Українсько-шведські
відносини


9 січня 1655 р. шведський король Карл Х Ґустав відправив українському гетьманові Богдану Хмельницькому листа, де запевнив у своїй доброзичливості та висловив сподівання на встановлення постійних приязних відносин. Як з'ясувалось уже згодом, інтерес короля до України був зумовлений підготовкою Швеції до війни з Річчю Посполитою, в якій держави могли виступити союзниками. 

Мапа Шведського королівства з Великого атласу Світу І. Блау, 1662 р.
Зміна політичного клімату на Півночі та Центрі Європи цілком задовольняла гетьманський уряд, адже з'являвся ще один — поки лише політичний — союзник Війська Запорозького в боротьбі з Річчю Посполитою. Вступ же Шведського королівства у війну проти Речі Посполитої навесні 1655 р. та блискучі перемоги шведів на першому етапі війни викликають у Чигирині справжню ейфорію щодо можливого близького успішного завершення війни з поляками. Отож, попри застереження Москви щодо доцільності налагодження військової співпраці зі Стокгольмом, Хмельницький відразу пристає на пропозиції шведського короля укласти угоду про дружбу та взаємодопомогу, які в середині серпня 1655 р. передав українському правителеві шведський посол О. Ю. Торкват під мурами, обложеного українськими військами на чолі з гетьманом та російськими полками воєводи В. В. Бутурліна Кам'янця. Зважаючи на те, що Торкват передав Хмельницькому прохання свого короля надати військову допомогу фельдмаршалові графу А. Вітенберґу, Король Швеції Карл Х Густав. Художник Д. К. Еренштральгетьман 24 серпня вирушає в похід на захід, і в середині вересня розпочинає облогу Львова. Проте, легкі перемоги шведського короля не сприяли встановленню рівноправних союзницьких взаємин із Військом Запорозьким. Карл Х Ґустав не завойовував Польщу, а радше вона добровільно йому піддавалася. Скоріше за все, він у цей час воював не з Польщею, а безпосередньо з Яном ІІ Казимиром. Польські міста, шляхта, магнати присягали шведському королеві "як протектору Польського королівства", що гарантувало збереження його цілісності. Тоді як  Хмельницький сподівався скористатися слабкістю супротивника, і добитися, "щоб уже цього літа неприятелі ляхи всі пропали". 

Переконливо про серйозність намірів української сторони свідчать дії козацького війська на Галичині. Розгромивши 29 вересня війська гетьмана великого коронного під Городком, Хмельницький розпочав облогу Львова й, водночас, відіслав сильний українсько-російський експедиційний корпус до Вісли. Цей корпус заволодів Любліном, дійшов до Пулав і Казимира Дольного. 

Поява українсько-російських військ на власне коронних землях, у безпосередній близькості до польської столиці, викликала тривогу як із боку поляків, так і шведів. Додаткову загрозу для шведських інтересів становило перебування разом з військами Хмельницького в Галичині російських військ. Шведи прагнуть будь-що розладнати українсько-російський союз. Натомість, Хмельницький у листі до короля представляє інший план: Військо Запорозьке переходить під протекцію шведського короля, якому зобов'язується вірно служити, а той дотримується миру з Москвою, погоджується на створення шведсько-українсько-російської коаліції, яка готуватиме велику європейську війну з Оттоманською Портою (українські козаки спільно з венеціанцями та англійцями мали проводити морські операції, а шведи та росіяни — сухопутні).

Цілком очевидно, що за умов, які склалися на середину жовтня  1655 р., укладення з Військом Запорозьким формального союзу, який визнавав би існування молодої держави, втрачало для шведів будь-який сенс. В очах польської шляхти воно однозначно свідчило б про нехтування монархом взятих зобов'язань. І такий крок був неприпустимим для Карла Х Ґустава, адже принципово змінив би ставлення місцевої шляхти та всього населення до нього. 
Битва татар зі шведами 1655 р.
Крім того, серйозним фактором стримання на шляху встановлення українсько-шведських відносин була Москва. Зокрема, один з помічників Карла Х у листі до короля зазначав: "якби ще хоч не було з ними московитів, я б мав деяку віру до козаків, а так я боюсь, що ся спілка може наробити замішання і тривоги". За таких умов українське командування, отримавши від мешканців Львова незначну контрибуцію, наприкінці жовтня 1655 р. припиняє облогу міста і відводить війська в Наддніпрянську Україну. Час для налагодження взаємовигідних союзних стосунків з Швецією для України ще не настав.


Українсько-кримська угода

Гетьманське військо на марші. Невідомий польський художник кінця XVII ст.
На шляху української армії з Галичини в Наддніпрянську Україну під Озерною, неподалік Тернополя, її перестріла Кримська Орда на чолі з ханом Мегмедом Ґереєм ІV. Орда рухалась на допомогу своєму союзнику, польському королю, і варто було очікувати вельми кровопролитної січі. Утім, після дводенної млявої шарпанини сторони з готовністю пішли на укладення мирної угоди. 
Ініціатива замирення належала кримській стороні. Зокрема, візир Сефер Ґазі аґа, скориставшись затримкою В. В. Бутурліна в Галичині, надіслав до Хмельницького посланців з запевненнями, "що хан прийшов не для того, щоб битися з козаками, а більше для того, аби відплатити за кривди, вчинені їм москалями". 
Татарський вершник. Гравюра А. де Бруїна, 1587 р.
Тут візир заговорив і про надзвичайно дражливий для української сторони аспект — те, що він веде війну, "щоб вільності добувати, а великий князь московський вас вважає за своїх підданих і пише до вас як до своїх холопів". Український гетьман на тлі тих непорозумінь, що стались упродовж осені 1655 р. між ним та царськими воєводами, не став заперечувати твердженням татарського сановника і сторони швидко дійшли порозуміння.
Укладена в усній формі угода передбачала насамперед поновлення старої приязні сторін, а відповідно, й зобов'язань кримського керівництва не нападати на українські землі, а гетьмана — не допускати військових виправ запорозьких і донських козаків на Крим і Туреччину. Більше того, договір передбачав відновлення воєнного союзу між Україною та Кримом. Кримський хан навіть стверджував, що під Озерною Хмельницький взяв на себе зобов'язання повернути польському королю трон, фактично відібраний шведським правителем. Член татарського посольства до Швеції 1650 р. Німецька гравюраІ як би це не дивно звучало, конфлікт інтересів України та Швеції, передовсім у боротьбі за західноукраїнські землі, дійсно робив гетьмана тактичним союзником Яна Казимира. Татарські та польські інформатори стверджували, що ханові вдалося схилити Хмельницького й до зобов'язання розірвати союз із Москвою. Щоправда, достовірних підтверджень цій інформації в інших джерелах не знаходимо.