Утворення Малої Скіфії

Після смерті у 339 р. до н.е. скіфського царя Атея його держава, ймовірно, почала розпадатися. Гіпотези щодо причин раптового та швидкого розкладу степової Скіфії такі: перша — "сарматська" — вбачає в загибелі Скіфії результат сарматської навали 60-х рр. ІІІ ст. до н.е., про яку писав у І ст. до н.е. Діодор Сицилійський. Друга — "кельтська" — пов'язує розпад з рейдами кельтів з районів Карпато-Дунайського басейну. Згідно з третьою, розклад відбувся через екологічну катастрофу, пов'язану із загальним погіршенням клімату у степах Євразії.
З "Географії" Страбона відомо, що пізні скіфи мешкали у кількох регіонах, які він називав "Малою Скіфією". Це були степи та плавні понизь Дунаю (сучасна румунська Добруджа), Дніпра (сучасні Херсонська та Запорізька області) та передгір'я Криму.
З кінця III ст. до н.е. скіфські царі встановили своєрідний, побудований на економічній основі, протекторат над місцевими грецькими полісами, які карбували їхні монети. З них можна довідатися про імена правителів: Танус (друга половина ІІІ ст. до н.е.), Каніт (200—180 рр. до н.е.), Саріак (180—160 рр. до н.е.), Акросак (160—120 рр. до н.е.), Харасп та Айлій (друга чверть
ІІ — початок І ст. до н.е.).
На початку І ст. до н.е. добруджанська Мала Скіфія підпала під протекторат Понтійського царства Мітрідата VI Євпатора разом із західнопонтійськими полісами і згодом втратила самостійність.
Ще одним осередком скіфської культури в ІІІ ст. до н.е. були степи понизь Дністра. Тут в районі м. Тирасполя розташовані кургани та поселення Тираспольської групи. Ці пам'ятки виникли в середині ІІІ ст. до н.е. і належать скіфам, що під тиском савроматів та, можливо, меотів з Нижнього Дону відійшли до Дністра, де змішалися з місцевими племенами.