Історія Донецька. 1912
- 1913 рр.


1912 рік


Події

♦ 12 квітня 1912 року металісти і гірники Юзівки, висловивши протест проти розстрілу робітників на Ленських золотих копальнях, зажадали свободи зборів, страйків і скасування смертної кари. На заводі Боссе було оголошено одноденний страйк.

Наступного дня було організовнно збирання коштів для вдів і сиріт — жертв Ленського розстрілу. Зібрані гроші через редакцію газети «Правда» надіслали сім’ям загиблих.



Об’єкти

У 1912 році в Юзівці була відкрита шахта № 6 (пізніше «Червона зірка»). Шахта належала бельгійському акціонерному товариству «Провіданс».

У радянський час шахта отримала назву № 6 «Червона Зірка», і разом з шахтою № 9 «Капітальна» входила до складу одного шахтоуправління «Червона Зірка».

У 1941 р. шахта була частково зруйнована, що не дозволило експлуатувати її під час німецької окупації. Відновлена ​​в 1944–1945 рр. і вже в 1947 році дала вугілля.

У новітній час, в ході реструктуризації вугільної галузі була закрита в 1999 р.


♦ У лютому 1912 року був пущений Ново-Смоляниновський коксохімічний комбінат. Тим самим було покладено початок Рутченківського КХЗ. У 1912 році на Ново-Смоляниновський руднику була споруджена установка з чотирьох шамотних коксових батарей з уловлюванням хімічних продуктів коксування вугілля, яка надалі отримала назву — Ново-Смоляниновський коксохімічний завод.

Під час Громадянської війни виробничі підрозділи не працювали. Після націоналізації в 1920–1922 р.р. почалося відновлення зруйнованих виробництв. З 1922 року запрацювали коксові печі.

1928 року Рутченківському коксохімзаводі після чергової реконструкції введено в експлуатацію динасові коксові батареї № 2 та № 3, а в 1931 році пущена в експлуатацію коксова батарея № 4. З цього часу Рутченківський завод стає одним з найбільших підприємств у галузі з повним циклом виробництва.

Під час Великої Вітчизняної війни завод не працював. Багато трудящих було евакуйовано на Урал і до Сибіру для створення там коксохімічного виробництва.

Після звільнення міста, завдяки самовідданій праці донецьких коксохіміків 19 лютого 1944, був виданий кокс на Рутченківському заводі, в якому гостро потребували металургійні підприємства.

У 1950–1952 р.р. проведена чергова реконструкція Рутченківського заводу. Були зупинені чотири шамотні коксові батареї, замість яких в 1952 році пущена в експлуатацію нова динасового коксова батарея № 4, побудовані новий механізований вугільний склад з вагоноперекидачем, новий цех уловлювання.

У 1970 році Рутченковський імені С. М. Кірова, Донецький і Смолянинівський коксохімзаводи були об’єднані в Донецький коксохімічний завод імені С. М. Кірова.

У грудні 1995 року завод перетворено у відкрите акціонерне товариство «Донецьккокс».

Продукція заводу широко застосовується в гірничо-металургійній, машинобудівній, хімічній, легкій промисловості і в сільському господарстві.



Особистості

♦ 18 березня 1912 в Юзівці народився Тимошенко Володимир Якович — учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу.

Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут. Працював у Метробуді, потім у Народному комісаріаті вугільної промисловості.

У Червоній Армії з 1941 року. На фронті у Велику Вітчизняну війну з грудня 1941 року.

Командир батареї 886-го артилерійського полку (322-та стрілецька дивізія, 13-а армія, Центральний фронт) старший лейтенант Володимир Тимошенко в жовтні 1943 року з передовими стрілецькими підрозділами переправив батарею через річку Дніпро в районі села Гдень Брагінського району Гомельської області Білорусі.

Встановивши гармати на правому березі Дніпра, ввірена старшому лейтенанту Тимошенко В.Я. артилерійська батарея відкрила вогонь по вогневих точках противника, сприяючи переправі полку.

16 жовтня 1943 за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм старшому лейтенанту Тимошенко Володимиру Яковичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1168).

З 1945 року капітан Тимошенко В.Я. — В запасі. Працював у Міністерстві кольорової металургії начальником управління. Жив у Москві.

Помер 28 лютого 1998 року.

Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступеня, Червоної Зірки, «Знак Пошани», медалями.


У 1912 році в Юзівці народився Вінник Олександр Якович  — радянський письменник-фантаст.

У 1929–1933 роках працював відповідальним секретарем маріупольської газети «Іллічівець». Після війни багато років працював відповідальним секретарем обласної газети «Соціалістичний Донбас».

Після війни почав літературну діяльність і в 1956 році надрукував повість «Прикмети весни».

Автор сатиричних науково-фантастичних повістей «Таємниця доктора Хента» (1957), «Катастрофа в Мілтауне», «Полювання за невидимками» (1962), «Фіолетова куля», які розповідають про талановитих вчених, відкриття яких цікавлять ділків і пройдисвітів вигаданої країни Бізнесоніі. Повісті написані у вигляді політичних памфлетів і написані з метою викриття капіталістичного суспільства. Творчість мала соціально-ідеологічну спрямованість. Часто застосовувався прийом порівняння доль авторів винаходів в СРСР і за кордоном.

Помер в 1981 році.

У Донецьку, на будинку в якому жив письменник (Університетська, 16) з 1956 по 1981 рік, встановлено меморіальну дошку.



1913 рік


Події

♦ У 1913-му завод Боссе перейменовують в «Машинобудівний і чавуноливарний завод». На додаток до наявного асортименту освоєно випуск невеликих парових і ручних лебідок і насосів, вентиляторів з ручним приводом, дробарок, шахтних клітей і вагонеток.


У 1913 році страйкували гірники Вознесенського і Риковського рудників. Наймасовішим і організованим був страйк 3500 шахтарів Риковського рудника, який розпочався 15 грудня. Під час страйку гірники домагалися встановлення 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, скасування штрафів тощо. Після задоволення деяких з 27 пунктів вимог гірники 20 грудня приступили до роботи.


У квітні 1913 була сформована футбольна ліга Донбасу, до складу якої увійшли команди п’яти міст.

У тому ж році пройшов перший розіграш першості в якому взяли участь чотири команди. Сезон був відкритий матчем між футболістами Краматорська і «Юзівського спортивного товариства».

Перша гра відбулася 28 квітня в Юзівці і закінчилася нічиєю — 3:3.
Переможцями першості стали футболісти Юзівки, що випередили Дружковку, Краматорськ і Костянтинівку. У складі тріумфаторів грало 3 місцевих жителя і 8 британців.




Об’єкти

У 1913 р. відкрита шахта № 9 «Капітальна». Шахта входила до складу Прохорівській копалень. У той час це була територія Війська Донського, до міста Сталіно шахта примкнула вже у складі селища Будьонівка.

Націоналізована в 1920 р. Входила до складу Мушкетівського рудоуправління тресту «Донецьквугілля». Пізніше — у складі шахтоуправління «Червона Зірка».

У 1950-х роках шахта № 9 Капітальна — одна з найбільших шахт міста.

Закрита в 2001 р.



Особистості

♦ 31 березня 1913 року в Юзівці народився Бінкін Зіновій Юрійович (Грінман Зельман Юдович Грінман) — радянський трубач, композитор і диригент, Заслужений діяч мистецтв РРФСР.

З 15 років (1928–1934) — соліст-трубач в симфонічному оркестрі Донецького радіо. У 1934 році закінчив Московський музичний технікум імені Жовтневої революції по класу труби Михайла Табакова.

З 1935 року — соліст-трубач і інструментовщік, а потім диригент Особливого ​​зразково-показового оркестру Наркомату оборони СРСР і вже відомий композитор. З 1945 по 1953 роки перебував на засланні в Салехарді, де створив джазовий оркестр. З 1953 по 1956 роки — до реабілітації добровільно залишався в Салехарді, багато чого зробив для культурного життя міста.

У 1957 році закінчив диригентський факультет Московської консерваторії по класу Бориса Хайкина.

З 1956 року і до кінця життя — редактор, завідувач редакцією духової та естрадної музики у видавництві «Радянський композитор».

З 1958 року З.Бінкін член Спілки композиторів СРСР. У 1976 році йому присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв РРФСР.

Помер 22 листопада 1985 року в Москві.

Зіновій Бінкін був диригентом «Радкіно», а також виступав як диригент з іншими оркестрами.

Серед творів Бінкіна — концерт для труби з духовим оркестром (1980), а також ряд увертюр, маршів, концертних п’єс та інших творів для духового та естрадного оркестру.

Автор музики для духового оpкестра і концертних п’єс для труби, кларнета, валторни, саксофона та естрадного оpкестра, а також понад 100 пісень.


9 листопада 1913 в Юзівці народився Токарєв Мойсей Степанович — радянський льотчик-винищувач, Герой Радянського Союзу.

Закінчив неповну середню школу і фабрично-заводське училище.

З 1933 року в лавах Червоної Армії. У 1936 році закінчив Харківську військову авіаційну школу льотчиків. Служив в Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії.

Учасник Радянсько-фінської війни 1939–1940 років, нагороджений медаллю «За відвагу».

З червня 1941 року на фронтах Великої Вітчизняної війни. Воював на Воронезькому, Південному, Північно — Кавказькому і Закавказькому фронтах. Брав участь у боях під Сталінградом, на Кубані і Курській дузі.

До вересня 1942 року командир 862-го винищувального авіаційного полку (217-а винищувальна авіаційна дивізія, 4-а Повітряна армія, Закавказький фронт) Майор Мойсей Степанович Токарев здійснив 160 бойових вильотів на штурмовку скупчень військ ворога, в 32 повітряних боях збив особисто 10 і в групі 2 літака противника. 13 грудня 1942 за мужність і військову доблесть, проявлені в боях з ворогами, удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

8 липня 1943 Токарєв Мойсей Степанович загинув у повітряному бою в районі міста Старий Оскол (Білгородська область), де і похований. Нагороджений орденами Леніна (двічі), Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня, медаллю «За відвагу». Його ім’ям названі вулиця в місті Донецьку, вулиця і школа № 2 в місті Старий Оскол.