Російсько-українські
переговори в Москві


Українське посольство на чолі з переяславським полковником Павлом Тетерею та генеральним суддею Самійлом Богдановичем-Зарудним під стіни Москви прибуло 11 березня 1654 р. 12 березня відбувся його урочистий в'їзд у царську столицю, 13 — урочиста аудієнція в царя Олексія Михайловича за участю царських бояр і думних чинів. Того ж дня розпочалися переговори Тетері та Богдановича-Зарудного з урядом Олексія Михайловича. 14 березня на прохання російської сторони українські посли представили свої пропозиції у письмовому вигляді, тобто, по суті, подали виготовлений в Корсуні та Чигирині 
Урочистий в'їзд іноземного посольства до Москви.  Голландська гравюра 1677 р.
проекти від 17 лютого. Впродовж наступних декількох днів спільних конференцій не було, російське керівництво обмірковувало подані пропозиції. Для остаточного вирішення справи було скликано боярську думу, у засіданні якої брав участь й Олексій Михайлович. Саме на ньому було й ухвалено постанови по кожному із запропонованих пунктів за формою: "государ указал и бояре приговорили".

Більшість з них схвалювали пропозиції уряду Богдана Хмельницького. 
Переяславський полковник Павло Тетеря
Негативними були лише царські резолюції щодо фінансових взаємин сторін. Гетьман волів сплачувати цареві за його покровительство та військову допомогу певну сталу щорічну данину, так як це відбувається у стосунках турецького султана з трансільванським князем чи молдавським господарем. Натомість, цар звелів, аби всі податки з української людності збиралися на його користь і під контролем його представників. А вже з царської казни мали виділятися кошти на утримання війська, козацької адміністрації, ведення зовнішньополітичної діяльності тощо. 

Ще одна резолюція негативного змісту стосувалась сфери зовнішньополітичної. Гетьман волів бути абсолютно вільним у справі відправки своїх чи прийому чужих послів при своєму дворі.
Нарада іноземних послів у Палаті відповідей Кремля.  З книги Олеарія "Подорожі…"
 А ось уряд Олексія Михайловича звелів інформувати про прибуття тих посольств, що мають на меті "добрі" помисли щодо царя, та затримувати тих, хто прибув зі "злими". Вочевидь, вже апріорі до останніх було зараховано весь дипломатичний корпус Речі Посполитої та Турецької імперії, з якими Хмельницький без відповідного царського указу не мав права контактувати. Крім того, російська сторона детально аргументувала і свою відмову від виплати козакам царського жалування — мовляв, і так доводиться дуже багато тратитись на підготовку до війни з Польщею.

Прощальна аудієнція україн-ської делегації в царя відбулася 19 березня. 
Москва другої половини XVII ст. Гравюра з книги Олеарія "Подорожі…"
Утім, виїхати з Москви вона змогли лише через тиждень — увесь цей час приказні дяки готували царські жалувані грамоти гетьману та Війську Запорозькому та залагоджували інші, менш важливі, але також необхідні при відпуску посольства формальності. Тоді ж було остаточно зредаговано текст угоди, що складалася з 11 статей й отримала назву "Березневих статей". Саме цей документ, що за логікою речей мав бути виготовлений у двох примірниках, й зник безслідно — як в українському, так і в російському варіантах. Нині в архіві Посольського приказу в Москві зберігається лише чернетка договору.