Історія Харкова.
1924-1925 рр.

1924 рік

ПОДІЇ

  16 листопада 1924 року в Харкові в ефір вийшла перша українська радіопрограма. Спочатку в ефірі пролунало: "Алло! Алло! Говорит Харьков! Говорит Харьков". Після цього пролунав невеликий концерт.

♦   Збірна Харкова — перший чемпіон України і перший чемпіон СРСР. У зональному турнірі першості республіки збірна Харкова перемогла збірні Полтави ​​11:0 та Донецька — 5:0. У заключній фазі першості харків’яни в півфіналі знову переграли Донбас  2:0. У заключному поєдинку збірна Харкова завдали поразки  одеситам 1:0. 
   На змаганнях першості СРСР Україну представляла збірна команда Харкова. У фінальному турнірі, який проходив у Москві, збірна Харкова в півфіналі  завдала поразки збірної Закавказзя, а в фіналі перемогла зібрну Ленінграду 2:1. 

♦   Відкрито перші пасажирські лінії «Укрповітрошляху» Харків-Полтава-Київ та Харків-Кіровоград-Одеса.

♦   У 1924 році Івано-Лисогирській район Харкова був перейменований в Ленінський район

♦   У січні 1924 року було затверджено положення про проведення II-ї Всеукраїнської спартакіади, яка мала відбутися в серпні 1924 в Харкові. У цьому положенні, опублікованому в лютневому номері журналу «Вісник фізичної культури», баскетбол був включений як окремого виду спорту в офіційну частину змагань. Таким чином, саме з січня 1924 р. починається офіційна історія баскетболу в Харкові і в Україні в цілому.

♦   Поставлено вперше на харківській сцені оперу М. Лисенка «Тарас Бульба» в 1924 році. Ця опера стала візитною карткою Харківського Національного Академічного театру Опери ті балету ім. М. В. Лисенка - великого українського композитора. 

♦  1 травня 1924 р. з конвеєра Харківського паровозобудівного заводу вийшла перша партія першого радянського трактора на гусеничному ходу «Комунар» серії  «Фордзон-Путіловець». Прототипом машини стала німецька модель ВД-50 «Ханомаг». В США виробництво гусеничних тракторів розпочалося ще в 1912 р. Проте на теренах Росії важливість цієї сільськогосподарської техніки зрозуміли лише через 5 років. Починаючи вже з 1918 р., виробництво тракторів стало надзвичайно важливою справою, ініціатором якої став сам В. Ленін. У квітні 1923 р. Тракторна комісія при Держплані зайнялася розробкою стратегічної програми механізації сільського господарства. Спочатку головним містом реалізації цього плану мав стати Таганрог, проте виробництво вирішили розгорнути у Харкові: на заводі були наявні потрібні потужності, було встановлено відносно нове обладнання, вистачало механіків, а також були ВНЗ, де могли навчатися нові кадри. Для виробництва нового трактора обрали німецький прототип і збудували для нього окремий цех. Проте у процесі розробок виявилося, що бензиновий двигун, який був встановлений на німецькому тракторі, не досить потужно працює на керосині. Тому було вирішено майже повністю переробити спочатку двигун, а потім довелося змінити і сам трактор. Очолили роботи інженери К. Мар’їн та М. Зубарєв. Перший «Комунар» мав потужність 50 к. с., які згодом зросли до 90 к. с., та міг розганятися до 7 км/год. Випускалася ця модель до 1931 р. і за цей час було випущено 2 тис. тракторів.



ОБ'ЄКТИ

♦   Харківський Будинок вчених був відкритий за ініціативою Всеукраїнського комітету сприяння вченим у 1924 р., Після відкриття Будинків вчених в Петрограді (1921 р.) І в Москві
 (1922 р.). Спочатку він розміщувався в колишньому особняку В. С. Стрекалова (Пушкінська, 62), а в 1934 році за пропозицією Всеукраїнського комітету сприяння вченим при РНК УРСР, Українського товариства науки і техніки, ряду організацій міста, Будинку вчених був відведений особняк А. Н. Бекетова (вул. Раднаркомівська, 10), де він знаходиться і нині.



ОСОБИСТОСТІ

  Хмельницький Олександр Анатолійович народився 2 серпня 1924 року в Харкові . Живописець, aвтор натюрмортів, пейзажів, жанрових композицій. 

Учасник Великої Вітчизняної війни. З 1947 по 1953 рік навчався в Харківському державному художньому інституті. Після закінчення викладав у ХДХ. У 1956 році був прийнятий в члени Харківської організації Спілки художників України, де в 1972 -1976 роках і в 1981 — 1998 роках був головою секції живопису. З 1951 року Хмельницький О. А.  —  постійний учасник республіканських, всесоюзних і зарубіжних художніх виставок. 
У 1967 році за картину "В ім’я життя"  Хмельницький О. А. був нагороджений Срібною медаллю Академії мистецтв СРСР. У 1968 році став володарем Срібної медалі імені М. Б. Грекова. У 1974 році брав участь у створенні діорами "Форсування Дніпра" у співавторстві з А. Константинопольським, В. Мокрожицький, В. Парчевським для Музею Великої Вітчизняної війни в Києві. Персональні виставки художника проходили в Харкові в 1989, 1995,1998 роках, в Сімферополі в 1997 році. З 1978 року — професор Харківського художньо -промислового інституту. Хмельницький Олександр Анатолійович в 1984 році отримав звання Народного художника України. Був членом- кореспондентом Академії мистецтв України з 1997 року. Твори художника знаходяться в музеях, галереях, приватних колекціях України та за її межами. Помер художник 5 червня 1998 в м. Харків.

     23 грудня 1924 народився Михайло Григорович Водяний. З 1946 року він грав на сцені. В 1947 році Михайло Водяний прийшов у львівську оперету , а з 1953 року -

 актор Одеського театру музкомедії. Тут він став лідером колективу і улюбленцем публіки. В 1957 році Водяний став заслуженим артистом, а в 1964 році  - народним артистом України. У 1976 році Михайло Водяний став першим артистом оперети, який отримав звання народного артиста СРСР.    Найбільш відома для кожного глядача роль Михайла Водяного -  роль Попандопуло у фільмі «Весілля в Малинівці» . У 1968 році він стає лауреатом Всерадянського кінофестивалю в номінації «Премії за акторську роботу». У кінофільмі «Біла акація "  він зіграв одну зі своїх найкращих ролей — Яшкі буксира.  У 1979–1983 роках Михайло Водяний був одночасно художнім керівником і директором Одеського театру музичної комедії. Завдяки енергії і авторитету Михайла Водяного в Одесі було побудовано сучасний будинок театру, куди й переїхала оперета. Помер Михайло Водяний раптово, від серцевого нападу, у віці 64 років. Одеський театр музкомедії носить ім’я артиста.


♦   Ілля Рубін (24 серпня 1924 г., Харків — . 5 березня 2013 г., Єрусалим) — радянський та ізраїльський художник. Ілля був молодшим у сім’ї. На початку війни був евакуйований в
район Семипалатинськ. Коли йому У 1942 р. був мобілізований до лав армії, начвчався у  Рязанському артилерійському офіцерському училищі під Алма- Атою. У 1944 р. Ілля Рубін був відправлений на 2-ий Український фронт. Частини Іллі Рубіна брали участь у взятті Будапешта і Відня. Війну закінчив у Празі. Після демобілізації Ілля повернувся у Ташкент. У 1952 р. закінчив художнє училище. Пізніше вступив до Ташкентського театрально- художнього інститут. Після закінчення інституту залишився викладати в ньому до 1980 року. З 1961 р. — Член Спілки художників СРСР. Учасник багатьох персональних і групових виставок. З 1991 р. жив і працював у Єрусалимі. Картини Іллі Рубіна зберігаються в музеях і приватних колекціях Узбекистану, Грузії, Японії, Ізраїлю та багатьох інших країнах світу. Ілля Рубін був одружений, у нього дві дочки — відома письменниця Діна Рубіна і скрипалька Віра Рубіна.

1925 рік

ПОДІЇ

♦   У 1925 році, вперше в Україні, в Харківському зоопарку з’явилися азіатські слони. У Гамбурзі була куплена за 5300 рублів слониха Мока. У харківському журналі «Полум’я» , була опублікована стаття про появу нового тварини в Харківському зоопарку.  "… Дорогой товарищ, живущий в 1960 году! Не откажись пойти в зоосад проведать нашего слоненка. В ваши дни он достигнет полной зрелости, ему исполнится 35 лет. К тому времени у него будет более благоустроенное жилище, и он, быть может, привыкнет к нашему климату, так что в пасмурные и сырые дни его не будут запирать в тесный домик. И еще, дорогой товарищ, давайте условимся: если вы будете писать очерк об этом слоне, не забудьте передать эстафету коллеге, живущему в будущем, чтобы он рассказал о глубокой старости нашей любимицы… "


♦   12 грудня 1925 року - заснований спортивний клуб Харківського паровозобудівного заводу. Потім клуб кілька разів змінював свою назву ( Трактор (1946 рік), Дзержинець (1947) , Авангард (1956 р.). З 1967 року команда має своє сучасне ім’я — "Металіст".


♦   11 березня 1925 року в Харкові відбувся Перший Всеукраїнський з’їзд об`єднання українських письменників «Гарт», який в 1923 р. заснував Василь Еллан-Блакитний. До групи увійшли відомі на той час письменники, І. Кулик, В. Сосюра, В. Поліщук, М. Йогансен, П. Тичина, О. Довженко, М. Хвильовий та інші ключові письменники того часу. Своєю основною метою учасники «Гарту» бачили створення єдиної інтернаціональної комуністичної культури. Мовою літератури була українська. «Як сказано у статуті, гартяни, прагнучи до створення єдиної інтернаціональної культури, користуються „українською мовою, як знаряддям творчості“. Серед питань, які учасники з’їзду обговорювали під час своєї зустрічі, були проблеми стану художньої творчості та пропаганди в Україні, піднімалися теми мистецтва і революції, обговорювалися завдання пролетарської художньої творчості нацменшин, згадувалося про рабкоров, літгуртка, драмгуртку, хорах, образотворчих студіях та інших напрямках масової культурно- творчої роботи. Крім того, в рамках з’їзду також відбулася Всеукраїнська нарада пролетарських письменників. Проте в тому ж році після смерті свого засновника "Гарт" розпався, а більша частина українських письменників вступила до новоствореної організації  "ВАПЛІТЕ".

ОБ'ЄКТИ

  У 1925 році за проектами архітектора А. В. Лінецкого був побудований будинок для Торгової біржі, в якому пізніше розмістилося видавництво газети «Комуніст». Нині в ньому знаходиться Харківський національний університету імені Івана Котляревського. У первозданному вигляді будівлю вінчала скульптурна композиція і декоративна кутова вежа. У шістдесятих статую з даху прибрали. Триметрове статуя бога торгівлі Меркурія з паровозом і літаком і десятиметрову кутову вежу відновили до Європи з футболу-2012.

ОСОБИСТОСТІ

  13 листопада 1925 р. і народилася Лада Міляєва — український мистецтвознавець. Член Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України,

 Доктор мистецтвознавства., професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, дійсний член Академії мистецтв України, член Наукового товариства імені Т.Шевченка, батько — художник- дизайнер С.М, Міляєв (1895–1961) .

У 1950 році закінчила філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка.
У 1949–1964 рр. . — Співробітник Київського музею українського мистецтва (з 1952 року — завідуюча відділом дореволюційного мистецтва). Здійснювала експедиції по Україні з метою поповнення музейної колекції (" Св. Юрій з житієм " з Маріуполя, XII в. , Ікона «Волинської Богоматері» XIV в. Та ін.)
З 1962 року по теперішній час Лада Міляєва викладає в Національній Академії образотворчого мистецтва і архітектури.
Автор близько 200 публікацій. Коло наукових інтересів — історія українського образотворчого мистецтва. Серед них: " К. О. Трутовській", "Станковий живопис ", " Українське мистецтво ХIV — першої половини ХVII с. ", «Пам’ятник галицького живопису ХIII в. ", "Стінопіс Потелича", "Мистецтво України ХVII -ХVIII ст. ", «Український середньовічній живопис ", " Спасо- Преображенська церква с. Великі Cорочінци Полтавської обл.", "Ukrainian Ikon XI — XIII c. From Byzantine Sources to Baroque" ; " Le ikone XII — XVIII secolo. Dalle fonti Byzantine al Barocco ", " Freski kaplicy sw. Trojcy na zamku Lubelskim a sztuka ukrainska «. — Kaplica Trojcy Swe, tej na Zamku Lubelskim. — Lublin, 1999;" The Icon of Saint George, with Scenes of His Life of Town of Mariupol «. — Perceptiones of Byzantion and Its Neighbourgs (843–1261) . — New York, 2000; та інші. Учасниця численних міжнародних наукових конференцій. Чоловік — художник С.Подерв 'янський. Син — художник і письменник Лесь Подерв’янський.


    3 червня 1925  в сім’ї службовця авіаційного заводу Ісаака Васильовича Ефроса народився Анатолій Васильович Ефрос (справжнє ім’я — Натан Ісаєвич Ефрос) (1925 – 1987 рр) —

  радянський режисер, заслужений діяч мистецтв Росії (1976 р).  У роки Великої Вітчизняної війни, в евакуації в Пермі, аж до 1945 року працював слюсарем на тому ж заводі. З дитинства захоплений театром, Ефрос в 1943 році вступив в акторську студію Ю. А. Завадського при Театрі ім. Моссовета, що знаходився в той час в евакуації; в 1944 році вступив на режисерський факультет ГІТІСу, який закінчив в 1950 році (майстерня Н. В. Петрова і М. О. Кнебель). Першою самостійною постановкою став спектакль «Прага залишається моєю» в Центральному будинку культури залізничників в 1951 році. На професійній сцені дебютував у тому ж році виставою «Приїжджайте в Дзвінкове» за п’єсою О. Корнійчука в Московському обласному драматичному театрі ім. Островського. В 1951–1953 роках Анатолій Ефрос працював в Рязанському драматичному театрі. З 1954 року -  режисер Центрального дитячого театру, з 1963 р головний режисер Московського театру ім. Ленінського комсомолу, з 1967 режисер Московського драматичного театру на М. Бронній, з 1984 головний режисер Московського театру драми і комедії на Таганці. Постановки Анатолія Ефроса: " У добрий час! " Віктора Сергійовича Розова (1955) , «Дон Жуан " Жан Батіста Мольєра (1973) , «Одруження " Миколи Васильовича Гоголя (1975) , «На дні " Максима Горького (1984) та ін. А. Ефрос зняв фільми: " Гучний день» (1960, спільно з Г. Натансоном) , «Високосний рік» (1961) , «Двоє в степу» (1962) , " У четвер і більше ніколи " (1977) , телефільм " фантазія " (1976) та ін. Є автором багатьох книг про театр. Анатолій Ефрос працював у кіно, на радіо і телебаченні.