Ковпак Сидір Артемович

Партизанський генерал Сидір Артемович Ковпак
Партизанський генерал Сидір Артемович Ковпак народився 7 червня 1887 року в українському селі Котельва у звичайній селянській родині. У нього було п'ять братів і чотири сестри. З самого дитинства він допомагав батькам по господарству. Орав, сіяв, косив траву, доглядав за худобою. Відвідував церковно-приходську школу, де отримав початкову освіту.
 У десять років молодий Сидор почав працювати у місцевого торговця-крамаря, дослужившись до прикажчика у повнолітньому віці. Проходив військову службу в Олександрівському полку, розміщеному в Саратові. Після закінчення залишився у цьому місті, працюючи вантажником в річковому порту. Коли почалася Перша світова війна, Ковпак був мобілізований до армії. 
У 1916 році, воюючи у складі 186-го піхотного Асландузьського полку, він взяв участь у знаменитому Брусилівському прориві. Сидір Артемович був розвідником, вже тоді виділяючись серед інших своєю кмітливим і вміння знаходити вихід з будь-якої ситуації. Був кілька разів поранений. Навесні 1916 року особисто приїхав на фронт цар Микола II і з-поміж інших нагородив юного Ковпака двома медалями «За хоробрість» і Георгіївськими хрестами III і IV ступенів. Після початку революції Ковпак став на бік більшовиків. Коли у 1917 році Асландузьській полк пішов у резерв, проігнорувавши наказ Керенського про наступ, Сидор з-пміж інших солдат повернувся додому до рідної Котельви. 
Штаб Сумського партизанського з'єднання на чолі з С.А.Ковпаком обговорює майбутню операцію. У центрі біля карти сидять командир з'єднання Сидір Артемович Ковпак і комісар Семен Васильович Руднєв. На передньому плані один із партизанів щось друкує на друкарській машинці
Громадянська війна змусила його підняти повстання проти режиму гетьмана Скоропадського. Переховуючись у лісах, Сидір Артемович освоював ази партизанського військового мистецтва. Котельвський загін під приводом Ковпака відважно бився з німецько-австрійськими окупантами в Україні, а згодом, об'єднавшись з бійцями Олександра Пархоменка, - з денікінцями. У 1919 році, коли його загін із боями залишив охоплену війною Україну, Ковпак вирішує вступити до Червоної Армії. У 25-ій Чапаєвській дивізії, у званні командира взводу кулеметників, він воює спочатку на Східному фронті, а згодом - на Південному - проти генерала Врангеля. За виявлену мужність був удостоєний ордена Бойового Червоного прапора. Після закінчення Громадянської війни Ковпак займається господарською роботою. Також, ставши у 1919 році членом РКП (б), працював військовим комісаром.
 У 1926 році він обирається директором військово-кооперативного господарства в Павлограді, а потім - головою Путивльського сільськогосподарського кооперативу, який постачав провізію до армії. 
Після затвердження Конституції СРСР 1936 року, Сидір Артемович був обраний депутатом міської Ради Путивля, а на його першому засіданні у 1937 році - головою міського виконкому Сумської області. У мирному житті відрізнявся винятковою працьовитістю і ініціативністю. У тридцятих роках багато колишніх «червоних» українських партизани були заарештовані НКВС. Тільки на Полтавщині їх було розстріляно кілька тисяч чоловік. Лише завдяки старим бойовим товаришам, які займали чільні місця у НКВС, Ковпаку вдалося врятувався від неминучої смерті. 
 
Партизанський загін С.А.Ковпака проходить по вулиці українського села
Ранньою осінню 1941 року німецько-фашистські загарбники підійшли до Путивля. Ковпак, якому вже на той момент було 55 років, беззубий і страждаючий від старих поранень, разом з дев'ятьма друзями ховається у розташованому неподалік Спадщанському лісовому масиві, який займав площу 10 на 15 кілометрів. Там група знаходить продовольчий склад, який Ковпак приготував заздалегідь. Наприкінці вересня до них приєднуються червоноармійці-оточенці, а в жовтні - загін на чолі з Семеном Руднєвим, який став найближчим другом і соратником Ковпака у роки Великої Вітчизняної війни. Загін збільшується до 57 осіб. Зброї небагато, патронів ще менше. Тим не менш, Ковпак вирішує почати війну з фашистами до переможного кінця. 
На Україні у перші дні окупації утворилася величезна кількість лісових груп, але Путивльський загін відразу зумів виділитися серед них своїми зухвалими, і разом з тим вивірене-обережними, діями. Все, що робив Ковпак, не вкладалося у звичні правила. Його партизани ніколи не сиділи довго на одному місці. Вдень вони ховалися у лісах, а пересувалися і атакували противника вночі. Йшли загони завжди манівцями, прикриваючись від великих частин ворога заслонами. Невеликі німецькі загони, застави, гарнізони знищувалися до останньої людини. Похідний стрій партизан за лічені хвилини міг зайняти кругову оборону і почати вогонь на ураження. 
Герой Радянського Союзу командир Сумського партизанського з'єднання Сидір Артемович Ковпак (сидить у центрі, на грудях зірка Героя) в оточенні соратників. Ліворуч від Ковпака - начальник штабу Г.Я.Базима, праворуч від Ковпака - помічник командира по господарству М.І.Павловський
Основні сили прикривали мобільні диверсійні групи, які підривали мости, дроти, рейки, відволікаючи і дезорієнтувати супротивника. Приходячи у населені пункти, партизани піднімали людей на боротьбу, озброювали і навчали їх. Наприкінці 1941 року бойовий загін Ковпака здійснив рейд в Хінельські, а навесні 1942 року - у Брянські ліси. Загін налічував вже до п'ятиста чоловік і непогано був озброєний. Другий рейд розпочався 15 травня і тривав до 24 липня, проходячи по Сумському району, добре відомому Сидору Артемовичу. Ковпак був генієм скритного переміщення. Після виконання ряду складних і довгих маневрів партизани несподівано атакували там, де їх взагалі не очікували, створюючи ефект присутності у кількох місцях відразу. Вони сіяли жах серед фашистів, підриваючи танки, знищуючи склади, пускаючи під укіс потяги. Ковпаківці воювали, не маючи ніякої підтримки, не знаючи навіть, де фронт. Все захоплювалося у боях. Вибухівка добувалася на мінних полях. Ковпак нерідко повторював: «Мій постачальник - Гітлер».
 Навесні 1942 року, на свій день народження Ковпак зробив собі подарунок, захопивши Путивль. А через деякий час знову пішов у ліси. При цьому Ковпак зовсім не виглядав бравим воякою. Видатний партизан нагадував літнього дідуся, що піклується про своє господарство. Він уміло поєднував солдатський досвід з господарською діяльністю, сміливо запроваджував нові варіанти тактичних і стратегічних способів партизанської боротьби. Серед його командирів і бійців в основному були робітники, селяни, вчителі та інженери.

Двічі Герой Радянського Союзу командир Сумського партизанського з'єднання Сидір Артемович Ковпак
 «Він цілком скромний, не стільки учив інших, скільки навчався сам, умів визнавати свої помилки, тим самим не збільшуючи їх», - писав Олександр Довженко про Ковпака. Сидір Артемович був простий у спілкуванні, людяний, справедливий. Дуже добре розбирався у людях, вмів правильно застосовувати або батіг, або пряник. Вершигора так описував партизанський табір Ковпака: «Хазяйське око, упевнений, спокійний ритм похідного життя і гул голосів у густому лісі, неквапливе, але і не повільне життя упевнених людей, що працюють з почуттям власної гідності, - це моє перше враження про загін Ковпака». Під час рейду Ковпак був особливо суворим і прискіпливим. Він говорив, що успіх будь-якого бою залежить від незначних, вчасно не врахованих «дрібниць»: «Перш ніж зайти до Божого храму, подумай, як з нього вийти». 
 Наприкінці весни 1942 за відмінне виконання бойових завдань у тилу ворога, проявлений героїзм, Ковпак був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, а його соратник Руднєв, який відсидів строк перед війною як ворог народу, - орденом «Знак Пошани». Показовим є той факт, що після того як Ковпаку вручили орден комісара Семена Руднєва, він повернув його зі словами: «Мій замполіт не доярка якась, щоб його таким орденом нагороджувати!». Йосип Віссаріонович, зацікавлений успіхами партизанського руху на Україні, вирішив взяти ситуацію під свій контроль. У самому кінці літа 1942 Сидір Артемович побував у Москві, де разом з іншими партизанськими лідерами взяв участь у нараді, за підсумками якого був створений Головний партизанський штаб, який очолив Ворошилов. Після цього Ковпак став отримувати накази та зброю з Москви. 
 Першим завданням Ковпака було здійснити рейд за Дніпро на Правобережну Україну, провести розвідку боєм і організувати диверсії в глибині німецьких укріплень перед наступом радянських військ влітку 1943 року. Всередині осені 1942 року партизанські загони Ковпака вийшли у рейд. Форсувавши Дніпро, Десну і Прип'ять, вони
Парад на Крещатике в честь сорокалетия Советской Украины. Колонну бывших партизан возглавляют легендарные командиры А. Ф. Фёдоров, С. А. Ковпак, Т. А. Строкач.
 опинилися на Житомирщині, провівши унікальну операцію «Сарненський хрест». Одночасно було підірвано п'ять залізничних мостів на магістралях Сарненського вузла і знищений гарнізон в Лельчицях. За проведену операцію у квітні 1943 року Ковпаку присвоїли звання «генерал-майора». Влітку 1943 року його з'єднання по команді Центрального штабу починає свій найвідоміший похід - Карпатський рейд. Шлях загону пролягав найглибшими тилами гітлерівців. Партизанам доводилося постійно здійснювати незвичні для них переходи відкритою місцевістю. Бази постачання поблизу були відсутні, рівно як і допомога та підтримка. З'єднання пройшло більше 10 000 кілометрів, воюючи з бандерівцями, регулярними німецькими частинами і елітними військами СС генерала Крюгера. З останніми, до речі, ковпаківці вели найзапекліші бої протягом всієї війни. У результаті операції була на тривалий час затримана доставка бойової техніки і військ противника в район Курської дуги. Опинившись в оточенні, партизани з великими труднощами змогли вирватися, розділившись на декілька автономних груп. Через кілька тижнів у Житомирських лісах вони знову об'єдналися в один грізний загін. Під час Карпатського рейду Семен Руднєв загинув, а Сидір Артемович важко поранений у ногу. Наприкінці 1943 року він відбув до Києва на лікування і більше не воював. За успішне проведення операції 4 січня 1944 генерал-майор Ковпак отримав вдруге звання Героя Радянського Союзу. 
У лютому 1944 року партизанський загін Сидора Ковпака був перейменований в однойменну першу Українську партизанську дивізію. Очолив її підполковник П. П. Вершигора. Під його командуванням дивізія зробила ще два успішних рейди: спочатку західними областями України та Білорусії, а згодом - по територією Польщі. Партизанський генерал Сидір Артемович Ковпак Командири партизанських формувань спілкуються один з одним після вручення урядових нагород. Зліва направо: командир партизанської бригади імені Кравцова на території Брянської області Михайло Ілліч Дука, командир Брянського районного партизанського загону Михайло Петрович Ромашин, командир Об'єднаних партизанських загонів і бригад Брянської та Орловської областей Дмитро Васильович Емлютін, командир Путивльського загону Сидір Артемович Ковпак, командир партизанського з'єднання Сумської і Брянської областей Олександр Миколайович Сабуров 

Скончался Сидор Артемьевич Ковпак на 81-м году жизни – 11 декабря 1967 г. Похоронен в Киеве на Байковом кладбище.
 Після закінчення війни Ковпак мешкав у Києві, знайшовши роботу у Верховному Суді України, де двадцять років був заступником Голови Президії. У народі легендарний партизанський командир користувався великою любов'ю. У 1967 році він став членом Президії Верховної Ради Української РСР. Помер 11 грудні 1967 року на 81-му році життя. Герой був похований на Байковому кладовищі в Києві. Дітей у Сидора Артемовича не було. Тактика партизанського руху Ковпака отримала широке визнання далеко за межами нашої Батьківщини. На прикладах Ковпаківських рейдів вчилися партизани Анголи, Родезії та Мозамбіку, в'єтнамські польові командири і революціонери з різних латиноамериканських країн. 

У 1975 році на кіностудії ім. О. Довженка знято художній фільм-трилогію про партизанський загін Ковпака під назвою «Дума про Ковпака». До святкування 70-річчя партизанського руху на Україні, у 2011 році телеканал Ера і студія Патерик-фільм зняла документальний фільм «Його звали ДІД». 8 червня 2012 Національний Банк України випустив пам'ятну монету із зображенням Ковпака. 
Бронзове погруддя Героя Радянського Союзу встановлене у селищі Котельва, пам'ятники і меморіальні дошки є в Путивлі і Києві. Його ім'ям названі вулиці в багатьох українських містах і селах. На території України і Росії існує цілий ряд музеїв, присвячених Сидору Артемовичу. 
Найбільший з них розташований у місті Глухові Сумської області. Крім інших речей тут можна знайти трофейну німецьку дорожню табличку з написом: «Vorsich Kolpak!» - «Обережно, Ковпак!»

Джерело:  http://wartime.org.ua/3229-partizanskiy-general-sidr-artemovich-kovpak.html