на Боспорі при владі перебували Археанактіди. Виходячи з цього, від 480/479 р. до н.е. йде відлік часу існування Боспорського царства, в якому відтепер центральна влада знаходилася в руках одноосібних правителів. Її було Будівельні залишки на території Мірмекія.Фото В. М. Зінькозапочатковано ініціативним і рішучим представником роду Археанактідів мілетського походження. Не виключено, що під час екстремальної ситуації в боротьбі зі скіфами, що загрожували незалежності полісів, стратегу-автократору з цього аристократичного роду вдалося встановити мир і захопити владу. Проте не всі міста відразу ввійшли до військово-політичного об'єднання Археанактідів. Феодосія та Німфей всіма силами відстоювали свою незалежність. Слабші ж міста убезпечили себе входженням до союзу.
Діяльність Археанактідів знайшла найяскравіший прояв в організації загальнополісної оборони. Значну увагу вони приділяли і релігійним справам. На це вказує будівництво великого храму Аполлона в Пантікапеї. Він став центром, символом релігійної амфіктіонії боспорських міст під владою Археанактідів, котрі були в ньому жерцями. За їхнього правління в обігу знаходилася монета із скороченим ім'ям Аполлона та його символікою.
Основою економіки всіх полісів — незалежно від їхнього політичного статусу — було сільське господарство. Розвивалися промисли, ремесла і торгівля. Вже в другій половині VI ст. до н. е. Пантікапей випускає срібні монети, що стали міжполісними грошовими знаками. Початок монетного карбу-
вання в Пантікапеї є показником його більш швидкого економічного розвитку у порівнянні з іншими полісами Боспору.
За часів Археанактідів консолідація більшості полісів, що зберігали головні елементи своєї автономії, мала переважно оборонне і культове значення. Політика цих правителів була спрямована на збереження мирних контактів із сусідніми племенами. Проте це перше об'єднання, яким би воно не було, стало головним ядром майбутньої Боспорської держави.
Крім Пантікапея, на території Боспору існували й інші міські центри. Найзначнішими, заснованими також у VI ст. до н. е., були Німфей та Феодосія. Зазначимо, що деякі поселення групувалися неподалік Пантікапея. Найближче, в 4 км на схід, знаходився Мірмекій. Тіритака розташовувалася на високому плато біля моря на відстані 11 км на південь від Пантікапея. Німфей, що знаходився за 17 км на південь від Пантікапея, біля с. Ельтіген (Героїка), був заснований теж на плато, поблизу мису Карабурун. Феодосія, Кітей та Кіммерік, які виникали пізніше, були найвіддаленішими від майбутньої столиці.
На Таманському півострові серед багатьох поселень незабаром виділилися Фанагорія, Гермонасса, Кепи. Лише щодо перших двох існують писемні джерела, в яких повідомляється, що засновниками Фанагорії були теосці, а Гермонасси — мітіленці або іонійці. Про розвиток політичних структур і характер перетворень цих поселень у поліси можна сказати дуже мало. Найсильнішими і найвідомішими після Пантікапея були Феодосія, Німфей і Фанагорія, які довше за інших зберігали свою полісну автономію та в економічному розвитку досягли значних успіхів.
Розкопки в центральній частині Пантікапея.Фото В. М. ЗінькоФеодосія розташовувалася на місці сучасного однойменного міста, на невисокому пагорбі, який зараз називається Червона гора. Вона була добре захищена від північних і західних вітрів гірськими відрогами. Мала чудову гавань. Рівнинні родючі землі в окрузі міста були його основною аграрною базою, завдяки якій він досяг значного економічного підйому.
Фанагорія, що знаходилася на території ст. Таманська, на Таманському півострові, була свого роду столицею Азіатської частини Боспору, оскільки в давнину вважалося, що межею між Європою і Азією була сучасна Керченська протока. Її, скоріш за все, заснували теосці на чолі з Фанагором, якому довелося рятуватися разом із співвітчизниками в 542 р. до н. е. після захоплення їхнього міста пер-
ським царем Кіром. Займаючи вигідне географічне положення, Фанагорія швидко виділилася серед маси поселень на Таманському півострові. Крім того, її розташування в дельті Гіпаніса (сучасна р. Кубань) створювало всі можливості для ведення торгівлі з місцевими племенами.
Зараз встановлено, що на сучасному Керченському півострові в VI—V ст. до н. е. існувало 26 грецьких населених пунктів. Переважна більшість жителів була сконцентрована в порівняно невеликих "аграрних містечках", розташованих на морському узбережжі, у зручних для оборони місцях.
Мабуть, це було пов'язане зі специфікою відносин з кочівниками, що вже контролювали Східний Крим. Проте, не можна відкидати і вроджений потяг греків селитися поблизу водних просторів.
Фрагмент боспорського надгробка з кінцему вигляді пальмети. Вапняк. IV ст. до н. е. ПантікапейСільські поселення, що складалися з ізольованих будинків, оточених присадибними ділянками, виникли одночасно зБудівельні залишки на території Німфея.Фото В. М. Зінько заснуванням міста. Причому, невелика кількість таких землеволодінь може вказувати, що вони належали окремим громадянам великих боспорських міст. Основна ж маса грецького населення в цей час жила в невеликих селищах і обробляла земельні наділи безпосередньо біля своїх поселень.
У сільських поселеннях переважали однотипні будинки, що свідчить про однорідний соціальний склад населення. В Кримському Приазов'ї відкрита ціла низка невеликих поселень, які пов'язуються з останньою хвилею колонізації або з початком внутрішнього освоєння сільськогосподарських територій боспорськими греками, хоча характер цих поселень поки що залишається нез'ясованим. Немає й даних, що дозволили б припускати наявність на Боспорі в VI—V ст. до н. е. великих за розмірами землеволодінь.
На сучасному Таманському півострові, у давній Сіндиці, картина була дещо іншою. Розвідками і розкопками тут зафіксовано 88 пунктів, включаючи міста, де знайдено шари або кераміку VI—V ст.
до н. е. На відміну від Східного Криму, вся територія Таманського архіпелагу була заселена греками, за винятком острова Кандаур. Процес освоєння сільськогосподарських територій тут проходив вільно. Жодних перешкод з боку місцевого населення не спостерігається. Ймовірно, більш-менш великі міста спочатку також були заселені землеробами. Тільки з часом вони стали аграрно-ремісничими та торгівельними центрами. Показово, що на Таманському півострові зафіксовано втричі більше пам'яток VI– V ст. до н. е., ніж на Керченському, хоча площа останнього вдвічі більша. Проте, кількісно на Тамані переважали невеликі наділи, що були основною формою античного землеволодіння.
На підставі наявних даних про економічний розвиток Боспору VI–V ст. до н. е. можна стверджувати, що переважну більшість населення боспорських міст складали греки-колоністи, які були членами громадянських общин. Населення боспорських міст складалося з першопоселенців і наступних хвиль колоністів (епойків). Останні, як і в інших районах грецької колонізації, не володіли всією повнотою прав. Невідомі й соціально-політичні розбіжності між ними. Немає підстав говорити і про наявність на Боспорі в цей час якоїсь значної групи залежного населення – у тому числі й рабів класичного типу, – яке було основним виробником матеріальних благ.
Греки у всьому дотримувалися тих традицій, які існували на їхній батьківщині. При виконанні поховальних обрядів влаштовувалися невеликі процесії та тризни, люди одягали чорний одяг, близькі родичі рвали на собі волосся, виконувалася сольна пісня-плач. Небіжчика нерідко супроводжувала вся громадянська община. Померлих ховали переважно за обрядом тілопокладання. Випадки кремації в ранніх некрополях поодинокі. В могилу, яка була звичайною ґрунтовою ямою, клали необхідні, за уявленнями греків, речі, набір яких залежав від майнового та соціального рангу небіжчика. В потойбічному світі він не повинен був відчувати нестачі в тих речах, якими користувався за життя. В похованнях VI ст. до н. е. знайдені різні посудини, прикраси, зброя і численні побутові речі.
Археанактіди царювали порівняно недовго. Невідомо, яким чином і чому, але в 438/437 р. до н. е. влада перейшла до Спартока, який правив сім років і практично мало що зробив для зміцнення Боспорського царства. Його головна заслуга – в тому, що він започаткував династію Спартокідів.
Щодо його етнічного та соціального походження існує багато різних точок зору. Судячи з того, що в царському роду Спартокідів понад 300 років зберігалися як фракійські, так і грецькі імена, а також враховуючи їхню надзвичайну прихильність до еллінської культури та релігії, Спарток за походженням, мабуть, був греко-фракійцем. Яким чином він почав правити на Боспорі, ніхто не знає. Можна лише припускати, що між дочкою останнього Археанактіда і представником роду еллінізованих фракійських царів був укладений шлюб. У результаті ситуація склалася на користь Спартока, і він був визнаний Боспорським царем. Загалом він продовжував мирну філеллінську політику своїх попередників.
Ситуація в Боспорському царстві корінним чином почала змінюватися тільки наприкінці правління си-
на Спартока — Сатира I (433—390 рр. до н. е.),
і особливо за часів онука, Левкона I (389—347 рр.
до н. е.). Перший підпорядкував Німфей, який вважав за краще входити в Афінський морський союз і не мати нічого спільного з Боспорським царством. Внаслідок зради афінянина Гілона, який прибув на Боспор, де він одружився зі скіф'янкою, що мала багато золота, Німфей був приєднаний до держави Спартокідів. Цар Сатир також почав війну з Феодосією, яка в той час була високорозвиненим полісом, що підтримував зв'язки з багатьма містами й, особливо, з Афінами.
Боротьба виявилася тривалою і складною. Сатиру одночасно довелося вирішувати і справи Гекатея в Сіндиці, що втратив там престол через дружину, меотянку Тіргатао. Вона вбила сина Сатира Метродора. Дізнавшись про це, цар помер, можливо, якраз під час облоги Феодосії. За допомогою подарунків конфлікт з Тіргатао вдалося улагодити його сину Горгіппу — співправителю Сатира в Азіатській частині Боспору.
Тільки за допомогою скіфських найманців старший син Сатира Левкон I здолав Феодосію, якій допомагали жителі Гераклеї Понтійської, що розташовувалася на Південному узбережжі Чорного моря. Проте, Феодосія тривалий період була в особливому становищі в Боспорському царстві. Незабаром була завойована і Фанагорія, громадяни якої завжди прагнули самостійності. Успіхи в підкоренні грецьких міст сприяли розширенню експансіоністської політики Левкона I. До складу його держави остаточно ввійшла Сіндика й окремі землі племінних утворень на північ від Тамані. В написах Левкон I іменувався архонтом Боспору і Феодосії, але царем підлеглих варварів.
Найважливіше місце в історії Боспору в період правління Сатира і Левкона I займали контакти з Афінами. В 90-ті роки IV ст. до н. е. між двома державами був укладений спеціальний договір. Щорічно Спартокіди продавали Афінам близько 400 тис. медімнів (16 тис. 380 т) хліба. За Левкона I багато хліба вивозилося і з Феодосії. Знаменитий афінський оратор Демосфен за турботу про боспорських купців і громадян в Аттіці теж одержував щорічно 41 т безмитного хліба.
Загалом Спартокіди забезпечували своїм зерном і продуктами половину населення цього найбільшого в Середземномор'ї економічного і культурного центру. На подяку афіняни видавали почесні декрети і встановлювали статуї боспорських царів в своєму місті й у порту Пірей. З Афін на Боспор привозилися дорогоцінні ювелірні вироби, розписні вази та різноманітний столовий посуд, вино, маслинова олія, одяг і тканини, скульптура тощо. Крім того Афіни гарантували Спартокідам вільне плавання морськими шляхами, що знаходилися під їх контролем, політичну та воєнну підтримку, залучення до високої культури та освіти.
У період царювання Левкона I територія Боспорської держави досягла 5 тис. кв. км. Значна її частина була відведена під сільське господарство, що забезпечувало всім необхідним не тільки боспорян, але й жителів інших центрів античного світу. Землю обробляли як греки, так і підвладні боспорським царям місцеві, зокрема сіндські, землероби.
Ідеї возз'єднання еллінів та їх сусідів-варварів багато в чому визначали політику перших Спартокідів, але здійснити їх зміг тільки Левкон I. У результаті він створив могутню державу греків і варварів на Боспорі. Вона відрізнялася від усіх припонтійських полісів не тільки розмірами і підкоренням багатьох різноетнічних об'єднань, але й своєю політично-правовою структурою. Для неї було характерне своєрідне злиття влади архонта, на догоду еллінам, та царя, для місцевого варварського населення. Створену ним державу через чітко визначену авторитарну владу називають територіальною монархією. В своєму керівництві країною Левкон спирався на добре підібрану й організовану адміністрацію, наймане військо і, згодом, храми різних божеств. Можливо, тому давні автори вели відлік династії від його імені та називали подальших правителів Левконідами.
Рішучі заходи Левкона щодо розширення підконтрольних Боспору територій продовжував його син Перісад I (349—310 рр. до н. е.). Як і батько, у всіх офіційних документах він іменувався архонтом Боспору та Феодосії, але царем усіх сіндів і меотів. Грецький історик Полієн називав Перісада царем Понту, що підкреслювало економічну могутність його царства. Перісад приєднав до нього землі досхів та фатеїв, значно укріпив свою владу над грецькими полісами та Сіндикою, що намагалася відокремитись від Боспору.
Значну увагу цар приділяв торгівельним зв'язкам з Афінами. В порту цього міста, Піреї, афіняни встановили мармуровий рельєф із зображенням трьох синів Левкона I. На бічній грані постаменту був висічений декрет, прийнятий Народними зборами, з вдячністю їм за щорічну відправку хліба. Окрім Афін, Боспор продовжував підтримувати економічні зв'язки з Херсонесом і Колхідою, середземноморськими, південнопонтійськими та малоазійськими містами. 
Боспорське царство в другій половині IV ст. досягло найвищого розквіту у всіх сферах життя. Правляча верхівка місцевих племен, яка також збагатіла в результаті хлібної торгівлі, одержувала дорогі вироби грецького художнього ремесла та всіляко підтримувала Спартокідів. Певна частина еллінізованої варварської знаті переселилася в боспорські міста, внісши своєрідний колорит в їх культуру. Під кінець правління Перісад досяг такої популярності, що його зарахували до сонму божеств. Жоден із представників царської династії не удостоювався такої шани. Очевидно, починаючи зі Спартокідів, царів та їхніх родичів почали ховати під курганами в пишних саркофагах і монументальних кам'яних склепах з набором багатих речей.
У присвятах з Пантікапея, Фанагорії і Гермонасси від імені жерців Аполлона, шанувальника Афродіти Уранії, владичиці Апатура, Перісад іменується архонтом Боспору і Феодосії, царем сіндів та всіх маїтів, як і його батько. Особливо цікава присвята Местора, сина Гіппосфена, який, виконавши посаду агонофета, присвятив статую Аполлону за свого батька, що, очевидно, був його жерцем. Агонофети звичайно займалися влаштуванням святкувань і агонів в культі Аполлона. Як і присвята Сатиріона — жерця храму Аполлона Ієтроса в Пантікапеї, — вона свідчить, що традиційно грецький культ верховного патрона і сакрального захисника колоністів не був скасований ні Левконом, ані його сином. Хоча на монетах переважно зображували голову або бородатого, або молодого сатира на лицьо-
вому боці, що було виявленням прихильності Спартокідів діонісійській релігії, на їх зворотному боці все ж таки часто викарбовувався грифон на колосі, а рідше — лук і стріла як атрибути Аполлона. Вони втілювали собою символи захисту хлібних полів і всієї держави. Зрозуміло, що в цьому чимала заслуга пантікапейських громадян, які продовжували зберігати традиції своїх предків, що їх поважали і Спартокіди.Золоті сережки розкішного стилю з гробниців околицях Феодосії. IV ст. до н. е.
Головним змістом політики Перісада було зміцнення влади архонта над грецькими полісами і пануючого над підкореними батьком територіями варварів, до яких він приєднав ще землі досхів та фатеїв. В одній з боспорських епітафій Перісад названий "правителем землі, межі якої — вершини Таврійських скель і гори Кавказу". Але загалом він проводив миролюбну політику по відношенню як до грецьких міст, так і до скіфів. У промові Демосфена згадується один випадок, коли відносини зі скіфами погіршилися, і відбулася невелика сутичка. Втім, вона помітно не позначилася на житті боспорян. Експансіоністська політика Спартокідів не виключає й того, що вони намагалися після підкорення багатьох племен підпорядкувати і кочових скіфів, вождям яких їм доводилося платити данину та підносити багаті подарунки у вигляді різноманітних золотих виробів. Саме ними Скіфія прославилася після розкопок царських курганів на теренах України протягом ХIX та XX ст.
Про те, що в Боспорській державі під час правління Левкона та Перісада відбулося певною мірою змішання етнічного складу еліти, свідчать кургани поблизу Пантікапея. Серед них особливе місце займає найбагатший — Куль-Оба. Знайдені в ньому речі вражають не стільки різноманітністю і кіль-
кістю, скільки унікальністю і високою майстерністю грецьких ювелірів і художників, що їх виготовили. Очевидно, в кургані Куль-Оба був похований виходець зі скіфського царського роду та його дружина — царівна з роду Спартокідів.
Об'єднання під владою династії Спартокідів на початок IV ст. до н. е. значних територій у Східному Криму, на Таманському півострові й у прилеглих до нього районах, безумовно, стало поворотним пунктом в історії Боспорської держави. Недивно тому, що саме з другої чверті IV ст. до н. е. починається стрімке зростання кількості сільських поселень і організація сільськогосподарської території держави. На це слід звернути особливу увагу, оскільки основою економіки Боспору, як, втім, і інших держав давнього світу, було сільське господарство. 
Археологічні роботи на сільській території Боспору Кіммерійського дозволили отримати досить повне уявлення про типи поселенських структур і про організацію сільської території. Кількість сільськогосподарських поселень у Східному Криму зростає з другої чверті IV ст. до н.е., хоча деякі грецькі населені пункти в Приазов'ї, як, наприклад, поселення на мисі Зюк (Зенонів Херсонес), виникли ще на зламі V—IV ст. до н. е.Поза всяким сумнівом, цей процес був пов'язаний із завершенням війни за Феодосію. Після її підкорення Боспорська держава вийшла до своїх природних західних рубежів.
Наявні джерела свідчать про достатньо складний економічний та фінансовий стан Боспору в першій чверті IV ст. до н. е. Мабуть, тільки після закінчення виснажливої війни з Феодосією і заспокоєння меотів почалося інтенсивне будівництво в Пантікапеї та інших містах Боспору, а також спорудження Узунларського валу, який був кордоном між осілим і кочовим скіфським населенням. Менш монументальні вали, так званий Актаський та, можливо, Елькенський, сліди яких простежені на Керченському півострові, були додатковими оборонними лініями, що перешкоджали проникненню кочовиків на густо заселену сільську територію Європейського Боспору. На схід від Узунларського валу сконцентрована переважна більшість сільських поселень, тоді як на захід від нього, в основному, зафіксовані пам'ятки місцевого варварського населення.
Укріплення античних поселень, розташованих на схід від валу, не були розраховані на довготривалу облогу. Вони були лише тимчасовими сховищами. Варварські поселення, можливо, скіфського населення представлені селами та поселеннями на порівняно невеликій площі із залишками простих житлово-господарських комплексів. Споруди на таких пам'ятках були здебільшого багатокамерними, з одним або двома вогнищами.
Самі ж села мали хаотичне планування, а житла групувалися "гніздами". Тут жило близько десяти великих сімей, які займалися екстенсивним землеробством і були економічно пов'язані з Боспором.
В V–IV ст. до н. е., у зв'язку зі зростанням добробуту населення Боспору, ускладнюється поховальний обряд. Як правило, представників царських сімей ховали в кам'яних підкурганних склепах разом з великою кількістю дорогого поховального інвентаря. Склепи мали уступчасті перекриття, особливо ретельно зроблені у величній усипальні Царського кургану, і скромніші — в курганах Юз-Оби та Мелек-Чесменському кургані. Вважається, що будівничий Царського кургану був талановитим архітектором, що зумів утілити у споруді гробниці глибокі духовні ідеї, пов'язані з заупокійним культом. В Золота сережка з кургану "Три брати".IV ст. до н. е. Хора Німфеяісторії поховальної архітектури Північного Причорномор'я немає нічого схожого на Царський курган. Починаючи з IV ст. до н. е. на Боспорі для поховань використовували дерев'яні і навіть мармурові саркофаги, прикрашені розписом і різьбленням. Серед них трапляються справжні шедеври грецького інкрустаційного мистецтва.
Разом з померлими клали різноманітні речі та прикраси. Серед них привертають увагу сережки, виконані в розкішному стилі та зроблені у грецькій мікротехніці, знайдені в гробниці поблизу Феодосії. Вони прикрашені багатьма мініатюрними пальметками з розетками, рослинним орнаментом, внизу звисають два ряди зерноподібних і у вигляді бутонів підвісок, покритих філігранню. Але особливу увагу привертає майстерно виконана сюжетна сцена над човном або місяцем: квадрига з Нікою та озброєний воїн, що збирається зіскочити з колісниці. 
Над могилами заможних боспорян ставляться надгробні стели та статуї. Великий інтерес викликає монументальна стела з кургану "Три брати" на хорі Німфея. На вапняковій плиті вирізьблене рельєфне багатофігурне зображення. На передньому плані — квадрига з маленькою фігурою візничого, за ним — з лівого боку начебто підноситься напівфігура жін-
ки в покривалі на фоні портика храму, поряд з яким стоїть невисока колона з горитом. На правому краї плити зображений вершник з горитом на лівому боці. 
Для простих боспорян викопувалися скромніші ґрунтові могили на території некрополів, які розташовувалися за межами міських територій. Поряд з померлими клали різноманітний посуд, прикраси, а іноді зброю та знаряддя праці. Порівняно з попереднім періодом набір речей, який зазвичай знаходять у могилах, став багатшим і різноманітнішим. Імовірно, греки, ховаючи своїх померлих родичів, прагнули забезпечити їх всім тим, що, на думку боспорян, могло стати в пригоді у потойбічному світі, життя в якому вони уявляли собі на зразок земного.
У цей же час на надгробних пам'ятках з'являються перші віршовані епітафії. Одна з них була висічена на невисокій вапняковій стелі з Пантікапея: "Я, Санон, син Главкіона, покинув світло сонця двадцяти п'яти років". Пам'ятники ставилися не тільки грекам. У Пантікапеї знайдена стела з рідкісною епітафією: "Під цим пам'ятником лежить чоловік, для багато кого бажаний, родом тавр. Ім'я ж його Тихон". Цілком імовірно, що він був гомосексуалістом. В основному ж на некрополях боспорських міст стояли скромні стели, іноді з архітектурним оформленням і простими написами.
У період правління перших Спартокідів змінилися не тільки територіальні межі держави, але й зов-
нішній вигляд міст, матеріальний добробут їх жителів. Відбувалося постійне розширення міської забудови у зв'язку зі зростанням населення. А разом з цим почали приділяти велику увагу впорядкуванню. З'явилося багато колодязів, водостоків, у тому числі й каналізаційних. Схили гори Мітрідат у Пантікапеї терасувалися і забудовувалися будинками. В її центрі був споруджений царський палац і, ймовірно, храм шанованих царською сім'єю божеств. Недалеко розташовувався театр, інші громадські та культові споруди.
Житлові будинки ставали просторішими, а їх стіни тинькувалися і фарбувалися у різні кольори, а іноді й розписувалися. Житла багатих жителів будувалися з колонадою портиків в дорійському, іонійському або аттічному ордерному стилі. Такі ж ордери використовували при спорудженні храмів.Залишки пританея в центральній частині Пантікапея. III–II ст. до н. е. Реконструкція
У багатьох будинках Пантікапея, Фанагорії, Німфея й інших міст класичного часу обов'язковою була наявність андрона — чоловічої кімнати або кімнати господаря. Підлоги андронів нерідко покривалися мозаїкою. 
У релігійних поглядах боспорських греків також відбувається низка змін. Боспоряни продовжували поклонятися своїм одвічним богам – покровителям та захисникам, перш за все Аполлонові Ієтросу (Лікарю), Афродіті Уранії та Деметрі. На пантікапейському акрополі були зосереджені статуї багатьох богів і героїв, їх святилища. Надзвичайну популярність завоював культ Геракла. Зазвичай до нього зверталися, сподіваючись на допомогу та захист, ті, кому доводилося брати участь у битвах.Розпис плафона склепу кургану "Велика Близниця".IV ст. до н. е.
Зараз у Німфеї проводяться дослідження монументального архітектурного ансамблю на південному схилі плато, де, очевидно, стояли храми й інші культові споруди не тільки за доби еллінізму, але й у більш ранній час. Зовсім недавно тут знайдено присвяту на архітраві: "Теопропід, син Мегакла, цей вхід присвятив Діонісу, будучи агонофетом, за Левкона — архонта Боспору та Феодосії, всієї Сіндики, торетів, дандаріїв, псессів". Вона красномовно свідчить про те, що в Німфеї після його приєднання до Боспору приділяли велику увагу будівництву нових споруд.
Шлях до остаточної зміни влади Спартокідів був тривалим, багато в чому мало відомим та насиченим кризами, війнами, жорстокою боротьбою за престол. Початок цьому шляху був покладений сином Перісада I — Євмелом (309–304 рр. до н. е.). Він перший порушив принципи спадкоємства трону. Юридично законним спадкоємцем був старший син Перісада, Сатир. Проте, прагнучи одноосібного правління, Євмел при підтримці вождів найближчих племен почав проти нього воєнні дії. В жорстокій битві на р. Фаті в Азіатській частині Боспору Сатир був убитий. Його брат Прітан привіз тіло царя в Пантікапей, влаштував йому пишний похорон, проголосив себе царем, почав нову війну з Євмелом, але теж був убитий. Знищивши своїх братів, Євмел став одноосібним правителем Боспору, втілюючи собою тип елліністичного монарха. За його наказом були страчені всі прихильники Сатира та Прітана, навіть їх дружини та діти. Лише юний син Сатира Перісад зміг врятуватися за допомогою скіфського царя Агора.
Статуя Афродіти з Кеп. Мармур. II ст. до н. е.Ця драматична боротьба за владу вивела з апатії громадян Пантікапея. Проте і в цьому випадку енергійний і рішучий Євмел знайшов вихід. Виступивши на Народних зборах, він запевнив пантікапейців, що проводитиме політику своїх попередників, підтвердив їх привілеї, зокрема, полісне право на безмитну торгівлю та звільнення від податків.
Незважаючи на коротке правління Євмела, що отримав славу філелліна, який спирався на пантікапейську торговельну еліту, Боспор досяг значних успіхів. Після нього почався занепад економіки і скорочення території держави. Царі (Спарток III, Спарток IV, Левкон II, Спарток V, Перісад III, Перісад IV, Гігієнонт, Перісад V) протягом 245—109 рр. до н. е. змінювали один одного, воювали, намагалися відновити минулу велич Боспору. Час правління кожного з них визначається приблизно, оскільки збереглося дуже мало відомостей про історію Боспору другої половини III — кінця II ст. до н. е.
Багато сторінок цієї історії відновлюється за монетами та археологічними матеріалами. Саме вони дають уявлення про те, що боспорські міста продовжували економічні зв'язки між собою і з багатьма іншими полісами як у Причорномор'ї (Херсонес, Сінопа, Гераклея), так і в Середземномор'ї. Зокрема, незважаючи на всі труднощі, Перісад II на якийсь час зумів стабілізувати обстановку в своїй державі та встановити зв'язки з Єгиптом і Делосом. У святилище Аполлона на о. Делос він підніс дорогоцінну чашу і, можливо, звертався до оракула. При ньому було відправлено посольство до Єгипту до Птолемея II Філадельфа. У свою чергу, на Боспор прибув єгипетський корабель "Ісіда", малюнок якого був відтворений на фресці, знайденій у святилищі Німфея.
Останні Спартокіди, судячи з імен, зберігали традиції свого роду, найбільше шанували імена родоначальника Спартока і божественного Перісада. Серед них виділяється Гігієнонт, прихід до влади якого багато в чому ще мало відомий. Завдяки золотим і срібним монетам з його ім'ям, вдалося встановити, що саме Гігієнонт, що іменував себе тільки архонтом, якоюсь мірою стабілізував загальний економічний стан. Проте, це вже не змогло врятувати останнього зі Спартокідів — Перісада V. Хоча він і отримав у спадок державу з налагодженим грошовим обігом і торгівлею, але ситуація склалася так, що йому довелося передати свою владу одному з наймогутніших у той час правителів — царю Понту Мітрідату VI Євпатору."Корабель Ісіди". Фреска. II ст. до н. е. Німфей
З розповіді Страбона відомо, що Перісад V не зміг протистояти варварам, що вимагали данину набагато більшу, ніж раніше. В цих варварах бачать то скіфів Скілура та Палака, то сарматів, які наприкінці II ст. до н. е. особливо активно тиснули наЦар Понтійського царства Мітрідат VI Євпатор. Мармур. Одеський археологічний музей НАН України Боспор. В цей же час Херсонес для боротьби з нападаючими на нього скіфами призвав на допомогу Мітрідата VI Євпатора, що послав до Криму війська на чолі з полководцем Діофантом. Останній після перемоги над скіфами під Херсонесом побував на Боспорі, де займався врегулюванням  справ на користь свого царя. Якраз у цей час (109/108 р. до н. е.) в Пантікапеї відбувся заколот під керівництвом Савмака. Перісад був убитий, а Діофант втік звідти на кораблі, який прислали за ним херсонесити. Незабаром він організував війська і дуже швидко оволодів Пантікапеєм та Феодосією, вже зайнятими бунтівниками на чолі з Савмаком. Він захопив Савмака і відправив його до Мітрідата в Понтійське царство, де той згодом був страчений.
Бронзовий бюст цариці ДінаміїМітрідат VI, що славився філеллінською політикою, знав і поважав грецькі релігійні обряди і культуру, зумів швидко схилити на свій бік боспорські міста. Проте, вже перша його війна з Римом (89–84 рр. до н. е.) показала, наскільки важким тягарем для боспорських греків було входження в Понтійське царство. Боспор відділився від Мітрідата, але через кілька років той знову його підкорив. Управління Боспором він доручив своєму сину Махару, а сам Мітрідат почав нову війну з Римом (74—63 рр.
до н. е.). Махар, дізнавшись про поразку батька в цій війні та про захоплення римлянами територій Понтійського царства, зрадив його і став майже незалежним правителем Боспору. Переслідуваний римлянами Мітрідат прибув на Боспор, а Махар, злякавшись помсти батька, залишив Пантікапей і незабаром помер. Після цього войовничий цар почав готуватися до нового походу на Рим. 
Врешті-решт населення Фанагорії, розуміючи, що підготовка до такої війни може завершитися для них повним крахом, підняло повстання проти Мітрідата, яке охопило також і його армію. У свою чергу, його другий син Фарнак підняв в Пантікапеї заколот і захопив боспорский престол. Мітрідат, побоюючись бути виданим римлянам, в 63 р. до н.е. наклав на себе руки. Саме в його честь гора, що височить над м. Керч, отримала свою теперішню назву.
Мітрідату VI Євпатору вдалося створити всепонтійську державу величезних розмірів, на території якої жили не тільки греки, але й різні за рівнем економічного, політичного та культурного розвитку народи. Протягом її існування Боспор, з його значними ресурсами, був однією з важливих областей Понту. А після смерті Мітрідата VI ця держава стала на абсолютно інший шлях розвитку. В нагороду за зраду батька Фарнак (63—47 рр.
до н. е.) отримав в управління Боспорське царство і був оголошений "другом і союзником римлян".
Перш за все, він здійснив низку заходів, спрямованих на стабілізацію внутрішнього та зовнішньополітичного стану держави. Початок громадянських воєн у Римі в кінці 50-х рр. I ст. до н.е. спричинили у Фарнака ілюзії щодо можливості об'єд-
нання під своєю владою колишніх територій царства його батька.Боспорська фортеця біля с. Веселе (Кутлак) поблизу Судака. Реконструкція С. Б. ЛанцоваНадгробок у вигляді лева. I ст. Пантікапей
Але спочатку він обложив Фанагорію, примусивши її здати заручників, а в 48 р. до н. е. рушив через Колхіду до Малої Азії, залишивши на Боспорі намісником Асандра. Фарнак відносно легко захопив Колхіду і Малу Вірменію, міста Каппадокії та Понту. На кінець цього року, здавалося, він був близький до мети, але Гай Юлій Цезар форсованим маршем рушив йому назустріч. У вирішальній битві при Зеле 2 серпня 47 р. до н. е. він розбив армію Фарнака, який втік на Боспор, де незабаром був убитий Асандром.
З осені 47 р. до н. е. Асандр став одноосібним правителем Боспору. Проте Цезар не затвердив його на престолі. Не отримавши визнання Риму, Асандр одружився з Дінамією, дочкою Фарнака й онукою Мітрідата VI, узаконивши таким чином свою владу. З 45—44 рр. до н. е. він почав карбувати золоті монети, на яких вже іменувався царем. Ставши продовжувачем традицій понтійської династії, Асандр здійснив заходи щодо зміцнення кордонів царства, одержав перемоги над піратами і зарекомендував себе сильним, енергійним правителем. 
Близько 21/20 р. до н. е. він передав Дінамії управління державою. Але незабаром на Боспорі з'явився якийсь Скрібоній. Пославшись на розпорядження Августа, він одружився з Дінамією. Дізнавшись про її заміжжя, Агріппа, який відігравав при дворі Августа значну роль, послав на Боспор Полемона I, царя Понту. Проте до його прибуття Скрібонія убили боспоряни, які не визнали його царем. За розпорядженням Августа, Дінамія стала дружиною Полемона, що надало його владі законний характер.
13—12 рр. до н. е. він правив Боспором спільно з Дінамією, а близько 12 р. до н. е. одружився з Піфодорідою, онукою тріумвіра Марка Антонія. В період свого царювання Полемон здійснив кілька військових походів проти Танаїса, до Колхіди та, нарешті, проти аспургіан, в результаті якого в 8 р. до н. е. загинув. Після цього Рим вже прямо не втручався в боспорські справи, хоча тутешні правителі знаходилися в орбіті римської політики.
Подальша історія Боспорського царства кінця I ст. до н. е. — початку I ст. н. е. на теперішній час не може бути переконливо реконструйована. Відсутність на монетах імен боспорських царів, прихованих під монограмами, і точно датованих епіграфічних джерел призвело до того, що зараз існує кілька концепцій династичної історії Боспору.
В 14 р. до влади прийшов Аспург (14/15—37/38  рр.). Затвердженню його на престолі передувала поїздка до Рима. Ситуація на Боспорі склалася так, що він був змушений шукати підтримки в столиці імперії, оскільки, очевидно, не належав до династичної лінії, яка правила раніше. Знаходячись у Римі, він уклав договір про дружбу і став союзником імперії, а по суті визнав себе васальним царем.
Затвердження Аспурга царем у Римі дозволяє припускати, що в своїй  політиці він проводив узгоджений з імперією курс. Між 14/15 і 23 рр. він підкорив скіфів і став іменуватися царем не тільки Боспору, але й Феодосії. Невідомо, як далеко на захід тягнулися межі Боспорської держави в період правління цього царя. Лише розкопки, проведені на березі Кутлацької бухти за 3 км від с. Веселе (колишній Кутлак) Судацького району, свідчать, що за правління Аспурга, а, можливо, ще за Фарнака або Асандра, тут була зведена невелика боспорська фортеця. Отже, принаймні в першій третині I ст. Боспор контролював прибережну смугу аж до Кутлацької фортеці. Рельєф місцевості свідчить, що зв'язок з її гарнізоном підтримувався, в основному, морем. Головне завдання фортеці полягало в охороні морських комунікацій від посягань варварів, а можливо й піратів. 
Наприкінці 20-х — на початку 30-х рр. Аспург одружився з Гіпепірією, від шлюбу з якою у нього народилися два сини — Мітрідат і Котіс. Раніше вважалося, що після нетривалого правління Гіпепірії (37/38—38/39 рр.) до влади прийшов Мітрідат VIII (39/40—41/42 рр.). Проте нещодавно встановлено, що до цього імператор Калігула дарував боспорський престол Полемону II, який здійснив у 39—40 рр. похід з метою оволодіти Боспором. В цьому воєнному зіткненні перемогу отримав Мітрідат VIII. Тоді імператор Клавдій, відмінивши всі розпорядження свого попередника, затвердив його на Боспорі царем.Антропоморфна надгробна стела Публія,сина Косса. Вапняк. I ст. н. е.
Мітрідат VIII проводив відносно незалежну від Рима політику, спираючись на сусідні варварські племена. Це призвело до римсько-боспорської війни 45—49 рр., після якої силою римської зброї на боспорський престол був посаджений його брат Котіс I. В період його правління римська адміністрація посилила контроль за царством. Але, незважаючи на тимчасове обмеження влади царя і жорсткішу політику, що проводилася Нероном, Боспор все ж таки залишався союзною Римові державою та був самостійним політично. А посилення контролю за  царством пояснюється тим, що Котіс I був посаджений на престол силою римської зброї та, природно, був вимушений проводити суто проримську політику. За час правління цього царя посилилося боспорсько-фракійське угрупування, яке, на відміну від Мітрідата та його оточення, спиралося у своїй політиці не на варварське населення царства, а на жителів боспорських міст, переважно греків, і Рим. 
Мармурова статуя філософа або поета.Мармур. I ст. н. е. ПантікапейПісля смерті Котіса I престол зайняв повністю залежний від Рима Рескупорід I (68/69—91/92 рр.). Про це свідчить напис на постаменті статуї Веспасіана, де він названий "господарем усього Боспору", а сам боспорський цар — "другом цезаря та другом римлян". У першій половині II ст. Боспорське царство продовжувало залишатися в руслі римської політики, а кожний новий імператор підтверджував права його царя на престол. Довгий час вважалося, що Боспор з часу правління Траяна одержував від Римської адміністрації грошові субсидії. Проте зараз доведено, що не імперія надавала фінансову допомогу Боспору, а, навпаки, як союзники Рима, його царі сплачували імперії певний трибут (податок), який привозився до провінції Віфінія. 
Після наступальної політики Траяна (98—117 рр.) імператор Адріан (117—138 рр.) був вимушений перейти до оборони кордонів імперії, що розрослася, і підходів до них. У зв'язку з цим слід розглядати активізацію васальних Римові боспорських царів проти варварського населення. Про це свідчать написи часів правління царів Савромата I та Котіса II, де мова йде про перемоги над скіфами.
В 174/175 р. царем став Савромат II. Тривалий період його правління був позначений активною зовнішньою політикою, спрямованою на зміцнення кордонів царства та зв'язків з Римською імперією. Савромат II був затверджений на престолі імператором Марком Аврелієм. До часу його правління відносяться відомості про Боспорську війну. В результаті спільних дій під контроль боспорського царя і римської адміністрації були взяті значні території в Південно-Західному і Східному Криму. Участь у них римських і боспорських військ дозволяє припускати, що вони були здійснені в руслі політики Рима часів правління Коммода, що характеризувалася заходами зі стабілізації кордонів імперії.
Після цієї війни під юрисдикцію царів Боспору потрапив Східний Крим, про що свідчать написи, знайдені поблизу сучасного Старого Криму. За Савромата II і його наступників західний кордон Боспорського царства проходив десь у цьому районі.
Проте, включення цих територій носило чисто номі-
нальний характер. Аналіз топографії пам'яток на сільській території Європейського Боспору показав, що основна маса поселень кінця II — початку III ст. розташовувалася на схід від Узунларського валу та в районі Феодосії. Таким чином, операції боспорських військ проти варварів велися за межами власне боспорської території та були попереджуючим ударом, який повинен був захистити сільськогосподарську округу держави від набігів варварів. Боспорські залоги розміщувалися поблизу Судака та Старого Криму і контролювали території, що відійшли до боспорських правителів у Східному Криму за договором між ними та римською адміністрацією.
Після смерті Савромата II боспорський престол зайняв його син Рескупорід II (211/212—228/229 рр.), що отримав у спадок не тільки Боспорське царство, але й землі у Східному Криму. Як і його батько, він провів кілька успішних воєн, підтримував тісні зв'язки з провінцією Віфінія-Понт і протегував розвиток торгівлі з Римською імперією. Але економічний стан держави став поступово погіршуватися. Ще за життя Рескупоріда II його наступником став Котіс III (227/228—233/234 рр.), який спільно з батьком правив два роки. Важко сказати, з чим це пов'язано, проте з подальшої історії Боспору зрозуміло, що співправління стає звичайною практикою. Пояснюється це, мабуть, наявністю кількох претендентів на престол. Для того, щоб не дестабілізувати ситуацію, ще за життя царя визначався його наступник. Причому не виключено, що старший співправитель правив у Пантікапеї, а молодший — в Азіатській частині Боспору. Це свідчить про послаблення царської влади в першій половині III ст. Надалі співправителем Котіса III став Савромат III (229/230—231/232 рр.), Рескупоріда III (233/234—234/235 рр.) — Інінфімей (234/235—238/239 рр.), а в Рескупоріда IV (242/243–276/277 рр.) їх було навіть три. Він правив з Фарсанзом (253/254– 254/255 рр.), Савроматом IV (275/276 р.) та Тейраном (275/276—278/279 рр.). В першій половині III  ст. майже всі царі проводили проримську політику. Котіс III, Рескупорід III, Інінфімей і Рескупорід IV іменувалися в написах "друзями цезаря та друзями римлян" і розміщували зображення правлячих імператорів на своїх монетах.
З середини I ст. до н. е. йде процес зменшення загальної кількості поселень на сільськогосподарських територіях царства у Східному Криму. Першими століттями нашої ери датуються тільки 76 пам'яток з майже 300 відомих зараз. Судячи з топографії, поселення концентрувалися у трьох основних районах: на схід від Узунларського валу, на м. Казантип, який з боку Керченського півострова був відгороджений валом і ровом, а також на схід та північ від Феодосії. Для Європейського Боспору з середини I ст.Мармуровий постамент статуї імператора Каракалли. Мармур. Початок III ст. н. е. Пантікапей
до н. е. найбільш характерними стають поселенські структури, представлені пам'ятками двох типів. Це окремі башти або форти, які сконцентровані безпосередньо біля Узунларського валу, і добре укріплені поселення з компактною забудовою. Останні також мали цитаделі. Вони виникають на Боспорі ще наприкінці III  ст. до н. е., але остаточно їхній вигляд формується на рубежі I ст. до н. е. — I ст. н. е. Незважаючи на те, що деякі башти й поселення через різні обставини бурхливої боспорської історії періодично руйнувалися і гинули, у своїй основі ця система проіснувала на території європейського Боспору аж до середини — третьої чверті III ст. Тут жили військові поселенці, які охороняли кордони Боспорської держави. 
Мешканці селищ Європейського Боспору залежали від правлячої верхівки Боспорського царства і були його військовою опорою на західних кордонах. Саме вони, розселені на схід він Узунларського валу, повинні були захищати найнаселенішу й економічно більш розвинену частину держави. Якщо укріплення на цьому валі та безпосередньо біля нього можна розглядати як сторожові або сигнальні башти, а укріплені поселення – як "вузлові пункти", де були концентрувалися основні сили військових поселенців, то так звані укріплені садиби, розташовані неподалік від передової лінії, ймовірно, були резиденціями боспорських посадовців. Вони контролювали надійність функціонування прикордонної оборонної системи і прилеглих до неї адміністративних районів Боспорської держави. 
Характер землеволодіння та землекористування в азіатській частині Боспору був специфічний. Перш за все, особливу увагу слід приділити стратегічно важливому районові, розташованому на Фанталовському півострові, де в 60-ті рр. минулого сторіччя вивчила цілу систему фортець. Тут локалізовано та частково досліджено 12 укріплень, "батарейок", які складали єдину оборонну систему і були зведені одночасно. Їх будівництво почалося ще під час правління Мітрідата VI Євпатора, а завершилося за Асандра, коли цей район став особливою адміністративною одиницею Боспорського царства на чолі з якимось Хрісаліском.
Таким чином, будівництво системи фортець у Східному Криму і на Фанталовському півострові, яке остаточно закінчилося за Асандра, з одного боку, сприяло зміцненню збройних сил царства, а з іншого — було джерелом поповнення державного бюджету. Виникнення військово-господарських поселень на Боспорі, що кількісно переважали над іншими типами пам'яток, імовірно, слід розглядати як головний чинник стабілізації соціально-економічного та політичного становища держави у період правління Асандра. Саме регулярні надходження в казну дозволили звести в Пантікапеї могутню цитадель, будівництво якої пов'язується з діяльністю саме цього царя в 40-ві рр. I ст. до н. е.
Основою економіки Боспору в перші століття н. е., як і раніше, було сільське господарство. Тут існували царські землі, які обробляли залежні землероби, землі храмів і громадян великих міст. Верховним власником боспорської землі був цар, і його доходи переважно складалися з ренти — податку, що надходив від її експлуатації.
Значного розвитку досягло також ремесло, яке орієнтоване як на внутрішній ринок, так і на торгівлю з варварським населенням. Найбільшими ремісничими центрами в цей час були Пантікапей, Фанагорія та Горгіппія.
У малих містах, таких як Мірмекій і Тіритака, ремесло було розвинене менше. Тут переважало виробництво вина і засолювання риби. Стабілізація ситуації в Північно-Східному Причорномор'ї призвела до розвитку зовнішньої торгівлі.Червонолаковий глек. I—II ст. н. е. Горгіппія
Боспор підтримував жваві економічні контакти з містами Південного Причорномор'я і варварським світом. Найважливішим торговельним центром, через який здійснювалися зв'язки з варварським населенням, був Танаїс. Археологічні матеріали свідчать, що Боспорське царство в I—II ст. переживало економічний підйом, і лише в першій половині III ст. з'являються перші ознаки кризи, що найяскравіше відбразилося в монетній справі.Золота монета Рескупоріда III (233/234—234/235 рр.)
Боспорський цар продовжував залишатися верховним власником землі, яка була основною умовою і засобом виробництва. Через те царську сім'ю, його оточення та державний апарат, котрий здійснював політику на місцях, слід розглядати як привілейований прошарок суспільства. 
Значна питома вага державно-редистрибутивного сектора економіки Боспорського царства дозволяє припускати, що його нормальне функціонування забезпечувала наявність значної верстви населення, яка сплачувала земельну ренту-податок. В умовах Боспору це були користувачі невеликих ділянок землі, переданої їм із царського фонду в умовне володіння. За користування землею вони мали відвідувати певні повинності на користь боспорського правлячого дому і брати участь у збройному захисті держави. 
Інтенсивні зв'язки Боспору з Римською імперією позначалися не тільки на політиці, але й на культурі. У першу чергу, це знайшло віддзеркалення в архітектурі міст, де з'явилися нові типи споруд. УПантікапеї, ймовірно, існував іподром і терми (лазні), які були неодмінним атрибутом римського побуту. На Боспорі виник абсолютно новий тип міста-фортеці, прикладом якої є Ілурат площею 2,5 га. У великих містах були зведені нові храми, в тому числі й п'ятиколонні, портики, вівтарі. У Пантікапеї стояли статуї Нерона, Веспасіана, Адріана, Марка Аврелія та інших імператорів. Написи на постаментах пам'ятників боспорським царям рясніли хвалебними епітетами. Їх ставили приватні особи, царі та навіть громадянські общини міст — Фанагорії, Гермонасси та Горгіппії.
За умов інтенсивних зв'язків із Римською імперією, і зокрема її східними провінціями, так чи інакше відбувалося впровадження негрецьких або ж синкретичних культів, в основі яких фігурувало якесь грецьке божество. Боспорські царі, починаючи з Котіса I, в офіційних написах приєднували до своїх імен, за римським звичаєм, імена Тіберіїв та Юліїв, іменуючи себе довічними первосвящениками (архієреями) культу римських імператорів. Однак, зважаючи на те, що культ імператорів був поширений у царських родах і введений за їхньою ініціативою, аби підкреслити лояльність і дружбу з імперією, його навряд чи сприйняли грецькі громадяни міст. Тому він мав скоріше політичне, ніж релігійне значення.
За часів цариці Дінамії були введені культи єгипетських божеств. Зображення їхніх голів на монетах вказують на офіційність культу єгипетської діади, яка стала вельми популярною в Римі та у провінційних містах. Як і культ Кібели, він супроводжувався містичними святкуваннями, танцями, піснями і процесіями, результатом чого ставало духовне очищення його шанувальників.
Однак найбільш показовим було впровадження культу безіменного Бога Найвищого, Внемлючого. У ньому дотепер бачать якесь синкретичне божество з функціями то грецького Зевса та іудейського Яхве, то фрако-македонського Зевса-Сабазія, що підпав під уплив іудаїзму, то солярного іранського бога у вигляді вершника тощо. Хоч, як би там було, зі змісту боспорських манумісій (написів про відпущення рабів на волю під захист божества) ясно, що культ Бога Найвищого зазнав впливу релігійної практики іудаїзму. У Пантікапеї, Горгіппії, Танаїсі існували спеціальні чоловічі об'єднання (фіаси) цього культу.Розпис поховальної камери склепу Деметри.I ст. Некрополь Пантікапея
У такі об'єднання входили знатні люди, державні діячі та царедворці. Вони відігравали значну роль в політичному і культурному житті міст. Члени фіасів називали один одного братами, виховували своїх дітей у дусі релігії Бога Найвищого. Проте, якщо припустити, що на кам'яних стелах писали імена всіх членів фіасів, об'єднання були не дуже численними. Поступове розповсюдження цього культу з його явним монотеїстичним ухилом, поряд з іншими східними культами, не могло не позначитися на трансформації традиційних релігійних вірувань боспорян.
Старі грецькі боги-захисники в державній релігії почали відходити на задній план. Але багато греків продовжували їм поклонятися. Під їхнім упливом деякі боспорські царі будували нові храми та відбудовували колонади храму Афродіти Уранії у Фанагорії. А намісник царя Фарнакіон побудував новий храм Афродіті Навархіді в Горгіппії. Савромат II відновив храм Ареса в Пантікапеї і брав участь у спорудженні горгіппійського храму Посейдона. Громада Кітея в 234  р. звела храм Зевсу — Богу, що Гримить, а на акрополі Пантікапея стояли пам'ятники Деметрі та Матері богів. Значно зріс авторитет культу Афродіти Уранії, владичиці Апатура. Цим боспорська еліта ілюструвала свою шану старим грецьким божествам, без поклоніння яким боспорські греки не мислили свого існування в нових умовах, за часів правління різних і таких не схожих один на одного царів.Боспорські воїни. Розпис склепу I—II ст. н. е.Некрополь Пантікапея
Значні зміни відбулися в некрополях Боспору. Кількість курганів скоротилася, а переважну більшість померлих почали ховати у склепах із нішами-лежанками, які вирізували в лесовому материку. Майже всі поховання відбувалися за обрядом тілопокладання. Поряд із померлими клали різноманітний інвентар, серед якого часто трапляються дорогоцінні речі.
Нерідко стіни та стелі склепів розписували монументальним живописом. Розписи були переважно фрескові — тобто по сирому тиньку або просто по каменю. Відомо використання трьох стилів: структурного, квіткового та інкрустаційного. У сюжетному плані виділяється умовно-ієратичний і реалістичний напрями. Під час виконання композиційних рішень застосовували всі три стилі. Прикладом умовно-ієратичного напряму в живописі є так званий склеп Деметри в Пантікапеї.
На його стінах і стелі зображено декілька міфологічних фігур: Гермес, німфа Каліпсо, що сумує, сцена викрадення Кори Стінка розписного саркофага із зображенням майстерні художника. I ст. ПантікапейПлутоном на колісниці, запряженій четвіркою коней, з еротом, який їх супроводжує. Деякі сюжети, що відтворювали реальні сцени з життя боспорян, передані в основному схематично: фігури на них плоскі та непропорційні, нерідко розміщені серед пелюсток і листочків різних кольорів. 
Найцікавішим з усіх розписів, які збереглися, є зображення на стінці кам'яного саркофага з Пантікапея. Тут відтворено майстерню художника. З огляду на цю унікальну картину, можна з упевненістю говорити, що у столиці Боспору існував станковий портретний живопис. Похований у цьому саркофазі, безперечно, був художником. Боспорські майстри нерідко малювали на стінах склепів батальні сцени, такі характерні для жителів Боспору в їх земному житті, а також інші сюжети.
На Боспорі в окремих похованнях знайдені багаті комплекси речей, типових для попередніх періодів. Серед них слід виокремити великий курган, у якому стояв мармуровий саркофаг, а в ньому лежав скелет боспорського царя в повному вбранні, ймовірно, Рескупоріда III. Поряд із ним містилося багато різних золотих, срібних і бронзових речей. Але найдивовижнішою знахідкою була унікальна поховальна золота маска царя.
Плита з родовою тамгою боспорського царя Реміталка (131/123—153/134 рр.). Вапняк. ТанаїсПочинаючи з правління Фарнака й особливо в I—II ст. у Пантікапеї існувало кілька майстерень, які спеціалізувалися на виготовленні надгробних стел. На них були представлені різні соціальні групи боспорян, але переважно заможних. Часто це складні дво- чи триярусні стели з різними зображеннями, більшість із яких наслідували малоазійські зразки. Але сюжети на них і образи людей найчастіше були типово боспорськими.
Зближенням Боспорського царства з Римом і створенням розгалуженої системи військових поселень на землі, верховними власниками якої були боспорські царі, пояснюється стабілізація військово-політичного обстановка і розквіт у всіх без винятку сферах життєдіяльності його населення. Протягом I—II ст. Боспорська держава переживала новий економічний підйом і, не дивлячись на деякі істотні зміни, порівняно з попереднім періодом, як і раніше, залишалася одним із наймогутніших державних утворень у басейні Чорного моря. Тільки в першій половині III ст. фіксуються перші кризові явища. Але вони були зумовлені причинами не внутрішнього соціально-
економічного і політичного розвитку, а, в першу чергу, змінами на кордонах царства й активізацією варварських народів, які посилили тиск на Боспор. Унаслідок послаблення центральної влади Боспорське царство стало легкою здобиччю варварів, що використовували його територію як базу для вторгнення в межі римських провінцій. А це, природно, не могло не позначитися на боспоро-римських відносинах. Із середини III ст. Боспор вступає не тільки у смугу глибокої соціально-економічної кризи, але й у останній етап свого розвитку.
У 30-х рр. III ст. південно-східний кордон Боспорського царства зазнав вторгнення ззовні. Під час розкопок Горгіппії простежено сліди пожеж і руйнувань. Характер будівельних залишків свідчить, що після розгрому життя тут відродилося пізніше, але вже у менших масштабах. Хоча тоді не всі античні центри Азіатського Боспору постраждали. Міста та поселення Європейського Боспору також аж до початку 70-х рр. III ст. існували без серйозних потрясінь. Зараз можна вважати, що у середині 30-х рр. III ст. різноетнічні племена, на чолі яких стояли готи, розгромили Горгіппію. Виходячи з концентрації у цьому районі варварських імітацій римських денаріїв, можна стверджувати, що прибульці не тільки зруйнували раніше квітуче місто, але й осіли тут.
Донедавна вважалося, що Танаїс був зруйнований між 244 р. і кінцем 40-х рр. III ст. Але знахідки статерів Рескупоріда IV в шарі пожежі дозволили віднести його розгром до часу не раніше 251—254 рр. Частина населення Танаїса перейшла на європейську територію Боспору. Нове датування загибелі Танаїса дозволяє пов'язати цю подію з появою на боспорському престолі Фарсанза, який карбував монету в 253 і 254 рр. Імовірно, Рескупорід IV під натиском поступився йому владою над частиною Боспору, оскільки Фарсанз карбував монету на тому ж монетному дворі, що і законний правитель. Враховуючи сліди руйнувань у Горгіппії і Танаїсі, Фарсанз утвердився не в європейській, а в азіатській частині Боспору. Мабуть, Рескупоріду IV довелося піти на визнання влади Фарсанза і дозволити короткочасне карбування його монет на монетному дворі Боспорського царства.
Таким чином, співправління Фарсанза з Рескупорідом було незначним епізодом, і останній за першої ж нагоди припинив карбування монет Фарсанза.Зображення Геракла на стіні склепу некрополя Горгіппії. Фреска. III ст. н. е.
Не виключено, що це відбулося у зв'язку з першим походом варварів на чолі з готами вздовж східного узбережжя Чорного моря в 255 (256) р. Історик Зосим повідомляє, що варвари, узявши у боспорян кораблі, попрямували до Пітіунту і, пограбувавши його, повернулися назад. Зосим не вказує, звідки починався цей похід, але його напрям свідчить, що варвари були добре поінформовані про здобич, яку можна було отримати в тих місцях.
У середині 60-х рр. III ст. по Тавриці прокотилася хвиля варварів, які розгромили пізньоскіфські городища і населені пункти Європейського Боспору. Оскільки вони вторглися із заходу, античні поселення, розташовані на Таманському півострові, не постраждали. Очевидно, у цей час було зроблено напис царя Хедосбія, який датують другою половиною III ст. Він міг очолювати варварів, що вторглися на Боспор, і, захопивши на якийсь час владу, здійснили з Боспору морський похід 267—268 рр. проти римських провінцій.
У зв'язку з відсутністю боспорських монет періоду між 268 і 275 рр. важко сказати, як складалася ситуація після навали варварів. Проте відновлення їх карбування з 275 р. і поява монет відразу трьох боспорських царів — Рескупоріда IV, Савромата IV та Тейрана —  у загальних рисах, хоч і досить гіпотетично, дозволяє реконструювати події, що відбувалися на Боспорі.
Боспорські мармурові саркофаги.Перші століття н. е.Незважаючи на вторгнення варварів, Рескупорід IV все-таки зберіг владу, принаймні над частиною царства, хоча, ймовірно, в ході бурхливих подій вона могла бути істотно обмежена. До 275 р. криза, викликана вторгненням, була подолана, з огляду на відновлення боспорського монетного карбування.
Сільські жителі, більшість яких складали вихідці з варварського середовища, концентрувалися в містах і великих населених пунктах. Міські центри, і в першу чергу столичний Пантікапей, із важливого громадського і ремісничо-торговельного осередку поступово перетворюється на аграрно-ремісниче місто, де обсяги торгівлі різко падають. Разом із сільським господарством продовжували існувати і промисли, зокрема, соління риби. Проте його масштаби значно скоротилися. В азіатській частині Боспору, разом із сільським господарством, продовжує існувати достатньо розвинене керамічне виробництво. Ремесло тепер було тісно пов'язане з сільським господарством і спрямоване не на експорт, а на задоволення потреб в основному внутрішнього ринку і найближчої округи.
Історія Боспору кінця III—IV ст. дуже фрагментарно висвітлена джерелами. Тому особливе значення для її реконструкції має праця візантійського імператора Костянтина Багрянородного "Про управління імперією". У ній повідомляється про кілька воєн, які вів Херсонес із правителями Боспору, внаслідок яких кордон між цими державами був установлений біля Кіммеріка. Зараз важко точно визначити час останньої херсонесько-боспорської війни, про яку пові-
домляє Костянтин. Але, мабуть, її можна віднести до періоду після усунення від влади Рескупоріда V.
Пізньоантичний господарський комплекс на території Тіритаки. Розкопки і фото В. М. ЗінькоПрипинення боспорського монетного карбування за часів Рескупоріда V і невелика кількість епіграфічних пам'яток не дозволяє говорити щось певне про історію Боспору IV ст. Можна лише констатувати, що в результаті херсонесько-боспорських воєн, у яких головну роль відігравали варвари, економіка держави була підірвана, але життя на території боспорських населених пунктів продовжувалося. 
Раніше вважали, що через навалу гунів Боспор припинив своє існування. Проте розкопки, проведені в останні десятиріччя, дозволили переглянути такий висновок. А це у свою чергу дає підстави розширити хронологічні рамки історії античного Боспору і по-новому висвітлити його історичний розвиток кінця IV — першої половини VI ст. 
Розгромивши аланський союз племен і державне утворення Германаріха, гуни пішли на захід, а міста Боспору серйозно не постраждали. Гуни обмежилися їх військово-політичним підкоренням. Основна маса завойовників з'явилась у Північному Причорномор'ї не раніше середини V ст., коли після кількох поразок від римлян і смерті Аттіли державне утворення гунів розпалося. Частина з них пішла з Подунав'я до Північного Причорномор'я, і Боспор потрапив під їхній протекторат. Гуни разом із готами-тетраксітами осіли й на Таманському півострові. Але і цього разу античні центри не були ними зруйновані. Гуни лише влилися до складу їхнього населення.Пізньоантичний комплекс для засолювання риби на території Тіритаки. Розкопки і фото В. М. ЗінькоПам'ятник з присвятою богам небесним, ЗевсуСпасителю та Геріспасительці, за перемогу і довголіття боспорського царя Тейрана і цариці Елії. Мармур. Кінець III ст.
Несприятливі тенденції в економіці призвели до збільшення замкнутості окремих господарств і розриву зв'язків із зовнішнім ринком. Стан, що склався, особливо негативно повинен був відбитися на порівняно великих господарствах, орієнтованих на ринок, – у першу чергу боспорських царів та їхнє оточення, що отримували основний дохід у вигляді земельної ренти-податку з підвладних їм сільськогосподарських територій, які оброблялися залежним населенням широкого правового спектру. Тому не дивно, що стосовно пізньоантичного періоду немає підстав говорити про наявність на Боспорі не тільки значної земельної власності, а й взагалі великих виробничих комплексів. У таких умовах зросла питома вага порівняно невеликих замкнутих са-
модостатніх господарств, які стають основними осередками боспорської економічної системи кінця III — другої чверті VI ст. Роль товарного виробництва у таких господарствах відійшла на другий план. 
Наслідком цього став розвиток дезінтегративно-відцентрових тенденцій на Боспорі, де починають формуватися порівняно замкнуті в економічних відносинах територіально-господарські райони.
І до цього Боспорська держава складалася з кількох районів, які доповнювали один одного і складали в сукупності єдине економічне ціле, що базувалося, проте, на натуральній основі сільськогосподарського виробництва, не на галузевому, а на територіальному розподілі праці.
Тому падіння питомої ваги товарного виробництва призвело до посилення відцентрових тенденцій в економіці.
Різнобічні зв'язки Боспору з Римом і його провінціями внесли особливий колорит у духовне життя населення. Значно посилилися синкретичні риси в релігійних віруваннях. У цьому, як і в інших районах античного світу, виявилося прагнення до пошуків всесильного бога-захисника. Саме на Боспорі, як у жодному з північнопричорноморських центрів, особливою популярністю користувалися універсальні за своїми функціями божества в основному східного походження: Серапіс та Ісіда, Мітра, Зевс-Серапіс. Утвердження культу Бога Найвищого й організовані фіаси його прихильників та пропагандистів взагалі поклали початок монотеїстичній течії в язичницькій релігії.
Тісний зв'язок Боспору з Малою Азією, звідки розповсюджувалися нові релігійні напрямки, сприяли проникненню християнства. Невелика кількість пам'яток із християнською символікою вказують на те, що населення продовжувало вшановувати в основному свої старі божества. Але складне економічне становище Боспору і тяжке життя переважної більшості боспорян сприяло поступовій його християнізації. У Пантікапеї, Кітеї, Ілураті відкриті невеликі християнські некрополі, де над могилами ставили скромні вапнякові плити з хрестами. У першій чверті IV ст. на Боспорі вже існувала єпархія, на чолі якої стояв єпископ Кадм, що поставив свій підпис під документами I Вселенського (Нікейського) собору 325 р.
Ранні християнські культові споруди на Боспорі наразі невідомі. Хоча не виключено, що як ранньохристиянський культовий комплекс була використана поховальна камера Царського кургану IV ст. до н. е., на стінах якої були вирізані хрести, що за формою можуть бути віднесені саме до IV ст. Проте язичницькі вірування ще довго не полишали серця боспорян.
Протягом усієї античної епохи на Боспорі, як і в інших районах, окрім державних інститутів, існували громадські об'єднання та різні товариства, що згуртовували людей не тільки за професійною, але й за релігійною ознакою. Вони відігравали надзвичайно важливу роль у житті. Саме в цей час у самоврядуванні окремих общин і територіально-господарських районів зросла роль представників християнської церкви, які об'єднували біля себе найширші верстви населення. Не виключено, що в період значного послаблення центральної влади саме об'єднання навколо християнської церкви певної частини населення сприяло збереженню Боспору як єдино-
го політичного утворення з його орієнтацією на Візантію.Ранньохристиянський розпис на стіні склепу.IV ст. н. е. Некрополь Пантікапея.Розкопки і фото О. О. Зінько
У період правління Юстина (518—527 рр.) Боспор звільнився від влади гунів і укріпив зв'язки з Візантією. Гунський царевич Горд або Грод, який прийняв християнство в Константинополі, був посланий імператором у свою країну, розташовану біля Меотиди, з дорученням охороняти Боспор, а в Пантікапей була введена візантійська залога. Але в результаті змови гунських жерців Горда було убито, після чого гуни захопили Боспор і знищили візантійських солдатів.
Описані події датуються 527/528 або 534 рр. Тоді й були розгромлені міста і поселення Боспору, хоча й цього разу держава перебувала під владою гунів недовго. Імператор Юстиніан (527—565 рр.) спрямував сюди візантійські війська, за допомогою яких гуни були розбиті, а влада Візантії відновлена. У період правління Юстиніана було укріплено оборонні мури Боспора (так став тепер зватися Пантікапей), а з діяльністю візантійської адміні-
страції пов'язане будівництво базиліки в Тіритаці, а також громадських споруд в Пантікапеї-Боспорі та в Гермонассі. Від часу правління Юстиніана і аж до тюркського розгрому 576 р. Боспор входив до складу Візантії, а на Таманському півострові, у фортеці біля с. Ілліч, розташовувався гарнізон, який слід розглядати як федератів (союзників) Візантійської імперії. Але й тюркська навала 576 р. не призвела до остаточної загибелі Боспору. Після розпаду Тюркського каганату Візантія знову поширила на нього свій вплив і Боспор підпорядкували посадовцям візантійської адміністрації, місцем перебування яких був Херсонес-Херсон.