Зборівське
розчарування

Богдан Хмельницький, гетьман Його Королівської Милості Війська Запорозького. Художник В. Ґондіус Після стрімких і відчайдушних атак козацького і татарського війська на табір короля Яна Казимира на берегах р. Стрипа, під Зборовом, під вечір 5 серпня 1649 р. Річ Посполита опинилася на краю прірви. Але ніч з 5 на 6 серпня 1649 р. стала рятівною для короля та однією з найтрагічніших в українській історії. Перебуваючи під загрозою повного знищення та не маючи засобів, аби в якийсь спосіб зарадити становищу, польський уряд схилив кримського хана до укладення сепаратного миру. Наступного дня бої розгорнулися з новою силою. Щоправда, участь татар у них дедалі більше згасала. А під вечір 6 серпня хан віддав наказ про припинення атак і початок переговорів з поляками. Зборівська битва, яка мала всі шанси стати тріумфом козацької зброї і відкрити Україні шлях до незалежності, вилилась у гірке розчарування діями союзника. Утім, зважаючи на досягнуті Військом Запорозьким вражаючі успіхи в битві, ухвалені гетьманом Хмельницьким на переговорах з королем, умови замирення стали найбільшими поступками влади Речі Посполитої козакам за всю історію їхньої боротьби за свої права і вольності. Зокрема, умови угоди гарантували козацькій Україні статус автономії та відкривали можливості для легальної розбудови її державних інституцій. Разом з тим, у відповідності з положеннями договору, козацька Україна отримувала автономію лише у складі трьох воєводств — Брацлавського, Київського та Чернігівського; лінія розмежування мала проходити від Димера, до Коростишева, Погребищ, Вінниці, Брацлава та Ямполя, а, відтак, втрачалися території Барського, Зв'ягельського, Любартівського, Миропільського, Остропільського та Подністровського полків. Чисельність реєстру обмежувалася 40 тисячами козаків. Шляхті гарантувалося право вільного повернення до своїх маєтностей на українських землях, на яких мали бути відновлені дореволюційні повинності підданих. Радикально налаштовані елементи як з однієї, так і з другої сторони нещадно критикували угоду. Усі розуміли, що довготривалого миру вона не принесе. Найбільше чого від неї варто було очікувати, так це забезпечення перемир'я, за час якого можна буде підготуватись до нової війни.