Трагедія Брацлавщини


Остаточний розрив Криму з Україною та укладення союзницької угоди з Річчю Посполитою стали найближчими в часі та, видається, найважливішими наслідками українсько-російської угоди 1654 р. Військово-політичний союз Речі Посполитої та Кримського ханату, актуальний упродовж наступних 12 років, був головним питанням всієї тогочасної польської зовнішньої політики. Не менш важливим був він і для Гетьманату.
Женуть ясир. Художник  І. Дерегус
Після того, як 12 листопада   1654 р. кримський хан Мегмед Ґерей ІV ратифікував союзну угоду з польським королем, підписану на початку липня уповноваженими представниками його брата, тодішнього хана Іслама Ґерея ІІІ, а польське командування розгорнуло черговий наступ на Брацлавщину, гетьман Хмельницький уперше за роки війни з Польшею зустрівся з небезпекою комбінованого удару із заходу та півдня. 21 листопада 1654 р. Б. Хмельницький із Корсуня надіслав черговий лист цареві, інформуючи його про наступ поляків та їхніх союзників на Україну. І, як написав гетьман, "то лятцкое войско не вельми сильно, но с ними венгры, волохи, татаровя белогородцкие, очаковские, нагайские все".Шолом татарський

Аби успішно протидіяти наступу, гетьман закликає російське командування переглянути стратегічні плани ведення війни, що передбачали нанесення головного удару на території Великого князівства Литовського, та спрямувати царські війська з білоруських теренів на допомогу Україні. Однак, цар і його оточення, спостерігаючи за швидким просуванням своїх ратників у напрямку литовської столиці Вільно, відмовляються прислухатися до закликів українського гетьмана. В результаті неузгоджених дій українського та російського командувань коронні війська під командою Стефана Потоцького та Стефана Чарнецького, спільно з Кримською Ордою під орудою Менглі Ґерея впродовж грудня 1654 — січня 1655 рр. завдають Східному Поділлю небачених досі руйнувань. Загалом до середини лютого на Брацлавщині було зруйновано 50 міст і містечок, жителів яких було забрано як ясир до Криму. 

Ще більш жахливими стали результати каральних акцій, проведених поляками спільно з ординцями впродовж березня 1655 р. Тоді, за визнанням тогочасного командувача коронними військами, київського воєводи Криштофа Тишкевича, лише в межиріччі Південного Бугу та Дністра було знищено 270 міст і сіл та забрано в ясир понад 200 тис. осіб. Нічого подібного ані перед тим, ані після того, на щастя, Україна не знала.

Оборона Буші

Один з учасників походу коронних військ на Східне Поділля, відомий польський історик-хроніст Веспасіян Коховський, оповідаючи про перипетії кампанії 1654—1655 рр., зауважував: "настільки затятою була ребелія, що жодної, не приймаючи над собою зверхності, боронилася до загибелі. Треба було весь край над Бугом нахиляти до послушенства штурмами". Проте, все ж найбільш запеклий спротив виявили оборонці містечка Буші, в якому закрились козацька залога, опришки й місцеві міщани — всього 5—6 тис. осіб, якими керували полковники Гречка і Гавратенко. Богдан Хмельницький схилився над убитим козаком.  Художник К. ЛомикінПершими під місто 18 листопада прибули корогви королівського полку. Козаки й опришки вчинили вилазку і розгромили супротивника. На честь перемоги в місті задзвонили церковні дзвони. Але радість була передчасною. До Буші невдовзі підійшов на чолі декількох полків коронний обозний Стефан Чарнецький. В результаті навального штурму жовнірам вдалось прорватись у місто, проте опір виявися настільки потужним, що Чарнецький був змушений відкликати вояків назад, а потому просити допомогу в гетьмана Станіслава Потоцького.

Розгніваний відмовою оборонців здатись та розстрілом його посланця, коронний гетьман стягнув до міста всі свої сили, наказавши навіть спішитись кіннотникам. Врешті-решт, опір було подолано. Коронні жовніри увірвалась у Бушу. У боях за кожну вулицю і кожен будинок загинули Гречка, Гавратенко, інші керівники залоги. Дружина полковника Гавратенка, як свідчив анонімний автор, "побачивши вбитого чоловіка, сіла на бочку пороху і, насміхаючись з ляхів, запалила порох". Інші мешканці міста, не бажаючи здаватись, власноруч підпалювали вцілілі помешкання, живцем в них згораючи, а жінки й дівчата кидались у криниці. На ранок 20 листопада Буша перетворилась на згарище.