Наддніпрянщина від
ІХ ст. до 980 р.

Кінець ІХ ст.
Початок функціонування Києворуської держави в рамках єдиної ранньофеодальної монархії на чолі з представ  никами династії Рюрикови чів.

Молода Русь підтримувала широкі й різноманітні зв’язки з багатьма країнами тогочасного світу. Неабияке значення відігравали військові походи за межі східнослов’янських земель, унаслідок яких соціальна верхівка отримувала значні прибутки, а сама Русь стверджувала свій престиж на між народній арені.

В писемних джерелах зафіксовано шість випадків протистояння полянрусів і древлян, по два випадки збройних конфліктів між Києвом та уличами й сіверянами, одного разу — з хорватами. Приєднання волинян та тиверців пройшло більш спокійно, хоча в першому випадку зафіксовано конфлікт з “ляхами” — правителями та населенням давньопольських земель.

882 р.
Вбивство Олегом останніх (за однією з версій) Києвичів — Аскольда і Діра.

885 р.

Олег посилає своїх послів до представників лівобережного племені, радимичів, які виплачують данину хозарам. Князь встановлює податок Києву у розмірі — по шелягу (як і до того хозарам).

Під владою Київського князя Олега перебувають древляни, поляни, сіверяни і радимичі, а уличі та тиверці — жителі надчорноморських місцевостей — виставляють свої військові підрозділи на його вимогу.

898 р.

Поруч із Києвом проходять угри ("старі мадяри") в Карпатську котловину. Біля столиці вони стояли тимчасовими вежами, а далі вирушили в західному напрямі, де відвоювали території у слов'ян та волохів. З того часу їхня земля почала називатися "Угорською". Археологічних підтверджень цій легенді немає. Лише деякі пам'ятки зафіксовані на Закарпатті.

907 р.
Згідно договору Візантія зобов’язувалася виплатити контрибуцію “по 12 гривен на ключь” (на військову лодію), давати щорічну данину — “уклады на рускиа грады: первое на Киевъ, та ж на Чернигов, на Переяславль, на Полтескъ, на Ростов, на Любечь, и прочиа городы”. Значні пільги надавалися руським купцям. Вони мали забезпечення продуктами харчування на шість міся   ців, дозвіл жити у передмісті Константинополя (в монастирі Святого Маманта), користуватися лазнею, мали забезпечення корабельним спорядженням, право виходу в місто по 30 чоловік.

911 р.
 
Чітко обумовлювалися правові норми руськовізантійських відносин у договорі 911 р. Русь і Візантія несли рівну відповідальність за вчинені злочини; зобов’язувалися надавати допомогу в порятунку торговельних суден, що зазнавали катастрофи; повертати полонених і збіглих. Угоди, очевидно, укладалися у військовій сфері. 700 руських дружинників воювали у складі візантійського війська з крітськими арабами.

915 р.
На Руську землю вперше приходять печеніги — новий грізний супротивник східних слов'ян. Зверхники кочовиків укладають мир із Київським князем і відходять до Дунаю.

944 р.
Київський князь Ігор рушає у бік Візантії. Жителі Херсона — Корсуня в Криму, дунайські болгари попереджають імператора Романа про велику силу вороже налаштованих союзників. Тому йому нічого не залишалося, як вступити у мирні переговори із грізним супротивником. 

944 р.
Було укладено новий руськовізантійський договір, особливо вигідний для першої із сторін. Не стали забутими у візантійських подарунках і кочівники. Дійшовши до Дунаю, похід було припинено — руси рушили до Києва, а печеніги кинулися грабувати Болгарську землю.

945 р.
Умови угоди були ще раз підтверджені в столицях обох країн, в якій обумовлювався й статус “Корсуньскої сторони”. При цьому охрещені руси клялися в константинопольській церкві Святої Софії. А дещо пізніше це зробили й київські язичники — зброєю та золотими прикрасами на пагорбі Перуна, в той час як хрещені — в церкві Святого Іллі на Подолі.

946 р.
Ольга із малолітнім сином Святославом знову рушила на Деревлянську землю разом з чисельним військом. Перед битвою син київського князя першим кинув свого списа, котрий пролетів між кінськими вухами і упав на землю — він був ще дитиною. Це стало сигналом для початку бою, в якому кияни отримали перемогу. Їх супротивник зачинився в Іскоростені й кріпко відбивався. Лише за допомогою обману, коли Ольга попросила принести їй птахів, що жили під дахами міських жител, град було спалено.

965 р.
Святослав рушає зі значни ми силами на Хозарію — основного противника Русі на південному сході Східної Європи. 

965 р.
Війська на чолі із каганом виступають проти русів, але   у вирішальній битві зазнають нищівної поразки. Було взято навіть столицю каганату —місто Ітіль в пониззі Волги, а на зворотньому шляху додому через північнокавказькі території переможені ще й місцеві яси та касоги.

Відбулося порушення стратегічного паритету після знищення Хозарії, яка виступала певною буферною зоною між землеробським та кочівницьким світами, орди печенігів вже безперешкодно могли переходити на проживання в надчорноморські степи.

970—971 рр.
Великий князь Київський знову вирушив на Балкани. Повторно було взято Переяславець на Дунаї, хоча болгари й чинили відчайдушний опір. Далі в планах амбітного давньоруського полководця значився похід на Константинополь. Переговори між військами закінчилися нічим, а в першому протистоянні перемогли руси. Спроба підкупити Святослава багатими дарунками закінчилася безрезультатно, але контрибуція й данина були прийняті.

971 р.
В боях полягло багато руських воїнів, що стало основною причиною укладення нового руськовізантійського договору; військо повернуло на Київ, йдучи двома загонами (воєвода Свенельд по суші, а сам Святослав на лодіях вгору по Дніпру, хоча тоді це було більш небезпечно у зв’язку з половецькою загрозою). 

972 р.
Після балканського переходу Святослав зимує біля порогів на Дніпрі, а весною русів розгромлюють печеніги. Князя теж вбивають, а з його черепа хан Куря робить чашу, окувавши золотом, щоб його майбутній син став таким же хоробрим, як Святослав. А в Києві Ярополк Святославич починає правити один.

975 р.
Приводом до війни між синами Святослава Ігоревича, Олегом та Ярополком, стає вбивство першим із них Люта — сина Святославового воєводи Свенельда. Дані території належать сину покійного Великого князя. Старий царедворець починає провокувати Ярослава на виступ проти брата, аргументуючи це тим, що він може забрати володіння того й безперешкодно та повністю володарювати в країні.

977 р.
Ярополк виступає проти брата Олега і, в результаті збройного протистояння, перемога була за першим із них. Другий кидається відступати і закривається в літописному місті Вручий (нині Овруч). Але, під час паніки на в’їзді до міських воріт, його скидають в урвище і він гине. Старший брат оплакує та ховає його біля цього міста, а волость забирає собі. Володимир, дізнавшись про це, тікає за море. Після цього Ярополк садить і в цій північній столиці своїх посадників та починає володарювати вже на всій Русі один.

80і рр. Х ст.
Особливе місце в регіоні як важливий стратегічний пункт займає Пліснеськ, розміщений у верхів’ях Західного Бугу, Стиру і Серету (зв’язаних    з Віслою, Прип’яттю, Дністром). Не випадково він мав дев'ять ліній укріплень, де зафіксовано сліди перебування контингенту військової дружини Святослава Ігоровича.
Територія Прикарпаття відіграє важливу роль у протистоянні давньоруської, давньопольської та давньочеської держав.
Територіальні завоювання Болеслава Хороброго доходили, але не поширювались, на землі у верхів’ях Західного Бугу. Польського зверхника можливо було спинено саме силами плісненського гарнізону дружини Святослава Ігоревича.
Про певні контакти із землями сучасної Чехії і Словаччини свідчать знахідки з курганів поблизу Плісненська,   де виявлено золоті пласти  ни, вкладені в рот померлим (своєрідний “обол мертвого”). Такий звичай спостерігається лише на великоморавських могильниках.