Пилявецька ганьба Речі
Посполитої

Після перемоги Максима Кривоноса під Старокостянтиновом полум'я антиурядових виступів запалало в межиріччі Случі та Горині. Повсталі зруйнували маєток Адама Киселя в Гощі, небезпечно було під Дубно, Молодьковим, Клепачах, Степанем, Володимирцем, Рівним. Під Сульжином згромадилось до 20 тис. селян. Лише за невеликої допомоги козаків вчорашні орачі здобули добре укріплені міста і замки Волині — Заслав, Рівне, Клевань, Олику, Луцьк, Чорторийськ. Галицький підкоморій Ян Потоцький закликав шляхту до мобілізації, бо "власні піддані наші в усіх містечках починають бунтувати, тут же гультяйські купи приходять із-за Дністра та Молдавії". Ярема Вишневецький був свято переконаний: "шаблею певніший собі мир вчинимо", аніж за столом переговорів. Над коронними військами та шляхетським ополченням, що гуртувалось в таборі під м. Глиняни, що поблизу Львова, було поставлено реґіментарями князя Владислава Доменіка Заславського, Миколая Остророга й Олександра Конєцпольського (згодом глузливо названих Хмельницьким "периною" — за надмірну тендітність і пристрасть до розкоші першого; "латиною" — за академічну ученість другого, не підтвердженою успіхами на полі бою; та "дитиною" — зважаючи на юний вік третього реґіментаря). Тоді ж, на чолі 6-тисячної армії, стинаючи на своєму шляху, як писали очевидці, "винного й невинного", просувався до місця вирішального герцю через землі Київщини та Східної Волині князь Ярема Вишневецький. Помислами князя керувало бажання помсти та намагання залякати "невдячну чернь". Але в дійсності це лише підштовхнуло знедолених до підтримки козацького виступу.
Меджибіж. Художник Н. Орда

 Загалом, у розпорядженні реґіментарів було за різними підрахунками від 35 до 40 тис. вояків і приблизно стільки ж озброєних і навчених для війни військових слуг магнатів і шляхти. Крім того, на озброєнні цієї армії було близько 100 гармат. Хмельницькому та його соратникам вдалося зібрати під свої знамена понад 100 тис. чоловік, щоправда, лише половина з них мала належне озброєння та хоч деякий досвід ведення війни. А тому, пильну увагу гетьман приділив вибору місця майбутньої битви, з тим, аби воно нівелювало переваги армії супротивника (насамперед, скувало маневреність відмінно навченої польської кавалерії) та, натомість, дозволяло повною мірою використати сильні сторони свого війська. Таку місцевість було знайдено на правому березі р. Іква неподалік містечка Пилява. Напередодні битви її було підготовлено відповідним чином — за наказом українського гетьмана козаки перекопали русло річки, аби спрямувати її води на частину сіножатей. За собою козаки закріпили більш вигідні позиції, а полякам залишили простір, вкритий чагарниками, чисельними рівчаками з водою та ставками й заболоченими низинами. Для того, аби змусити неприятеля вступити в бій на вигідній козакам місцевості, Богдан вдався до цілого ряду тактичних хитрощів та імітацій в районі Старокостянтинова, вдаючи, що саме там він хоче прийняти бій. Прибувши на лівий берег Ікви, коронні війська заклали невиправдано великий, некомпактний табір, що розкинувся на шести пагорбах "на добру милю". Кожен полковник зупиняв своє вояцтво там, де йому видавалось за гоноровіше, а від цього страждала загальна обороноздатність. За словами очевидця, у війську панували "розкіш, амбіції, чвари і заздрість". Поняття військової дисципліни було не в моді, а зневажання авторитету вождів виглядало мало не свідченням доброго смаку шляхтича. "Кожен жовнір, — як зауважив потому князь Заславський, — хотів бути ротмістром, ротмістр — полковником, а полковник — гетьманом".
Атака коронних військ. З картини Ш. Богушовича "Битва під Клушино 1610 р."

 Необхідні роботи по укріпленню табору доведені до кінця так і не були, оскільки всі сподівались на швидку і легку перемогу. Частина комісарів-радників, "зігрівши рот вином, заприсяглися за 24 годин взяти козацький табір". Усвідомлення ж трагічності такого легковаження супротивника прийшло занадто пізно. Бої, що розпочалися 21 вересня, відзначалися неймовірною запеклістю. Упродовж дня ініціатива декілька раз переходила з рук в руки, після кожної атаки на полі залишались гори трупів. Надвечір 22 вересня до українського табору прибуло всього лише близько 5— 6 тис. буджацьких татар — абсолютно мізерне, зі стратегічної точки зору, військо. Проте, козацький гетьман доклав усіх можливих зусиль для того, аби переконати і своїх, і, що головніше, чужих у тому, що на допомогу прийшло кілька десятків тисяч Орди. Вступ союзників у табір був ознаменований залпами гармат, пострілами з мушкетів і потужними вигуками. Досягти бажаного ефекту Хмельницькому вдалось вповні: "козацтво загордилось, запишалось… чернь піднеслась духом", натомість жовніри "жахливо перелякались". Розпущені з наказу козацького зверхника чутки переконали супротивну сторону, що військо Хмельницького поповнилось 30-тисячною Ордою. У ході боїв, що спалахнули уже спозарання 23 вересня, перевага української армії ставала дедалі помітнішою. На скликаній увечері воєнній раді польське командування ухвалює рішення — з настанням ночі разом з обозом і гарматами відступати до Старокостянтинова. Уся наявна кіннота передавалась під команду князя Вишневецького, аби з неї було сформовано ар'єргард, покликаний захищати відступ. Утім, коли незабаром донеслась звістка про появу у тилу коронних військ козацьких і татарських загонів, план було істотно скориговано: кіннота не повинна була залишатись на берегах Ікви, а відходити разом з обозом, бо, як переконували комісари, "краще втратити вози і майно, ніж загинути всій республіці й цвітові вітчизни нашої". На практиці ж це знаменувало втечу реґіментарів на чолі тепер уже кінного авангарду. Коли жовніри і шляхта довідалися про безпрецедентний вчинок своїх командирів, у таборі вчинився переполох, який спровокував ганебну втечу решти війська. Пилявецька поразка стала найбільшою ганьбою Речі Посполитої за всю її військову історію. За її результатами до рук повсталих перейшло близько 100 гармат, великі припаси пороху та зброї, багаті трофеї (їх загальна вартість оцінювалася на суму близько 10 млн. золотих). Поразка польської армії сприяла неймовірному піднесенню морального духу повсталих, залучила до боротьби десятки тисяч нових шукачів кращої долі. У військово-стратегічному плані здобута перемога відкрила повстанській армії шлях на землі Західної України.