Літопис "Повість
минулих літ"

ПРИЙШЛИ СЛОВ'ЯНИ І СІЛИ ПО ДНІПРУLitopus_18_1.jpg

ТАКО ЖЕ И ТИ СЛОВЕНЕ ПРИШЕДШЕ И СЬДОША ПО ДНЬПРУ И НАРЕКОШАСЯ ПОЛЯНЕ, А ДРУЗИИ ДРЕВЛЯНЕ, ЗАНЕ СЕДОША В ЛЕСЪХ; А ДРУЗИИ СЕДОША  МЕЖЮ ПРИПЕТЬЮ И ДВИНОЮ И НАРЕКОШАСЯ ДРЕГОВИЧИ.
ТОЖ ПОЧНЕМО ПОВІСТЬ СІЮ. ПІСЛЯ ПОТОПУ ТРОЄ СИНІВ НОЭВИХ РОЗДІЛИЛИ МІЖ СОБОЮ ЗЕМЛЮ. І ДІСТАВСЯ ОДНОМУ СХІД З ПЕРСІЄЮ ТА ІНДІЄЮ. А ДРУГОМУ ПІВДЕНЬ З ЄГИПТОМ І ЕФІОПІЄЮ. А ТРЕТЬОМУ ЗАХІД І ПІВНІЧ З ВІРМЕНІЄЮ, СКІФІЄЮ, МАКЕДОНІЄЮ, З РІЧКАМИ ДУНАЄМ І ДНІПРОМ.
ЧЕРЕЗ БАГАТО ЛІТ СІЛИ СЛОВ'ЯНИ НА ДУНАЇ, ДЕ ТЕПЕР ЗЕМЛЯ УГОРСЬКА І БОЛГАРСЬКА. ВІД ТИХ СЛОВ'ЯН І РОЗЛИЛИСЯ, ЯК ВЕСНЯНІ ВОДИ, СЛОВ'ЯНИ ПО ЗЕМЛІ І СТАЛИ НАЗИВАТИСЯ ІМЕНАМИ ТИХ МІСЦЬ, НА ЯКИХ ВОНИ СЕЛИЛИСЯ. ТАК ОДНІ ПРИЙШЛИ Й СІЛИ НА РІЧЦІ МОРАВІ І ПРОЗВАЛИСЯ МОРАВАМИ, А ІНШІ НАЗВАЛИСЬ ЧЕХАМИ. А ОСЬ ТІ СЛОВ'ЯНИ: БІЛІ ХОРВАТИ, І СЕРБИ, І БОЛГАРИ. КОЛИ ВОЛОХИ НАПАЛИ НА СЛОВ'ЯН, І ОСЕЛИЛИСЯ СЕРЕД НИХ, І ПРИГНОБЛЮВАЛИ ЇХ, ТО СЛОВ'ЯНИ ЦІ ПРИЙШЛИ Й СІЛИ НА ВІСЛІ І НАЙМЕНУВАЛИ СЕБЕ ЛЯХАМИ, А ВІД ТИХ ЛЯХІВ ПОЧАЛИСЬ ПОЛЯКИ, А ВІД НИХ ЩЕ — МАЗОВШАНИ І ПОМОРЯНИ.
ТАКОЖ ТІ СЛОВ'ЯНИ ПРИЙШЛИ Й СІЛИ ПО ДНІПРУ І НАЗВАЛИСЯ ПОЛЯНАМИ, А ІНШІ — ДРЕВЛЯНАМИ, ТОМУ ЩО ВОНИ ОСЕЛИЛИСЯ В ЛІСАХ, А ЩЕ ІНШІ СІЛИ МІЖ ПРИП'ЯТТЮ І ДВІНОЮ І НАЗВАЛИСЯ ДРЕГОВИЧАМИ, А ІНШІ СІЛИ НА ДВІНІ І НАЗВАЛИСЯ ПОЛОЧАНАМИ, ВІД РІЧКИ, ЯКА ВПАДАЄ В ДВІНУ І МАЄ НАЗВУ ПОЛОТА. ТІ Ж СЛОВ'ЯНИ, ЯКІ ПОСЕЛИЛИСЯ БІЛЯ ОЗЕРА ІЛЬМЕНЯ, НАЗВАЛИСЯ СВОЇМ ІМЕНЕМ — СЛОВЕНАМИ, І ЗБУДУВАЛИ МІСТО, І НАРЕКЛИ ЙОГО НОВГОРОДОМ. А ІНШІ СІЛИ НА ДЕСНІ, І НА СЕЙМІ, І НА СУЛІ І НАЙМЕНУВАЛИСЯ СІВЕРЯНАМИ. ТАК РОЗСЕЛИВСЯLitopus_18_2.jpg СЛОВ'ЯНСЬКИЙ НАРОД, І ВІД ЙОГО ІМЕНІ Й ГРАМОТА СТАЛА НАЗИВАТИСЯ СЛОВ'ЯНСЬКОЮ. КОЛИ Ж ПОЛЯНИ ЖИЛИ ОКРЕМО НА ЦИХ ГОРАХ, НА ВИСОКИХ КРУЧАХ, ТО БУВ ТУТ ШЛЯХ ІЗ ВАРЯГ У ГРЕКИ І НАЗАД ІЗ ГРЕКІВ ПО ДНІПРУ, А У ВЕРХОРІЧЧІ ДНІПРА ВОЛОКОМ ТЯГЛИ КОРАБЛІ ДО ЛОВАТІ, А ДАЛІ МОЖНА БУЛО ВВІЙТИ В ІЛЬМЕНЬ, ОЗЕРО ВЕЛИКЕ, А ЩЕ ДАЛІ — У МОРЕ ВАРЯЗЬКЕ. І ТИМ МОРЕМ ПЛИВТИ МОЖНА ДО РИМА, А ВІД РИМА ПЛИВТИ ДО ЦАРГОРОДА, А ВІД ЦАРГОРОДА МОЖНА ПРИПЛИВТИ ДО ПОНТ-МОРЯ, В ЯКЕ ВПАДАЄ ДНІПРО-РІКА.
ДНІПРО Ж БЕРЕ СВІЙ ПОЧАТОК ІЗ ОКОВСЬКОГО ЛІСУ І БІЖИТЬ НА ПІВДЕНЬ. ІЗ ТОГО Ж ЛІСУ БЕРЕ ПОЧАТОК ВОЛГА; ВОНА БІЖИТЬ НА СХІД І ВПАДАЄ СІМДЕСЯТЬМА РУКАВАМИ В МОРЕ ХВАЛИСЬКЕ. ТАК ІЗ РУСІ МОЖНА ПЛИВТИ ВОЛГОЮ В БОЛГАРИ І ХВАЛИСЬК І ЩЕ ДАЛІ НА СХІД. А ДВІНОЮ — В ЗЕМЛЮ ВАРЯГІВ, А ДНІПРО ВПАДАЄ СВОЇМ ГИРЛОМ В ПОНТІЙСЬКЕ МОРЕ, ЦЕ МОРЕ ВВАЖАЄТЬСЯ РУСЬКИМ, НА БЕРЕГАХ ЙОГО, ЯК ПЕРЕКАЗУЮТЬ, УЧИВ СВЯТИЙ АНДРІЙ, БРАТ АПОСТОЛА ПЕТРА.Litopus_18_3.jpg

НА ЦИХ ГОРАХ БУДЕ ГОРОД ВЕЛИКИЙ

"ВИДИТЕ ЛИ ГОРЬІ СИЯ? — ЯКО НА СИХЪ ГОРАХ ВОСИЯЕТЬ БЛАГОДАТЬ БОЖЬЯ; ИМАТЬ ГРАДЪ ВЕЛИКЪ БЬІТИ..."
АНДРІЙ, ЯКИЙ УЧИВ У СИНОПІ, ПРИБУВ У КОРСУНЬ, І ДІЗНАВСЯ ВІН, ЩО НЕДАЛЕКО ВІД КОРСУНЯ Є ГИРЛО ДНІПРА. ВІН ЗАХОТІВ ОДВІДАТИ РИМ І ПРИПЛИВ У ГИРЛО ДНІПРОВСЬКЕ, І ЗВІДТИ ВИРУШИВ УГОРУ ДНІПРОМ. І СТАЛОСЯ ТАК, ЩО ВІН ПРИЙШОВ І СТАВ ПІД ГОРАМИ НА БЕРЕЗІ. ВРАНЦІ ПРОКИНУВСЯ І СКАЗАВ УЧНЯМ, ЯКІ БУЛИ З НИМ:
— БАЧИТЕ ГОРИ ОЦІ? НА ЦИХ ГОРАХ ВОЗСІЯЄ БЛАГОДАТЬ БОЖА, БУДЕ ГОРОД ВЕЛИКИЙ, І ВОЗДВИГНЕ БОГ БАГАТО ЦЕРКОВ. І ЗІЙШОВ НА ГОРИ, БЛАГОСЛОВИВ  ЇХ, І ПОСТАВИВ ХРЕСТ, І ПОМОЛИВСЯ БОГУ.
І ЗЛІЗ З ГОРИ ЦІЄЇ, ДЕ ОПІСЛЯ ВИНИК КИЇВ, І ПОДАВСЯ ДНІПРОМ У ВЕРХІВ'Я РІКИ. І ПРИБУВ ДО СЛОВ'ЯН, ДЕ ЗАРАЗ СТОЇТЬ НОВГОРОД, І ПОБАЧИВ СУЩИХ ТАМ ЛЮДЕЙ І ЯКИЙ ЗВИЧАЙ У НИХ, ЯК ВОНИ МИЮТЬСЯ І ХВОЩАЮТЬСЯ В ЛАЗНЯХ-МИВНИЦЯХ, І ПОДИВУВАВСЯ ЇМ.Litopus_24_1.jpg
ПОТІМ ОДВІДАВ КРАЇНУ ВАРЯГІВ, А ДАЛІ ПРИБУВ У РИМ І ОПОВІВ ТАМ ПРО ТЕ, ЯК УЧИВ І ЩО БАЧИВ, І СКАЗАВ ЇМ:
— ДИВНЕ БАЧИВ Я В СЛОВ'ЯНСЬКІЙ ЗЕМЛІ, ЙДУЧИ СЮДИ. БАЧИВ ЛАЗНІ ДЕРЕВ'ЯНІ; НАГРІЮТЬ ЇХ ДО РУМ'ЯНОГО ЖАРУ, РОЗДЯГНУТЬСЯ, І БУДУТЬ ГОЛІ, І ОБІЛЛЮТЬСЯ КВАСОМ ЧИНБАРНИМ, І ВІЗЬМУТЬ МОЛОДУ ЛОЗУ, І Б'ЮТЬ СЕБЕ, І ДО ТОГО СЕБЕ ДОБ'ЮТЬ, ЩО ЛЕДВЕ ЖИВІ ВИЛАЗЯТЬ, А ТОДІ ОБІЛЛЮТЬСЯ СТУДЕНОЮ ВОДОЮ І ТАК ОЖИВАЮТЬ. 
І ТЕ РОБЛЯТЬ ВСЯКОГО ДНЯ, НІХТО ЇХ НЕ МУЧИТЬ, А МУЧАТЬ САМІ СЕБЕ, БО ТО ВОНИ ТВОРЯТЬ ОМОВІННЯ СОБІ, А НЕ МУКУ. ТІ Ж, ХТО СЛУХАВ АНДРІЯ, ДИВУВАЛИСЯ. АНДРІЙ ЖЕ, ПОБУВШИ У РИМІ, ПОВЕРНУВСЯ В СИНОП.

ТРИ БРАТИ — КИЙ, ЩЕК, ХОРИВ І СЕСТРА ЇХНЯ ЛИБІДЬ

И СТВОРИША ГРАДЪ ВО ИМЯ БРАТА СВОЕГО СТАРЕЙШАГО, И НАРЕКОША ИМЯ ЕМУ КИЕВЪ.
ПОЛЯНИ ЖИЛИ ОКРЕМО Й ВОЛОДІЛИ СВОЇМИ РОДАМИ. І ДО ТОГО ВОНИ ЖИЛИ РОДАМИ, КОЖЕН НА СВОЇХ МІСЦЯХ. І БУЛИ ТРИ БРАТИ: ОДНОМУ ІМ'Я КИЙ, ДРУГОМУ — ЩЕК, А ТРЕТЬОМУ — ХОРИВ, А СЕСТРА В НИХ БУЛА ЛИБІДЬ. СИДІВ КИЙ НА ГОРІ, ДЕ ТЕПЕР УЗВІЗ БОРИЧІВ. А ЩЕК СИДІВ НА ГОРІ, ЯКА ЗВЕТЬСЯ НИНІ ЩЕКАВИЦЕЮ. А ХОРИВ НА ТРЕТІЙ ГОРІ, ВІД НЬОГО ВОНА ПРОЗВАЛАСЯ ХОРЕВИЦЕЮ. І ЗБУДУВАЛИ ВОНИ МІСТО В ІМ'Я СТАРШОГО БРАТА СВОГО І НАРЕКЛИ ЙОГО КИЇВ. БУВ КРУГ МІСТА ЛІС ТА БІР ВЕЛИКИЙ, І ЛОВИВСЯ ТАМ ВСЯКИЙ ЗВІР, І БУЛИ МУЖІ МУДРІ Й ТЯМУЩІ, А НАЗИВАЛИСЯ ВОНИ ПОЛЯНАМИ, ВІД НИХ ПОЛЯНИ І ДОНИНІ В КИЄВІ. ДЕХТО, НЕ ЗНАЮЧИ, КАЖЕ, ЩО КИЙ БУВ ПЕРЕВІЗНИКОМ КОЛО КИЄВА, МОВЛЯВ, БУВ ПЕРЕВІЗ З ТОГО БОКУ ДНІПРА; ТИМ-ТО Й ГОВОРИЛИ: Litopus_24_2.jpg
"НА ПЕРЕВІЗ НА КИЇВ". АЛЕ ЯКБИ КИЙ БУВ ПЕРЕВІЗНИКОМ, ТО НЕ ХОДИВ БИ ВІН ДО ЦАРГОРОДА. А КИЙ КНЯЗЮВАВ У СВОЄМУ РОДУ І ХОДИВ ДО ЦАРЯ ГРЕЦЬКОГО, І ТОЙ ЦАР, ПЕРЕКАЗУЮТЬ, ЗУСТРІЧАВ ЙОГО З ВЕЛИКОЮ ШАНОБОЮ ТА ПОЧЕСТЯМИ. КОЛИ Ж ВІН ПОВЕРТАВСЯ, КИЙ, ТО ПРИЙШОВ НА ДУНАЙ, ВОЗЛЮБИВ ОДНЕ МІСЦЕ, І ПОСТАВИВ ТАМ НЕВЕЛИКИЙ ГОРОДОК, І ХОТІВ БУЛО СІСТИ В НЬОМУ СВОЇМ РОДОМ, ТА НЕ ДАЛИ ЙОМУ НАВКОЛИШНІ ПЛЕМЕНА; ТАК І ДОНИНІ НАЗИВАЮТЬ ПРИДУНАЙЦІ ТЕ ГОРОДИЩЕ — КИЄВЕЦЬ. КИЙ ЖЕ, ПОВЕРНУВШИСЬ У СВОЄ МІСТО КИЇВ, ТУТ І ПОМЕР. І БРАТИ ЙОГО, ЩЕК І ХОРИВ, І СЕСТРА ЇХНЯ ЛИБІДЬ ТУТ ЖЕ ПОМЕРЛИ.Litopus_26_1.jpg
ПІСЛЯ СМЕРТІ БРАТІВ РІД ЇХНІЙ СТАВ КНЯЗЮВАТИ У ПОЛЯН, А В ДРЕВЛЯН БУЛО СВОЄ КНЯЖІННЯ, А В ДРЕГОВИЧІВ СВОЄ, А В СЛОВЕН У НОВГОРОДІ СВОЄ. ІНШЕ КНЯЗЮВАННЯ БУЛО НА РІЧЦІ ПОЛОТІ, ДЕ ЖИЛИ ПОЛОЧАНИ. ВІД НИХ ПІШЛИ КРИВИЧІ, ЯКІ СИДЯТЬ У ВЕРХІВ'Ї ВОЛГИ, І У ВЕРХІВ'Ї ДВІНИ, І У ВЕРХІВ'Ї ДНІПРА, ЇХНЄ МІСТО — СМОЛЕНСЬК. ВІД НИХ ЖЕ ПОХОДЯТЬ І СІВЕРЯНИ. А НА БІЛООЗЕРІ СИДИТЬ ВЕСЬ, НА РОСТОВСЬКОМУ МОРІ — МЕРЯ. А НА РІЧЦІ ОЦІ, ДЕ ВОНА ВПАДАЄ У ВОЛГУ, — МУРОМА, ЯКА ГОВОРИТЬ СВОЄЮ МОВОЮ, І ЧЕРЕМИСИ,  ЯКІ ГОВОРЯТЬ СВОЄЮ МОВОЮ, І МОРДВА, ЯКА ГОВОРИТЬ СВОЄЮ МОВОЮ. ОСЬ ХТО ТІЛЬКИ ГОВОРИТЬ НА РУСІ: ПОЛЯНИ, ДРЕВЛЯНИ, НОВГОРОДЦІ, ПОЛОЧАНИ, ДРЕГОВИЧІ, СІВЕРЯНИ, БУЖАНИ, ЯКІ СИДІЛИ ПО БУГУ, А ПОТІМ ПРОЗВАЛИСЯ ВОЛИНЯНАМИ. А ОТ ІНШІ НАРОДИ, ЯКІ ПЛАТЯТЬ ДАНИНУ РУСІ: ЧУДЬ, МЕРЯ, ВЕСЬ, МУРОМА, ЧЕРЕМИ-     СИ, МОРДВА, ПЕРМ, ПЕЧОРА, ЯМ, ЛИТВА, КОРС, — УСІ ВОНИ ГОВОРЯТЬ СВОЇМИ МОВАМИ І ЖИВУТЬ У КРАЯХ ПІВНІЧНИХ.
РАДИМИЧІ Ж І В'ЯТИЧІ — ВІД РОДУ ЛЯХІВ. БУЛО Ж БО ДВА БРАТИ У ЛЯХІВ — ОДИН РАДИМ, А ДРУГИЙ В'ЯТКО. БРАТИ ПРИЙШЛИ Й СІЛИ: РАДИМ — НА СОЖІ, ВІД НЬОГО ПРОЗВАЛИСЯ РАДИМИЧІ, А В'ЯТКО СІВ ІЗ РОДОМ СВОЇМ НА ОЦІ, ВІД НЬОГО ПРОЗВАЛИСЯ В'ЯТИЧІ. І ЖИЛИ В МИРІ ПОЛЯНИ, Й ДРЕВЛЯНИ, Й СІВЕРЯНИ, Й РАДИМИЧІ, Й В'ЯТИЧІ, Й ХОРВАТИ. ДУЛІБИ ЖИЛИ ПОНАД БУГОМ, ДЕ ЗАРАЗ ВОЛИНЯНИ, А УЛИЧІ Й ТІВЕРЦІ СИДІЛИ НА ДНІСТРІ, В БЛИЗЬКОМУ СУСІДСТВІ З ДУНАЄМ І БУЛА ЇХ ВЕЛИКА СИЛА, СЛОВ'ЯНСЬКИХ ПЛЕМЕН, ВІД ДНІСТРА ДО САМОГО МОРЯ, І МІСТА ЇХНІ СТОЯТЬ ДО СЬОГОДНІ. ЗА ТЕ Й НАЗВАЛИ ЇХ ГРЕКИ "ВЕЛИКА СКІФ", АБО "ВЕЛИКА СКУФ".Litopus_30_1.jpg
ВСІ ЦІ ПЛЕМЕНА МАЛИ СВОЇ ЗВИЧАЇ І ЗАКОНИ СВОЇХ БАТЬКІВ, КОЖЕН — СВІЙ НОРОВ І ПОБУТ. ПОЛЯНИ МАЛИ ЗВИЧАЙ БАТЬКІВ СВОЇХ ЛАГІДНИЙ І ТИХИЙ; ШАНОБУ І СОРОМ ВЕЛИКИЙ МАЛИ ПЕРЕД СВОЇМИ НЕВІСТКАМИ І СЕСТРАМИ, МАТЕРЯМИ Й БАТЬКАМИ СВОЇМИ. І БУВ У НИХ ШЛЮБНИЙ ЗВИЧАЙ:
ЗЯТЬ НЕ ХОДИВ БРАТИ МОЛОДУ, А ПРИВОДИЛИ її ЗВЕЧОРА, ЗА ДЕНЬ ДО ТОГО, А ЗАВТРА ПРИНОСИЛИ ЗА НЕЮ ПРИДАНЕ. А ДРЕВЛЯНИ ВИКРАДАЛИ СОБІ ЖІНОК КОЛО ВОДИ. А РАДИМИЧІ, В'ЯТИЧІ І СІВЕРЯНИ МАЛИ СПІЛЬНИЙ ЗВИЧАЙ: ЖИЛИ В ЛІСІ, ЯКО І ВСЯКИЙ ЗВІР, ШЛЮБІВ НЕ МАЛИ І СТАВАЛИ НА ІГРИЩА МІЖ СЕЛАМИ. СХОДИЛИСЬ НА ТІ ІГРИЩА, НА ПІСНІ Й ТАНЦІ І ТУТ УМИКАЛИ, ТОБТО ВИКРАДАЛИ, СОБІ ЖІНОК, ПЕРЕД ТИМ ЗМОВИВШИСЬ З НИМИ. А КОЛИ ХТО ВМИРАВ, ТВОРИЛИ ТРИЗНУ НАД НИМ, А ТОДІ ВИРУБУВАЛИ ВЕЛИКУ КОЛОДУ І КЛАЛИ НА ТУ КОЛОДУ МЕРТВЯКА І СПАЛЮВАЛИ. А ПІСЛЯ ТОГО, ЗІБРАВШИ КІСТКИ, ВКЛАДАЛИ В МАЛУ ПОСУДИНУ І СТАВИЛИ НА СТОВПАХ ПРИ ДОРОЗІ. ТАК РОБЛЯТЬ І ЗАРАЗ В'ЯТИЧІ ТА КРИВИЧІ.

РЮРИК, СИНЕУС, ТРУВОР

И РЕША САМИ В СЕБЕ: "ПОИЩЕМЪ" СОБЕ КНЯЗЯ, ИЖЕ БИ ВОЛОДЕЛЪ НАМИ И СУДИЛЪ ПО ПРАВУ".Litopus_30_2.jpg
В ЛІТО 852. КОЛИ ПОЧАВ ЦАРЮВАТИ У ГРЕКІВ МИХАЙЛО, СТАЛА НАЗИВАТИСЯ РУСЬКА ЗЕМЛЯ. І ОБ ЦІМ НАМ СТАЛО ВІДОМО, БО ПРИ ЦАРЕВІ МИХАЙЛОВІ ПРИХОДИЛА РУСЬ НА ЦАР-ГОРОД, ЯК ПИШЕТЬСЯ ПРО ТЕ В ГРЕЦЬКОМУ ЛІТОПИСАННІ. ОТЖЕ, ЗВІДСИ Й ПОЧНЕМО І ПОКЛАДЕМО ЧИСЛА: ВІД ПЕРШОГО ЛІТА ЦАРЮВАННЯ МИХАЙЛА ДО ПЕРШОГО ЛІТА КНЯЗЮВАННЯ ОЛЕГА, РУСЬКОГО КНЯЗЯ, 29 ЛІТ; ВІД ПЕРШОГО ЛІТА ОЛЕГА, ЯКИЙ СІВ У КИЄВІ, ДО ПЕРШОГО ЛІТА КНЯЗЮВАННЯ ІГОРЯ 31 РІК; ВІД ПЕРШОГО ЛІТА ІГОРЕВА ДО ПЕРШОГО ЛІТА СВЯТО-СЛАВОВОГО 33 РОКИ. ТА ПОВЕРНЕМОСЯ ДО ДНІВ МИНУЩИХ І СКАЖЕМО, ЩО ВІДБУЛОСЯ В ТІ РОКИ, З ПЕРШОГО ЛІТА ЦАРЮВАННЯ МИХАЙЛА, І РОЗКЛАДЕМО В РЯД ЛІТА. Litopus_49_1.jpg
В ЛІТО 858. ЦАР МИХАЙЛО РУШИВ З ВОЇНАМИ БЕРЕГОМ І МОРЕМ НА БОЛГАРІЄ. БОЛГАРИ Ж, ПОБАЧИВШИ, ЩО НЕ МОЖУТЬ СТАТИ СУПРОТИ НЬОГО, ПОПРОСИЛИ ХРЕСТИТИ ЇХ І ПІДКОРИЛИСЯ ГРЕКАМ, ЦАР ЖЕ ХРЕСТИВ КНЯЗЯ ЇХНЬОГО І ВСІХ БОЯР І МИР УКЛАВ З БОЛГАРАМИ.
В ЛІТО 859. ВАРЯГИ ІЗ-ЗА МОРЯ ЗБИРАЛИ ДАНИНУ З ЧУДІ, І З СЛОВ'ЯН НОВГОРОДСЬКИХ, І З МЕРІ, І З УСІХ КРИВИЧІВ. А ХОЗАРИ БРАЛИ З ПОЛЯН І З СІВЕРЯН, І З В'ЯТИЧІВ ПО СРІБНІЙ МОНЕТІ І ВИВІРЦІ ВІД ДИМУ. 
В ЛІТО 862. ВИГНАЛИ ВАРЯГІВ ЗА МОРЕ І НЕ ДАЛИ ЇМ ДАНИНИ. ПОЧАЛИ САМІ СОБОЮ ВОЛОДІТИ, І НЕ БУЛО СЕРЕД НИХ ПРАВДИ, І ВСТАВ РІД НА РІД, І БУВ МІЖ НИМИ РОЗБРАТ, І СТАЛИ ВОЮВАТИ ОДИН З ОДНИМ. І СКАЗАЛИ СОБІ: 
— ПОШУКАЄМО СОБІ КНЯЗЯ, ЯКИЙ ВОЛОДІВ БИ НАМИ І СУДИВ БИ ПО ПРАВДІ. І ПРИЙШЛИ ЗА МОРЕ ДО ВАРЯГІВ. ТІ ВАРЯГИ НАЗИВАЛИСЬ РУССЮ, ЯК ІНШІ НАЗИВАЮТЬСЯ ШВЕДАМИ, А ЩЕ ІНШІ НОРМАННАМИ, А ЩЕ ІНШІ АНГЛІЙЦЯМИ, — ТАК І ТІ НАЗИВАЛИСЬ. 
І СКАЗАЛИ ЇМ ЧУДЬ, СЛОВ'ЯНИ І КРИВИЧІ: 
— ЗЕМЛЯ НАША ВЕЛИКА Й БАГАТА, А ЛАДУ В НІЙ НЕМА. ТО ПРИЙДІТЬ КНЯЗЮВАТИ І ВОЛОДІТИ НАМИ. І ЗІБРАЛИСЯ ТРИ БРАТИ З РОДАМИ СВОЇМИ І ПРИЙШЛИ. СТАРШИЙ, РЮРИК, СІВ У НОВГОРОДІ; А ДРУГИЙ, СИНЕУС, — НА БІЛООЗЕРІ; А ТРЕТІЙ, ТРУВОР,- В ІЗБОРСЬКУ. ЧЕРЕЗ ДВА ЛІТА ПОМЕРЛИ СИНЕУС І БРАТ ЙОГО ТРУВОР. І ВЗЯВ УСЮ ВЛАДУ РЮРИК І РОЗДАВАВ МУЖАМ СВОЇМ МІСТА: ТОМУ ПОЛОЦЬК, А ТОМУ РОСТОВ, А ІНШОМУ БІЛООЗЕРО.
ВАРЯГИ В ЦИХ МІСТАХ — ЗАХОЖІ ЛЮДИ, З-ЗА МОРЯ; А ПЕРШЕ, ДАВНЄ НАСЕЛЕННЯ У НОВГОРОДІ — СЛОВЕНИ, У ПОЛОЦЬКУ-КРИВИЧІ, У РОСТОВІ — МЕРЯ, У БІЛООЗЕРІ — ВЕСЬ, У МУРОМІ — МУРОМА. І НИМИ ВСІМА ВОЛОДІВ РЮРИК.Litopus_75_2.jpg

АСКОЛЬД І ДІР ПЛИВУТЬ ДО КИЄВА

И ПОИДОСТА ПО ДНЕПРУ И ЙДУЧЕ МИМО И УЗРЕСТА НА ГОРЕ ГРАДОКЪ. И УПРОШАСТА И РЕСТА: "ЧИЙ СЕ ГРАДОКЪ?"
БУЛО У РЮРИКА ДВА МУЖА, ОБИДВА НЕ З ПЛЕМЕНІ ЙОГО, АЛЕ БОЯРИНИ, АСКОЛЬД І ДІР. І ВІДПРОСИЛИСЯ ВОНИ У ЦАРГОРОД ІЗ РОДОМ СВОЇМ. І ПІШЛИ ВОНИ ПО ДНІПРУ, І КОЛИ ПРОПЛИВАЛИ МИМО, ПОБАЧИЛИ НА ГОРІ НЕВЕЛИКЕ МІСТО. І СПИТАЛИ:Litopus_68_1.jpg
— ЧИЄ ЦЕ МІСТО? 
ЇМ ВІДПОВІЛИ:
— БУЛО ТРИ БРАТИ — КИЙ, ЩЕК І ХОРИВ, ЯКІ ЗБУДУВАЛИ ЦЕ МІСТО. ВОНИ ПОМЕРЛИ, А МИ ЖИ ВЕМО ТУТ, РІД ЇХНІЙ, І ПЛАТИМО ДАНИНУ ХОЗАРАМ.
АСКОЛЬД ЖЕ І ДІР ЗАЛИШИЛИСЯ В ЦЬОМУ МІСТІ, І ЗІБРАЛИ У СЕБЕ БАГАТО ВАРЯГІВ, І СТАЛИ ВОЛОДІТИ ПОЛЯНСЬКОЮ ЗЕМЛЕЮ. РЮРИК ЖЕ КНЯЗЮВАВ У НОВГОРОДІ. 
В ЛІТО 866. РУШИЛИ АСКОЛЬД І ДІР ВІЙНОЮ НА ГРЕКІВ І ПРИЙШЛИ ТУДИ В ЧОТИРНАДЦЯТЕ ЛІТО ЦАРЮВАННЯ МИХАЙЛА. ЦАР ЖЕ БУВ У ПОХОДІ НА СХІДНИХ ЗЕМЛЯХ, КОЛИ ПРИСЛАЛИ ЙОМУ ЗВІСТКУ, ЩО РУСЬ ІДЕ НА ЦАРГОРОД. І ЦАР ПОВЕРНУВСЯ. АСКОЛЬД І ДІР ОБСТУПИЛИ МІСТО ДВОМАСТАМИ КОРАБЛЯМИ, СПИСАМИ ПІДПЕРЛИ СТІНИ ЦАРГОРОДА. ЦАР ЛЕДВЕ ПРОБИВСЯ У СВОЄ МІСТО. ВСЮ НІЧ ВІН МОЛИВСЯ З ПАТРІАРХОМ, А ПОТІМ ВИНЕСЛИ ВОНИ РИЗУ СВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ І ОМОЧИЛИ У МОРІ її ПОЛУ. БУЛА ТИША, І МОРЕ СПОКІЙНЕ, А ТУТ РАПТОМ ЗНЯЛАСЯ БУРЯ З ВІТРОМ. І ВЕЛИКІ ХВИЛІ ВСТАЛИ ДИБОМ, РОЗКИДАЛО КОРАБЛІ ЯЗИЧНИКІВ ДІРА Й АСКОЛЬДА, ПРИБИЛО ЇХ ДО БЕРЕГА І ПОЛАМАЛО ТАК, ЩО МАЛО ЇХ ВРЯТУВАЛОСЯ ВІД БІДИ І ПОВЕРНУЛОСЯ ДОДОМУ. Litopus_68_2.jpg
В ЛІТО 869. ХРЕЩЕНА ВСЯ ЗЕМЛЯ БОЛГАРСЬКА.

КИРИЛО Й МЕФОДІЙ — ПЕРШІ УЧИТЕЛІ СЛОВ'ЯН

"ЗЕМЛЯ НАША КРЕЩЕНА, И НЬСТЬ У НАСЪ УЧИТЕЛЯ, ИЖЕ БЬІ... ПОУЧАЛЪ НАСЪ И ПРОТОЛКОВАЛЪ СВЯТЬІЯ КНИГИ".Litopus_75_1.jpg
І ШЛИ УГРИ МИМО КИЄВА ГОРОЮ І, ПРИЙШОВШИ ДО ДНІПРА, СТАЛИ ВЕЖАМИ: РИСКАЛИ ВОНИ ПО ЗЕМЛІ ТАК, ЯК ТЕПЕР ПОЛОВЦІ. ПРИЙШОВШИ ЗІ СХОДУ, ВОНИ ПОСУНУЛИ ДАЛІ НА ЗАХІД ЧЕРЕЗ ВЕЛИКІ ГОРИ, ЯКІ ТЕПЕР НАЗИВАЮТЬ ГОРАМИ УГОРСЬКИМИ. І ПОЧАЛИ ТОДІ УГРИ ЗАВОЙОВУВАТИ ТАМ ВОЛОХІВ І СЛОВ'ЯН. БУВ ЄДИНИЙ НАРОД СЛОВ'ЯНСЬКИЙ: І ТІ СЛОВ'ЯНИ, ЯКІ СИДІЛИ НА ДУНАЇ І ЯКИХ ПІДКОРИЛИ УГРИ, І МОРАВИ, І ЧЕХИ, І ЛЯХИ, І ПОЛЯНИ, ЯКИХ НАЗИВАЮТЬ НИНІ РУССЮ, ДЛЯ НИХ ЖЕ ПЕРШИХ, ДЛЯ МОРАВІЄ, БУЛИ ПЕРЕКЛАДЕНІ КНИГИ І СТВОРЕНА АЗБУКА, ЯКА НАЗИВАЄТЬСЯ СЛО-В'ЯНСЬКОЮ ГРАМОТОЮ. ЦЯ Ж ГРАМОТА І НА РУСІ, І В БОЛГАР ДУНАЙСЬКИХ. КОЛИ МОРАВИ ЖИЛИ ВЖЕ ХРЕЩЕНИМИ, ЇХНІ КНЯЗІ ПОСЛАЛИ МУЖИКІВ ДО ЦАРЯ ГРЕЦЬКОГО МИХАЙЛА, КАЖУЧИ:
— ЗЕМЛЯ НАША ХРЕЩЕНА, ТА НЕМА В НАС УЧИТЕЛЯ, ЯКИЙ БИ НАСТАВЛЯВ НАС, І ПОВЧАВ, І ВИТЛУМАЧУВАВ КНИГИ СВЯТІ. БО МИ НЕ РОЗУМІЄМО НІ ГРЕЦЬКОЇ МОВИ, НІ ЛАТИНИ. ОДНІ Ж БО ВЧАТЬ НАС ОДНОГО, ІНШІ — ІНШОГО. А МИ НЕ РОЗУМІЄМО НІ ОБРАЗУ БУКВ, НІ СИЛИ ЇХ. ПРИШЛІТЬ НАМ УЧИТЕЛЯ, ЯКИЙ БИ ВІДКРИВ НАМ КНИЖНІ СЛОВА І СМИСЛ ЇХ.
ПОЧУВШИ ТЕ, ЦАР МИХАЙЛО СКЛИКАВ УСІХ ФІЛОСОФІВ І ПЕРЕДАВ ЇМ СЛОВА СЛОВ'ЯНСЬКИХ КНЯЗІВ. І СКАЗАЛИ ФІЛОСОФИ:
— В СЕЛУНІ ЄСТЬ МУЖ, ІМЕНЕМ ЛЕВ, Є В НЬОГО СИНИ, ЯКІ ЗНАЮТЬ СЛОВ'ЯНСЬКУ МОВУ, ДВА СИНИ У НЬОГО, КИРИЛО Й МЕФОДІЙ, ВПРАВНІ ФІЛОСОФИ. ПОЧУВШИ ПРО ТЕ, ЦАР ПОСЛАВ ПО КИРИЛА І МЕФОДІЯ В СЕЛУНЬ І, КОЛИ ВОНИ ПРИЙШЛИ, СКАЗАВ ЇМ ТАКІ СЛОВА: Litopus_75_2.jpg
— ОТ, ПРИСЛАЛА ДО МЕНЕ ПОСЛІВ СЛОВ'ЯНСЬКА ЗЕМЛЯ. ПРОСИТЬ УЧИТЕЛІВ СОБІ, ЯКІ МОГЛИ Б ВИТЛУМАЧИТИ СВЯТІ КНИГИ. БО ТОГО ВОНИ ПРАГНУТЬ.
І УМОВИВ ЇХ ЦАР, І ПОСЛАВ ЇХ У СЛОВ'ЯНСЬКУ ЗЕМЛЮ ДО МОРАВІВ І БОЛГАР. КОЛИ Ж БРАТИ ПРИЙШЛИ, ПОЧАЛИ ВОНИ СКЛАДАТИ АЗБУКУ СЛОВ'ЯНСЬКУ І ПЕРЕКЛАЛИ АПОСТОЛА І ЄВАНГЕЛІЮ. І РАДІ БУЛИ СЛОВ'ЯНИ, КОЛИ ПОЧУЛИ СВОЄЮ МОВОЮ СИЛУ І МУДРІСТЬ ПИСАННЯ. 
А ПОТІМ ПЕРЕКЛАЛИ БРАТИ ПСАЛТИР ТА ІНШІ КНИГИ. ДЕЯКІ ЛЮДИ ПОЧАЛИ ГАНЬБИТИ СЛОВ'ЯНСЬКІ КНИГИ, ГОВОРЯЧИ: ЖОДНИЙ НАРОД, МОВЛЯВ, НЕ ДОСТОЙНИЙ МАТИ СВОЄЇ АЗБУКИ, ХІБА ЩО ЄВРЕЇ, ГРЕКИ І ЛАТИНЯНИ, ЯК В НАПИСУ ПІЛАТА, ЯКИЙ ТІЛЬКИ ЦИМИ МОВАМИ НАПИСАВ СЛОВО НА ХРЕСТІ ГОСПОДНЬОМУ. Litopus_77_1.jpg
ПОЧУВШИ ПРО ТЕ, МУДРІ ЛЮДИ КАЗАЛИ: 
— ВСІМ ДАНО ГОВОРИТИ, І ХАЙ ВСІ НАРОДИ ЗВЕЛИЧУЮТЬ СЛАВУ ТВОРЦЯ СВОЄЮ МОВОЮ. КИРИЛО ПІШОВ УЧИТИ БОЛГАРСЬКИЙ НАРОД, А МЕФОДІЙ ПОСАДИВ ДВОХ ПОПІВ, ДОБРИХ СКОРОПИСЦІВ, І ПЕРЕКЛАВ УСІ КНИГИ ПОВНІСТЮ З ГРЕЦЬКОЇ МОВИ НА СЛОВ'ЯНСЬКУ. ВСЕ ТЕ ВІН ЗРОБИВ ЗА ШІСТЬ МІСЯЦІВ, ПОЧАВШИ У БЕРЕЗНІ, А ЗАКІНЧИВШИ У ЖОВТНІ. І КОЛИ ЗАКІНЧИВ, ТО ВОЗДАВ ДОСТОЙНУ ХВАЛУ І СЛАВУ ТВОРЦЮ, ЯКИЙ ДАВ СИЛИ І БЛАГОДАТЬ ЙОМУ І БРА ТОБІ КИРИЛОВІ ЗАКІНЧИТИ СЕЙ ТРУД — НА ЗЕМЛІ СЛОВ'ЯНСЬКІЙ, ДЕ ВЧИВ ДО НИХ АПОСТОЛ ПАВЛО. ОСЬ ЧОМУ УЧИТЕЛІ СЛОВ'ЯН — КИРИЛО І МЕФОДІЙ, НАСТУПНИКИ Й УЧНІ СВЯТОГО ПАВЛА. ІЗ ТИХ СЛОВ'ЯН — І МИ, РУСЬ. БО СЛОВ'ЯНСЬКИЙ НАРОД І РУСЬКИЙ — ЄДИНИЙ, І МОВА У НАС ЄДИНА — СЛОВ'ЯНСЬКА, І ХОЧ МИ НАЗИВАЄМОСЯ ПОЛЯНИ, ТА МИ БУЛИ І Є СЛОВ'ЯНАМИ, І ВЧИТЕЛІ НАМ ОДНІ — КИРИЛО І МЕФОДІЙ.

ОЛЕГ ПРИХОДИТЬ ДО КИЄВА

И СЕДЕ ОЛЕГЪ КНЯЖА ВЪ КИЕВЕ, И РЕЧЕ ОЛЕГЪ: "СЕ БУДИ МАТИ ГРАДОМЪ РУСКИМЪ".Litopus_77_2.jpg
В ЛІТО 879. ПОМЕР У НОВГОРОДІ РЮ-РИК І ПЕРЕДАВ КНЯЗЮВАННЯ СВОЄ ОЛЕГОВІ - РОДИЧЕВІ СВОЄМУ,  І ВІДДАВ НА РУКИ ЙОМУ СИНА ІГОРЯ, БО ТОЙ БУВ ВЕЛЬМИ НА ТУ ПОРУ МАЛИЙ.
В ЛІТО 882. ВИСТУПИВ У ПОХІД ОЛЕГ, ВЗЯВШИ З СОБОЮ БАГАТО ВОЇНІВ, І ПРИЙШОВ ДО СМОЛЕНСЬКА З КРИВИЧАМИ, І ВЗЯВ МІСТО, І ПОСАДИВ ТАМ СВОЇХ МУЖІВ. ЗВІДТИ ПІШОВ УНИЗ, І ВЗЯВ ЛЮБЕЧ, І ТАМ ПОСАДИВ СВОЇХ МУЖІВ. І ПРИПЛИВ ДО ГІР КИЇВСЬКИХ, І УЗНАВ ОЛЕГ, ЩО ТУТ КНЯЗЮЮТЬ АСКОЛЬД І ДІР. СХОВАВ ОЛЕГ ОДНИХ ВОЇНІВ У ЧОВНАХ, А ІНШИХ ЗАЛИШИВ ПОЗАДУ, А САМ ПІШОВ ДО НИХ, НЕСУЧИ НА РУКАХ МАЛОГО ІГОРЯ. ПІДПЛИВ ДО УГОРСЬКОЇ ГОРИ, СХОВАВ РЕШТУ ВОЇНІВ І ПОСЛАВ СКАЗАТИ АСКОЛЬДУ І ДІРУ:
— МИ КУПЦІ, ЇДЕМО ДО ГРЕКІВ ВІД ОЛЕГА І КНЯЖИЧА ІГОРЯ. ПРИЙДІТЬ ДО НАС, ДО РОДИЧІВ СВОЇХ. КОЛИ Ж АСКОЛЬД І ДІР ПРИЙШЛИ, ВИСКОЧИЛИ ВСІ ВОЇНИ, ЗАХОВАНІ В ЧОВНАХ, І СКАЗАВ ОЛЕГ АСКОЛЬДУ І ДІРУ:Litopus_80_1.jpg
— НЕ КНЯЗІ ВИ І НЕ КНЯЗІВСЬКОГО РОДУ, А Я — КНЯЗІВСЬКОГО РОДУ.
А КОЛИ ВИНЕСЛИ НА РУКАХ ІГОРЯ, ПРОМОВИВ:
— А ОСЬ ВІН — СИН РЮРИКІВ!
УБИЛИ АСКОЛЬДА Й ДІРА, І ВІДНЕСЛИ НА ГОРУ, І ПОХОВАЛИ НА ГОРІ, ЯКА ТЕПЕР НАЗИВАЄТЬСЯ УГОРСЬКОЮ. АСКОЛЬДОВА МОГИЛА ТАМ, ДЕ ОЛЬМИН ДВІР, А ДІРОВА -ЗА ЦЕРКВОЮ СВЯТОЇ ІРИНИ. І СТАВ ОЛЕГ КНЯЗЮВАТИ В КИЄВІ, І СКАЗАВ ОЛЕГ:
— ЦЕ БУДЕ МАТИ ГОРОДАМ РУСЬКИМ.
І БУЛИ В ОЛЕГА ПІД РУКОЮ ВАРЯГИ, СЛОВ'ЯНИ ТА ІНШІ ЛЮДНОСТІ, ЯКІ НАЗИВАЮТЬСЯ РУССЮ. ТОЙ ЖЕ ОЛЕГ ПОЧАВ СТАВИТИ МІСТА І НАКЛАВ ДАНИНУ НА СЛОВ'ЯН, НА КРИВИЧІВ І НА МЕРІ. 
В ЛІТО 883. ПОЧАВ ОЛЕГ ВОЮВАТИ ПРОТИ ДРЕВЛЯН І, МЕЧЕМ ПОКОРИВШИ ЇХ, БРАВ З НИХ ДАНИНУ — ПО ЧОРНІЙ КУНИЦІ. 
В ЛІТО 884. ПІШОВ ОЛЕГ НА СІВЕРЯН І ПЕРЕМІГ ЇХ. НАКЛАВ НА НИХ ЛЕГКУ ДАНИНУ, НЕ ДАВ ЇМ ПЛАТИТИ ДАНИНУ ХОЗАРАМ, СКАЗАВШИ ПРИ ТОМУ:
— Я ВОРОГ ЇМ, І ВАМ НЕМА ЧОГО ПЛАТИТИ ЇМ.Litopus_80_2.jpg
В ЛІТО 885. ПОСЛАВ ОЛЕГ ДО РАДИМИЧІВ, ПИТАЮЧИ:
— КОМУ ДАЄТЕ ДАНИНУ? ВОНИ Ж ВІДПОВІЛИ:
— ХОЗАРАМ.
І СКАЗАВ ЇМ ОЛЕГ: — НЕ ДАВАЙТЕ ХОЗАРАМ, А ДАВАЙТЕ МЕНІ. І ДАЛИ ОЛЕГОВІ ПО ШЕЛЯГУ, ЯК І ХОЗАРАМ ДАВАЛИ. І ВЛАДАРЮВАВ ОЛЕГ НАД ПОЛЯНАМИ, ДРЕВЛЯНАМИ, НАД СІВЕРЯНАМИ І РАДИМИЧАМИ, А З УЛИЧАМИ І ТІВЕРЦЯМИ ВОЮВАВ. 
В ЛІТО 903. ІГОР ВИРІС І ЗБИРАВ ДАНИНУ НА ТИХ ЖЕ ЗЕМЛЯХ, ЩО Й ОЛЕГ, І СЛУХАЛИСЬ ЙОГО, ПРИВЕЛИ ЙОМУ ДРУЖИНУ ІЗ ПСКОВА, ІМЕНЕМ ОЛЬГУ.

ОЛЕГ ІДЕ ПОХОДОМ НА ЦАРГОРОД

И ВИДЕВШЕ ГРЕЦИ И УБОЯШАСЯ, И РЕША, ВЫСЛАВШЕ КО ОЛГОВИ: "НЕ ПОГУБЛЯЙ ГРАДА, ИМЕМЪСЯ ПО ДАНЬ, ЯКОЖЕ ХОЩЕШИ".Litopus_80_3.jpg
В ЛІТО 907. ПІШОВ ОЛЕГ НА ГРЕКІВ, ЗАЛИШИВШИ ІГОРЯ В КИЄВІ. ВЗЯВ ЖЕ ВІН З СОБОЮ БАГАТО ВОЇНІВ — ПОЛЯН, ДРЕВЛЯН, СІВЕРЯН, ХОРВАТІВ, ТІВЕРЦІВ, ВІДОМИХ ЯК ТОВМАЧІВ; УСІХ ЇХ ГРЕКИ НАЗИВАЛИ "ВЕЛИКА СКІФ". І З ТИМИ УСІМА ВОЇНАМИ ПІШОВ ОЛЕГ НА КОНЯХ І НА КОРАБЛЯХ; І БУЛО КОРАБЛІВ ЧИСЛОМ ДВІ ТИСЯЧІ. ПРИЙШЛИ ВОНИ ДО ЦАРГОРОДА. ГРЕКИ ВЕЛИКИМ ЛАНЦЮГОМ ЗАМКНУЛИ ЗАТОКУ СУД, ВОНА Ж НАЗИВАЄТЬСЯ ЗОЛОТИЙ РІГ, А МІСТО ЗАЧИНИЛИ. І ВИЙШОВ ОЛЕГ НА БЕРЕГ І ПОЧАВ ВОЮВАТИ. РОЗБИВ БАГАТО ПАЛАТ, ПОПАЛИВ ЦЕРКВИ. І НЕМАЛО ЗЛА ЗАПОДІЯВ ГРЕКАМ, ЯК ТЕ ЧИНЯТЬ РАТНІ ЛЮДИ. І ЗВЕЛІВ ОЛЕГ СВОЇМ ВОЇНАМ ЗРОБИТИ КОЛЕСА І ПОСТАВИТИ НА КОЛЕСА КОРАБЛІ. І З ПОКІСНИМ ВІТРОМ ПІДНЯЛИ ВОНИ ВІТРИЛА І ПІШЛИ СУХОДО-   ЛОМ ДО МІСТА. ГРЕКИ Ж, ПОБАЧИВШИ ЇХ, ЗЛЯКАЛИСЯ І СКАЗАЛИ ЧЕРЕЗ ПОСЛІВ ОЛЕГУ:
— НЕ ГУБИ НАШОГО МІСТА, ДАМО ТОБІ ДАНИНУ, ЯКУ ХОЧЕШ.
І ЗУПИНИВ ОЛЕГ ВОЇНІВ, І ВИНЕСЛИ ЙОМУ ЇЖУ Й ВИНО, ТА НЕ ВЗЯВ ВІН, БО ВОНО БУЛО ОТРУЄНЕ. ЗЛЯКАЛИСЯ ГРЕКИ І СКАЗАЛИ:
— ЦЕ НЕ ОЛЕГ, А СВЯТИЙ ДМИТРІЙ1, ПОСЛАНИЙ НА НАС ІЗ НЕБА.
І ЗВЕЛІВ ОЛЕГ ДАТИ ДАНИНУ НА ДВІ ТИСЯЧІ КОРАБЛІВ: ПО 12 ГРИВЕН НА ВОЇНА; А БУЛО В КОЖНОМУ КОРАБЛІ ПО СОРОК МУЖІВ. І ПОГОДИЛИСЬ НА ЦЕ ГРЕКИ, І СТАЛИ ПРОСИТИ МИРУ, ЩОБ НЕ ВОЮВАВ ГРЕЦЬКОЇ ЗЕМЛІ. ОЛЕГ ЖЕ, ТРОХИ ВІДСТУПИВШИ ВІД МІСТА, ПОЧАВ МИР УКЛАДАТИ З ГРЕЦЬКИМИ ЦАРЯМИ. І ЗАПОВІВ ОЛЕГ ДАВАТИ ДАНИНУ РУСЬКИМ МІСТАМ: ПЕРШ ЗА ВСЕ ДЛЯ КИЄВА, А ПОТІМ ДЛЯ ЧЕРНІГОВА, ДЛЯ ПЕРЕЯСЛАВА, ДЛЯ ПОЛОЦЬКА, ДЛЯ РОСТОВА І ЛЮБЕЧА, А ТАКОЖ ДЛЯ ІНШИХ МІСТ, БО В ТИХ МІСТАХ СИДЯТЬ ВЕЛИКІ КНЯЗІ, ЯКІ ПІДВЛАДНІ ОЛЕГОВІ.Litopus_91_1.jpg
А ЩЕ УКЛАВ ОЛЕГ: "ЯКЩО ПРИХОДЯТЬ РУСЬКІ, ТО ХАЙ БЕРУТЬ ГОСТИННЕ ДЛЯ ПОСЛІВ, СКІЛЬКИ ХОЧУТЬ. ЯКЩО Ж ПРИЙДУТЬ КУПЦІ, ТО БЕРУТЬ МІСЯЧНЕ НА ШІСТЬ МІСЯЦІВ: ХЛІБ, ВИНО, М'ЯСО, РИБУ І ОВОЧІ. І ХАЙ РОБЛЯТЬ ЇМ ОМОВІННЯ І КУПАННЯ, СКІЛЬКИ ЗАХОЧУТЬ. А КОЛИ РУСЬКІ ЗБИРАТИМУТЬСЯ ДОДОМУ, НЕХАЙ БЕРУТЬ У ЦАРЯ НА ДОРОГУ ЇЖУ, ЯКОРІ, КАНАТИ, ВІТРИЛА І ВСЕ, ЩО ТРЕБА". 
І ПОГОДИЛИСЬ ГРЕКИ І УКЛАЛИ: "ЯКЩО ПРИБУДУТЬ РУСЬКІ, ТО ХАЙ ЖИВУТЬ ВОНИ КОЛО ЦЕРКВИ СВЯТОГО МАМОНТА І НЕ ЧИНЯТЬ НІЯКОГО ЗЛА НІ В СЕЛАХ, НІ В КРАЇНІ НАШІЙ. І В ЦАРГОРОД ХАЙ ВХОДЯТЬ ТІЛЬКИ ЧЕРЕЗ ОДНІ ВОРОТА, У СУПРОВОДІ ЦАРСЬКОГО ВОЇНА, БЕЗ ЗБРОЇ, ПО П'ЯТДЕСЯТ ЧОЛОВІК, І ТОРГУЮТЬ, СКІЛЬКИ ЇМ ТРЕБА, НЕ ПЛАТЯЧИ НІЯКОГО МИТА". 
ТАК УКЛАЛИ ГРЕЦЬКІ ЦАРІ МИР З ОЛЕГОМ, СЛОВО ДАЛИ ПЛАТИТИ ДАНИНУ І ХОДИЛИ НА ВЗАЄМНУ ПРИСЯГУ: САМІ ЦІЛУВАЛИ ХРЕСТА, А ОЛЕГА З ЙОГО ВОЇНАМИ ВОДИЛИ НА ПРИСЯГУ ЗА РУСЬКИМ ЗВИЧАЄМ: КЛЯЛИСЬ ТІ СВОЄЮ ЗБРОЄЮ І ПЕРУНОМ, СВОЇМ БОГОМ, І ВЕЛЕСОМ, БОГОМ ХУДОБИ, І УТВЕРДИЛИ МИР. 
І СКАЗАВ ОЛЕГ: 
— ПОШИЙТЕ ДЛЯ РУСІВ ВІТРИЛА ІЗ ПАВОЛОКИ — ДОБРОГО ШОВКУ, А СЛОВ'ЯНАМ-ПРОСТІ КОПРИННІ. І БУЛО ТАК.
І ПОВІСИВ ОЛЕГ СВІЙ ЩИТ НА ВОРО-    ТАХ ЦАРГОРОДА — НА ЗНАК ПЕРЕМО-    ГИ,    І ПІШОВ ОД МІСТА. І ПІДНЯЛИ РУСИ ШОВКОВІ ВІТРИЛА, А СЛОВ'ЯНИ КОПРИННІ, І РОЗДЕР ЇХ ВІТЕР: СКАЗАЛИ СЛОВ'ЯНИ. Litopus_91_2.jpg
— НАПНЕМО СВОЇ ПОЛОТНЯНІ ВІТРИЛА, КОЛИ НЕ ДАЛИ НАМ ШОВКОВИХ. І ПОВЕРНУВСЯ ОЛЕГ ДО КИЄВА, НЕСУЧИ ЗОЛОТО, І ВИНО, І ВСЯКІ КОШТОВНОСТІ. І НАЗВАЛИ ОЛЕГА ВІЩИМ, БО БУЛИ ЛЮДИ ЯЗИЧНИКАМИ І ВІРОЮ НЕ ВМУДРОВАНІ.
В ЛІТО 911. З'ЯВИЛАСЬ НА ЗАХОДІ ВЕЛИКА ЗІРНИЦЯ У ВИГЛЯДІ СПИСА.

СМЕРТЬ І ПОХОРОН ОЛЕГА

"ОТ ЧЕГО МИ ЕСТЬ УМРЕТИ?" И РЕЧЕ ЕМУ КУДЕСНИК ОДИН: "КНЯЖЕ! КОНЬ, ЕГО ЖЕ ЛЮБИШИ И ЕЗДИШИ НА НЕМ, ОТ ТОГО ТИ УМРЕТИ".
І ЖИВ ОЛЕГ, КНЯЗЮЮЧИ В КИЄВІ, МИР МАЮЧИ З УСІМА КРАЇНАМИ. Litopus_94_1.jpg
І ПРИЙШЛА ОСІНЬ, І ЗГАДАВ ОЛЕГ СВОГО КОНЯ, ЯКОГО ПОСТАВИВ КОРМИТИ І НЕ СІДАТИ НА НЬОГО. БО ВІН СПИТАВ КОЛИСЬ ВОЛХВІВ І ВОРОЖБИТІВ:
— ВІД ЧОГО МЕНІ ВМЕРТИ? І СКАЗАВ ЙОМУ ОДИН ВОРОЖБИТ:
— КНЯЖЕ! ВІД КОНЯ ТВОГО, ЯКОГО ТИ ЛЮБИШ І НА ЯКОМУ ТИ ЇЗДИШ, ВІД НЬОГО ТИ ВМРЕШ. ЗАПАЛИ СЛОВА ЦІ ОЛЕГОВІ В ДУШУ, І СКАЗАВ ВІН:
— НІКОЛИ НЕ СЯДУ НА НЬОГО І НІКОЛИ НЕ ПОБАЧУ ЙОГО.
І ЗВЕЛІВ КОРМИТИ КОНЯ І НЕ ВОДИТИ ДО НЬОГО. ТАК ВІН ПРОЖИВ ДЕКІЛЬКА РОКІВ, НЕ БАЧИВШИ ЙОГО, АЖ ПОКИ НЕ ПІШОВ НА ГРЕКІВ, А КОЛИ ПОВЕРНУВСЯ В КИЇВ І МИНУЛО ЧОТИРИ ЛІТА, НА П'ЯТЕ ЛІТО ЗГАДАВ ВІН КОНЯ, ВІД ЯКОГО ВОЛХВИ ПРОРОЧИЛИ ЙОМУ ПОМЕРТИ. 
І, ПОКЛИКАВШИ СТАРШОГО КОНЮХА, СПИТАВ ОЛЕГ:
— ДЕ Ж МІЙ КІНЬ, ЯКОГО Я ПОСТАВИВ ГОДУВАТИ І ДОГЛЯДАТИ? КОНЮХ СКАЗАВ:
— ПОМЕР.
ОЛЕГ ЖЕ ДОРІКНУВ ТОМУ ВОРОЖБИТОВІ І ПРОМОВИВ:Litopus_139_1.jpg
— НЕПРАВДУ КАЖУТЬ ВОЛХВИ. ВСІ ЇХНІ СЛОВА — БРЕХНЯ: КІНЬ МІЙ ПОМЕР, А Я ЖИВИЙ. І ЗВЕЛІВ ОЛЕГ ОСІДЛАТИ СОБІ КОНЯ:
— ХОЧУ ПОБАЧИТИ КІСТКИ ЙОГО.
І ПРИЇХАВ НА ТЕ МІСЦЕ, ДЕ ЛЕЖАЛИ ЙОГО ГОЛІ КОСТІ І ЧЕРЕП ГОЛИЙ, ЗЛІЗ З КОНЯ, ПОСМІЯВСЯ І СКАЗАВ:
— ЧИ НЕ ВІД ЦЬОГО ЧЕРЕПА СМЕРТЬ МЕНІ ПРИЙНЯТИ?
І НАСТУПИВ НОГОЮ НА ЧЕРЕП, І ВИПОВЗЛА ЗМІЯ ІЗ ЧЕРЕПА, І ВЖАЛИЛА ЙОГО В НОГУ. ВІД ТОГО РОЗХВОРІВСЯ ОЛЕГ І ПОМЕР. 
ОПЛАКУВАЛИ ЙОГО ВСІ ЛЮДИ ПЛАЧЕМ ВЕЛИКИМ, І ПОНЕСЛИ ЙОГО, І ПОХОВАЛИ В КИЄВІ НА ГОРІ, ЯКА НАЗИВАЄТЬСЯ ЩЕКАВИЦЯ. Є МОГИЛА ЙОГО ТАМ І ДО СЬОГОДНІ, ВІДОМА ВОНА ЯК МОГИЛА ОЛЕ-  ГОВА.
І БУЛО ВСІХ ЛІТ КНЯЗЮВАННЯ ЙОГО ТРИДЦЯТЬ І ТРИ.

ОТРОК-КИЯНИН І ВОЄВОДА ПРЕТИЧ РЯТУЮТЬ МІСТО ВІД ПЕЧЕНІГІВ

"ТЬІ, КНЯЖЕ, ЧЮЖЕЯ ЗЕМЛИ ИЩЕШИ И БЛЮДЕШИ, А СВОЕЯ СЯ ОХАБИВЪ, МАЛЬІ БО ДАСЬ НЕ ВЗЯША ПЕЧЕНЕЗИ, И МАТЕРЬ ТВОЮ И ДЕТИ ТВОИ".Litopus_167_1.jpg
В ЛІТО 968. ВПЕРШЕ ПРИЙШЛИ ПЕЧЕНІГИ НА РУСЬКУ ЗЕМЛЮ, А СВЯТОСЛАВ БУВ ТОДІ В ПЕРЕЯСЛАВЦІ НА ДУНАЇ. І ЗАПЕРЛАСЬ ОЛЬГА В КИЄВІ З ОНУКАМИ СВОЇМИ. І ОБСТУПИЛИ ПЕЧЕНІГИ МІСТО ВЕЛИКОЮ СИЛОЮ: БЕЗЛІЧ ЇХ СТОЯЛО НАВКІЛ МІСТА. І НЕ МОЖНА БУЛО НІ ВИЙТИ З КИЄВА, НІ ЗВІСТКУ ПОСЛАТИ, НІ КОНЯ НАПОЇТИ — СТОЯЛИ ПЕЧЕНІГИ НА РІЧЦІ ЛИБЕДІ. ЗНЕМАГАЛИ ЛЮДИ БЕЗ ЇЖІ ТА БЕЗ ВОДИ. І ЗІБРАЛИСЯ ЛЮДИ ТІЄЇ СТОРОНИ ДНІПРА НА ЧОВНАХ І СТОЯЛИ НА ТОМУ БЕРЕЗІ. І НЕ МОЖНА БУЛО НІ ЇМ ПРОБРАТИСЯ В КИЇВ, НІ З КИЄВА ДО НИХ. І СТАЛИ ТУЖИТИ ЛЮДИ В МІСТІ Й ПИТАЛИ: 
— ЧИ НЕМА КОГО, ХТО Б МІГ ПЕРЕПЛИВТИ НА ТОЙ БІК ДНІПРА Й СКАЗАТИ ЇМ: КОЛИ НЕ ПІДСТУПЛЯТЬ ВОНИ НА РАНОК ДО МІСТА І НЕ ДОПОМОЖУТЬ НАМ, ЗДАМОСЬ ПЕЧЕНІГАМ. 
І СКАЗАВ ОДИН ОТРОК:
— Я ПЕРЕПЛИВУ.
І ВІДПОВІЛИ ЙОМУ:
— ЙДИ.
ВІН ЖЕ ВИБРАВСЯ З МІСТА І ПОБІГ З ВУЗДЕЧКОЮ В РУКАХ ЧЕРЕЗ СТІЙБИЩЕ ПЕЧЕНІГІВ, ПИТАЮЧИ ЇХ:
— НЕ БАЧИВ ХТО МОГО КОНЯ?
БО ВІН УМІВ ГОВОРИТИ ПО-ПЕЧЕНІЗЬКОМУ, І ЙОГО ВИЗНАЛИ ЗА СВОГО. І КОЛИ ВІН ПРОСКОЧИВ ДО РІЧКИ, ТО ШВИДКО ЗНЯВ ОДЕЖИНУ, КИНУВСЯ У ДНІПРО І ПОПЛИВ. ПОБАЧИВШИ ЦЕ, ПЕЧЕНІГИ МЕТНУЛИСЬ ЗА НИМ, СТРІЛЯЛИ У НЬОГО З ЛУКІВ, ТА НІЧОГО НЕ МОГЛИ ЗРОБИТИ. НА ТОМУ БЕРЕЗІ ПОМІТИЛИ ЙОГО, ВИПЛИВЛИ НАВПРОТИ ЧОВНОМ, ЗАБРАЛИ ЙОГО І ПРИВЕЗЛИ ДО ДРУЖИНИ. 
І СКАЗАВ ЇМ ОТРОК:
— ЯКЩО ЗАВТРА НЕ ПІДІЙДЕТЕ ДО МІСТА, ТО ЛЮДИ ЗДАДУТЬСЯ ПЕЧЕНІГАМ.Litopus_167_2.jpg
ПРОМОВИВ ЖЕ ВОЄВОДА ЇХНІЙ, ІМЕНЕМ ПРЕТИЧ:
— ПІДІЙДЕМО ЗАВТРА НА ЧОВНАХ, ЗАБЕРЕМО КНЯГИНЮ Й КНЯЖИЧІВ
І ПОМЧИМО НА ЦЕЙ БІК. ЯКЩО НЕ ВРЯТУЄМО ЇХ, ТО ГАНЬБОЮ ПОКРИЄМО СЕБЕ, І СВЯТОСЛАВ УСІХ НАС ВИГУБИТЬ. 
РАНКОМ, ЯК ТІЛЬКИ ПОЧАЛО СВІТАТИ, СІЛИ ВОНИ В ЧОВНИ І ГОЛОСНО ЗАСУРМИЛИ.А НА ГОРАХ ВЕСЬ КИЇВ ОЗВАВСЯ ГУКАМИ. ПЕЧЕНІГАМ ЖЕ ЗДАЛОСЯ, ЩО ТО ПРИЙШОВ САМ КНЯЗЬ, І ВОНИ ПОБІГЛИ ВІД МІСТА ХТО КУДИ. І ВИЙШЛА ОЛЬГА З ОНУКАМИ ДО ЛЮДЕЙ У ЧОВНАХ. ПЕЧЕНІЗЬКИЙ ЖЕ КНЯЗЬ, ПОБАЧИВШИ ЇЇ, ПОВЕРНУВСЯ ОДИН І СПИТАВ У ВОЄВОДИ ПРЕТИЧА:
— ХТО ЦЕ ПРИЙШОВ? ПРЕТИЧ ВІДКАЗАВ ЙОМУ:
— ЛЮДИ З ТОГО БОКУ ДНІПРА.
ПЕЧЕНІЗЬКИЙ ЖЕ КНЯЗЬ ЗНОВ ЗАПИТАВ:
— А ТИ НЕ КНЯЗЬ ЧАСОМ? ПРЕТИЧ ВІДПОВІВ:
— Я ВОЇН ЙОГО І ПРИЙШОВ У СТОРОЖІ, В ПЕРШОМУ ЗАГОНІ, А ЗА МНОЮ ІДЕ ВІЙСЬКО ІЗ САМИМ КНЯЗЕМ: БЕЗ ЧИСЛА І ЛІКУ ВОЇНІВ. ТАК ВІН СКАЗАВ, ЩОБ ПРИГРОЗИТИ ЇМ, КНЯЗЬ ЖЕ ПЕЧЕНІЗЬКИЙ ЗВЕРНУВСЯ ДО ПРЕТИЧА:
— БУДЬ МЕНІ ДРУГОМ. ТОЙ ВІДПОВІВ:Litopus_183_b.jpg
— ТАК І ЗРОБЛЮ.
І ПОТИСЛИ ВОНИ РУКИ ОДИН ОДНОМУ І ДАВ ПЕЧЕНІЗЬКИЙ КНЯЗЬ ПРЕТИЧУ КОНЯ, ШАБЛЮ І СТРІЛИ. ВІН ЖЕ ДАВ ЙОМУ КОЛЬЧУГУ, ЩИТ І МЕЧ. І ВІДСТУПИЛИ ПЕЧЕНІГИ ВІД КИЄВА, І СТАЛИ НА ЛИБЕДІ, І НЕ МОЖНА БУЛО, ЯК І РАНІШЕ, КОНЯ ВИВЕСТИ НАПОЇТИ.
ПОСЛАЛИ КИЯНИ ДО СВЯТОСЛАВА ІЗ СЛОВАМИ:
— ТИ, КНЯЗЮ, ШУКАЄШ ЧУЖОЇ ЗЕМЛІ І ПРО НЕЇ ТУРБУЄШСЯ, А СВОЮ ЗАНЕХАЯВ. А НАС МАЛО НЕ ВЗЯЛИ ПЕЧЕНІГИ, І МАТІР ТВОЮ, І ДІТЕЙ ТВОЇХ. ЯКЩО НЕ ПРИЙДЕШ І НЕ ОБОРОНИШ НАС, ТО НАС ТАКИ ВІЗЬМУТЬ. НЕВЖЕ ТОБІ НЕ ЖАЛЬ ВІТЧИЗНИ СВОЄЇ, АНІ МАТЕРІ СТАРОЇ, АНІ ДІТЕЙ СВОЇХ? ПОЧУВШИ ТЕ, СВЯТОСЛАВ ШВИДКО СІВ НА КОНЯ І ПОМЧАВ У КИЇВ З ДРУЖИНОЮ СВОЄЮ. ПОЦІЛУВАВ ВІН МАТІР СВОЮ ТА ДІТЕЙ І ПОЖУРИВСЯ З ТОГО, ЩО НАТЕРПІЛИСЬ ВОНИ ВІД ПЕЧЕНІГІВ. І ЗІБРАВ ВОЇНІВ, І ПРОГНАВ ПЕЧЕНІГІВ У ПОЛЕ, І НАСТАВ МИР.

ВОЛОДИМИР ВИБИРАЄ ВІРУ

ОН ЖЕ РЕЧЕ: "ТО КАКО ВЬІ ИНЕХ УЧИТЕ, А САМИ ОТВЕРЖЕНИ".
В ЛІТО 986. ПРИЙШЛИ З ВОЛГИ БОЛГАРИ МАГОМЕТАНСЬКОЇ ВІРИ, КАЖУЧИ: 
— ТИ, КНЯЗЮ, МУДРИЙ І РОЗУМОМ ТЯМУЩИЙ, А ЗАКОНУ І НЕ ЗНАЄШ; ПОВІРУЙ У НАШ ЗАКОН І ПОКЛОНИСЬ МАГОМЕТОВІ. ВОЛОДИМИР СПИТАВ:
— ЯКА Ж ВАША ВІРА?
— ВІРУЄМО БОГУ, А МАГОМЕТ НАС УЧИТЬ: НЕ ЇСТИ СВИНИНИ, НЕ ПИТИ ВИНА, ЗАТЕ ПІСЛЯ СМЕРТІ, КАЖЕ, МОЖНА ЖИТИ В РОЗПУСТІ. ДАСТЬ МАГОМЕТ КОЖНОМУ ПО СІМДЕСЯТ ВРОДЛИВИХ ЖІНОК, І ВИБЕРЕ ОДНУ НАЙВРОДЛИВІШУ, І ПОКЛАДЕ НА НЕЇ ВРОДУ ВСІХ, ТА Й БУДЕ ЙОМУ ЖОНОЮ. І ХТО НА ЦЬОМУ СВІТІ БІДНИЙ, ТО БУДЕ Й НА ТОМУ, — І ВСЯКУ ІНШУ ЛЖУ ГОВОРИЛИ, ПРО ЯКУ Й ПИСАТИ СОРОМ.
ВОЛОДИМИР СЛУХАВ ЇХ, БО Й САМ ЛЮБИВ ЖІНОК. ТА ОСЬ ЩО ЙОМУ БУЛО НЕЛЮБО: НЕ ЇСТИ СВИНИНИ І ЗАБОРОНА ПИТИ. І ВІН СКАЗАВ:Litopus_bb.jpg
— РУСІ ЄСТЬ ВЕСЕЛІЄ ПИТИ, НЕ МОЖЕМО БЕЗ ТОГО БУТИ.
ПОТІМ ПРИЙШЛИ ІНОЗЕМЦІ З РИМА І ЗВЕРНУЛИСЯ З ТАКИМИ СЛОВАМИ:
— МИ ПРИЙШЛИ ВІД ПАПИ РИМСЬКОГО. ГОВОРИТЬ ТОБІ ПАПА ТАК: НАША ВІРА — СВІТЛО; МИ ПОКЛОНЯЄМОСЯ БОГУ, ЯКИЙ СОТВОРИВ НЕБО І ЗЕМЛЮ, ЗОРІ І МІСЯЦЬ      І ВСЯКЕ ДИХАННЯ ЖИВЕ. А ВАШІ БОГИ —   ТО ПРОСТО ДЕРЕВО. ВОЛОДИМИР СПИТАВ  ЇХ:
— У ЧОМУ Ж ЗАПОВІТ ВАШ?
ВОНИ ВІДПОВІЛИ:
— ПОСТИТИСЯ КРІПКО. СМИРЯТИ ДУХ І ТІЛО СВОЄ. ВОЛОДИМИР ЇМ СКАЗАВ:
— ІДІТЬ, ЗВІДКИ ПРИЙШЛИ. БО Й БАТЬКИ НАШІ НЕ ПРИЙНЯЛИ ЦЬОГО. ДІЗНАВШИСЬ ПРО ТЕ, ПРИБУЛИ ХОЗАРСЬКІ ЄВРЕЇ І СКАЗАЛИ ВОЛОДИМИРОВІ:
МИ ЧУЛИ, ЩО ПРИХОДИЛИ БОЛГАРИ І НІМЦІ, КОЖЕН НАВЧАЮЧИ ТЕБЕ СВОЄЇ ВІРИ. НІМЦІ ВІРУЮТЬ У ТОГО, КОГО МИ РОЗ П'ЯЛИ, А МИ ВІРУЄМО В ТРИЄДИНОГО БОГА НАШОГО АВРААМА, ІСААКА І ІАКОВА. ВОЛОДИМИР СПИТАВ:
— ДЕ ВАША ЗЕМЛЯ? ВОНИ Ж СКАЗАЛИ:
— РОЗГНІВАВСЯ БОГ НА БАТЬКІВ НАШИХ І РОЗСІЯВ НАС ПО ВСІХ КРАЇНАХ
ЗА НАШІ ГРІХИ, А ЗЕМЛЮ НАШУ ВІДДАВ ХРИСТИЯНАМ.
ВОЛОДИМИР НА ЦЕ ПРОМОВИВ:
— ЯК ЖЕ ВИ ІНШИХ УЧИТЕ, КОЛИ САМІ ВІДКИНУТІ БОГОМ І РОЗСІЯНІ? ЯКБИ ЛЮБИВ ВАС БОГ І ЗАКОН ВАШ, ТО НЕ БУЛИ Б ВИ РОЗСІЯНІ ПО ЧУЖИХ ЗЕМЛЯХ, ЧИ ВИ І НАМ ТОГО ХОЧЕТЕ? ПОТІМ ПРИСЛАЛИ ГРЕКИ ДО ВОЛОДИМИРА СВОГО ФІЛОСОФА, І ТОЙ ЗВЕРНУВСЯ ДО КНЯЗЯ З ТАКИМИ СЛОВАМИ:
— МИ, ГРЕКИ, ВІРУЄМО В БОГА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА. ВІН ХОДИВ ПО ЗЕМЛІ, ПРОПОВІДУВАВ ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ, А ЙОГОМ РОЗП'ЯЛИ НА ХРЕСТІ. ТА ІСУС ВОСКРЕС І СКАЗАВ УЧНЯМ СВОЇМ, ЩО ПОВЕРНЕТЬСЯ З НЕБА НА ЗЕМЛЮLitopus1_b.jpg
І БУДЕ СУДИТИ ЖИВИХ І МЕРТВИХ, КОЖНОМУ ВОЗДАСТЬ ПО ЗАСЛУГАХ ЙОГО: ПРАВЕДНИКАМ — ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ, РАЙ І РАДІСТЬ БЕЗ КІНЦЯ, БЕЗСМЕРТЯ, А ГРІШНИКАМ — МУКИ В ПЕКЛІ Й КИПІННЯ В СМОЛІ. ТАКА БУДЕ КАРА ТИМ, ХТО НЕ ВІРИТЬ БОГОВІ НАШОМУ ІСУСОВІ ХРИСТОВІ: БУДУТЬ ГОРІТИ В ОГНІ, ХТО НЕ ХРЕСТИТЬСЯ. 
І, ЗАКІНЧИВШИ СЛОВО СВОЄ, ФІЛОСОФ ПОКАЗАВ ВОЛОДИМИРУ ЗАПИНАЛО, НА ЯКОМУ БУЛО НАМАЛЬОВАНО СУДИЛИЩЕ ГОСПОДНЄ І ТИХ СТОВПЛЕНИХ ГРІШНИКІВ, ЯКІ БРЕДУТЬ У ПЕКЕЛЬНИЙ ВОГОНЬ. І ПРАВЕДНИКІВ, ТИХ, ЯКІ У ВЕСЕЛОЩАХ ДУХУ ВСТУПАЮТЬ ДО РАЮ. ВОЛОДИМИР ЖЕ, ЗІТХНУВШИ, СКАЗАВ:
— ДОБРЕ ТИМ, ХТО ПРАВОРУЧ — У РАЮ, ГОРЕ ТИМ, ХТО ЛІВОРУЧ — У ПЕКЛІ. ФІЛОСОФ ПРОМОВИВ:
— ЯКЩО ХОЧЕШ З ПРАВЕДНИКАМИ СТАТИ ПРАВОРУЧ, ХРЕСТИСЬ. ВОЛОДИМИРУ ЗАПАЛА В СЕРЦЕ ДУМКА ЦЯ, ОДНАК ВІН СКАЗАВ:
— ПОЧЕКАЮ ЩЕ ТРОХИ, — БО ХОТІВ РОЗВІДАТИ БІЛЬШЕ ПРО ВСІ ВІРИ. І ВРУЧИВ ВОЛОДИМИР ГРЕЦЬКОМУ ФІЛОСОФОВІ БАГАТІ ДАРИ Й ВІДПУСТИВ ЙОГО З ВЕЛИКОЮ ЧЕСТЮ.

ПОХІД ВОЛОДИМИРА НА КОРСУНЬ І ОДРУЖЕННЯ ЙОГО НА ГРЕЦЬКІЙ ЦАРІВНІ АННІ

"СЛЬІШЮ ЖЕ СЕ, ЯКО СЕСТРУ ИМАТА ДЬВОЮ, ДА АЩЕ ЕЬ НЕ ВДАСТА ЗА МЯ, СТВОРЮ ГРАДУ ВАПІЕМУ, ЯКОЖЕ И СЕМУ СТВОРИХ".
В ЛІТО 988. ПІШОВ ВОЛОДИМИР З ВІЙСЬКОМ НА КОРСУНЬ, МІСТО ГРЕЦЬКЕ, І ЗАМКНУЛИСЯ КОРСУНЦІ ЗА ВИСОКИМИ СТІНАМИ. І СТАВ КНЯЗЬ НА ТІЙ СТОРОНІ МІСТА, ДЕ ПРИСТАНЬ, НА ВІДСТАНІ ОДНОГО ПЕРЕЛЬОТУ СТРІЛИ. І БИЛИСЯ КОРСУНЦІ ЗАВЗЯТО. ВОЛОДИМИР ЖЕ ВЗЯВ МІСТО В ОБЛОГУ. ЛЮДИ ЗА СТІНАМИ СТАЛИ ЗНЕМАГАТИ, І ТОДІ СКАЗАВ ЇМ ВОЛОДИМИР: 
— ЯКЩО НЕ ЗДАСТЕСЯ, ТО БУДУ СТОЯТИ ХОЧ ТРИ ЛІТА. Litopus6_s.jpg
ВОНИ Ж НЕ ПОСЛУХАЛИ ЙОГО. ТОДІ ВОЛОДИМИР, ПІДГОТУВАВШИ СВОЄ ВІЙСЬКО, ЗВЕЛІВ РОБИТИ ЗЕМЛЯНИЙ НАСИП ДО ГОРОДСЬКИХ СТІН. РУСЬКІ ВОЇНИ НАГОРТАЛИ ВАЛ. А КОРСУНЦІ, ПІДКОПАВШИ СВОЮ ГОРОДСЬКУ СТІНУ, ПОТРОХУ ВИБИРАЛИ НАСИПАНУ ЗЕМЛЮ, НОСИЛИ ЇЇ ДО СЕБЕ І ВИСИПАЛИ ПОСЕРЕД МІСТА. ВІЙСЬКО ВОЛОДИМИРА НАСИПАЛО ЩЕ І ЩЕ, І ВОЛОДИМИР СТОЯВ. І ОТ ОДИН КОРСУНЕЦЬ, ІМЕНЕМ АНАСТАС, ПУСТИВ СТРІЛУ ДО РУСЬКОГО КНЯЗЯ, ТАК НАПИСАВШИ НА НІЙ: "КОЛОДЯЗІ ЗА ТОБОЮ ЗІ СХОДУ, ІЗ НИХ ВОДА ТЕЧЕ ПО ТРУБАХ У МІСТО. ПЕРЕКОПАЙ ТРУБИ І ПЕРЕЙМИ ВОДУ". ВОЛОДИМИР ЖЕ, ПОЧУВШИ ПРО ТЕ, ГЛЯНУВ НА НЕБО І ПРОМОВИВ:
— ЯКЩО ЗБУДЕТЬСЯ ВСЕ — ХРЕЩУСЬ!
І ОДРАЗУ НАКАЗАВ КОПАТИ ПОПЕРЕК ТРУБ І ОТ -ПЕРЕЙНЯВ ВОДУ. ЛЮДИ ЗНЕСИЛИЛИСЬ ВІД СПРАГИ І ЗДАЛИСЯ. ВОЛОДИМИР ВСТУПИВ У МІСТО З ДРУЖИНОЮ СВО-  ЄЮ.
І ПОСЛАВ ДО ГРЕЦЬКИХ ЦАРІВ І СКАЗАТИ:
— ОСЬ Я ВЗЯВ ВАШЕ СЛАВНЕ МІСТО. ЧУВ Я, ЩО МАЄТЕ СЕСТРУ НА ВИДАННІ. ЯКЩО НЕ ВІДДАСТЕ ЗА МЕНЕ ЗАМІЖ, ТО ЗРОБЛЮ ВАШІЙ СТОЛИЦІ ТЕ САМЕ, ЩО І ЦЬОМУ МІСТУ ЗРОБИВ. І, ПОЧУВШИ ТЕ, ОПЕЧАЛИЛИСЬ ЦАРІ Й ПОСЛАЛИ ЙОМУ ТАКУ ЗВІСТКУ:
— НЕ ЛИЧИТЬ ХРИСТИЯНОК ВИДАВАТИ ЗА ЯЗИЧНИКІВ. ЯКЩО ХРЕСТИШСЯ, ТО І СЕСТРУ НАШУ ВІЗЬМЕШ, І З НАМИ ОДНОВІРЦЕМ БУДЕШ. КОЛИ Ж НЕ ЗАХОЧЕШ ЦЬОГО ЗРОБИТИ, ТО НЕ ЗМОЖЕМО ВИДАТИ ЇЇ ЗА ТЕБЕ. ВОЛОДИМИР СКАЗАВ ПОСЛАНЦЯМ ВІД ЦАРІВ:
— СКАЖІТЬ ВАШИМ  ЦАРЯМ ТАК: Я ХРЕЩУСЬ, БО ЩЕ ДО ТОГО УПОДОБАВ ЗАКОН ВАШ, І ЛЮБА МЕНІ ВАША ВІРА І БОГОСЛУЖІННЯ, ПРО ЯКЕ РОЗПОВІДАЛИ МЕНІ ПОСЛАНІ НАМИ МУЖІ...
РАДІ БУЛИ ЦАРІ, ПОЧУВШИ ТЕ, І ПЕРЕДАЛИ ВОЛОДИМИРОВІ ТАК:
— ХРЕСТИСЬ, І ТОДІ ПОШЛЕМО СВОЮ СЕСТРУ ДО ТЕБЕ.Litopus7_s.jpg
ВІДПОВІВ ЖЕ ВОЛОДИМИР:
— ПРИЙДІТЬ З СЕСТРОЮ ВАШОЮ І ТОДІ ХРЕСТІТЬ МЕНЕ.
І СТАЛИ ЦАРІ ПРОСИТИ СЕСТРУ СВОЮ АННУ, ГОВОРЯЧИ ЇЙ:
— ІДИ ЗА ВОЛОДИМИРА. МОЖЕ, ТИ ПОРЯТУЄШ ГРЕЦЬКУ ЗЕМЛЮ ВІД СТРАШНОЇ ВІЙНИ. БАЧИШ, СКІЛЬКИ ЗЛА НАРОБИЛА ГРЕКАМ РУСЬ? 
ТЕПЕР ЖЕ, ЯКЩО ТИ НЕ ПІДЕШ, ТО ЗРОБЛЯТЬ І НАМ ТЕ Ж САМЕ, ЩО І В КОРСУНІ. ВОНА Ж НЕ ХОТІЛА ЙТИ, ОДМОВЛЯЛАСЯ:
— ЯК У ПОЛОН ІДУ, КРАЩЕ Б МЕНІ ВМЕРТИ ТУТ. 
І ЛЕДВЕ ПРИМУСИЛИ ЇЇ ЦАРІ. ВОНА СІЛА В КОРАБЕЛЬ, З ПЛАЧЕМ ПОПРОЩАЛАСЯ З РІДНИМИ СВОЇМИ Й ПОПЛИВЛА ЧЕРЕЗ МОРЕ. КОЛИ Ж ПРИБУЛА В КОРСУНЬ, ВИЙШЛИ ЇЙ НАЗУСТРІЧ КОРСУНЦІ З ПОКЛОНОМ, ПРИВЕЛИ ЇЇ В МІСТО І ПОСАДИЛИ В ПАЛАТІ.
А ТУТ САМЕ РОЗХВОРІВСЯ ВОЛОДИМИР ОЧИМА Й НІЧОГО НЕ БАЧИВ. ТУЖИВ СИЛЬНО І НЕ ЗНАВ. ЩО РОБИТИ. 
І ПОСЛАЛА ЙОМУ ЦАРИЦЯ СКАЗАТИ ТАКІ СЛОВА:
— ЯКЩО ХОЧЕШ ПОЗБУТИСЯ ТІЄЇ ХВОРОБИ, ТО ХРЕСТИСЯ ШВИДШЕ. 
І ЗВЕЛІВ КНЯЗЬ ХРЕСТИТИ СЕБЕ. ЄПИСКОП ЖЕ КОРСУНСЬКИЙ З ПОПАМИ ЦАРИЦИНИМИ, ОГОЛОСИВШИ ПРО ТЕ, ХРЕСТИЛИ ВОЛОДИМИРА. І КОЛИ ПОКЛАВ ЄПИСКОП НА НЬОГО РУКУ, В ТУ Ж МИТЬ ПРОЗРІВ ВОЛОДИМИР. ПОБАЧИВШИ ТЕ, БАГАТО ХТО З ДРУЖИННИКІВ ХРЕСТИВСЯ ТОГО Ж ДНЯ УСЛІД ЗА СВОЇМ КНЯЗЕМ.
ПОТІМ ПРИВЕЛИ АННУ, ЩОБ СПРАВИТИ ШЛЮБНИЙ ОБРЯД.Litopus8_b.jpg
ВОДОЮ І ДУХОМ ХРЕСТИЛИ ВОЛОДИМИРА В ЦЕРКВІ СВЯТОГО ВАСИЛЯ, А СТОЇТЬ ТА ЦЕРКВА У КОРСУНІ ПОСЕРЕД МІСТА, ДЕ ЗБИРА ЮТЬСЯ КОРСУНЦІ НА ТОРГ. 
ПАЛАТА Ж ВОЛОДИМИРА СТОЇТЬ СКРАЮ ЦЕРКВИ І ДО НАШИХ ДНІВ, А ЦАРИЦИНА ПАЛАТА — ЗА ОЛТАРЕМ. ТІ Ж, ХТО НЕ ЗНАЮТЬ ПРАВДИ, КАЖУТЬ, ЩО ХРЕСТИВСЯ  ВОЛОДИМИР У КИЄВІ, А ІНШІ ГОВОРЯТЬ — У ВАСИЛЕВІ, А ЩЕ ІНШІ — Й ПО-ІНШОМУ СКАЖУТЬ.

ВОЛОДИМИР ПРИВОЗИТЬ НА РУСЬ НОВУ ВІРУ

ПЕРУНА ЖЕ ПОВЕЛЕ ПРИВЯЗАТИ КОНЕВИ КЪ ХВОСТУ И ВЛЕЩИ С ГОРЬІ ПО ВОРИЧЕВУ НА РУЧАЙ.
ПІСЛЯ ТОГО ВЗЯВ ВОЛОДИМИР ЦАРИЦЮ, І АНАСТАСА, І ПОПІВ КОРСУНСЬКИХ;  УЗЯВ І ПОСУДИНИ ЦЕРКОВНІ, І ГРЕЦЬКІ ІКОНИ. ПОСТАВИВ ЦЕРКВУ В КОРСУНІ НА ТІЙ ГОРІ, ЯКУ НАСИПАЛИ ПІД ЧАС ОБЛОГИ ПОСЕРЕД МІСТА; ТА ЦЕРКВА СТОЇТЬ І ДОНИНІ. ВІДПЛИВАЮЧИ, ВЗЯВ ВІН І ДВОХ МІДНИХ ІДОЛІВ І ЧОТИРЬОХ МІДНИХ КОНЕЙ, ЯКІ Й ДОСІ СТОЯТЬ У КИЄВІ ЗА ДЕСЯТИННОЮ ЦЕРКВОЮ І ПРО ЯКІ НЕТЯМУЩІ ЛЮДИ ДУМАЮТЬ, ЩО ВОНИ ЗРОБЛЕНІ З МАРМУРУ. КОРСУНЬ ЖЕ ВОЛОДИМИР ВІДДАВ ГРЕКАМ ЯК ВЕНО ЗА ЦАРИЦЮ АННУ, А САМ ПОВЕРНУВСЯ В КИЇВ.Litopus9_s.jpg
КОЛИ Ж ВІН ПРИЙШОВ У КИЇВ, ТО ЗВЕЛІВ ПОВАЛИТИ ІДОЛІВ — ОДНИХ ПОРУБАТИ, А ІНШИХ СПАЛИТИ. ПЕРУНА Ж НАКАЗАВ ПРИВ'ЯЗАТИ КОНЕВІ ДО ХВОСТА І ВОЛОЧИТИ ЙОГО З ГОРИ КРУТИМ БОРИЧЕВИМ УЗВОЗОМ ДО РІЧКИ ПОЧАЙНИ. І ПОСТАВИВ ДВАНАДЦЯТЬ ДРУЖИННИКІВ, ЩОБ ВОНИ БИЛИ ПЕРУНА ПАЛКАМИ.
РОБИЛОСЬ ЦЕ НЕ ТОМУ, ЩО ДЕРЕВО ЩО-НЕБУДЬ ПОЧУВАЄ, А ДЛЯ НАРУГИ НАД БІСОМ, ЯКИЙ ОБЛЕЩУВАВ ЛЮДЕЙ У ПОДОБІ ЦІЙ, ЩОБ ВІН ТЕПЕР ДІСТАВ ПОКАРУ ВІД ЛЮДЕЙ.
ВЕЛИК ТИ, ГОСПОДИ, І ЧУДНІ ДІЛА ТВОЇ! ВЧОРА ЩЕ БУВ ШАНОВАНИЙ ЛЮДЬМИ, А СЬОГОДНІ ЗГАНЬБЛЕНИЙ! КОЛИ ТЯГЛИ ПЕРУНА ДО ПОЧАЙНИ, ОПЛАКУВАЛИ ЙОГО НЕВІРНІ ЛЮДИ, ВСІ ТІ, ХТО НЕ БУВ ЩЕ ХРЕЩЕНИЙ. І, ПРИТЯГНУВШИ ДО БЕРЕГА, КИНУЛИ ЙОГО В ДНІПРО. ВОЛОДИМИР ЖЕ ПОСЛАВ ЛЮДЕЙ І СКАЗАВ ЇМ:
— ЯКЩО ПРИСТАНЕ ДЕСЬ ДО БЕРЕГА, ТО ВІДПИХАЙТЕ ЙОГО. А КОЛИ ПРОМИНЕ
ПОРОГИ, ТОДІ ТІЛЬКИ ОБЛИШТЕ ЙОГО.
ВОНИ Ж ВИКОНАЛИ ВСЕ, ЩО БУЛО ЇМ ЗВЕЛЕНО. І КОЛИ ПУСТИЛИ ПЕРУНА І ПРОМИНУВ ВІН ПОРОГИ, ВИКИНУЛО ЙОГО ВІТРОМ НА МІЛИНУ, І ВІД ТОГО ПРОЗВАЛОСЯ ТЕ МІСЦЕ ПЕРУНОВА МІЛИНА, І НАЗВА ЦЯ Й ДОСІ ЖИВЕ В НАРОДІ. ПОТІМ ПОСЛАВ ВОЛОДИМИР ПО ВСЬОМУ МІСТІ СКАЗАТИ:
— ЯКЩО НЕ ПРИЙДЕ ХТО ЗАВТРА НА РІЧКУ — ХАЙ ТО БАГАТИЙ, ЧИ БІДНИЙ, ЧИ НУЖДЕННИЙ, ЧИ РАБ, — БУДЕ МЕНІ ВОРОГОМ.
ПОЧУВШИ ПРО ТЕ, ПІШЛИ ЛЮДИ З ГОМОНОМ ДО ДНІПРА, РАДІЮЧИ Й КАЖУЧИ:
— ЯКБИ НЕ БУЛО ЦЕ ДОБРИМ, ТО НЕ ПЕРЕЙНЯЛИ Б ТОГО КНЯЗІ Й БОЯРИ.Litopus10_s.jpg
НАСТУПНОГО ДНЯ ВИЙШОВ ВОЛОДИМИР З ПОПАМИ КОРСУНСЬКИМИ НА ДНІПРО, І ЗІБРАЛОСЯ ТАМ ЛЮДУ СИЛА-СИЛЕННА. ЗАБРЕЛИ У ВОДУ, І СТОЯЛИ ТАМ ОДНІ ПО ШИЮ, ІНШІ ПО ГРУДИ, ДЕХТО ТРИМАВ ДІТЕЙ, МОЛОДЬ ТИСЛАСЬ ДО БЕРЕГА, А ДОРОСЛІ БРОДИЛИ; ПОПИ Ж СТОЯЛИ НА МІСЦІ І ТВОРИЛИ МОЛИТВИ. ЛЮДИ, ОХРЕСТИВШИСЬ, РОЗІЙШЛИСЯ ПО ДОМІВКАХ. І ЗВЕЛІВ ВОЛОДИМИР БУДУВАТИ ЦЕРКВИ І СТАВИТИ ЇХ НА ТИХ МІСЦЯХ, ДЕ КОЛИСЬ СТОЯЛИ ДЕРЕВ'ЯНІ КУМИРИ.
ВІН ПОСТАВИВ ЦЕРКВУ БО ІМ'Я СВЯТОГО ВАСИЛЯ НА ТІЙ ГОРІ, ДЕ СТОЯВ ПЕРУН ТА ІНШІ БОГИ І ДЕ ПОКЛОНЯЛИСЯ КНЯЗЬ І ЛЮДИ. І В ІНШИХ ГОРОДАХ ПОЧАЛИ СТАВИТИ ЦЕРКВИ І ПРИВОДИТИ ЛЮДЕЙ НА ХРЕЩЕННЯ — З УСІХ МІСТЕЧОК І СІЛ. ПОСИЛАВ КНЯЗЬ ЗБИРАТИ У КРАЩИХ ЛЮДЕЙ ДІТЕЙ І ВІДДАВАТИ ЇХ У КНИЖНУ НАУКУ. МАТЕРІ Ж ТИХ ДІТЕЙ ПЛАКАЛИ ЗА НИМИ, ЯК ЗА МЕРТВИМИ. ТИМ САМИМ ЗБУЛОСЬ НА РУСІ ПРОРОЦТВО: "ДРЕВНЄ Й ВЕТХЕ МИНУЛО, ТЕПЕР НАСТАЄ ВСЕ НОВЕ". І ПРОСВІТИВСЯ ВОЛОДИМИР САМ, І СИНИ ЙОГО, І ЗЕМЛЯ ЙОГО. БУЛО Ж У ВОЛОДИМИРА ДВАНАДЦЯТЬ СИНІВ: ОД РОГНЕДИ З ПОЛОЦЬКА, ЯКУ ВІН ПОСЕЛИВ НА ЛИБЕДІ — СИНИ ІЗЯСЛАВ, МСТИСЛАВ, ЯРОСЛАВ, ВСЕВОЛОД І ДВІ ДОЧКИ, ВІД ГРЕКИНІ ВІН МАВ СВЯТОПОЛКА, ВІД ЧЕХИНІ — ВИШЕСЛАВА, А ЩЕ ВІД ОДНІЄЇ — СВЯТОСЛАВА І МСТИСЛАВА, А ВІД БОЛГАРКИ — БОРИСА І ГЛІБА.
ПОСАДИВ ЇХ ВОЛОДИМИР ПРАВИТИ — ОДНОГО У НОВГОРОДІ, ІНШОГО У ПОЛОЦЬКУ, А ЩЕ ІНШИХ — У ТУРОВІ, РОСТОВІ, НА ДРЕВЛЯНСЬКІЙ ЗЕМЛІ І В ТМУТОРОКАНІ. І СКАЗАВ ВОЛОДИМИР:
"НЕ ДОБРЕ, ЩО МАЛО ГОРОДІВ КОЛО КИЄВА". І СТАВ БУДУВАТИ МІСТА НА ДЕСНІ, НА ОСТРІ І НА ТРУБЕЖІ, НА СУЛІ І НА СТУГНІ. І ПОЧАВ НАБИРАТИ КРАЩИХ ДРУЖИННИКІВ ОД СЛОВ'ЯН І ОД КРИВИЧІВ, ОД ЧУДІ, ОД В'ЯТИЧІВ І ЗАСЕЛЯТИ НОВІ МІСТА, БО ТОДІ БУЛА ВІЙНА З ПЕЧЕНІГАМИ. І ВОЮВАВ З НИМИ ВОЛОДИМИР, І ПЕРЕМАГАВ. 
В ЛІТО 989. ЗАДУМАВ ВОЛОДИМИР ПОСТАВИТИ ЦЕРКВУ ПРЕСВЯТІЙ БОГОРОДИЦІ І ПОСЛАВ ПРИВЕСТИ МАЙСТРІВ З ГРЕЦЬКОЇ ЗЕМЛІ.Litopus11_b.jpg
І ПОЧАВ ЇЇ БУДУВАТИ В КИЄВІ, А КОЛИ ЗАКІНЧИВ, ДОРУЧИВ ЇЇ АНАСТАСУ КОРСУНЯНИНУ І ПОСТАВИВ СЛУЖИТИ У НІЙ КОРСУНСЬКИХ ПОПІВ, ДАВШИ ЇЙ УСЕ, ЩО ВЗЯВ ПЕРЕД ТИМ У КОРСУНІ: ІКОНИ, ПОСУДИНИ, ХРЕСТИ. 
І СКАЗАВ ТАК: 
— ДАЮ ЦЕРКВІ ЦІЙ ДЕСЯТУ ЧАСТИНУ ВІД МОЇХ БАГАТСТВ І ВІД МОЇХ ГОРОДІВ. І НАЗВАВ ВІН ЦЕРКВУ ВО ІМ'Я БОГОРОДИЦІ, ТА В НАРОДІ ПРИКЛАЛАСЯ ДО НЕЇ ІНША НАЗВА — ДЕСЯТИННА, ВІД ДЕСЯТОЇ ЧАСТИНИ ЙОГО БАГАТСТВ. 
В ЛІТО 991. ВОЛОДИМИР ЗАКЛАВ МІСТО БІЛГОРОД, І НАБРАВ ДЛЯ НЬОГО ЛЮДЕЙ ІЗ ІНШИХ МІСТ, І ЗВІВ У НЬОМУ БАГАТО ЛЮДЕЙ, БО ЛЮБИВ ЦЕЙ ГОРОД.

ОБЛОГА ПЕЧЕНІГАМИ БІЛГОРОДА

И ГОРОЖАНЕ ЖЕ РЕША, ШЕДШЕ К ПЕЧЕНЕГОМЪ: "ПОЧТО ГУБИТЕ СЕБЕ? КОЛИ МОЖЕТЕ ПРЕСТОЯТИ НАС? АЩЕ СТОИТЕ ЗА 10 ЛЕТ, ЧТО МОЖЕТЕ СТВОРИТИ НАМ? ИМЕЕМЪ БО КОРМЛЮ ОТ ЗЕМЛЕ. АЩЕ ЛИ НЕ ВЕРУЕТЕ, ДА УЗРИТЕ СВОИМА ОЧИМА".
В ЛІТО 997. ВОЛОДИМИР ПІШОВ ДО НОВГОРОДА ПО НОВИХ ВОЇНІВ ПРОТИ ПЕЧЕНІГІВ, БО ВІЙНА ВЕЛИКА ТОЧИЛАСЬ БЕЗПЕРЕРВНО. ДІЗНАЛИСЯ ПЕЧЕНІГИ, ЩО НЕМА В КИЄВІ КНЯЗЯ, ПРИЙШЛИ І СТАЛИ ПІД БІЛГОРОДОМ. І НЕ ДАВАЛИ НІКОМУ ВИЙТИ З МІСТА, І ВОЛОДИМИР НЕ МІГ ДОПОМОГТИ ЇМ, НЕ БУЛО Ж У НЬОГО ТОДІ ВОЇНІВ, А ПЕЧЕНІГИ НАПАЛИ СИЛОЮ-СИЛЕННОЮ. ЗАТЯГЛАСЬ ОБЛОГА, І БУВ У МІСТІ ВЕЛИКИЙ ГОЛОД. ЗІБРАЛИ БІЛГОРОДЦІ ВІЧЕ І СКАЗАЛИ:Litopus12_b.jpg
— ОСЬ УЖЕ СКОРО ПОМРЕМО ВІД ГОЛОДУ, А ВІД КНЯЗЯ ДОПОМОГИ НЕМА. ХІБА КРАЩЕ НАМ ТАК ПОМИРАТИ? ЗДАМОСЯ ПЕЧЕНІГАМ; КОГОСЬ ВОНИ ВБ'ЮТЬ, А КОГОСЬ ЗАЛИШАТЬ ЖИВИМ, А ТАК УСІ ЗАГИНЕМО ВІД ГОЛОДУ. З ТИМ І ПОГОДИЛИСЬ БІЛГОРОДЦІ. 
А ЖИВ ОДИН СТАРЕЦЬ, ЯКИЙ НЕ БУВ НА ТОМУ ВІЧІ, ВІН І СПИТАВ: 
— ПРО ЩО ГОВОРИЛИ НА ВІЧІ?
ЙОМУ І ОПОВІЛИ ЛЮДИ, ЩО ЗАВТРА ХОЧУТЬ ЗДАВАТИСЯ ПЕЧЕНІГАМ. ПОЧУВШИ ПРО ТЕ, ПОСЛАВ ВІН ПО ГОРОДСЬКИХ СТАРІЙШИН І СКАЗАВ ЇМ:
— ЧУВ, ЩО ХОЧЕТЕ ЗДАВАТИСЯ ПЕЧЕНІГАМ. 
ЙОМУ ВІДПОВІЛИ:
— НЕ СТЕРПЛЯТЬ ЛЮДИ ГОЛОДУ.
А СТАРЕЦЬ ПРОМОВИВ:
— ПОСЛУХАЙТЕ МЕНЕ, НЕ ЗДАВАЙТЕСЬ ЩЕ ТРИ ДНІ І ЗРОБІТЬ ТЕ, ЩО Я ВАМ СКАЖУ.
ВОНИ З РАДІСТЮ ОБІЦЯЛИ ПОСЛУХАТИСЯ.
А ВІН ЇМ СКАЗАВ:
— ЗБЕРІТЬ ХОЧ ПО ЖМЕНІ ВІВСА, ПШЕНИЦІ АБО ВИСІВОК.Litopus13_s.jpg
ВОНИ ОХОЧЕ ПІШЛИ Й ЗІБРАЛИ. ТОДІ ВІН ЗВЕЛІВ ЖІНКАМ ЗБОВТАТИ ЦІЖУ, З ЯКОЇ ВАРЯТЬ КИСІЛЬ, ВИКОПАТИ КОЛОДЯЗЬ, І ВСТАВИТИ В НЬОГО КАДІБ, І НАЛИТИ ОТОЇ КИСІЛЬНОЇ БОВТАНКИ. А ПОТІМ ВИКОПАТИ ЩЕ ОДИН КОЛОДЯЗЬ, І ВСТАВИТИ В НЬОГО КАДІБ, І ПОШУКАТИ МЕДУ. ЛЮДИ ПІШЛИ Й ПРИНЕСЛИ ВЕЛИКУ МИСКУ МЕДУ, ЯКА БУЛА СХОВАНА В КНЯЗІВСЬКІЙ МЕДІВНІ.
І ВІН ЗВЕЛІВ НАГОТУВАТИ СОЛОДКИЙ НАПІЙ — СИТУ, ВИЛИТИ ЙОГО В КАДІБ І ПОСТАВИТИ В ІНШИЙ КОЛОДЯЗЬ.
ТАК БУЛО Й ЗРОБЛЕНО. НА РАНОК СТАРЕЦЬ НАКАЗАВ ПОСЛАТИ ПО ПЕЧЕНІГІВ. І СКАЗАЛИ БІЛГО РОДЦІ, ПРИЙШОВШИ ДО ПЕЧЕНІГІВ:
— ВІЗЬМІТЬ ВІД НАС ЗАЛОЖНИКІВ, А САМІ ПОШЛІТЬ ЧОЛОВІК З ДЕСЯТЬ У МІСТО, ПОДИВІТЬСЯ, ЩО РОБИТЬСЯ В МІСТІ НАШОМУ. ПЕЧЕНІГИ ЗРАДІЛИ, БО ВЖЕ ПОДУМАЛИ, ЩО БІЛГОРОДЦІ ХОЧУТЬ ЇМ ЗДАТИСЯ. ВОНИ ВЗЯЛИ ЗАЛОЖНИКІВ, А САМІ ВИБРАЛИ КРАЩИХ МУЖІВ СВОЇХ І ПОСЛАЛИ ЇХ У МІСТО, ЩОБ ВИВІДАЛИ, ЩО РОБИТЬСЯ В МІСТІ. КОЛИ ПРИЙШЛИ В МІСТО, ЛЮДИ СКАЗАЛИ ЇМ:
— НАВІЩО ВИ ГУБИТЕ СЕБЕ? ХІБА ВИ МОЖЕТЕ ПЕРЕСТОЯТИ НАС? ЯКЩО БУДЕТЕ СТОЯТИ І ДЕСЯТЬ РОКІВ, ТО ЩО ЗРОБИТЕ НАМ? МИ Ж БО МАЄМО КОРМ ВІД САМОЇ ЗЕМЛІ. КОЛИ НЕ ВІРИТЕ, ТО ПОГЛЯНЬТЕ СВОЇМИ ОЧИМА. 
І ПРИВЕЛИ ЇХ ДО КОЛОДЯЗЯ, ДЕ БУЛА ЦІЖА ДЛЯ КИСЕЛЮ, ЗАЧЕРПНУЛИ ВІДРОМ І ВИЛИЛИ ЇЇ В ЛАТКИ — ВЕЛИКІ ГЛИНЯНІ СКОВОРОДИ. І ТУТ ЖЕ ЗВАРИЛИ КИСІЛЬ. А ПОТІМ ПІШЛИ ДО ДРУГОГО КОЛОДЯЗЯ І ЗАЧЕРПНУЛИ З НЬОГО СОЛОДКОЇ СИТИ. І СТАЛИ ЇСТИ СПЕРШУ САМІ, А ПОТІМ І ПЕЧЕНІГАМ ДАЛИ. ЗДИВУВАЛИСЯ ТІ І СКАЗАЛИ:
— НЕ ПОВІРЯТЬ НАМ НАШІ КНЯЗІ, ЯКЩО САМІ НЕ ПОКУШТУЮТЬ. ЛЮДИ Ж НАЛИЛИ ЇМ ПОВЕН ГЛЕК ЦІЖІ Й СОЛОДКОЇ СИТИ З КОЛОДЯЗЯ І ДАЛИ ПЕЧЕНІГАМ. А ТІ, ПОВЕРНУВШИСЬ ДО СВОЇХ, ОПОВІЛИ ВСЕ, ЩО БАЧИЛИ. І, ЗВАРИВШИ КИСІЛЬ, ЇЛИ ПЕЧЕНІЗЬКІ КНЯЗІ І ВЕЛЬМИ ДИВУВАЛИСЯ. БІЛГОРОДЦІ ЗАБРАЛИ СВОЇХ ЗАЛОЖНИКІВ І ПОВЕРНУЛИСЯ ДОДОМУ, А ПЕЧЕНІГИ ВІДСТУПИЛИ ВІД МІСТА ГЕТЬ.

УБИВСТВО БОРИСА І ГЛІБА

"ЛУЧИІЕ БЬІ МИ УМРЕТИ СЪ БРАТОМЬ, НЕЖЕЛИ ЖИТИ НА СВЕТЕ СЕМЬ".Litopus14_s.jpg
В ЛІТО 1015. ПІШЛИ ПЕЧЕНІГИ ПОХОДОМ НА РУСЬ. ВОЛОДИМИР ПОСЛАВ ПРОТИ НИХ СВОГО СИНА БОРИСА, А САМ ДУЖЕ ЗАСЛАБУВАВ. ХВОРІЮЧИ, ВІН І ПОМЕР У ЛИПНІ НА П'ЯТНАДЦЯТИЙ ДЕНЬ. ПОМЕР ВІН У БЕРЕСТОВІ, У КНЯЗІВСЬКОМУ СЕЛІ ПІД КИЄВОМ. І НЕ СКАЗАЛИ ПРО ЙОГО СМЕРТЬ НІКОМУ, ВТАЇЛИ, ЧЕКАЛИ, КОЛИ ПОВЕРНЕТЬСЯ З ПОХОДУ БОРИС. БО В ЦЕЙ ЧАС БУВ У КИЄВІ СВЯТОПОЛК. УНОЧІ РОЗІБРАЛИ ПОМІСТ МІЖ ДВОМА ДЕРЕВ'ЯНИМИ БУДІВЛЯМИ, ЗАГОРНУЛИ ВОЛОДИМИРА В КИЛИМ І СПУСТИЛИ ЛИНВАМИ НА ЗЕМЛЮ. ПОТІМ, ПОКЛАВШИ ЙОГО НА САНИ, ВІДВЕЗЛИ Й ПОСТАВИЛИ У ДЕСЯТИННІЙ ЦЕРКВІ, ЯКУ ВІН САМ ЗБУДУВАВ. ТА ПОЧУЛИ ПРО ЙОГО СМЕРТЬ ЛЮДИ, ЗІЙШЛИСЬ БЕЗ ЛІКУ Й ЧИСЛА І ПЛАКАЛИ ЗА НИМ — БОЯРИ ЯК ЗА ЗАСТУПНИКОМ ЗЕМЛІ, БІДНІ Ж ЯК ЗА СВОЇМ ЗАСТУПНИКОМ І ГОДУВАЛЬНИКОМ. І ПОКЛАЛИ ЙОГО В ТРУНУ МАРМУРОВУ, ПОХОВАЛИ ТІЛО ЙОГО, ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ, З ПЛАЧЕМ.
ПІСЛЯ СМЕРТІ БАТЬКА СІВ У КИЄВІ СВЯТОПОЛК — СТАРШИЙ СИН ВІД ГРЕКИНІ-ЧЕРНИЦІ, БРАТОВОЇ ЖІНКИ. ЦЕ БУВ СИН ДВОХ БАТЬКІВ, ТОЙ ГІРКИЙ ПЛІД, ЯКОГО НЕ ЛЮБИВ ЗА ЖИТТЯ КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР. СВЯТОПОЛК ЖЕ, СІВШИ НА ПРЕСТОЛІ, СКЛИКАВ КИЯН І ПОЧАВ РОЗДАВАТИ ЇМ ПОДАРУНКИ. ВОНИ БРАЛИ, АЛЕ СЕРЦЕ ЇХНЄ НЕ ЛЕЖАЛО ДО НЬОГО, БО ВОНИ ЧЕКАЛИ БОРИСА, ЯКИЙ З МУЖАМИ І БРАТАМИ ЇХНІМИ БУВ У ПОХОДІ.
КОЛИ Ж БОРИС ПОВЕРТАВСЯ З ВІЙСЬКОМ НАЗАД, ТАК І НЕ ЗНАЙШОВШИ ПЕЧЕНІГІВ, ПРИЙШЛА ДО НЬОГО ЗВІСТКА: "ТВІЙ БАТЬКО ПОМЕР". І ПЛАКАВ ВІН ЗА БАТЬКОМ ГІРКО, БО ЛЮБИВ ЙОГО БАТЬКО БІЛЬШЕ ЗА ВСІХ. І ЗУПИНИВСЯ ВІН ТАБОРОМ, ДІЙШОВШИ ДО РІЧКИ ЛЬТИ, АБО АЛЬТИ.
СКАЗАЛА ЙОМУ ДРУЖИНА БАТЬКОВА:
— ОСЬ У ТЕБЕ БАТЬКОВА ДРУЖИНА І ВІЙСЬКО. ПІДИ І СЯДЬ У КИЄВІ НА БАТЬКІВСЬКОМУ ПРЕСТОЛІ. ВІН ЖЕ ВІДПОВІВ:
— НЕ ЗНІМУТЬСЯ В МЕНЕ РУКИ НА СВОГО СТАРШОГО БРАТА: КОЛИ БАТЬКО ПОМЕР, ТО ХАЙ СВЯТОПОЛК БУДЕ МЕНІ ЗА БАТЬКА. ПОЧУВШИ ТЕ, ВОЇНИ РОЗІЙШЛИСЯ ВІД НЬОГО. БОРИС ЗАЛИШИВСЯ СТОЯТИ З САМИМИ ТІЛЬКИ ОТРОКАМИ СВОЇМИ.Litopus15_s.jpg
А СВЯТОПОЛК ЗАМИСЛИВ ПІДСТУПНЕ ДІЛО; МОВ КАЇН, ВІН ВИНОШУВАВ ДУМКУ, ЯК БИ ПОГУБИТИ СВОЇХ БРАТІВ. ТИМИ Ж ДНЯМИ ВІН ПОСЛАВ БОРИСОВІ СКАЗАТИ: "ХОЧУ МАТИ З ТОБОЮ БРАТНЮ ДРУЖБУ Й ЛЮБОВ. І ВДІЛЮ ТОБІ ВІД БАТЬКОВОГО ВОЛОДІННЯ ЩЕ". ТАК ВІН ОБЛУДНО ГОВОРИВ, А САМ УНОЧІ ПРИЙШОВ У ВИШГОРОД, ТАЄМНО ВИКЛИКАВ ПУТШУ І ВИШГОРОДСЬКИХ БОЯР І СКАЗАВ ЇМ:
— ВИ МЕНІ ВІДДАНІ ВСІМ СЕРЦЕМ?
ТІ ПОКЛЯЛИСЬ:
— ГОТОВІ ЗА ТЕБЕ ГОЛОВИ ПОКЛАСТИ!
ТОДІ ВІН ЗВЕЛІВ ЇМ:
— НЕ КАЖУЧИ НІКОМУ НІ СЛОВА, ЙДІТЬ І ВБИЙТЕ БРАТА МОГО БОРИСА. ВОНИ ОБІЦЯЛИ НЕГАЙНО ВИКОНАТИ ВСЕ. ПРИЙШЛИ ВНОЧІ НА РІЧКУ АЛЬТУ, ДЕ СТОЯВ БОРИС, І КОЛИ ПІДКРАЛИСЯ БЛИЖЧЕ ДО ЙОГО ШАТРА, ТО ПОЧУЛИ, ЯК БОРИС МОЛИТЬСЯ:
— ГОСПОДИ! ПОРЯТУЙ МЕНЕ І ПОЗБАВ МЕНЕ ОД УСІХ ГОНИТЕЛІВ МОЇХ! 
І ТІЛЬКИ ВІН ЛІГ НА СВОЮ ПОСТІЛЬ, ЯК ВОНИ, НЕМОВБИ ДИКІ ЗВІРІ, НАПАЛИ НА НЬОГО ІЗ-ЗА ШАТРА І СПИСАМИ ПРОТКНУЛИ БОРИСА, А РАЗОМ ЗАКОЛОЛИ І СЛУГУ ЙОГО, ЯКИЙ, ЗАХИЩАЮЧИ КНЯЗЯ, УПАВ НА НЬОГО СВОЇМ ТІЛОМ. БУВ ОТРОК ЦЕЙ РОДОМ УГОРЕЦЬ, НА ІМ'Я ГЕОРГ, І ЙОГО ДУЖЕ ЛЮБИВ БОРИС. НЕ МОГЛИ ВОНИ ШВИДКО ЗНЯТИ З ГЕОРГА ЗОЛОТУ ГРИВНУ, ЯКУ ПОДАРУВАВ ЙОМУ БОРИС, І ВІДСІКЛИ ЙОМУ ГОЛОВУ, І ТІЛЬКИ ТОДІ ЗНЯЛИ ГРИВНУ, А ТІЛО ВІДКИНУЛИ ГЕТЬ. ПОГУБИВШИ БОРИСА, ЦІ ОКАЯННІ ЛЮДИ ЗАГОРНУЛИ ЙОГО В ШАТРО, ПОКЛАЛИ НА ПІДВОДУ І ПОВЕЗЛИ, А ВІН ЩЕ ДИХАВ. ТОДІ ОДИН ІЗ ВАРЯГІВ ВИЙНЯВ МЕЧ І ПРОКОЛОВ ЙОГО СЕРЦЕ. І ТІЛО БОРИСА ТАЄМНО ПЕРЕВЕЗЛИ У ВИШГОРОД. Litopus16_b.jpg
ТІ Ж УБИВЦІ ПРИЙШЛИ ДО СВЯТОПОЛКА, НІБИ ПОХВАЛЯЮЧИСЬ УСІМ СОДІЯНИМ. ОСЬ ІМЕНА ОКАЯННИХ: ПУТША, ТАЛЕЦЬ, СЛОВИТ, ЛЯШКО ТА ЩЕ ДВА ВАРЯГИ, А БАТЬКО ЇМ — САТАНА. НІ, ВОНИ ГІРШІ САТАНИ; БІСИ — ТІ ХОЧ БОГА БОЯТЬСЯ, А ТОЙ, ХТО ПРИСЛУГОВУЄ ЗЛОМУ ДІЛУ, НІ БОГА НЕ БОЇТЬСЯ, НІ ЛЮДЕЙ НЕ СОРОМИТЬСЯ. СВЯТОПОЛК ОБЛУДНИЙ СТАВ ДУМАТИ: "ОСЬ Я ВБИВ БОРИСА; ЯК БИ МЕНІ ВБИТИ І ГЛІБА? ТОДІ Б Я САМ ВОЛОДІВ УСІЄЮ РУСЬКОЮ ЗЕМЛЕЮ". І ЗНОВ, МОВ ТОЙ КАЇН, ВДАВСЯ ДО ОБМАНУ — ПОСЛАВ ДО ГЛІБА З ТАКИМИ СЛОВАМИ: 
— ПРИЇЖДЖАЙ СЮДИ, БРАТЕ, СКОРІШЕ, БАТЬКО ТЕБЕ КЛИЧЕ: ДУЖЕ ВІН ХВОРИЙ.
ГЛІБ ОДРАЗУ Ж СІВ НА КОНЯ І ПОЇХАВ З МАЛОЮ ДРУЖИНОЮ, БО ВІН ЗАВЖДИ І В УСЬОМУ СЛУХАВ БАТЬКА. І КОЛИ ВІН ПРИЇХАВ НА ВОЛГУ, ТО В ПОЛІ СПІТКНУВСЯ ЙОГО КІНЬ У РІВЧАКУ І ТРОХИ ПІДЛАМАВ СОБІ НОГУ. "НЕДОБРИЙ ЗНАК!" — ПОДУМАВ ГЛІБ. А СКОРО ПРИЙШЛА ЙОМУ ЗВІСТКА ПРО ТЕ, ЩО СВЯТОПОЛК ОБДУРЮЄ ЙОГО: БАТЬКО ВЖЕ ПОМЕР, А БОРИСА ПІДСТУПНО ВБИТО.
ПОЧУВШИ ТЕ, ГЛІБ ГОЛОСНО ВИГУКНУВ, ОБЛИВАЮЧИСЬ СЛЬОЗАМИ І ПЛАЧУЧИ ЗА БАТЬКОМ, А ЩЕ БІЛЬШЕ ЗА БРАТОМ:Litopus19_s.jpg
— О ГОРЕ, О ПЕЧАЛЬ ГІРКА! КРАЩЕ БУЛО Б МЕНІ ВМЕРТИ З БРАТОМ, НІЖ ЖИТИ НА ЦЬОМУ СВІТІ! ЯКБИ Я БАЧИВ, БРАТЕ, ЛИЦЕ ТВОЄ, ТО Я ПОМЕР БИ З ТОБОЮ. ДЛЯ ЧОГО Я ЗОСТАВСЯ САМ? ДЕ ТВОЇ ОЧІ ЯСНІ, ДЕ УСТА ТВОЇ, ЯКІ ПРОМОВЛЯЛИ ДО МЕНЕ, БРАТЕ МІЙ ЛЮБИЙ? ВЖЕ НЕ ПОЧУЮ БІЛЬШЕ ТВОГО ТИХОГО ГОЛОСУ, ТВОЇХ ДОБРИХ СЛІВ. САМ Я ЗОСТАВСЯ У ЦЬОМУ ОМАНЛИВОМУ СВІТІ! І КОЛИ ВІН ТАК ПЛАКАВ, НЕСПОДІВАНО ПРИЙШЛИ ПІДІСЛАНІСВЯТОПОЛКОМ ЛЮДИ, ЩОБ ПОГУБИТИ ГЛІБА. ВОНИ ЗНЕНАЦЬКА ЗАХОПИЛИ ЙОГО КОРАБЕЛЬ І ВИЙНЯЛИ МЕЧІ. ОТРОКИ ГЛІБОВІ РОЗГУБИЛИСЯ. 
— А ТІ ОКАЯННІ НАКИНУЛИСЯ І ВБИЛИ ГЛІБА, ЯК БЕЗНЕВИННЕ ЯГНЯ. КОЛИ Ж ПОВЕРНУЛИСЯ ВЖЕ В КИЇВ, ТО СКАЗАЛИ СВЯТОПОЛКОВІ:
— ЗРОБИЛИ НАКАЗАНЕ ТОБОЮ.
СВЯТОПОЛК ЗАГОРДИВСЯ ЩЕ БІЛЬШЕ, НЕ ЗНАЮЧИ, ЩО СКАЗАВ ДАВИД: "ЧОМУ ХВАЛИШСЯ ЗЛОДІЙСТВОМ, СИЛЬНИЙ?" 
ЗЛІ ТА ОБЛУДНІ СЛУГИ ПОГУБИЛИ ГЛІБА Й КИНУЛИ ЙОГО НА БЕРЕЗІ ПОМІЖ КОЛОД. А ВНОЧІ ВЗЯЛИ ЙОГО ЛЮДИ, І ТАЄМНО ПЕРЕВЕЗЛИ ДО КИЄВА, І ПОКЛАЛИ ПОРУЧ ІЗ БРАТОМ БОРИСОМ У ЦЕРКВІ СВЯТОГО ВАСИЛЯ. НЕ ДАЛИ ПОГЛУМИТИСЯ НАД ЇХНІМИ ТІЛАМИ. БО ВОНИ — ЗАСТУПНИКИ ЗА РУСЬКУ ЗЕМЛЮ, ВОНИ — НАПОМИН І ЗАСТОРОГА УСІМ КНЯЗЯМ ПРОТИ ЗЛА, УСОБНИХ ВОЄН І БРАТОВБИВСТВ. ОСЬ ЧОМУ МИ ПОВИННІ ДОСТОЙНО ШАНУВАТИ ЇХ, СТРАСТОТЕРПЦІВ ДВОХ.

СЛОВО ПРО ПЕЧЕРСЬКІ ГОРИ І ПЕЧЕРСЬКИЙ МОНАСТИР

К НЕМУ ЖЕ И АЗЬ ПРИДОХЬ ХУДЬІЙ И НЕДОСТОЙНЬІЙ РАБЬ.И ЛЬТ МИ СУЩЮ 17 ОТ РОЖЕНЬЯ МОЕГО. СЕ ЖЕ НАПИСАХЬ И ПОЛОЖИХІ., В КОЕ ЛЬТО ПОЧАЛЬ БЬІТИ МОНАСТЬІРЬ, И ЧТО РАДИ ЗОВЕТЬСЯ ПЕЧЕРЬСКЬІЙ.
В ЛІТО 1051. ПОСТАВИВ КНЯЗЬ ЯРОСЛАВ ЛАРІОНА, РУСИНА РОДОМ, МИТРОПОЛИТОМ У СВЯТІЙ СОФІЇ. А ТЕПЕР РОЗКАЖЕМО, ЧОМУ ТАК НАЗВАНО ПЕЧЕРСЬКИЙ МОНАСТИР. КНЯЗЬ ЯРОСЛАВ ЛЮБИВ СЕЛО БЕРЕСТОВЕ І ЦЕРКВУ, ЯКА БУЛА ТАМ, І ДОПОМАГАВ БАГАТЬОМ СВЯЩЕНИКАМ, СЕРЕД ЯКИХ БУВ І ЛАРІОН, МУЖ КНИЖНИЙ І ПОСТНИК.Litopus20_s.jpg
ХОДИВ ЛАРІОН ІЗ БЕРЕСТОВОГО НА ДНІПРО, НА ГОРУ, ДЕ ЗАРАЗ СТОЇТЬ СТАРИЙ МОНАСТИР ПЕЧЕРСЬКИЙ, А ТАМ БУВ ЛІС ВЕЛИКИЙ. ВИКОПАВ ВІН ПЕЧЕРКУ МАЛУ, НА ДВА САЖНІ, І, ПРИХОДЯЧИ ІЗ БЕРЕСТОВОГО, ОДСПІВУВАВ ТАМ ГОДИНИ І МОЛИВСЯ ТАЙКОМА. ПОТІМ КНЯЗЕВІ ЯРОСЛАВОВІ СПАЛА НА СЕРЦЕ ДУМКА ПОСТАВИТИ ЙОГО, ЛАРІОНА, МИТРОПОЛИТОМ У СВЯТІЙ СОФІЇ. А ПЕЧЕРКА ЙОГО ТАК І ЗАЛИШИЛАСЯ. НЕ В ДОВГОМУ ЧАСІ ЗНАЙШОВСЯ ЯКИЙСЬ ЧОЛОВІК, МИРЯНИН ІЗ МІСТА ЛЮБЕЧА, КОТРИЙ ПОКЛАВ СОБІ НА ДУМКУ ІТИ У СВІТ ПРОЧАНИНОМ. І ПОДАВСЯ ВІН У ГРЕЦЬКУ ЗЕМЛЮ, НА ГОРУ АФОН, ПОБАЧИВ ТАМ МОНАСТИРІ, ОБІЙШОВ ЇХ І, ПОЛЮБИВШИ ЧЕРНЕЦЬКЕ ЖИТТЯ, ПОПРОСИВ ОДНОГО ІГУМЕНА, ЩОБ ТОЙ ПОСТРИГ ЙОГО В ЧЕНЦІ. ТОЙ ПОСТРИГ ЙОГО, ДАВ ЙОМУ ІМ'Я АНТОНІЙ, НАСТАВИВ І НАВЧИВ, ЯК ЖИТИ ПО-ЧЕРНЕЦЬКОМУ. І, БЛАГОСЛОВИВШИ, ВІДПУСТИВ ЙОГО НАЗАД.
АНТОНІЙ ПРИЙШОВ У КИЇВ І СТАВ ДУМАТИ, ДЕ Б ЙОМУ ОСЕЛИТИСЯ. ХОДИВ ПО МОНАСТИРЯХ, АЛЕ НЕ ВПОДОБАВ ЇХ. І СТАВ БЛУКАТИ ПО ДЕБРЯХ І ГОРАХ, ШУКАЮЧИ СОБІ МІСЦЯ. І ВИБРАВСЯ НА ГОРУ, ДЕ ЛАРІОН ВИКОПАВ ПЕЧЕРКУ, І ВОЗЛЮБИВ ТЕ МІСЦЕ, І ПОСЕЛИВСЯ В НІЙ. І СТАВ ТУТ ЖИТИ, ГОДУЮЧИСЬ ХЛІБОМ СУХИМ, І ТО ЧЕРЕЗ ДЕНЬ, І ВОДИ СПОЖИВАЮЧИ В МІРУ. КОПАВ ПЕЧЕРУ І НЕ ДАВАВ СОБІ СПОЧИНКУ НІ ВДЕНЬ, НІ ВНОЧІ, ПЕРЕБУВАЮЧИ В ТРУДАХ НЕВСИПУЩИХ. ПОТІМ ДОВІДАЛИСЯ ДОБРІ ЛЮДИ І ПРИХОДИЛИ ДО НЬОГО, ПРИНОСИЛИ ВСЕ, ЩО ТРЕБА НА СПОЖИВУ ЙОМУ. І СТАВ ВІН СКОРО ВІДОМИЙ ЯК ВЕЛИКИЙ АНТОНІЙ.
ОПІСЛЯ Ж, КОЛИ ПОМЕР ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ ЯРОСЛАВ, ВЛАДУ ВЗЯВ ЙОГО СИН ІЗЯСЛАВ І СІВ У КИЄВІ. ДОВІДАВШИСЬ ПРО ПРАВЕДНЕ ЖИТТЯ АНТОНІЯ, ПРИЙШОВ ІЗЯСЛАВ СЮДИ З ДРУЖИНОЮ СВОЄЮ І ПОПРОСИВ У АНТОНІЯ БЛАГОСЛОВЕННЯ. І ПРИХОДИЛИ ДО НЬОГО ЛЮДИ, І ВІН ПОЧАВ ПРИЙМАТИ ЇХ, ПОСТРИГАТИ КОГО, І ЗІБРАЛОСЬ У НЬОГО БРАТІЇ ЧИСЛОМ ДВАНАДЦЯТЬ. ВИКОПАЛИ ВОНИ ВЕЛИКУ ПЕЧЕРУ, І ЦЕРКВУ ВИКОПАЛИ ПІД ЗЕМЛЕЮ, І КЕЛІЇ, ЯКІ Й ДОСІ ЗБЕРЕГЛИСЬ ПІД СТАРИМ МОНАСТИРЕМ. КОЛИ ЗІБРАЛИСЯ ДОКУПИ ЧЕНЦІ, СКАЗАВ ЇМ АНТОНІЙ: 
— ЖИВІТЬ СОБІ САМІ, І ПОСТАВЛЮ ВАМ ІГУМЕНА, А САМ Я ХОЧУ ПІТИ НА ТУ ГОРУ ОДИН, БО Я ЗВИК ЖИТИ НА ВІДЛЮДДІ. І ПРИЙШОВ АНТОНІЙ ДО ГОРИ, І ВИКОПАВ ІНШУ ПЕЧЕРУ, ЯКА ЗАРАЗ ПІД НОВИМ МОНАСТИРЕМ, І В НІЙ ЗАКІНЧИВ СВОЇ ДНІ, ЖИВУЧИ СКРОМНО, НЕ ВИХОДЯЧИ НІКУДИ З ПЕЧЕРИ СОРОК ЛІТ. У НІЙ ЛЕЖАТЬ МОЩІ ЙОГО І ДО ЦЬОГО ДНЯ. З ТИХ ДНІВ І РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ ПЕЧЕРСЬКИЙ МОНАСТИР; ВІД ТОГО, ЩО ЖИЛИ ЧЕНЦІ СПЕРШУ В ПЕЧЕРАХ, І НАЗВАВСЯ ВІН ПЕЧЕРСЬКИМ. ПІСЛЯ ТОГО БУЛО ПОСТАВЛЕНО ІГУМЕНОМ ФЕОДОСІЯ. І КОЛИ ЖИВ ФЕОД ОСІЙ У МОНАСТИРІ І ПРИЙМАВ УСІХ ПРОЧАН, ХТО ПРИХОДИВ ДО НЬОГО, — ПРИЙШОВ ДО НЬОГО І Я, СЛАБИЙ НЕДОСТОЙНИЙ РАБ, І ПРИЙНЯВ ВІН МЕНЕ, А БУЛО МЕНІ ВІД РОДУ ТОДІ СІМНАДЦЯТЬ ЛІТ. НАПИСАВ Я СЕ І ВИЗНАЧИВ, У ЯКИЙ РІК ПОЧАВСЯ ПЕЧЕРСЬКИЙ МОНАСТИР І РАДИ ЧОГО НАЗИВАЄТЬСЯ ВІН ПЕЧЕРСЬКИМ. А ПРО ЖИТТЯ ФЕОДОСІЯ СКАЖУ ПІЗНІШЕ.

СМЕРТЬ ЯРОСЛАВА І ЙОГО НАПУТНЄ СЛОВО СИНАМLitopus21_b.jpg

"ДА АЩЕ БУДЕТЕ В ЛЮБВИ МЕЖЮ СОБОЮ, БОГЪ БУДЕТЬ В ВАСЪ, И ПОКОРИТЬ ВВІ ПРОТИВНЫЯ ПОДЪ ВЬІ... АЩЕ ЛИ БУДЕТЕ НЕНАВИДНО ЖИВУЩЕ, ТО ПОГЫБНЕТЕ САМИ И ПОГУБИТЕ ЗЕМЛЮ ОТЕЦЬ СВОИХЪ И ДЕДЪ СВОИХЪ".
В ЛІТО 1054. ПОМЕР ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ РУСЬКИЙ ЯРОСЛАВ. КОЛИ Ж ВІН БУВ ЩЕ ЖИВИЙ, ТО ЗІБРАВ СИНІВ СВОЇХ І СКАЗАВ ЇМ ТАКЕ НАПУТНЄ СЛОВО: 
— ОСЬ Я ПОКИДАЮ СЕЙ СВІТ, СИНОВЕ МОЇ; МАЙТЕ ЛЮБОВ МІЖ СОБОЮ, БО ВИ ВСІ БРАТИ, ВІД ОДНОГО БАТЬКА І ВІД ОДНОЇ МАТЕРІ. І ЯКЩО БУДЕТЕ ЖИТИ В ЛЮБОВІ МІЖ СОБОЮ, БОГ БУДЕ У ВАС І ПІДКОРИТЬ ВАМ ВОРОГІВ. І БУДЕТЕ МИРНО ЖИТИ. ЯКЩО Ж БУДЕТЕ В НЕНАВИСТІ ЖИТИ, В ЧВАРАХ І НЕЗЛАГОДАХ, ТО ЗАГИНЕТЕ САМІ І ЗАГУБИТЕ ЗЕМЛЮ БАТЬКІВ СВОЇХ І ДІДІВ СВОЇХ, ЯКІ ЗДОБУЛИ її ТРУДОМ СВОЇМ ВЕЛИКИМ; АЛЕ ЖИВІТЬ МИРНО, СЛУХАЮЧИСЬ БРАТ БРАТА. ОСЬ Я ДОРУЧАЮ СТІЛ МІЙ У КИЄВІ СТАРШОМУ СИНОВІ МОЄМУ І ВАШОМУ БРАТОВІ ІЗЯСЛАВУ; СЛУХАЙТЕСЬ ЙОГО, ЯК СЛУХАЛИСЬ МЕНЕ, ХАЙ ВІН БУДЕ ВАМ ЗАМІСТЬ МЕНЕ. А СВЯТОСЛАВУ ДАЮ ЧЕРНІГІВ, А ВСЕВОЛОДУ — ПЕРЕЯСЛАВ, А ІГОРЮ — ВОЛОДИМИР, А ВЯЧЕСЛАВУ — СМОЛЕНСЬК. 
ТАК ВІН РОЗПОДІЛИВ МІЖ НИМИ МІСТА, ЗАБОРОНИВШИ ЇМ ПЕРЕСТУПАТИ МЕЖІ ІНШИХ БРАТІВ ЧИ ВИГАНЯТИ З НАДІЛЕНОГО, І СКАЗАВ ІЗЯСЛАВОВІ: 
— ЯКЩО ХТО ЗАХОЧЕ СКРИВДИТИ БРАТА СВОГО, ТО ТИ ДОПОМАГАЙ ТОМУ, КОГО КРИВДЯТЬ. І ТАК ВІН НАВЧАВ СИНІВ СВОЇХ ЖИТИ В ЛЮБОВІ. САМ УЖЕ ВІН БУВ ХВОРИЙ ТОДІ І, ПРИЇХАВШИ У ВИШГОРОД, ДУЖЕ ЗАСЛАБУВАВ.Litopus22_b.jpg
І ОТ НАСТАВ КІНЕЦЬ ЖИТТЯ ЙОГО, І ПОМЕР ВІН У ПЕРШУ СУБОТУ ВЕЛИКОГО   ПОСТУ. ВСЕВОЛОД БУВ ТОДІ ПРИ БАТЬ-   КОВІ, БО ЛЮБИВ ЙОГО БАТЬКО БІЛЬШЕ   ЗА ВСІХ БРАТІВ І ЗАВЖДИ ТРИМАВ ПРИ СОБІ.
ОБРЯДИВ ЖЕ ВСЕВОЛОД ТІЛО СВОГО БАТЬКА, ПОКЛАВ НА САНИ, ПОВІЗ ЙОГО В КИЇВ У СУПРОВОДІ ПОПІВ, ЯКІ СПІВАЛИ ЖАЛОБНИХ ПІСЕНЬ. 
І, ПРИНІСШИ, ПОКЛАЛИ ЙОГО В МАРМУРОВУ ТРУНУ І ПОСТАВИЛИ У ЦЕРКВІ СВЯТОЇ СОФІЇ. ПЛАКАЛИ ЗА НИМ ЛЮДИ, ПЛАКАВ ВСЕВОЛОД І ВЕСЬ НАРОД. ЖИВ ЖЕ ВІН ВСІХ ЛІТ СІМДЕСЯТ ШІСТЬ.

НАВАЛА ПОЛОВЦІВ

"ПОЧТО ВЬІ РАСПРЯ ИМАТА МЕЖИ СОБОЮ? А ПОГАНИЙ ГУБЯТЬ ЗЕМЛЮ РУСКУЮ... ПОИДИТА ПРОТИВУ ПОГАНИМ ЛЮБО С МИРОМЪ, ЛЮБО РАТЬЮ".
ПОЧУВШИ, ЩО ВМЕР ВСЕВОЛОД, ПІШЛИ ПОЛОВЦІ НА РУСЬКУ ЗЕМЛЮ. Litopus22_s.jpg
ПОСУНУЛИ ВОНИ НЕЗЛІЧЕННОЮ СИЛОЮ І ОТОЧИ ЛИ МІСТО ТОРЧЕСЬК. СВЯТОПОЛК ПОЧАВ ЗБИРАТИ ВОЇНІВ, ЩОБ ВИСТУПИТИ ПРОТИ НИХ.
І СКАЗАЛИ РОЗУМНІ МУЖІ КНЯЗЕВІ:
— НЕ ПРОБУЙ ІТИ ПРОТИ НИХ, БО В ТЕБЕ МАЛО ВОЇНІВ.
ВІН ЖЕ СКАЗАВ:
— МАЮ ОТРОКІВ СВОЇХ СІМСОТ, ЯКІ МОЖУТЬ СТАТИ ПРОТИ НИХ.
ПОЧАЛИ Ж ІНШІ, НЕРОЗУМНІ, ГОВОРИТИ ЙОМУ:
— ПІДИ, КНЯЗЮ. РОЗУМНІ Ж КАЗАЛИ:
— ЯКБИ ВИСТАВИВ І ВІСІМ ТИСЯЧ ВОЇНІВ, І ТО БУЛО Б НЕПОГАНО. НАША ЗЕМЛЯ ЗБІДНІЛА ВІД ВОЄН І ВСЯКИХ ПОБОРІВ. ТИ ПОШЛИ ДО БРАТА СВОГО ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА, ЩОБ ВІН ТОБІ ДОПОМІГ. СВЯТОПОЛК ПОСЛУХАВ ЇХ І ПОСЛАВ У ЧЕРНІГІВ ДО ВОЛОДИМИРА. ВОЛОДИМИР ЖЕ МОНОМАХ ЗІБРАВ СВОЇХ ВОЇНІВ І ПОСЛАВ ДО СВОГО МОЛОДШОГО БРАТА РОСТИСЛАВА У ПЕРЕЯСЛАВ, ЗВЕЛІВШИ ЙОМУ ТЕЖ ВИСТУПАТИ ПРОТИ ПОЛОВЦІВ. КОЛИ Ж ВОЛОДИМИР ПРИЙШОВ У КИЇВ, ЗУСТРІЛИСЯ ВОНИ В МИХАЙЛО-ВИДУБИЦЬКОМУ МОНАСТИРІ, ЗАТІЯЛИ ЧВАРИ Й СУПЕРЕЧКИ МІЖ СОБОЮ, А ПОЛОВЦІ ТИМ ЧАСОМ СПУСТОШУВА-   ЛИ ЗЕМЛЮ. І СКАЗАЛИ БРАТАМ РОЗУМНІ МУЖІ:
— ЧОГО ВИ СВАРИТЕСЬ МІЖ СОБОЮ? А ПОГАНІ ГУБЛЯТЬ ЗЕМЛЮ РУСЬКУ. ОПІСЛЯ ВЛАДНАЄТЕ, А ЗАРАЗ ВИСТУПАЙТЕ НАЗУСТРІЧ ПОГАНИМ — АБО З МИРОМ, АБО З ВІЙНОЮ. ВОЛОДИМИР МОНОМАХ ХОТІВ МИРУ, А СВЯТОПОЛК ХОТІВ ВІЙНИ. І ПІШЛИ ВОНИ РАЗОМ, СВЯТОПОЛК, І ВОЛОДИМИР, І РОСТИСЛАВ ДО ТРИПОЛЯ — МІСТА НАД ДНІПРОМ.
І ПРИЙШЛИ ДО РІЧКИ СТУГНИ. СКЛИКАЛИ СВОЮ ДРУЖИНУ НА РАДУ, ЗБИРАЮЧИСЬ ПЕРЕХОДИТИ РІЧКУ, І ПОЧАЛИ ДУМАТИ. ВОЛОДИМИР ЖЕ СКАЗАВ:
— ПОКИ ЗА РІКОЮ СТОЇМО, УКЛАДЕМО МИР З ПОЛОВЦЯМИ.
І ПРИЄДНАЛИСЬ ДО ЙОГО СЛІВ РОЗУМНІ ДРУЖИННИКИ. КИЯНИ Ж НЕ ЗАХОТІЛИ СЛУХАТИ ДОБРОЇ ПОРАДИ, А СКАЗАЛИ:
— ХОЧЕМО БИТИСЯ, ПЕРЕЙДЕМО НА ТУ СТОРОНУ РІЧКИ.Litopus23_b.jpg
І СПОДОБАЛАСЬ БАГАТЬОМ ЇХНЯ МОВА, І ВСІ ПЕРЕЙШЛИ СТУГНУ-РІЧКУ. А В СТУГНІ ДУЖЕ ПІДНЯЛАСЬ ТОДІ ВОДА. СВЯТОПОЛК ЖЕ, ВОЛОДИМИР І РОСТИСЛАВ, ПРИГОТУВАВШИСЬ ДО БОЮ, ВИСТУПИЛИ. І ЙШОВ НА ПРАВОМУ КРИЛІ СВЯТОПОЛК, НА ЛІВОМУ ВОЛОДИМИР, ПОСЕРЕДИНІ Ж БУВ ЮНИЙ РОСТИСЛАВ. МИНУВШИ ТРИПІЛЬ, ПЕРЕЙШЛИ ВОНИ ВАЛ. 
І ОСЬ ПОЛОВЦІ ТЬМОЮ ПОСУНУЛИ НАЗУСТРІЧ, А СТРІЛЬЦІ ЇХНІ РУХАЛИСЯ ПОПЕРЕДУ НИХ. НАШІ Ж, СТАВШИ МІЖ ВАЛАМИ, ПОСТАВИЛИ СВОЇ СТЯГИ, І СТРІЛЬЦІ РУСЬКІ ВИЙШЛИ З-ЗА ВАЛУ. 
А ПОЛОВЦІ, ПІДСТУПИВШИ ДО ВАЛУ, ПОСТАВИЛИ СВОЇ СТЯГИ І НАВАЛИЛИСЯ СПОЧАТКУ НА СВЯТОСЛАВА, ЗЛАМАЛИ ЙОГО ПОЛК. ПОТІМ НАВАЛИЛИСЯ НА ВОЛОДИМИРА, І БІЙ БУВ ЛЮТИЙ; НЕ ВИТРИМАВШИ НАТИСКУ ПОЛОВЦІВ, ПОБІГ І ВОЛОДИМИР З РОСТИСЛАВОМ, І ВОЇНИ ЙОГО. І ПАДАЛИ ПОСІЧЕНІ ВОЇНИ ПЕРЕД ВОРОГАМИ НАШИМИ, І БАГАТО ХТО ЗАГИНУВ ТОДІ. 
ВІЙСЬКО Ж НАШЕ ПОБІГЛО ДО РІЧКИ СТУГНИ. І ПОДАЛИСЯ ВБРІД ВОЛОДИМИР З ЮНИМ РОСТИСЛАВОМ, І ПОЧАВ ТОНУТИ РОСТИСЛАВ НА ОЧАХ У ВОЛОДИМИРА. ХОТІВ БУВ ВОЛОДИМИР ПІДХОПИТИ СВОГО БРАТА, ТА МАЛО НЕ ВТОНУВ САМ. НЕ ВДАЛОСЯ ЙОМУ ВРЯТУВАТИ МОЛОДШОГО БРАТА. ЗАГИНУВ ЮНИЙ РОСТИСЛАВ, СИН ВСЕВОЛОДА, ОНУК ЯРОСЛАВА.Litopus24_b.jpg
ВОЛОДИМИР ЖЕ ПЕРЕБРІВ СТУГНУ З МАЛОЮ ДРУЖИНОЮ, БО ЗАГИНУЛО БАГАТО В ПОЛКУ ЙОГО І БОЯРИ ЙОГО ГОЛОВУ СКЛАЛИ. І, ПЕРЕЙШОВШИ НА ТОЙ БІК ДНІПРА, ПЛАКАВ ЗА БРАТОМ СВОЇМ І ЗА СВОЄЮ ДРУЖИНОЮ І ПІШОВ У ЧЕРНІГІВ ВЕЛЬМИ ЗАПЕЧАЛЕНИЙ. А СВЯТОПОЛК УТІК У ТРИПІЛЬ, ТАМ ПЕРЕСИДІВ ДО ВЕЧОРА, А ВНОЧІ ТИХО ПРИЙШОВ ДО КИЄВА. РОСТИСЛАВА, ПОШУКАВШИ, ЗНАЙШЛИ У РІЧЦІ І ПЕРЕНЕСЛИ ЙОГО ДО ОТЧОГО МІСТА. ПЛАКАЛА ЗА НИМ ЙОГО МАТИ, І ВСІ ЛЮДИ СУМУВАЛИ — ЧЕРЕЗ ЮНІСТЬ ЙОГО. 
А ПОЛОВЦІ, ПОБАЧИВШИ, ЩО ПЕРЕМОГЛИ ВОНИ, ПУСТИЛИСЯ ВОЮВАТИ Й СПУСТОШУВАТИ ЗЕМЛЮ. І СТОЯВ ПЛАЧ ВЕЛИКИЙ НА НАШІЙ ЗЕМЛІ, ОПУСТІЛИ СЕЛА НАШІ Й МІСТА НАШІ, І БУЛИ МИ СІЧЕНІ Й ГНАНІ ВОРОГАМИ НАШИМИ. ЦЕ Ж БО ГОСПОДЬ НАПУСТИВ НА НАС ПОГАНИХ, ПОКАРАВ НАС НАШЕСТЯМ, ЩОБ МИ ОПАМ'ЯТАЛИСЯ І УТРИМАЛИСЯ ВІД НЕПРАВДИ І ЗЛОГО ПУТІ СВОГО. БАГАТО Ж КРОВІ БУЛО ПРОЛИТО ДАРЕМНО, У ЧВАРАХ І БРАТОВБИВСТВІ, А ТОМУ НАРОД І ЗАЗНАЄ МУК: ОДНИХ ВЕДУТЬ У ПОЛОН, ІНШИХ УБИВАЮТЬ, А ЩЕ ІНШІ ТРЕМТЯТЬ, БАЧАЧИ УБИТИХ, А ІНШІ ВІД ГОЛОДУ ПОМИРАЮТЬ І ВІД СПРАГИ. ОДНА ПОКАРА, ОДНА ВІДПЛАТА УСІМ, ХОЧ ЛИХА РІЗНІ: КОГО В'ЯЖУТЬ І Б'ЮТЬ НОГАМИ, КОГО НА МОРОЗІ ТРИМАЮТЬ І НАНОСЯТЬ РАНИ. ЩО ЗАСЛУЖИЛИ, ТЕ Й МАЄМО: МІСТА ВСІ СПУСТОШЕНІ, СЕЛА ПУСТІ; ПРОЙДІТЬ ЧЕРЕЗ ПОЛЕ — ДЕ ПАСЛИСЯ ТАБУНИ КОНЕЙ, ВІВЦІ Й ВОЛИ, — ВСЕ ТЕПЕР БЕЗПЛІДНЕ БАЧИМО. НИВИ ЗАРОСЛИ БУР'ЯНАМИ І СТАЛИ ПРИТУЛКОМ ДЛЯ ЗВІРІВ. ПЛАЧ СТОЇТЬ НА ВСІХ ВУЛИЦЯХ, ДЕ ЛЕЖАТЬ ПОСІЧЕНІ І ПОБИТІ ПОГАНИМИ. Litopus24_s.jpg
… ОДНІ ПОЛОВЦІ СПУСТОШУВАЛИ ЗЕМЛЮ, А ІНШІ ПОВЕРНУЛИСЯ ДО ТОРЧЕСЬКА. ВЗЯЛИ МІСТО В ОБЛОГУ, А ТОРКИ ОБОРОНЯЛИСЯ І МУЖНЬО БИЛИСЯ ІЗ МІСТА, ВИКОШУЮЧИ БАГАТЬОХ ВОРОГІВ. ПОЛОВЦІ Ж СТАЛИ НАВАЛЮВАТИСЯ НОВОЮ СИЛОЮ, А ТОДІ ОДРІЗАЛИ ВОДУ. І ПОЧАЛИ ЗНЕМАГАТИ ЛЮДИ У МІСТІ ВІД СПРАГИ Й ГОЛОДУ. І ПРИСЛАЛИ ТОРКИ ГІНЦІВ ДО СВЯТОПОЛКА, КАЖУЧИ ЙОМУ:
— ЯКЩО НЕ ПРИШЛЕШ ХАРЧІВ, ЗДАМОСЯ. СВЯТОПОЛК ПОСЛАВ ЇМ, ТА НЕ МОЖНА БУЛО ПРОРВАТИСЯ ДО МІСТА ЧЕРЕЗ ВЕЛИЧЕЗНУ СИЛУ ВОРОЖИХ ВІЙСЬК.
ДЕВ'ЯТЬ ТИЖНІВ СТОЯЛИ ПОЛОВЦІ НАВКОЛО ТОРЧЕСЬКА. А ПОТІМ РОЗДІЛИЛИСЯ НАДВОЄ: ОДНІ ЗАЛИШИЛИСЯ СТОЯТИ БІЛЯ МІСТА, ВОЮЮЧИ З ОБЛОЖЕНИМИ, А ІНШІ ПІШЛИ НА КОНЯХ ДО КИЄВА І ВЧИНИЛИ НАПАД МІЖ КИЄВОМ І ВИШГОРОДОМ. 
СВЯТОПОЛК ВИСТУПИВ ЇМ НАЗУСТРІЧ, І ПІШЛИ ОДИН ПРОТИ ОДНОГО; ЗІЙШЛИСЯ — І ПОЧАЛАСЬ БИТВА. ДО САМОГО ВЕЧОРА БИЛИСЯ ЛЮТО, І НЕ ВИТРИМАЛИ НАШІ, ПОБІГЛИ ВІД ПОГАНИХ, І ПАДАЛИ ПОСІЧЕНІ ПЕРЕД ВОРОГАМИ НАШИМИ, І БУЛО МЕРТВИХ БІЛЬШЕ, НІЖ ПІД ТРИПОЛЕМ. СВЯТОПОЛК ПРИЙШОВ У КИЇВ З ДВОМАТРЬОМА ДРУЖИННИКАМИ, А ПОЛОВЦІ ПОВЕРНУЛИСЯ ДО СТІН ТОРЧЕСЬКА. СОДІЯЛОСЯ ВСЕ ТЕ ГОРЕ НА РАНОК, В ДЕНЬ СВЯТИХ МУЧЕНИКІВ БОРИСА І ГЛІБА, І НЕ РАДІСТЬ, А ПЛАЧ ВЕЛИКИЙ СТОЯВ У КИЄВІ. ПОЛОВЦІ Ж ПОВЕРНУЛИСЯ ДО ТОРЧЕСЬКА, І ЗНЕСИЛИЛИСЯ ЛЮДИ У МІСТІ БЕЗ ВОДИ І ЇЖІ, І ЗДАЛИСЯ ВОНИ ВОРОГАМ. ЗАХОПИВШИ МІСТО, ПОЛОВЦІ ПІДПАЛИЛИ ЙОГО ВОГНЕМ, І ЛЮДЕЙ ПОДІЛИЛИ МІЖ СОБОЮ, І БАГАТО ХРИСТИЯНСЬКОГО НАРОДУ ПОВЕЛИ У ВЕЖІ СВОЇ, ДО СІМЕЙ СВОЇХ І РОДИЧІВ: СТРАЖДЕННІ, ПЕЧАЛЬНІ, ЛЮТИМ ХОЛОДОМ СКУТІ, ЗМУЧЕНІ ГОЛОДОМ І СПРАГОЮ, В БІДІ, З СІРИМИ ОБЛИЧЧЯМИ, З ПОЧОРНІЛИМИ ТІЛАМИ, ЙШЛИ ВОНИ ЧУЖИНОЮ, ЙШЛИ НЕВІДОМОЮ КРАЇНОЮ. ГОЛІ БРЕДУЧИ І БОСІ, З ЯЗИКОМ ЗАПАЛЕНИМ І НОГАМИ, ОКУТАНИМИ ТЕРНЯМ, ЗІ СЛЬОЗАМИ ВІДПОВІДАЛИ ВОНИ ОДИН ОДНОМУ, КАЖУЧИ:
— Я БУВ ІЗ ЦЬОГО МІСТА. А ІНШИЙ:Litopus25_s.jpg
— Я БУВ ІЗ ТОГО СЕЛА. ТАК ПЕРЕПИТУВАЛИ ВОНИ ОДИН ОДНОГО В СЛЬОЗАХ, РІД СВІЙ НАЗИВАЮЧИ І ТУЖЛИВО ЗІТХАЮЧИ, ОЧІ ПІДВОДЯЧИ ДО НЕБА. ХАЙ ЖЕ НІХТО НЕ ПОСМІЄ СКАЗАТИ, ЩО БОГ НЕНАВИДИТЬ НАС! НІ, ЩЕ РАЗ НІ! БО КОГО ТАК ЛЮБИТЬ БОГ, ЯК НАС ВОЗЛЮБИВ? КОГО ТАК ШАНУВАВ, ЯК НАС ПРОСЛАВИВ І ВОЗВЕЛИЧИВ? НІКОГО! А ТОМУ І ВЕЛЬМИ РОЗГНІВАВСЯ НА НАС, ЩО БІЛЬШЕ ВСІХ ПОШАНОВАНІ БУЛИ І ГІРШЕ ВСІХ СОДІЯЛИ ГРІХИ. ОТ І Я, ГРІШНИЙ, БАГАТО І ЧАСТО ГНІВЛЮ БОГА І ЧАСТО ГРІШУ У ВСІ ДНІ.

УГОДА МІЖ КНЯЗЯМИ В ЛЮБЕЧІ

"ПОЧТО ГУБИМ РУСКУЮ ЗЕМЛЮ?.. А ПОЛОВЦИ ЗЕМЛЮ НАШЮ НЕСУТЬ РОЗНО, И РАДИ СУТЬ, ОЖЕ МЕЖЮ НАМИ РАТИ. ДА НОНЕ ОТСЕЛЪ ИМЕМСЯ ВЪ ЕДИНО СЕРДЦЕ, И БЛЮДЕМ РУСКЫЕ ЗЕМЛИ".
ОЛЕГ ОБІЦЯВ УЗЯТИ БРАТА СВОГО ДАВИДА І З НИМ ПРИЙТИ В КИЇВ І УКЛАСТИ МИР, ТА НЕ СХОТІВ ОЛЕГ ТОГО ЗРОБИТИ, А ЗІБРАВ НА СМОЛЕНСЬКІЙ ЗЕМЛІ ВОЇНІВ І ПІШОВ ДО МУРОМА, А В МУРОМІ СИДІВ ТОДІ СИН ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА ІЗЯСЛАВ. ПОСЛАВ ДО НЬОГО ОЛЕГ СВОЇХ ПОСЛІВ, КАЖУЧИ: 
— ІДИ У ВОЛОСТЬ СВОГО БАТЬКА, А МУ-РОМ — ЦЕ ВОЛОСТЬ МОГО БАТЬКА. ХОЧУ Я, СІВШИ ТУТ, УКЛАСТИ ДОГОВІР з ТВОЇМ БАТЬКОМ ВОЛОДИМИРОМ МОНОМАХОМ. БО ТО Ж ВІН ВИГНАВ БУВ МЕНЕ З ЧЕРНІГОВА, З МІСТА МОГО БАТЬКА. А ТИ МЕНІ ТУТ НЕ ХОЧЕШ ДАТИ МОГО Ж ХЛІБА.Litopus26_b.jpg
ІЗЯСЛАВ НЕ ПОСЛУХАВ ТИХ СЛІВ, ПОКЛАДАЮЧИСЬ НА СИЛУ СВОЄЇ ДРУЖИНИ: ПЕРЕД ТИМ ВІН ПОСЛАВ У СУЗДАЛЬ, РОСТОВ І ДО БІЛООЗЕРЦІВ І ЗІБРАВ БАГАТО ВОЇНІВ. А ОЛЕГ ПОКЛАДАВСЯ НА СВОЮ ПРАВДУ, БО ТУТ ПРАВДА БУЛА ЙОГО, І ВІН РУШИВ З ВІЙСЬКОМ НА МУРОМ. ІЗЯСЛАВ ЖЕ ПІДГОТУВАВСЯ ДО БОЮ ПЕРЕД МІСТОМ У ПОЛІ. ОЛЕГ ПОВІВ НА НЬОГО СВІЙ ПОЛК, І ЗІЙШЛИСЬ ОБИДВА, І ПОЧАЛАСЬ ЛЮТА БИТВА. І ВБИЛИ ІЗЯСЛАВА, СИНА ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА, А ІНШІ ВОЇНИ ЙОГО ПОБІГЛИ, ОДНІ ЧЕРЕЗ ЛІС, А ДЕКОТРІ В МІСТО. ОЛЕГ ВСТУПИВ У МУРОМ, І ЗУСТРІЛИ ЙОГО ЛЮДИ. ВЗЯВШИ МІС-    ТО, ОЛЕГ ПЕРЕЛОВИВ РОСТОЦІВ, СУЗДАЛЬЦІВ І БІЛООЗЕРЦІВ І ЗАКУВАВ ЇХ, І  КИНУВСЯ НА СУЗДАЛЬ. ЗДАЛИСЯ ЙОМУ СУЗДАЛЬЦІ. 
ОЛЕГ ЖЕ, ЗАМИРИВШИ МІСТО, ОДНИХ СХОПИВ, ІНШИХ ВИГНАВ, А ЇХНЄ ДОБРО ЗАБРАВ. ПОТІМ ПІШОВ ДО РОСТОВА, І РОСТОВЦІ ЙОМУ ЗДАЛИСЯ. І ЗАВОЮВАВ ОЛЕГ ВСЮ ЗЕМЛЮ МУРОМСЬКУ І РОСТОВСЬКУ, ПОСАДИВ ТАМ СВОЇХ ПОСАДНИКІВ І ПОЧАВ ЗБИРАТИ ДАНИНУ. А ДАЛІ ЗАМИСЛИВ ЗАХОПИТИ ЩЕ Й НОВГОРОД. У НОВГОРОДІ СИДІВ ТОДІ ІНШИЙ СИН ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА — МСТИСЛАВ. 
І ПОСЛАВ МСТИСЛАВ ДО ОЛЕГА, ГОВОРЯЧИ ТАК: 
— НЕ ВОЮЙ ЧУЖІ ВОЛОСТІ. І Я ПОШЛЮ БЛАГАТИ БАТЬКА МОГО І ПОМИРЮ ТЕБЕ З МОЇМ БАТЬКОМ. ХОЧ ТИ І ВБИВ БРАТА МОГО, ТА ТО НЕ ДИВНО: У БОЮ І ЦАРІ, І МУЖІ ГИНУТЬ. ОЛЕГ ЖЕ НІБИ ПОСЛУХАВ І ПОПРОСИВ ОБЛУДНО МИРУ. МСТИСЛАВ ПОВІРИВ ЙОМУ І РОЗПУСТИВ СВОЮ ДРУЖИНУ ПО СЕЛАХ. НІЧОГО НЕ СКАЗАВШИ, ОЛЕГ ПІДІЙШОВ ЗОВСІМ БЛИЗЬКО І СТАВ НА РІЧЦІ КЛЯЗЬМІ. ВІН ДУМАВ, ЩО, ЗЛЯКАВШИСЬ ЙОГО, МСТИСЛАВ ПОБІЖИТЬ. АЛЕ ДОЛЯ РЯТУЄ БЛАГОЧЕСТИВИХ ЛЮДЕЙ! ТОГО Ж ДНЯ ДРУЖИНА САМА ЗІБРАЛАСЬ ДО МСТИСЛАВА. ПРИЙШЛИ ДО НЬОГО І НОВГОРОДЦІ, І РОСТОВЦІ, І БІЛООЗЕРЦІ. І ОТ, КОЛИ ПОЧАВСЯ БІЙ, МСТИСЛАВ ДАВ ОДНОМУ ПОЛОВЧАНИ НУ СТЯГ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА. І ПОЛОВЧАНИН РОЗГОРНУВ МОНОМАХІВ СТЯГ І СТАВ ПЕРЕД ПІХОТИНЦЯМИ. КОЛИ Ж ОЛЕГ ПОБАЧИВ, ЩО СТЯГ ВОЛОДИМИРА РУШИВ НА НЬОГО І СТАВ ЗАХОДИТИ ЙОМУ В ТИЛ, ВІН ЗЛЯКАВСЯ,   ЖАХ НАПАВ НА НЬОГО І НА ЙОГО ВОЇ- НІВ. ОЛЕГ ПОБІГ І ЗАМКНУВСЯ В МУРОМІ, А ПОТІМ ВИСКОЧИВ І ПОБІГ ДАЛІ, В РЯ- ЗАНЬ.Litopus30_b.jpg
ПОСЛАВ ДО НЬОГО МСТИСЛАВ, КАЖУЧИ ТАК:
— НЕ ТІКАЙ НІКУДИ, А ПРОСИ СВОЇХ ЛЮДЕЙ, ЩОБ НЕ ПОЗБАВЛЯЛИ ТЕБЕ РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ. А Я ПОШЛЮ ДО БАТЬКА І ПРОСИТИМУ ЗА ТЕБЕ.
І ПООБІЦЯВ ОЛЕГ ТАК ЗРОБИТИ.
В ЛІТО 1097. ПРИЙШЛИ СВЯТОПОЛК КИЇВСЬКИЙ, І ВОЛОДИМИР МОНОМАХ, І ОЛЕГ, І БРАТ ЙОГО ДАВИД, І ВАСИЛЬКО РОСТИСЛАВИЧ. ЗІБРАЛИСЯ ВОНИ В ЛЮБЕЧІ НА РАДУ ДЛЯ ВЛАШТУВАННЯ МИРУ І СКАЗАЛИ ОДИН ОДНОМУ:
— ДЛЯ ЧОГО ГУБИМО РУСЬКУ ЗЕМЛЮ, САМІ МІЖ СОБОЮ ВЛАШТОВУЮЧИ РОЗБРАТ? А ПОЛОВЦІ ЗЕМЛЮ НАШУ РОЗДИРАЮТЬ НА ШМАТКИ І РАДІЮТЬ З ТОГО, ЩО МИ ВІЙНИ ВЕДЕМО МІЖ СОБОЮ. ОБ'ЄДНАЙМОСЯ ВІДНИНІ ЄДИНИМ СЕРЦЕМ І БУДЕМО БЕРЕГТИ Й ШАНУВАТИ ЗЕМЛЮ РУСЬКУ, І ХАЙ КОЖЕН ВОЛОДІЄ ВОТЧИНОЮ СВОЄЮ: СВЯТОПОЛК — КИЄВОМ, ВОЛОДИМИР МОНОМАХ — ПЕРЕЯСЛАВОМ, ОЛЕГ — ЧЕРНІГОВОМ, ВАСИЛЬКО — ТЕРЕБОВЛЕМ, А ІНШІ —СВОЇМИ ЗЕМЛЯМИ.
І НА ТОМУ ЦІЛУВАЛИ ХРЕСТ:
— ЯКЩО ВІДНИНІ ХТО НА КОГО ПІДЕ, ПРОТИ ТОГО МИ БУДЕМО ВСІ І ХРЕСТ ЧЕСНИЙ.
СКАЗАЛИ ВСІ:Litopus27_b.jpg
— ХАЙ БУДЕ ПРОТИ ТОГО ХРЕСТ ЧЕСНИЙ І ВСЯ ЗЕМЛЯ РУСЬКА! 
І, ПОПРОЩАВШИСЬ, РОЗІЙШЛИСЯ У СВОЇ ВОЛОДІННЯ.

ЗГОДА І ЗАМИРЕННЯ В УВЕТИЧАХ

И ОТВЕЩА ЕМУ ВОЛОДИМЕРЪ: "ТЫ ЕСИ ПРИСЛАЛЪ К НАМ: ХОЧЮ, БРАТЬЯ, ПРИТИ К ВАМ И ПОЖАЛОВАТИСЯ СВОЕЯ ОБИДЬІ. ДА СЕ ЕСИ ПРИШЕЛЪ И СЕДИШЬ С БРАТЬЕЮ СВОЕЮ НА ОДИНОМ КОВРЕ: ТО ЧЕМУ НЕ ЖАЛУЕШЬСЯ? ДО КОГО ТИ НАС ЖАЛОБА?"
В ЛІТО 1100. ТРИДЦЯТОГО СЕРПНЯ В УВЕТИЧАХ ЗІБРАЛИСЯ В ОДНЕ КОЛО ВСІ БРАТИ — СВЯТОПОЛК КИЇВСЬКИЙ, ВОЛОДИМИР МОНОМАХ, ОЛЕГ ЧЕРНІГІВСЬКИЙ. І ПРИЙШОВ ДО НИХ ДАВИД ІЗ ВОЛИНІ, ТОЙ, ЩО ОСЛІПИВ ВАСИЛЬКА. І СПИТАВ ДАВИД:
— НАЩО ВИ МЕНЕ КЛИКАЛИ? ОСЬ Я. ХТО НА МЕНЕ ОБРАЖЕНИЙ?
ВІДПОВІВ ЙОМУ ВОЛОДИМИР МОНОМАХ:
— ТИ САМ ПРИСЛАВ ДО НАС: "ХОЧУ, БРАТИ, ПРИЙТИ ДО ВАС І ПОСКАРЖИТИСЯ НА СВОЇ КРИВДИ". ОСЬ ТИ Й ПРИЙШОВ І СИДИШ З БРАТАМИ СВОЇМИ НА ОДНОМУ КИЛИМІ — ТО ЧОМУ ТИ НЕ СКАРЖИШСЯ? НА КОГО З НАС У ТЕБЕ ОБРАЗА? І НЕ ВІДПОВІДАВ ДАВИД НІЧОГО.
ТОДІ СІЛИ БРАТИ НА КОНЕЙ: СТАВ СВЯТОПОЛК ЗІ СВОЄЮ ДРУЖИНОЮ, А ВОЛОДИМИР І ОЛЕГ КОЖЕН ЗІ СВОЄЮ ОКРЕМО. А ДАВИД СИДІВ ОСТОРОНЬ, І НЕ ПІДПУСКАЛИ ВОНИ ЙОГО ДО СЕБЕ, А ДУМУ ДУМАЛИ ПРО НЬОГО ОКРЕМО. І, ЗДУМАВШИСЬ, ПОСЛАЛИ ДО ДАВИДА СВОЇХ МУЖІВ — ПУТЯТУ, РАТИБОРА І ТОРЧИНА. А ТІ СКАЗАЛИ ДАВИДОВІ:
— ОСЬ ЩО ГОВОРЯТЬ ТОБІ БРАТИ: НЕ ХОЧЕМО ДАТИ ТОБІ СТОЛУ ВОЛОДИМИРСЬКОГО НА ВОЛИНІ, БО ТИ КИНУВ НІЖ ПОМІЖ НАМИ, ЧОГО НЕ БУЛО ЩЕ НА РУСЬКІЙ ЗЕМЛІ. ТА МИ НЕ ЗВ'ЯЖЕМО ТЕБЕ І НІЯКОГО ЛИХАНЕ ЗАПОДІЄМО, А ОСЬ ЩО ДАЄМО ТОБІ: ІДИ І СІДАЙ У БУЗЬКУ І ОСТРОЗІ, А СВЯТОПОЛК ДАЄ ТОБІ ДУБНО І ЧОРТОРИЙСЬК І, А ВОЛОДИМИР МОНОМАХ ДАЄ ТОБІ ДВІСТІ ГРИВЕН І ОЛЕГ З БРАТОМ — ДВІСТІ ГРИВЕН. ТОДІ Ж ПОСЛАЛИ КНЯЗІ СВОЇХ ПОСЛІВ ДО ВОЛОДАРЯ І ВАСИЛЬКА І СКАЗАЛИ ВОЛОДАРЕВІ:Litopus28_b.jpg
— ВІЗЬМИ БРАТА СВОГО ВАСИЛЬКА ДО СЕБЕ, І ХАЙ ВАМ БУДЕ ОДНА ВОЛОСТЬ, ПЕРЕМИШЛЬ. І ЯКЩО ВАМ БУДЕ ЛЮБО, ТО СИДІТЬ ТАМ ОБИДВА, А ЯКЩО НІ, ТО ВІДПУСТИ ВАСИЛЬКА СЮДИ, МИ ЙОГО ПРОГОДУЄМО ТУТ. І СІВ ДАВИД У БУЗЬКУ. ПОТІМ ДАВ СВЯТОПОЛК ДАВИДОВІДОРОГОБУЖ, ДЕ ТОЙ І ПОМЕР. 
В ЛІТО 1101. ЗІБРАЛИСЯ ВСІ БРАТИ: СВЯТОПОЛК КИЇВСЬКИЙ, ВОЛОДИМИР МОНОМАХ, І ОЛЕГ, І ДАВИД. ПРИСЛАЛИ ПОЛОВЦІ ПОСЛІВ ОД УСІХ КНЯЗІВ СВОЇХ ДО ВСІХ БРАТІВ, ПРОСЯЧИ МИРУ. І СКАЗАЛИ ЇМ РУСЬКІ КНЯЗІ:
— ЯКЩО ХОЧЕТЕ МИРУ, ТО ЗБЕРЕМОСЯ КОЛО САКОВА.
І ЗІБРАЛИСЬ НА РАДУ БІЛЯ САКОВА, УКЛАЛИ МИР, ОБМІНЯЛИСЬ ЗАЛОЖНИКАМИ І РОЗІЙШЛИСЯ В СВОЇ ВОЛОДІННЯ.

СПІЛЬНИЙ ПОХІД ЗА ДНІПРОВСЬКИ ПОРОГИ І ПЕРЕМОГА НАД ПОЛОВЦЯМИ

И РЕЧЕ ВОЛОДИМЕРЪ: "ДИВНО МИ, ДРУЖИНО, ОЖЕ ЛОШАДИЙ ЖАЛУЕТЕ, ЕЮ ЖЕ КТО ОРЕТЬ; А СЕГО ЧЕМУ НЕ ПРОМЬІСЛИТЕ, ОЖЕ ТО НАЧНЕТЬ ОРАТИ СМЕРДЪ, И ПРИЕХАВЪ ПОЛОВЧИНЪ УДАРИТЬ Й СТРЕЛОЮ, А ЛОШАДЬ ЕГО ПОИМЕТЬ, А В СЕЛО ЕГО ЕХАВЪ ИМЕТЬ ЖЕНУ ЕГО, И ДЕТИ ЕГО, И ВСЕ ЕГО ИМЕНЬЕ? ТО ЛОШАДИ ЖАЛЬ, А САМОГО НЕ ЖАЛЬ ЛИ?"
В ЛІТО 1102. СВЯТОПОЛК КИЇВСЬКИЙ ХОТІВ ПОСАДИТИ СИНА СВОГО У НОВГОРОДІ. І ПРИЙШЛИ НОВГОРОДЦІ ДО СВЯТОПОЛКА, І СКАЗАЛИ ЙОМУ:
— ОСЬ НАС, КНЯЗЮ, ПРИСЛАЛИ ДО ТЕБЕ. І СКАЗА ЛИ НАМ У НОВГОРОДІ: "НЕ ХОЧЕМО НІ СВЯТОПОЛКА, НІ СИНА ЙОГО. ЯКЩО Ж ТВІЙ СИН МАЄ ДВІ ГОЛОВИ, ТО ПОСИЛАЙ ЙОГО. А ОСЬ ЦЬОГО КНЯЗЯ, МСТИСЛАВА, СИНА ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА, НАМ ДАВ ЩЕ ДІД ЙОГО ВСЕВОЛОД. МИ САМІ ВИГОДУВАЛИ СОБІ КНЯЗЯ І ХОЧЕМО ЙОГО. 
СВЯТОПОЛК ДОВГО СПЕРЕЧАВСЯ З НИМИ, ТА ВОНИ НЕ ПОСЛУХАЛИ ЙОГО, ВЗЯЛИ МСТИСЛАВА І ПОВЕРНУЛИСЯ В НОВГОРОД. 
ТОГО Ж РОКУ БУЛО ЗНАМЕННЯ В НЕБІ, ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТОГО СІЧНЯ, СТОЯЛА НІБИ ЗАГРАВА ПОЖЕЖІ ІЗ СХОДУ, З ПІВДНЯ, З ЗАХОДУ, З ПІВНОЧІ, І БУЛО ТАКЕ СВІТЛО ВСЮ НІЧ, ЯК ВІД ПОВНОГО ЯСНОГО МІСЯЦЯ, І БУЛО ТАК ТРИ ДНІ. І ЛЮДИ, ДИВЛЯЧИСЬ НА ТЕ ЗНАМЕННЯ, ЗІТХАЛИ І БЛАГАЛИ СЛІЗНО, ЩОБ ПОВЕРНУЛОСЯ ТЕ ЗНАМЕННЯ НА ДОБРО: АДЖЕ БУВАЮТЬ ЗНАМЕННЯ ОДНІ НА ДОБРО, А ІНШІ НА ЗЛО1. НА ПРИЙДЕШНЄ ЛІТО ДОБРА МИСЛЬ СПАЛА НА СЕРЦЕ РУСЬКИМ КНЯЗЯМ: ЗАДУМАЛИ ВОНИ ДЕРЗНУТИ НА ПОЛОВЦІВ, ПІТИ В ЇХНЮ ЗЕМЛЮ, ЩО Й ЗРОБИЛИ, ЯК СКАЖЕМО ДАЛІ, ПІД НАСТУПНИМ РОКОМ. 
В ЛІТО 1103. ПОКЛАВ БОГ НА СЕРЦЕ РУСЬКИМ КНЯЗЯМ СВЯТОПОЛКОВІ І ВОЛОДИМИРОВІ МОНОМАХОВІ ЗІБРАТИСЯ НА ДУМУ. І ЗІБРАЛИСЬ ВОНИ В ДОЛОБСЬКУ. СІВ СВЯТОПОЛК ІЗ СВОЄЮ ДРУЖИНОЮ, А ВОЛОДИМИР З СВОЄЮ В ОДНОМУ ШАТРІ. І СТАЛА ДУМАТИ СВЯТОПОЛКОВА ДРУЖИНА І ГОВОРИТИ ДО НИХ:Litopus29_s.jpg
— НЕ ГОДИТЬСЯ НИНІ, ВЕСНОЮ, ІТИ НА ПОЛОВЦІВ. ПОГУБИМО СМЕРДІВ І ПОЛЯ ЇХНІ З РІЛЛЕЮ.
І ВИГУКНУВ ТОДІ ВОЛОДИМИР:
— ДИВНО МЕНІ ЧУТИ, ДРУЖИНО, ЩО КОНЕЙ ВИ ЖАЛІЄТЕ, ЯКИМИ ХТО ОРЕ! А ЧОМУ ВИ НЕ ПОДУМАЄТЕ ПРО ТЕ, ЩО ОСЬ ПОЧНЕ ОРАТИ СМЕРД, А ПРИЇДЕ ПОЛОВЧАНИН, УБ'Є ЙОГО СТРІЛОЮ, А КОНЯ ЙОГО ВІЗЬМЕ, А В СЕЛО ЙОГО ПРИЇХАВШИ, ЗАБЕРЕ ЙОГО ЖІНКУ, І ДІТЕЙ ЙОГО, І ВСЕ ЙОГО ДОБРО? ТО КОНЯ ВАМ ЖАЛКО, А САМОГО ЙОГО НЕ ЖАЛЬ?
І НІЧОГО НЕ МОГЛА ВІДПОВІСТИ ДРУЖИНА СВЯТОПОЛКОВА. 
СВЯТОПОЛК ЖЕ СКАЗАВ:
— ДОБРЕ, Я ГОТОВИЙ ІТИ! І ВСТАВ СВЯТОПОЛК.
А ВОЛОДИМИР ПРОМОВИВ ДО НЬОГО:
— ЦЕ ТИ, БРАТЕ, ВЕЛИКЕ ДОБРО ЗРОБИШ ДЛЯ РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ.
І ПОСЛАЛИ ВОНИ В ЧЕРНІГІВ ДО ОЛЕГА І ДО ЙОГО БРАТА ДАВИДА З СЛОВАМИ:
— ХОДІМТЕ РАЗОМ НА ПОЛОВЦІВ! АБО ЖИВІ БУДЕМО, АБО ПОМРЕМО З ЧЕСТЮ. І ПОСЛУХАВ ЇХ ДАВИД, А ОЛЕГ НЕ ЗАХОТІВ ТОГО, СКАЗАВШИ ЧОМУСЬ:
— НЕЗДУЖАЮ. 
ВОЛОДИМИР ЖЕ МОНОМАХ ПОЦІЛУВАВ БРАТА СВОГО, ПІШОВ У ПЕРЕЯСЛАВ, А СВЯТОПОЛК ТА ІНШІ КНЯЗІ — ЗА НИМ. 
І ВИРУШИЛИ ВОНИ В ПОХІД НА КОНЯХ І НА ЛОДІЯХ-ЧОВНАХ, І ПРИЙШЛИ ДНІПРОМ НИЖЧЕ ПОРОГІВ, І СТАЛИ ТАБОРОМ НА ОСТРОВІ ХОРТИЦІ. А ПОТІМ СІЛИ НА КОНЕЙ. А ПІШІ ВИСАДИЛИСЬ ІЗ ЧОВНІВ, І ЙШЛИ ВОНИ ПОЛЕМ ЧОТИРИ ДНІ АЖ ДО РІЧКИ СУТЕНЬ. 
ПОЛОВЦІ, ПРОЧУВШИ, ЩО ЙДЕ ПОХОДОМ РУСЬ, ЗІБРАЛИСЯ БЕЗ ЧИСЛА Й ЛІКУ БАГАТО І ПОЧАЛИ ДУМАТИ. І СКАЗАВ УРУСОБА, КНЯЗЬ ПОЛОВЕЦЬКИЙ.
— ПОПРОСИМО МИРУ У РУСИЧІВ; БУДУТЬ ВОНИ БИТИСЯ НЕЩАДНО З НАМИ, БО МИ БАГАТО ЗЛА ЗАПОДІЯЛИ РУСЬКІЙ ЗЕМЛІ. А МОЛОДІ СКАЗАЛИ УРУСОБІ:
— ТО ТИ БОЇШСЯ РУСИЧІВ, А МИ НЕ БОЇМОСЯ! ПЕРЕБИВШИ ЦИХ, ПІДЕМО В ЗЕМЛЮ ЇХНЮ І ЗАБЕРЕМО ЇХНІ МІСТА, І ХТО НАС ЗУПИНИТЬ ТАМ? 
РУСЬКІ Ж ВОЇНИ І КНЯЗІ ГОТУВАЛИСЯ ДО БОЮ І ДАВАЛИ ОБІТНИЦІ ХТО КУТЕЮ, ХТО МИЛОСТИНЕЮ УБОГИМ. А ПОЛОВЦІ ПОСЛАЛИ ПЕРЕД СОБОЮ В СТОРОЖІ АЛТУНОПУ, ЯКИЙ СЛАВИВСЯ У НИХ БЕЗСТРАШНІСТЮ. ТА РУСЬКІ КНЯЗІ ТЕЖ ПОСЛАЛИ СВОЮ СТОРОЖУ. І ПІДСТЕРЕГЛИ РУСЬКІ В ЗАСАДІ АЛТУНОПУ, ОТОЧИЛИ ЙОГО І ВБИЛИ І ЙОГО, І ТИХ, ХТО БУВ З НИМ, ТАК ЩО НІХТО З НИХ НЕ ВРЯТУВАВСЯ. 
І ОТ ПІШЛИ В НАСТУП ПОЛОВЕЦЬКІ ПОЛКИ, ЯК ЛІС, КІНЦЯ Й КРАЮ НЕ ВИДНО ЇМ БУЛО; І РУСЬ ПІШЛА ПРОТИ НИХ. І ВСЕЛИВСЯ ВЕЛИКИЙ ЖАХ У ПОЛОВЕЦЬКЕ ВІЙСЬКО, І СТРАХ НАПАВ НА НИХ І ТРЕ-ПЕТ ПЕРЕД ЛИЦЕМ РУСЬКИХ ВОЇНІВ, І ЗАЦІПЕНІЛИ ВОНИ САМІ, І В КОНЕЙ ЇХНІХ НЕ БУЛО ШВИДКОСТІ В НОГАХ. НАШІ Ж З ВЕСЕЛИМ ГУКОМ, НА КОНЯХ І ПІШІ, ПІШЛИ НАЗУСТРІЧ ЇМ. 
КОЛИ Ж ПОБАЧИЛИ ПОЛОВЦІ, ЯК РИНУЛИ НА НИХ РУСЬКІ, ТО, НЕ ДІЙШОВШИ  ДО НИХ, ПОБІГЛИ ПЕРЕД ПОЛКАМИ   РУСЬКИМИ. А НАШІ ПОГНАЛИСЬ, РУБАЮЧИ ЇХ. 
У ДЕНЬ ЧЕТВЕРТОГО КВІТНЯ ВЕЛИКЕ СПАСІННЯ ПРИЙШЛО НА РУСЬКУ ЗЕМЛЮ — ПЕРЕМОГА ЗБУЛАСЯ НАД ВОРОГАМИ НАШИМИ. І ВБИЛИ ТОДІ В БОЮ ДВАДЦЯТЬ КНЯЗІВ ПОЛОВЕЦЬКИХ, І УРУСОБУ ВБИЛИ, А БЕЛДЮЗЯ-КНЯЗЯ ЗАХОПИЛИ В ПОЛОН. 
ПІСЛЯ ТОГО СІЛИ БРАТИ В ШАТРІ, ПЕРЕМІГШИ ВОРОГІВ СВОЇХ, І ПРИВЕЛИ БЕЛДЮЗЯ ДО СВЯТОПОЛКА, І ПОЧАВ БЕЛДЮЗЬ ДАВАТИ ЗА СЕБЕ ЗОЛОТО, І СРІБЛО, І КОНЕЙ, І ХУДОБУ. СВЯТОПОЛК ЖЕ ПОСЛАВ ЙОГО ДО ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА.
І КОЛИ ВІН ПРИЙШОВ, СКАЗАВ ЙОМУ ВОЛОДИМИР: 
— ЗНАЙ, ВИ ПОКАРАНІ ЗА ТЕ, ЩО ВІДСТУПАЛИСЬ ВІД КЛЯТВИ. СКІЛЬКИ РАЗІВ КЛЯЛИСЬ ВИ НАМ — І ВСЕ-ТАКИ ВОЮВАЛИ ЗЕМЛЮ РУСЬКУ! ЧОМУ ТИ НЕ ВЧИВ СИНІВ СВОЇХ І РІД СВІЙ НЕ ПОРУШУВАТИ КЛЯТВУ, А ПРОЛИВАВ КРОВ ХРИСТИЯНСЬКУ! ХАЙ ЖЕ ТЕПЕР БУДЕ КРОВ ТВОЯ НА ГОЛОВУ ТОБІ. І ЗВЕЛІВ УБИТИ ЙОГО. 
РУСЬКІ ВЗЯЛИ ТОДІ ХУДОБУ, І ОВЕЦЬ, І КОНЕЙ, І ВЕРБЛЮДІВ, І ПОЛОВЕЦЬКІ ВЕЖІ З ЗДОБИЧЧЮ ТА ЧЕЛЯДДЮ, І ЗАХОПИЛИ ПЕЧЕНІГІВ І ТОРКІВ ІЗ ВЕЖАМИ. І ПОВЕРНУЛИСЯ НА РУСЬ З ПОЛОНОМ ВЕЛИКИМ, І З СЛАВОЮ, І ПЕРЕМОГОЮ ВЕЛИКОЮ. 
В ЛІТО 1104. ПОВЕЛИ ДОЧКУ ВОЛОДАРЕВУ ЗА ЦАРЕВИЧА, ЗА ОЛЕКСИНИЧА, В ЦАРГОРОД. ТОГО Ж ЛІТА ПОВЕЛИ ПРЕДСЛАВУ, ДОЧКУ СВЯТОПОЛКА, В УГОРЩИНУ ЗА КОРОЛЕВИЧА. 
ТОГО Ж ЛІТА БУЛО ЗНАМЕННЯ НА НЕБІ: СТОЯЛО СОНЦЕ В КРУЗІ, А ПОСЕРЕД КРУГА ХРЕСТ, А ПОСЕРЕД ХРЕСТА СОНЦЕ, А ПОЗА КРУГОМ З ДВОХ БОКІВ ДВА СОНЦЯ, А НАД СОНЦЕМ ПОЗА КРУГОМ ДУГА РОГАМИ НА ПІВНІЧ. 
ТАКЕ Ж ЗНАМЕННЯ БУЛО І НА МІСЯЦІ ТРИ НОЧІ ПІДРЯД.

ПОВЧАННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА ДІТЯМ

ДА СЮ ГРАМОТИЦЮ ПРОЧИТАЮЧИ, ПОТЪСНЕТЕСЯ НА ВСЯ ДЕЛА ДОБРАЯ. СМЕРТИ БО СЯ, ДЕТИ, НЕ БОЯЧИ, НИ РАТИ, НИ ОТ ЗВЕРИ, НО МУЖЬСКОЕ ДЕЛО ТВОРИТЕ...
Я НЕДОСТОЙНИЙ, ДІДОМ СВОЇМ ЯРОСЛАВОМ МУДРИМ І БАТЬКОМ СВОЇМ І МАТІР'Ю СВОЄЮ З РОДУ МОНОМАХІВ БУВ НАРЕЧЕНИЙ РУСЬКИМ ІМЕНЕМ ВОЛОДИМИР. СИДЯЧИ НА САНЯХ, ТОБТО ЗБИРАЮЧИСЬ УЖЕ ПОМИРАТИ, ЗВЕРТАЮСЬ ДО ВАС З ЦИМ СЛОВОМ. ДІТИ МОЇ АБО ХТО ІНШИЙ,   СЛУХАЮЧИ МОЮ ГРАМОТИЦЮ, НЕ ПОСМІЙТЕСЬ НАД НЕЮ, А ПРИЙМІТЬ ЇЇ ДО СВОГО СЕРЦЯ, І НЕ ЛІНУЙТЕСЯ, А ЩИРО ТРУДІТЬСЯ. ЩО ТАКЕ ЛЮДИНА, ЯК ПОДУМАЄШ ПРО ЦЕ? ВЕЛИКА РОЗУМОМ ЛЮДИНА, ТА НЕ МОЖЕ ОСЯГНУТИ ВОНА ВСІХ ЧУДЕС ЗЕМЛІ. ДИВІТЬСЯ, ЯК ВСЕ МУДРО ВЛАШТОВАНО НА СВІТІ: ЯК НЕБО ВЛАШТОВАНО, АБО ЯК СОНЦЕ, АБО ЯК МІСЯЦЬ, АБО ЯК ЗІРКИ, І ТЬМА, І СВІТЛО, І ЗЕМЛЯ ЯК НА ВОДАХ ПОКЛАДЕНА, ГОСПОДИ, ЗАВДЯКИ ВОЛІ ТВОЇЙ! А ЗВІРІ, А ПТИЦІ РІЗНІ, А РИБИ ВСІЛЯКІ! І ЦЬОМУ ДИВУ ПОДИВУЄМОСЯ, ЯК СТВОРЕНО ЛЮДИНУ І ЯКІ РІЗНІ ТА БАГАТОЛИКІ ЛЮДСЬКІ ОБЛИЧЧЯ; ЯКБИ І ВСІХ ЛЮДЕЙ ЗІБРАТИ, ТО КОЖЕН МАЄ СВІЙ ВИД І ОБРАЗ ОБЛИЧЧЯ. І ТОМУ ПОДИВУЄМОСЯ, ЯК ПТИЦІ НЕБЕСНІ ІЗ РАЮ —ВИРІЮ ЛЕТЯТЬ, І ПЕРШ ЗА ВСЕ ДО НАШОГО ДОМУ, АЛЕ НЕ ПОСЕЛЯЮТЬСЯ В ОДНІЙ КРАЇНІ, А СИЛЬНІ Й СЛАБІ РОЗЛІТАЮТЬСЯ ПО ВСІХ ЗЕМЛЯХ, ЩОБ НАПОВНИЛИСЯ ЩЕБЕТОМ ЛІСИ І ПОЛЯ. ВСЕ ЦЕ ДАНО ЛЮДЯМ НА КОРИСТЬ, НА ЇЖУ І НА РАДІСТЬ ЇМ. І ЗНОВ СКАЖЕМО: ВЕЛИКІ БЛАГА ПОСЛАНІ НАМ, ГРІШНИМ ЛЮДЯМ. ТІ Ж ПТИЦІ НЕБЕСНІ: КОЛИ ЇМ ЗВЕЛЕНО, ТО ЗАСПІВАЮТЬ І ЗВЕСЕЛЯЮТЬ ЛЮДЕЙ, А КОЛИ НІ — ТО, МАЮЧИ І МОВУ СВОЮ, ОНІМІЮТЬ. ПРОЧИТАВШИ ОТСІ СЛОВА, ДІТИ МОЇ, ПОХВАЛІТЬ ТВОРЦЯ ВСЬОГО ЗЕМНОГО Й НЕБЕСНОГО, А ВСЕ, ЩО ДАЛІ, — ТО МОГО СЛАБОГО РОЗУМУ ПОВЧАННЯ. ПЕРШ ЗА ВСЕ НЕ ЗАБУВАЙТЕ УБОГИХ, А ЯКО МОЖЕТЕ, ПО СИЛІ ГОДУЙТЕ ЇХ І ПОДАВАЙТЕ СИРОТАМ. І ВДОВУ ЗАХИСТІТЬ, НЕ ДАЙТЕ СИЛЬНИМ ГУБИТИ ЛЮДИНУ. ХТО Б ТО НЕ БУВ, ПРАВИЙ ЧИ ВИННИЙ ПЕРЕД ВАМИ, НЕ ВБИВАЙТЕ І НЕ ВЕЛІТЬ УБИВАТИ ЙОГО; ЯКЩО І ЗАВИНИВ ХТО В СМЕРТІ, НЕ ГУБІТЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДУШІ. ЯКЩО Ж ВАМ ДОВЕДЕТЬСЯ ЦІЛУВАТИ ХРЕСТ ПЕРЕД БРАТАМИ СВОЇМИ АБО ПЕРЕД БУДЬ-КИМ, ТО ПЕРШЕ СПИТАЙТЕ СВОГО СЕРЦЯ, НА ЧОМУ ВИ ЗМОЖЕТЕ СТОЯТИ ТВЕРДО, І ТІЛЬКИ ТОДІ ЦІЛУЙТЕ, А ПОКЛЯВШИСЬ,  НЕ ПЕРЕСТУПАЙТЕ КЛЯТВИ, БО ЗАГУБИТЕ ДУШУ СВОЮ.
НІКОЛИ НЕ МАЙТЕ ГОРДОЩІВ У СВОЄМУ СЕРЦІ І В РОЗУМІ, А СКАЖІТЬ: СЬОГОДНІ ЖИВИЙ, А ЗАВТРА ПОМРУ; СМЕРТНІ МИ. СТАРИХ ШАНУЙТЕ, ЯК БАТЬКА, А МОЛОДИХ, ЯКО БРАТІВ.
ПАМ'ЯТАЙТЕ, ЯК УЧИВ МУДРИЙ ВАСИЛЬ І, ЗІБРАВШИ КРУГ СЕБЕ ЮНАКІВ: ПРИ СТАРШИХ ГОДИТЬСЯ МОВЧАТИ, ПРЕМУДРИХ СЛУХАТИ, СТАРШИМ ПІДКОРЯТИСЯ, З РІВ-НИМИ І МОЛОДИМИ МАТИ ЗГОДУ І БЕСІДУ ВЕСТИ БЕЗ ЛУКАВСТВА, А ЩОНАЙБІЛЬШЕ РОЗУМОМ ВБИРАТИ. НЕ ЛЮТУВАТИ СЛОВОМ, НЕ ГАНЬБИТИ НІКОГО В РОЗМОВІ, НЕ СМІЯТИСЯ БАГАТО. ОЧІ ТРИМАТИ ДОНИЗУ, А ДУШУ ВГОРУ.
В ДОМІ СВОЄМУ НЕ ЛЕДАЧКУЙТЕ, А ЗА ВСІМ ПРИГЛЯДАЙТЕ САМІ, НЕ ПОКЛАДАЙТЕСЬ НА ТИУНА АБО НА ОТРОКА, ЩОБ НЕ ПОСМІЯЛИСЯ ЛЮДИ НІ НАД ДОМОМ ВАШИМ, НІ НАД ВАШИМ ОБІДОМ. НА ВІЙНУ ВИРУШИВШИ, НЕ ЛІНУЙТЕСЬ, НЕ СПОДІВАЙТЕСЬ НА ВОЄВОД; НІ ЇЖІ, НІ ПИТТЮ НЕ ВІДДАВАЙТЕСЬ БЕЗ МІРИ, НІ СОЛОДКОМУ СНУ. СТОРОЖУ САМІ НАРЯДЖАЙТЕ І ВНОЧІ, З УСІХ БОКІВ ПОСТАВИВШИ ОХОРОНУ, ЛЯГАЙТЕ ВІДПОЧИВАТИ КОЛО СВОЇХ ВОЇНІВ, А ВСТАВАЙТЕ РАНО. ЗБРОЮ НЕ СКИДАЙТЕ З СЕБЕ ПОСПІХОМ, НЕ ОГЛЯНУВШИСЬ ДОБРЕ. АДЖЕ БУВАЄ, ЩО ЧЕРЕЗ ЛІНЬ ЛЮДИНА ЗНЕНАЦЬКА ГИНЕ. БРЕХНІ ОСТЕРІГАЙТЕСЬ, І ПИЯЦТВА, І ОБЛУДИ, ВІД ТОГО ДУША ГИНЕ І ТІЛО. КУДИ Б ВИ НЕ ВЕРСТАЛИ ШЛЯХ СВОЄЮ ЗЕМЛЕЮ, НЕ ДАВАЙТЕ ОТРОКАМ СВОЇМ ЧИНИТИ ЗЛО І ШКОДУ НІ СЕЛАМ, НІ ПОСІВАМ, ЩОБ ЛЮДИ НЕ ПРОКЛИНАЛИ ВАС. А КУДИ Б НЕ ПРИЙШЛИ І ДЕ Б НЕ ЗУПИНИЛИСЯ, НАПІЙТЕ І НАГОДУЙТЕ НУЖДЕННОГО. НАЙБІЛЬШЕ ШАНУЙТЕ ГОСТЯ, ЗВІДКИ Б ВІН ДО ВАС НЕ ПРИЙШОВ: ПРОСТИЙ, ЧИ ЗНАТНИЙ, ЧИ ПОСОЛ; ЯКЩО НЕ МОЖЕТЕ ПОШАНУВАТИ ЙОГО ДАРУНКОМ, ТО ПРИГОСТІТЬ ЙОГО ЇЖЕЮ І ПИТВОМ, БО ВІН, МАНДРУЮЧИ ДАЛІ, ПРОСЛАВИТЬ ВАС У ВСІХ ЗЕМЛЯХ ДОБРОЮ ЧИ ЗЛОЮ ЛЮДИНОЮ. 
ХВОРОГО НАВІДАЙТЕ, ПОКІЙНИКА ПРОВЕДІТЬ В ОСТАННЮ ДОРОГУ, БО ВСІ МИ СМЕРТНІ. НЕ ПРОМИНІТЬ НІКОЛИ ЛЮДИНУ, НЕ ПРИВІТАВШИ ЇЇ, І ДОБРЕ СЛОВО ЇЙ МОВТЕ. ЖІНКУ СВОЮ ЛЮБІТЬ, ТА НЕ ДАВАЙТЕ ЇЙ ВЛАДИ НАД СОБОЮ. 
ЯКЩО ЗАБУВАЄТЕ ПРО ЦЕ, ТО ЧАСТІШЕ ЗАГЛЯДАЙТЕ В МОЮ ГРАМОТИЦЮ: І МЕНІ БУДЕ НЕ СОРОМНО, І ВАМ БУДЕ ДОБРЕ. 
ЩО ВМІЄТЕ, ТОГО НЕ ЗАБУВАЙТЕ, А ЧОГО НЕ ВМІЄТЕ, ТОГО НАВЧАЙТЕСЬ, — ЯК БАТЬКО МІЙ, ДОМА СИДЯЧИ, ЗНАВ П'ЯТЬ МОВ, ЧЕРЕЗ ТЕ Й ЧЕСТЬ ЙОМУ БУЛА В ІНШИХ КРАЇНАХ. ЛІНОЩІ — ЦЕ МАТИ ВСЬОМУ ДУРНОМУ: ХТО ЩО Й ЗНАВ, ТЕ ЗАБУДЕ, А ЧОГО НЕ ВМІЄ, ТОГО НЕ НАВЧИТЬСЯ. ДОБРО СВОЄЮ РУКОЮ СІЮЧИ, НЕ ЛІНУЙТЕСЬ НІ НА ЩО ХОРОШЕ, І ХАЙ НЕ ЗАСТАНЕ ВАС СОНЦЕ В ПОСТЕЛІ. ТАК РОБИВ МІЙ БАТЬКО ПОКІЙНИЙ І ВСІ ДОБРІ МУЖІ. НА СВІТАННІ, ПОБАЧИВШИ СОНЦЕ, З РАДІСТЮ ПРОСЛАВТЕ ДЕНЬ НОВИЙ І СКАЖІТЬ: ГОСПОДИ, ДОДАЙ МЕНІ ЛІТА ДО ЛІТА, ЩОБ Я ЧЕСТЮ Й ДОБРОМ ВИПРАВДАВ ЖИТТЯ СВОЄ. ТАК Я КАЖУ, КОЛИ СІДАЮ ДУМАТИ З ДРУЖИНОЮ, АБО ЗБИРАЮСЯ ЧИНИТИ СУД ЛЮДЯМ, АБО ЇХАТИ НА ПОЛЮВАННЯ, АБО ЗБИРАТИ ДАНИНУ, АБО ЛЯГТИ СПОЧИВАТИ. СПОЧИНОК У ПОЛУДЕНЬ ЛЮДЯМ ДАЄТЬ СЯ ЗА ТРУДИ: ПІСЛЯ ТРУДІВ СПОЧИВАЄ І ЗВІР, І ПТИЦЯ, І ЛЮДИ.
А ТЕПЕР ПОВІДАЮ ВАМ, ДІТИ, ЯК ТРУДИВСЯ Я В ПОХОДАХ І НА ЛОВАХ З ТРИНАДЦЯТИ РОКІВ. СПЕРШУ Я НА ВОЛГУ ПІШОВ, ЛІСАМИ, КРІЗЬ ЗЕМЛЮ В'ЯТИЧІВ; ПОСЛАВ МЕНЕ БАТЬКО ТУДИ, ДО РОСТОВА-СУЗДАЛЬСЬКОГО. І ЗНОВУ, ВДРУГЕ, ХОДИВ Я ДО СМОЛЕНСЬКА, А ВІД СМОЛЕНСЬКА ХОДИВ ДО ВОЛОДИМИРА НА ВОЛИНІ. ТІЄЮ Ж ЗИМОЮ ПОСЛАЛИ МЕНЕ БРАТИ В БЕРЕСТЯ І НА ПОЖАРИЩЕ, ЩО ПОЛЯКИ ПОПАЛИЛИ, І ТАМ Я ПРАВИВ МІСТОМ УТИХОМИРЕНИМ... ПОТІМ ПОСЛАВ МЕНЕ СВЯТОСЛАВ У ПОЛЬЩУ, ХОДИВ Я ДО ЧЕСЬКОГО ЛІСУ, І ХОДИВ У ТИХ ЗЕМЛЯХ ЧОТИРИ МІСЯЦІ. КОЛИ СВЯТОСЛАВ ПОМЕР, ЗНОВ Я ХОДИВ У СМОЛЕНСЬК, А ІЗ СМОЛЕНСЬКА ПОВЕРНУВШИСЬ, ПРОЙШОВ КРІЗЬ ПОЛОВЕЦЬКІ ВІЙСЬКА З БОЄМДО ПЕРЕЯСЛАВА І ЗАСТАВ ТАМ БАТЬКА, ЯКИЙ ПОВЕРНУВСЯ З ПОХОДУ. А ПОТІМ ТОГО Ж ЛІТА ХОДИЛИ МИ З БАТЬКОМ ДО ЧЕРНІГОВА БИТИСЯ З БОРИСОМ І ОЛЕГОМ І ПЕРЕМОГЛИ ЇХ. ЗНОВ ГАНЯЛИСЯ ЗА ПОЛОВЦЯМИ, І ГНАЛИ ЇХ ЗА ХОРОЛ, І ОБОЗ ЇХНІЙ ВЕЛИКИЙ ВЗЯЛИ. А НА ВЕСНУ ПОСАДИВ МЕНЕ БАТЬКО В ПЕРЕЯСЛАВІ ВИЩЕ ВСІХ БРАТІВ. І БИЛИСЯ МИ З ПОЛОВЦЯМИ, І ХОДИЛИ ДО ДНІПРА ЗА. РІЧКУ СУПІЙ. І НА ШЛЯХУ ЗУСТРІЛИ НАС РАПТОВО ПОЛОВЕЦЬКІ КНЯЗІ, З ВІСЬМОМА ТИСЯЧАМИ ВОЇНІВ, І МИ ХОТІЛИ З НИМИ БИТИСЯ, ТА НАША ЗБРОЯ БУЛА ВІДПРАВЛЕНА ВПЕРЕД НА ВОЗАХ, І МИ ВСТУПИЛИ В МІСТО ПРИЛУКИ. А НАСТУПНОГО ДНЯ ПІШЛИ МИ ДО БІЛОЇ ВЕЖІ: ПЕРЕБИЛИ ДЕВ'ЯТСОТ ПОЛОВЦІВ І ДВОХ КНЯЗІВ ЇХНІХ УЗЯЛИ, ОСЕНЯ І САКЗЯ, І ТІЛЬКИ ДВА ВОЇНИ ЇХНІ ВТЕКЛИ. І ЗНОВУ, ПІСЛЯ СМЕРТІ БАТЬКА, НА СТУГНІ БИЛИСЯ МИ З ПОЛОВЦЯМИ ДО ВЕЧОРА, БИЛИСЬ БІЛЯ ХАЛЕПА, СЕЛА НАД ДНІПРОМ, А ПОТІМ МИР УКЛАЛИ З ЇХНІМИ КНЯЗЯМИ. А ПОТІМ ОЛЕГ ПІШОВ НА МЕНЕ З УСІЄЮ ПОЛОВЕЦЬКОЮ ЗЕМЛЕЮ ДО ЧЕРНІГОВА, І БИЛАСЬ ДРУЖИНА МОЯ З НИМИ ВІСІМ ДНІВ ЗА МАЛИЙ ВАЛ І НЕ ДАЛА ЇМ УВІЙТИ В МІСТО. ПОЖАЛІВ Я ХРИСТИЯНСЬКІ ДУШІ, СЕЛА ПАЛАЮЧІ ТА МОНАСТИРІ І СКАЗАВ: 
— ХАЙ НЕ ПОХВАЛЯЮТЬСЯ СВОЄЮ СИЛОЮ ПОГАНІ! І ВІДДАВ ОЛЕГОВІ СТІЛ ЙОГО БАТЬКА В ЧЕРНІГОВІ, А САМ ПІШОВ НА СТІЛ СВОГО БАТЬКА В ПЕРЕЯСЛАВ. І ВИЙШЛИ МИ З ЧЕРНІГОВА І ЇХАЛИ КРІЗЬ ПОЛКИ ПОЛОВЕЦЬКІ, БЛИЗЬКО СТА ЧОЛОВІК НАС БУЛО, З ДІТЬМИ ТА ЖІНКАМИ. І ОБЛИЗУВАЛИСЯ НА НАС ПОЛОВЦІ, НЕМОВБИ ВОВКИ, СТОЯЧИ БІЛЯ ПЕРЕВОЗУ І НА ГОРАХ ТА НЕ ДАЛИСЯ МИ ЇМ НА ПОЖИВУ, А ЖИВІ ТА ЗДОРОВІ ПРИБУЛИ ДО ПЕРЕЯСЛАВА.
СИДІВ Я В ПЕРЕЯСЛАВІ ТРИ ЛІТА І ТРИ ЗИМИ З ДРУЖИНОЮ СВОЄЮ, І БАГАТО ЛИХА ТА БІДИ ВИПАЛО НАМ ВІД ВІЙНИ І ГОЛОДУ. І ЩЕ НЕ РАЗ МИ ХОДИЛИ НА ПОЛОВЦІВ, ГАНЯЛИСЯ ЗА БОНЯКОМ, БИЛИ ЇХНІХ КНЯЗІВ, А ДЕЯКИХ БРАЛИ В ПОЛОН.
З ЧЕРНІГОВА Ж І ДО КИЄВА Я РАЗІВ СТО ЇЗДИВ ДО БАТЬКА НА КОНІ, ВЕРСТАЮЧИ ВСЮ ДОРОГУ ЗА ОДИН ДЕНЬ ДО ВЕЧІРНІ.
А ВСЬОГО ПОХОДІВ БУЛО ВІСІМДЕСЯТ ТРИ ВЕЛИКИХ, А РЕШТУ І НЕ ЗГАДАЮ МЕНШИХ. УКЛАДАВ Я МИРІВ З ПОЛОВЕЦЬКИМИ КНЯЗЯМИ БЕЗ ОДНОГО ДВАДЦЯТЬ, ПРИ БАТЬКОВІ І БЕЗ БАТЬКА, І РОЗДАРОВУВАВ БАГАТО ХУДОБИ І СВОЄЇ ОДЕЖІ. І ВІДПУСТИВ ІЗ ОКОВ СТО КРАЩИХ КНЯЗІВ ПОЛОВЕЦЬКИХ, СЕРЕД НИХ БРАТІВ ШАРУКАНЕВИХ, БРАТІВ БОГУБАРСОВИХ І БРАТІВ ОСЕНЕВИХ. А ОСЬ ЯК Я ТРУДИВСЯ НА ЛОВАХ-ПОЛЮВАННІ, КОЛИ СИДІВ У ЧЕРНІГОВІ: КОНЕЙ ДИКИХ ЛОВИВ Я СВОЇМИ РУКАМИ В ПУЩАХ І НА РІВНИНІ І ЗВ'ЯЗУВАВ ЇХ ЖИВИМИ. ДВА ТУРИ КИДАЛИ МЕНЕ РОГАМИ РАЗОМ З МОЇМ КОНЕМ. ОДИН ОЛЕНЬ КОЛОВ МЕНЕ, А З ДВОХ ЛОСІВ ОДИН ТОПТАВ НОГАМИ, А ДРУГИЙ РОГАМИ БИВ. ДИКИЙ КАБАН У МЕНЕ НА СТЕГНІ МЕЧ ОДІРВАВ, ВЕДМІДЬ МЕНІ ПРИ САМОМУ КОЛІНІ ПІТНИК ПРОКУСИВ, А ЛЮТИЙ ЗВІР СТРИБНУВ ДО МЕНЕ НА СІДЛО І КОНЯ ЗІ МНОЮ ПОВАЛИВ, ТА ДОЛЯ ЗБЕРЕГЛА МЕНЕ ЖИВИМ І ЦІЛИМ. І З КОНЯ Я ПАДАВ БАГАТО РАЗІВ, І ГОЛОВУ СОБІ ДВІЧІ РОЗБИВАВ, І РУКИ ТА НОГИ В ЮНОСТІ ЛАМАВ, НЕ ДОРОЖИВ СВОЇМ ЖИТТЯМ І НЕ ЩАДИВ СВОЄЇ ГОЛОВИ.
ЩО НАЛЕЖАЛО РОБИТИ МОЛОДШОМУ ВОЇНОВІ МОЄМУ, ОТРОКУ, ТЕ САМ Я РО-БИВ — НА ВІЙНІ І НА ЛОВАХ, ВНОЧІ І ВДЕНЬ, В СПЕКУ І В ХОЛОД, НЕ ДАЮЧИ СОБІ СПОКОЮ. НЕ ПОКЛАДАВСЯ Я НА ПОСАДНИКІВ, НІ НА БИРИЧІВ, ВСЕ РОБИВ САМ, ЩО ТРЕБА БУЛО, ВЕСЬ ЛАД УДОМА В СЕБЕ САМ НАСТАНОВЛЮВАВ. СТЕЖИВ Я ЗА РОБОТОЮ ЛОВЧИХ І КОНЮХІВ. І ПРО СОКОЛІВ ТА ЯСТРУБІВ САМ ТУРБУВАВСЯ. І БІДНОГО СМЕРДА І УБОГУ ВДОВУ ТЕЖ НЕ ДАВАВ Я НА ПОТАЛУ СИЛЬНИМ.
НЕ ОСУДІТЬ МЕНЕ, ДІТИ АБО ХТО ІНШИЙ, ХТО ПРОЧИТАЄ МОЄ СЛОВО: НЕ ХВАЛЮ Я НІ СЕБЕ, НІ СВОЄЇ СМІЛИВОСТІ, А ХВАЛЮ Я СИЛУ ТВОРЦЯ І ПРОСЛАВЛЯЮ МИЛІСТЬ ЙОГО ЗА ТЕ, ЩО ВІН МЕНЕ, ГРІШНОГО І СЛАБОГО, СТІЛЬКИ РОКІВ ОХОРОНЯВ ОД СМЕРТЕЛЬНОЇ НЕБЕЗПЕКИ І НЕ ЛІНИВИМ МЕНЕ СТВОРИВ, А НА ВСЯКІ ЛЮДСЬКІ ДІЛА ДОСТОЙНИМ. ПРОЧИТАВШИ ЦЮ ГРАМОТИЦЮ, ПОСТАРАЙТЕСЯ РОБИТИ ДОБРІ ДІЛА НА ЗЕМЛІ, СМЕРТІ, ДІТИ, НЕ БІЙТЕСЬ НІ НА ВІЙНІ, НІ ОД ЗВІРА, ТРУД ВИКОНУЙТЕ МУЖСЬКИЙ, ЯК ВАМ ТЕ ПОДОБАЄ.