Переяславські
переговори

Адам Светольд Кисіль, воєвода київський. Невідомий художникПереговори королівських комісарів на чолі з воєводою Адамом Киселем з гетьманським урядом Богдана Хмельницького щодо політичного вирішення конфлікту, що спричинив у 1648 р. справжнісіньку війну між Річчю Посполитою та Військом Запорозьким, мали розпочатись у січні 1649 р. в Києві. Утім, київські козаки, очолювані полковником Данилом Нечаєм, не впустили уповноважених представників нового короля Яна ІІ Казимира до міста — й уже цей факт свідчив про неабияку складність у доходженні сторонами порозуміння. Хмельницький переніс місце зустрічі до Переяслава. При наближенні посольства Киселя до міста вранці 9 лютого його урочисто зустрічав сам гетьман Хмельницький на чолі представницького почту. На честь прибуття посольства гримнув салют із 20 гармат. Далі відбувся урочистий прийом у гетьмана. Аби задобрити Хмельницького, воєвода не став очікувати завершення переговорів, а вже на самому їхньому початку вручив гетьману надіслані королем булаву, всипану бірюзою, та червону корогву з білим орлом і написом по латині "Король Ян Казимир". Утім, далі люб'язностей ставало все менше. Власне, ще під час звернення Киселя від імені Яна ІІ Казимира до козаків із запевненням його батьківської милості полковник Филон Джеджалій брутально обірвав промовця тирадою: "Король як король, але ви — королев'ята, князі, капостите багато… І ти, Кисіль, кістка від кістки нашої, відколовся, зв'язуєшся з ляхами!". А вже на початку офіційних пересправ сам гетьман зажадав від королівської влади видати йому Даніеля Чаплинського, котрий завдав особисто Хмельницькому стільки лиха, а також покарати князя Вишневецького за всі заподіяні ним кривди козакам. Інакше — погрожував гетьман — "всій польській землі, всім сенаторам, князям, королькам і шляхті загинути". Проте, найбільше розчарування на Киселя та його супутників чекало згодом, коли Хмельницький, замість того, аби виторговувати в короля повернення козакам раніше здобутих привілеїв, твердо заявив про свої наміри взагалі "вибити з неволі лядської" весь український народ. Найбільше чого вдалось досягти Киселеві, так це продовження терміну перемир'я. До часу його завершення козацькі полки мали й надалі залишатись не тільки в Наддніпрянщині, а й на Східній Волині і Поділлі. Натомість шляхті рекомендувалось утриматись від повернення у свої українські маєтки. Усе вказувало на те, що розв'язати конфлікт політично не вдасться. На горизонті знову замаячіла примара нової війни.