Молдавський похід
гетьманича


Зміцнення позицій Богдана Хмельницького в Придунайському регіоні після його посвоячення з Василе Лупу викликало тривогу правителів сусідніх з Молдавією держав — Трансільванії та Волощини, відповідно Д’єрдя ІІ Ракоці та Матея Басараба. Саме їх стараннями в Яссах було підготовлено змову, в результаті якої планувалося батька домни Розанди позбавити влади та вбити. Але, якщо першу частину плану вдалося успішно реалізувати, на початку квітня 1653 р. привівши до влади Стефана Георгіцу, то другу — змовники провалили. Лупу вдалося втекти з Ясс до Рашкова, де стояв з військами його зять Тиміш.


Блискавичний марш козацької кінноти на чолі з гетьманичем, козацькими старшинами Іваном Богуном і Тимофієм Носачем у Молдавію, нищівна поразка змовників поблизу Ясс і — владу знову повернуто Лупу. Від легкості здобутої перемоги в молодого гетьманича запаморочилася голова і він вступає в межі Волоського князівства. 
Спочатку фортуна була на боці козаків. Однак, у момент вирішальної битви під Яловицею вчинилася страшенна буря, а змокрілий порох став непридатним для використання, нівелювавши тим самим перевагу влучної в мушкетній стрільбі козацької піхоти. Саме це і вирішило результат битви.

Після поразки під Яловицею Лупу знову втрачає владу і втікає в Україну. Тим часом його дружина і донька Розанда, разом з легендарними скарбами, знаходять притулок у Сучавській фортеці. Невдовзі під мури Сучави приходить 20-тисячне військо князя Д’єрдя ІІ Ракоці та Матея Басараба. На визволення дружини з України ви рушає на чолі восьми тисяч добірного козацького війська Тиміш. Менш, ніж за тиждень, гетьманич пробивається до Сучавської фортеці, аби допомогти обложеним у її обороні, сподіваючись на своєчасну підмогу з боку батька.

Проте, ще раніше до Сучави прибули війська Речі Посполитої.  Поляки розпочали масований обстріл укріплень, під час одного з яких шматок ядра смертельно поранив молодого Хмельницького. 
9 жовтня 1653 р. козаки здали фортецю ворогу. Щоправда, своєю хоробрістю вони завоювали право покинути Сучаву зі зброєю в руках, забравши з собою і тіло гетьманича.



Домна Розанда

По смерті Тимоша Хмельницького разом з похоронною процесією в Україну повернулася і його молода вдова, домна Розанда. 

Якраз напередодні похорону гетьманича, що відбувся 27 грудня 1653 р. в щойно збудованій Суботівській Іллінській церкві, Розанда народила двох хлопчиків-близнюків. Разом з ними вона певний час проживала в Суботові. Жінки у гаремі.  Художник Ж.-Б. Ґілар Згодом перебралася на помешкання до подарованого Богданом Хмельницьким іньківського ключа, що на Полтавщині. А ось подальші відомості про Розанду досить непевні. 

Ходили чутки, начебто, у 1660 р. молодший брат Тимоша, тодішній український гетьман Юрій Хмельницький, видав свою братову за французького шляхтича Анрі де Боа, котрий потрапив в Україну, будучи на королівській службі, а згодом — поступив до Війська Запорозького, прийняв православ'я та змінив своє ім'я й прізвище на Андрія Антоновського. Від шлюбу з Антоновським, знову ж таки начебто, Розанда мала сина Петра. Певний час проживала у містечку Рашкові, над Дністром. Коли ж до влади в Молдавії прийшов її брат 
Жванець. Художник Н. Орда
Стефан Лупу, він намагався забрати сестру до Ясс, навіть присилав для цього в Україну спеціальний 
ескорт. 
Але козаки не впустили молдаван до Рашкова і домна Розанда й надалі залишалася в Наддністров'ї, бентежачи уяву ласих до швидкого збагачення чутками про її незліченні скарби. Власне, саме ці чутки і спричинили трагічний фінал Розанди.

У середині 1660-х рр. якась козацька ватага захопила Розанду в полон, вимагаючи показати їм, де заховані скарби старого Лупу. Будучи жінкою вольовою, молдавська княжна сміливо заявила: "волію за ліпше, аби земля бездушна володіла скарбами моїми, аніж ви, вороги мої..." Саме ці слова, на думку С. Величка, і стали останніми словами домни Розанди.

А ось історичні джерела молдавського походження переконують у тому, що Розанді все ж поталанило повернутися на батьківщину і саме там вона провела наступних двадцять років свого життя. Аж поки під час одного з польсько-молдавських конфліктів вона не потрапила в полон польським жовнірам і не була скарана на смерть як невістка ненависного їм гетьмана Хмельницького.