Дипломатична боротьба
за Крим


Парадний щит султана, оздоблений  шовком і золотом з палацу  Топкапи. Стамбул. ХVІ ст.
Перехід Війська Запорозького під протекцію московського царя та поширення російських впливів на кордонах Османської та Габсбурзької імперій змусив запрацювати механізм, що реґулював складну систему реґіональної геополітичної рівноваги в Центрально-Східній Європі. Найперші головні дипломатичні баталії розгорнулись між Україною і Росією з одного боку та Польщею з другого — за Крим. 
Дивно, але факт: спершу повідомлення Хмельницького, що він "учинились под государевою высокою рукою навеки", татарська еліта зустріла дуже спокійно. Татарські мурзи, які разом із Келембет мурзою перебували в Корсуні, заявили, що "они с ними будут неотступны и на ляхов на весну с ними итти готовы, и в дружбе с ними будут во веки". Утім, Келембет мурза репрезентував лише частину татарської старшини, 
Учасники церемоніального виїзду султана зі стамбульського палацу
зацікавленої у збереженні союзу з Україною. На принципово інших позиціях стояв візир хана Сефер Ґазі аґа, котрий, довідавшись про переяславські домовленості, висловився досить категорично — "коли так учинив, то вже й йому буде кінець".

У справі збереження дружніх українсько-кримських відносин надважливу роль відігравала позиція  Стамбула. А події розгортались таким чином, що османський уряд виявився спровокованим на різко негативне ставлення до переяславських постанов. Найперше, неабияку активність виявила в цей час польська дипломатія, яка не скупилась на слова, аби змалювати всі ті нещастя, які неминуче випадуть на голову османців в разі успіху українсько-російської військової співпраці. Потому —  вельми тривожна звістка надійшла з Балкан, де російська дипломатія, через старі зв'язки Богдана Хмельницького, почала агітувати васалів султана, волоського і молдавського господарів, до переходу слідом за українським гетьманом під "високу царську руку". 

Молдавський господар Стефан передав польській стороні копію царської грамоти із закликами до переходу в підданство, привезеної в Молдавію російським посольством Г. Самаріна, а Варшава поспішила надіслати її до Стамбулу. Для турецького керівництва, що болісно переживало кризу у війні з Венеціанською республікою, перспектива поширення московських впливів на Балкани, звісно, була вельми тривожною. Справа збереження українсько-кримської приязні ставала доволі проблематичною. 
Печатка кримського хана Іслама Ґерея ІІІ
Під час роботи польського сейму, одним із пріоритетів якого — з огляду на прогнозовану війну з Росією — було зміцнення армії, до Варшави прибув ханський посол Сулейман аґа, який 17 червня 1654 р. передав Янові Казимиру ханського листа — основу майбутнього "вічного договору" між Річчю Посполитою та Кримським ханатом. Згідно з пропонованим проектом, обидві сторони давали слово не нападати на землі одна одної; король мусив платити ханові щорічні "упоминки", а хан натомість зголошувався "як проти московського царя, так і проти віроломних козаків з усіма ордами виступити. Іслам  Ґерей обіцяв не приймати послів від російського царя та українського гетьмана, а також не укладати з ними мирних угод без відома польського короля. Аналогічні зобов'язання брав на себе й Ян Казимир. Сулейман аґа передав також вимогу хана: в наступній війні проти Росії всі відвойовані міста перейдуть до Речі Посполитої, а здобич і території Казанського та Астраханського ханатів отримає крим-ський правитель.

Шолом османського воїна із захисною сіткою. Із колекцій Військового музею Стамбула
10 липня 1654 р. у Варшаві присягу на вірність укладеному договору склали польський король і сенатори з одного боку, а також ханський посол — з другого. Юридичну силу договір мав набути після присяги Іслама Ґерея ІІІ. Утім, ще перед тим, 30 червня 1654 р., несподівано помер хан, а довкола кримського трону спалахнула гостра політична боротьба, наслідками якої вирішив скористатися гетьман Богдан Хмельницький. Упродовж липня—серпня українське керівництво провадить активні переговори з татарською елітою. А результати цих переговорів здавалися настільки втішними, що в середині серпня гетьман вже цілковито вірив, що йому вдасться зберегти українсько-кримські взаємини непорушними. Проте, здобуті російськими військами спільно з козацькими полками перемоги на землях Білорусі влітку 1654 р. переконали кримську еліту в необхідності спільно з поляками боротись проти Москви і Війська Запорозького.