Історія
Харкова.1932-1933 рр.

1932 рік 

 ПОДІЇ

♦   9 лютого 1932 на сесії ВУЦВК було прийнято постанову «Про створення обласних виконавчих комітетів на території УСРР». У постанові зокрема говорилося, що «з метою забезпечення успішного виконання величезних завдань 1932 р., і другої п’ятирічки» необхідно створити на території України п’ять областей: Харківську, Київську, Дніпропетровську, Вінницьку та Одеську.

    10 жовтня 1932 — дата початку ядерної ери Радянського Союзу, коли в інституті вперше в СРСР розщепили ядро атома (Першими в світі в травні 1932 року розщепили ядро літію англійські фізики). Розщеплення ядра атома літію провели Антон Вальтер, Георгій Латишев, Олександр Лейпунський і Кирило Синельников. Надалі, в УФТІ отримали рідкий водень і рідкий гелій, побудували першу радіолокаційну установку, інститут також є першопрохідцем радянської високовакуумної техніки, що розвилася в промислову вакуумну металургію. В інституті в 1935 році пройшла виїзна сесія Академії наук СРСР, де академіком Сергієм Вавіловим було висловлено думку про те, що вчені інституту роблять більше чверті всієї  фізики в СРСР.

♦   22 жовтня 1932 Політбюро ЦК ВКП (б) прийняло рішення: " З метою посилення хлібозаготівель відрядити на 2 декади повноважні комісії під керівництвом В. М. Молотова наУкраїну, під керівництвом Л. М. Кагановича — до Північно -Кавказький край» . 29 жовтня комісія ЦК ВКП (б) на чолі з В. Молотовим прибула до Харкова. Він тут же приступив до справ: розіслав українських керівників по районах, просив телеграмою Сталіна направити в Україну на місяць для проведення хлібозаготівель 50 — 70 досвідчених комуністів, розпорядився припинити продаж промислових товарів колгоспникам та одноосібникам, зажадав від місцевих керівників налагодити облік збіжжя біля молотарок і сам виїхав в південні області України. З приїздом в Україну Молотова головним методом хлібозаготівель стали репресії. У Російському державному архіві соціально-політичної історії зберігається директива ЦК КП (б) У, прийнята за вказівкою цього сталінського поплічника, якою судові органи зобов’язуються розглядати судові справи з хлібозаготівель поза чергою «як правило виїзними сесіями на місці із застосуванням крутих репресій». Для цього в кожній області додатково створювали не менш ніж 5 — 10 роз’їзних судових груп. Обкоми партії були попереджені, що " пасивність у цій справі… ЦК КП (б) У розглядатиме як гірший різновид гнилого лібералізму, неприпустимого у більшовицькій партії " (В. Васильєв. Ціна голодного хліба. — В кн. : Командир великого голоду: Поїздкі В. Молотова и Л. Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932 — 1933 рр. / За ред. В. Васильєва, Ю. Шаповала. — К. , 2001. С. 36).

   Налагодивши таким чином в Україні справу хлібозаготівель, В. Молотов 6 листопада відбув до Москви. Однак його дії здалися Сталіну недостатніми. Повернувшись до Харкова, В. Молотов зібрав 18 листопада засідання Політбюро ЦК КП (б) У, яке під його тиском ухвалило постанову " Про заходи щодо посилення хлібозаготівель " . Для її виконання з Харкова та інших промислових центрів було відправлено до сіл бригадами по 3 — 4 особи 600 робітників- комуністів, яким були надані повноваження влаштовувати в селянських господарствах подвірні обшуки, вилучати не тільки збіжжя, а й усе продовольство, застосовувати натуральні штрафи в розмірі 15 — місячної норми здавання м’яса. Цією ж постановою вводилося таке невідоме жодній системі судочинства покарання, як занесення колгоспів, сіл або цілих районів на " чорну дошку " . Позбавлені усього їстівного, не маючи змоги втекти через загороджувальні пости ГПУ, якими оточували занесену на «чорну дошку " територію, люди були приречені на голодну смерть. До 5 грудня на «чорну дошку " рішенням ЦК КП (б) У і РНК УСРР було занесено шість сіл, а постановами облвиконкомів — 400 колгоспів. Серед перших сіл Харківщини, занесених на " чорну дошку " , були с. Лютеньки та Кам’яні Потоки.
   З 19 листопада у 243 районах України розпочалася спецоперація ГПУ, в ході якої мала бути виконана рознарядка на арешти 3525 сільськогосподарських працівників. За пропозицією В. Молотова 22 листопада Політбюро ЦК ВКП (б) утворило трійку у складі Косіора, Реденса, Кисельова, якій надавалося право виносити смертні вироки у справах репресованих під час хлібозаготівель. Комісії з аналогічними функціями створювалися в кожній області України.

   З метою недопущення неконтрольованих міграцій населення 27 грудня 1932 з’явилася постанова про запровадження паспортної системи. Селян було виключено із категорій громадян СРСР, яким видавалися паспорти.

    Заготовки з урожаю 1932 року в землеробських районах тривали до січня 1933 року. У " боржників» були конфісковані всі продукти тривалого зберігання. Як наслідок, не отримуючи допомоги ззовні і не маючи можливості врятуватися на законних підставах, люди в селах України вимирали масово. Тим часом, новий перший секретар Харківського обкому КП (б) У П. П. Постишев, виступаючи 4 лютого 1933 на об’єднаному пленумі Харківського обкому та міському КП (б) У, констатував: «Ви знаєте, що хлібозаготівельна кампанія поточного року проходила і, на жаль, досі ще проходить на Україні край незадовільно. Держава не отримала тієї кількості хліба, якої вона мала всі підстави очікувати від України, не кажучи вже про те, що у відношенні термінів виконання хлібозаготівельного плану партійні організації України, в першу чергу, парторганізація Харківської області, ідуть далеко не на першому місці в Союзі".

    Аналізу " помилок " Харківської парторганізації у керівництві сільським господарством і організації хлібозаготівель Постишев присвятив третину доповіді. І жодного слова не сказав, що протягом декількох місяців страшною смертю вимерла майже третина сільського населення області. Як раз за таке нагадування поплатився посадою попередник Постишева Р. Терехов, якого Сталін назвав казкарем.

   За кількістю померлих Харківщина утримувала сумне лідируюче місце. Тільки за 3 місяці 1933 року в Харківській області, до складу якої на той час, крім районів нинішньої Харківської, входили також більшість Сумської, Полтавської та деякі райони Київської області, померло понад 600 тис. чоловік. Вчені Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна вивели коефіцієнт смертності за 1929 — 1933 роки у регіонах, заселених українцями. У Харкові він перевищив 25%.
Про масштаби смертності у селах області та у м. Харкові свідчить лист голови Харківського облвиконкому Шелехеса в ЦК КП (б) У від 30 травня 1933 року. У ньому, зокрема, вказується, що за неповними даними районів, у зв’язку з тим, що смерть взагалі не реєструється органами ЗАГС, є села, де за останні 3 місяці померло 450 — 600 чоловік, по багатьох селах виділені спеціальні підводи, які їздять по дворах і збирають трупи. На вулицях Харкова лише протягом 27 — 28 травня 1933 підібрано 5447 чоловік та 147 трупів. Наплив жебракуючого і голодуючого елемента останнім часом все збільшується, лише за 5 місяців 1933 контингент дітей у дитбудинках Харкова та області виріс на 14185 дітей (більше ніж вдвічі), потік безпритульних дітей не припиняється і, безумовно, так буде і надалі, повідомляв Шелехес. Тільки за 1 день — 25 травня на Харківському залізничному вокзалі було підібрано 2 тис. дітей, а за ніч з 27 на 28 травня по м. Харкову — 700 дітей, зазначав він. 

♦     В 1932 році заснований Харківський жировий комбінат . Це один з найбільш досвідчених комбінатів з виробництва оліяжіровоі продукції на території СНД. З 2004 року ХЖК оснащений сучасним обладнанням і переорієнтована на випуск продукції FMCG-напрямку. Продукція ХЖК під ТМ «Щедро» відзначена багатьма нагородами і реалізується не в толко на території всієї України, але й експортується в ряд країн, серед яких Росія, Молдова, Грузія, Вірменія, Киргизстан та інші.

 ОБ'ЄКТИ 

    В 1932 р. будівля Храму апостола і євангеліста святого Іоанна Богослова у Харкові передається у розпорядження секції транспорту та зв’язку при міськраді для зносу, але не

зноситься, а перетворюється на склад господарських товарів. Було знесено хрести, шатро дзвіниці, та при демонтажі дзвонів пошкоджено третій ярус дзвіниці. є пам’ятником історії та культури другої половини ХIХ століття. Цей храм, побудованный у 1885 році є найбільшою храмовою архітектурною спорудою у північно-західній частині міста Харкова. Мурована церква вирішена в поєднанні «неокласичного» та «російсько-візантійського» стилів, характерному для московського храмового зодчества кінця ХІХ сторіччя, в якому у зовнішньому і внутрішньому декорі використовувались елементи та прийоми формоутворення архітектури класицизму та неоруського стилю. Такий стиль існував під загальним впливом модерну, а іноді — з його елементами, і був дуже поширений в той період сакрального будівництва на Слобожанщині.


♦      В 1932 р. після завершення будівництва аеродрому "Основа" та службових будівель почав працювати Харківський аеропорт. У 1933 р. йому було присвоєно ім'я П. Постишева. У 1936 р. Харківський аеропорт був визнаний кращим аеропортом СРСР. У довоєнні роки - самостійна госпрозрахункова одиниця безпосередньо підпорядкована Головному управлінню цивільної авіації. Через аеропорт проходять повітряні дороги ведуть у Крим, Кавказ. Найбільший пасажирський літак тих років - шестимоторний гігант П-124 (АНТ-20біс) виробляв, слідуючи в аеропорт мін.вод, посадку в Харкові. У 1941 р. на аеродромі була побудована бетонна злітно-посадкова смуга. З початком Великої Вітчизняної війни, особовий склад аеропорту увійшов до складу Київської та Харківської особливих авіагруп Цивільного Повітряного флоту. Існуючий аеровокзал був споруджений в післявоєнні роки за типовим проектом, розробленим московським НДІ "Аеропроект" в 1951 р. (арх. Елькін Г., Крюков Г., Миткевич Г.). Цей же проект був застосований у Львові, Свердловську (нині - Єкатеринбург), Челябінську та інших містах СРСР. Будівництво аеровокзалу почалося в 1951 р., а його відкриття було приурочене до помпезного святкування 300-річчя возз'єднання України з Росією. Зовні будівля аеровокзалу відрізняється підвищеною парадністю, характерною для "сталінської" архітектури 30-х - 50-х рр.. Центральний вхід прикрашає восьмиколонний портик з високим парапетом складного обриси. Над будівлею височіє витончена восьмигранна башточка зі струнким шатром і шпилем, увінчаним позолоченим вінком. Інтер'єри рясно оснащені ліпними архітектурними деталями і розписами.

♦   7 листопада в комуні імені Ф. Е. Дзержинського запрацював перший в країні завод електросвердел. Підлітки виготовляли сучасні інструменти, звільняючи державу від імпорту продукції вартістю більше 1 мільйона рублів золотом в рік. Незабаром був пущений в хід завод «ФЕД» (Фелікс Едмундович Дзержинський).


 ОСОБИСТОСТІ

♦   26 липня 1932 року в Харкові народився ЄРЕМЕНКО Віктор Валентинович - видатний український вчений у галузі фізики низьких температур, наукова діяльність якого

 пов’язана з дослідженням низькотемпературного магнетизму, спектральних та магнітооптичних явищ, магнітних фазових перетворень в антиферомагнетиках; надпровідності і гальваномагнітних явищ у металах; екситонних процесів в антиферомагнітних, напівпровідникових і молекулярних кристалах. Головний науковий співробітник і радник при дирекції Фізико-технічного інституту низьких температур ім. Б.І. Вєркіна НАН України (з 2006 р.), директор ФТІНТ (1991–2006 роки), завідувач відділом спектроскопії магнітних та молекулярних кристалів ФТІНТ (1986–1994 рр.), завідувач відділом магнетизму і магнітооптики ФТІНТ (1963–1986 рр.), завідувач лабораторією електропровідності і надпровідності ФТІНТ (1961–1963 рр.). Головний редактор журналу «Фізика низьких температур» (з 1990 р.), член редколегії видавництва «Cambridge Scientific Publishers» (Кембридж, Англія) та журналів «Космічна наука і технологія» (Київ) і «Фізика твердого тіла» (Санкт-Петербург) . Заслужений діяч науки України (1982 р.), лауреат Державних премій з науки і техніки (1971 р., 1986 р.), трьох академічних премій (1985 р., 1987 р., 2004 р.). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2002 р.) та Почесною грамотою Верховної Ради України (2010 р.). Доктор фізико-математичних наук (1967 р.), професор (1968 р.), член-кореспондент НАН України (1972 р.), академік НАН України (1978 р.), академік Європейської академії наук, літератури та мистецтв (2003р.). Почесний член (Fellow member) Американського Фізичного Товариства (2000 р.), почесний працівник космічної галузі України (2007 р.), почесний співробітник Інституту металофізики ім. Г. В. Курдюмова НАН України (2002 р.), почесний доктор Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, почесний професор Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (2010 р.).


1933 рік 

 ПОДІЇ

    Перший в світі аеробус, семімоторний літак-гігант К-7 був створений в Харкові в 1933 році. Його називали «повітряний Держпром». 

   К-7 — радянський експериментальний багатоцільовий (варіанти — бомбардувальник, десантний і важкий пасажирський) літак-гігант конструкторського бюро К. А. Калініна. Був розроблений на початку 1930-х років з використанням оригінальних конструкторських рішень, нових технологій і матеріалів. Проходив льотні випробування в 1933 році, проте, у зв’язку з виявленими недоліками конструкції, а також катастрофою першого виготовленого літака, випробування завершити не вдалося. У 1935 році, у зв’язку зі зміною радянської концепції літакобудування, будівництво двох нових зразків машини було призупинено, а потім всі роботи над літаком К-7 припинені.

   У Військово-повітряних силах і цивільній авіації не застосовувався. Перший літак зазнав катастрофи під час випробувань на максимальну швидкість 21 листопада 1933, а два доопрацьованих зразка не були закінчені, так що зараз уявлення про конструкцію і зовнішньому вигляді К-7 можна скласти тільки з збереженої технічної документації, фотографій та спогадів учасників та очевидців випробувань. Гігантська еліптичне крило товстого профілю розмахом 53 м і площею 452 м², від якого йшли дві хвостові балки тригранного перетину, несучі хвостове горизонтальне і вертикальне оперення з механізмом для повороту. Крило мало спрямлення центроплан шириною 6 м, довжиною 10,6 м і висотою 2,33 м, де розташовувалися приміщення для людей і вантажів. До центроплану стикувалися еліптичні в плані консолі, в яких розміщувалися 14 цистерн з паливом. Центроплан обшивався дюралюмінію, консолі — полотном. В крилі встановлювалися три лонжерона. Полки середнього лонжерона виконувалися з двох паралельно розташованих і скріплених зварної косинкою труб. Нервюри крила — сталеві, з труб із стійками і розкосами. Від заднього лонжерона крила до хвоста йшли трикутні балки фермового типу з дутиками, предохранявшими літак від випадкового торкання землі. Для каркаса використовувалися хромомолібденові труби, що застосовувалися вперше в СРСР. 

   Рубка виступала вперед по осі літака, в ній розміщувалися два пілоти, штурман, радист і старший механік. Решта сім членів екіпажу перебували в інших відсіках літака і перемовлялися між собою по внутрішньому телефону. Сім двигунів АМ-34 потужністю по 750 л. с. (один з них, з штовхає гвинтом, розташований в кормі фюзеляжу).Шасі складалося з двох широко рознесених візків ферменной конструкції з олійно-повітряної амортизацією коліс, вперше застосованої в радянській практиці для важких машин. Також вперше на літаках подібного класу використовували і колеса балонного типу «Good-Year». Візки шасі мали по три колеса і були обладнані обтекателями — «штанами» з листового металу, причому в лівій розміщувалася вхідні двері, і сходи в крило. Така конструкція шасі дозволяла мати літаку горизонтальне стояночное становище. Хвостове оперення — біплан, кили з’єднані — «стабілітроном». Рулі та елерони К-7 забезпечені Сервокермо, винесеними на легких балочках. Серворуля на горизонтальному оперенні встановлені впритул до рулів.
Літак був для свого часу найбільшим в Радянському Союзі.

 ОБ'ЄКТИ 

    В 1933 році був заснований   Центральний Універмаг. Місце його розміщення визначила трьохсотрічна історія розвитку торгівлі в місті Харкові. На місці, де знаходиться універмаг, більше трьохсот років тому стояла так звана Різдвяна вежа першої Харківської фортеці, а ця місцевість називалася острог. Площа ж в різні часи називалася Народною, Торговою, Павлівською, а з січня 1919 площа Рози Люксембург. Напередодні свят на цьому місці проводилися Хрещенська, Троїцька, Успенська, Покровська ярмарки. У радянські часи тут стояли торгові ряди, тому Радою Народних комісарів СРСР і було прийнято рішення на місці торгових рядів побудувати сучасну на ті часи будівлю універсального магазину, одного з перших на Україні.

З грудня 1934 універмаг підпорядковується Наркомату внутрішньої торгівлі СРСР і називається «Харківський Центральний Зразковий Універмаг».
Після війни він підпорядковується Управлінню Главунівермагов України, а з 1969 року Міському управлінню торгівлі міста Харкова.
Під час Великої Вітчизняної війни будівля універмагу в основному було зруйновано. Відновлення його в сьогоднішньому вигляді було завершено лише до середини 50-х років.
Декорований фасад будівлі відображає історичні, економічні та культурні часи України.
Харківський Центральний Універмаг сьогодні — це одне з найстаріших торгових підприємств міста.

  В 1933 році  споруджено Лопанську греблю для технічного водопостачання ТЕЦ-3. На 2014 рік знаходиться в аварійному стані.

    У 1933 році в Харкові був введений в експлуатацію Бурсацький міст.

♦   Харківський державний академічний російський драматичний театр ім. О. С. Пушкіна був створений в 1933 році в столиці Радянської України за постановою Ради народних комісарів для пропаганди російського реалістичного мистецтва. Очолити театр був запрошений народний артист РРФСР Микола Васильович Петров — режисер Ленінградського академічного театру драми (колишній Олександрійський). Він приїхав до Харкова зі своєю трупою акторів, серед яких — вихованці студії при театрі: Л.Скопіна, К.Хохряков, В.Малінін, В.Еренберг та інші. Хоча художнім керівником і був призначений Н. В. Петров, керівництво театром крім нього в перші роки здійснювали ще народний артист СРСР Анатолій Григорович Крамов, запрошений до Харкова з Московського театру МГСПС, і народний артист України Микола Миколайович Синельников. Відомий антрепренер М.Синельников керував російською антрепризою в Харкові ще з 1910 по 1925 роки. Їм були виховані десятки талановитих акторів, багато з яких! повернулися до Харкова, в створюваний російський театр. Серед них народні та заслужені артисти України Л.Колобков, А.Зражевскій, С.Строева-Сокольська та інші. Так відразу був сформований театр яскравих індивідуальностей.
У 1933 році Харків був столицею, і в розпорядженні театру було своє видавництво, де випускалися книги, збірники статей і навіть щотижнева газета, яка так і називалася: «Театр Російської Драми» Була відкрита студія при театрі, перший в місті «Клуб працівників мистецтв» , де проходили творчі вечори і знамениті капусники. Розмови про розпочатому російською театрі не замовк. Завдання Миколи Петрова якраз і полягала в тому, щоб створити унікальний театр, а не просто відкрити нову будівлю, де будуть «щовечора грати вистави». Вже перші вистави театру — «Ревізор» М. В. Гоголя у постановці М.Петрова, «Лихо з розуму» А. С. Грибоєдова в постановці М.Синельникова, «Чапаєв» А.Фурмановой і С.Луніна в постановці А. Г. Крамова принесли театру широку популярність. Далі пішли постановки «Вишневого саду» А. П. Чехова, «На всякого мудреця досить простоти» О. М. Островського, вистави за п’єсами радянських драматургів.

 ОСОБИСТОСТІ

♦    3 вересня 1933 у Харкові народився Юрій Олександрович Фрідман ( помер 7 грудня 2008, Москва) — радянський театральний режисер, дитячий письменник, кінорежисер і

 драматург. Неодноразовий номінант та лауреат театральних фестивалів, в тому числі " Золотої маски «. Найбільшу популярність Ю. Фрідману приніс мультфільм «Пригоди поросяти Фунтика " , автором сценарію якого він є.

   Юрій Фрідман, єврей за національністю, народився в Харкові. Більшість джерел стверджує в якості дати народження 1933, хоча в збереженої в Харківському театральному інституті автобіографії значиться 1932. 
Середню освіту Фрідмана було перервано роками евакуації, проте він відновив навчання і навіть закінчив школу з відзнакою. Після школи, у 1950 році, юнак вступає до Харківського університету на факультет філології, але через рік переводиться на режисерський факультет в театральний інститут. За спогадами сучасників, вже в ті роки він виділяється яскравим талантом, умінням організувати, запалити оточуючих своїми ідеями.
   Після інституту молодий режисер переїжджає до Москви, а потім в Омськ, де кілька років працює у ТЮГу. З 1958 по 1961 рік Фрідман поставив близько десятка цікавих спектаклів.
У 1961 році Юрій стає режисером Центрального дитячого театру у Москві. Тут він працює до 1963 року.
З 1963 року Фрідман стає режисером кіностудії " Мосфільм» на договірній основі.
У 1965 році молодому режисерові довіряють зняти два короткометражних сюжету для кіноальманаху «Від семи до дванадцяти " (" Парасолька» і «Чорний кошеня «). У 1967 році фільм отримав срібний жетон на Міжнародному фестивалі дитячого кіно в Аргентині. На гроші від державної премії Фрідман купує квартиру в Москві і залишається там на постійне проживання.
У 1966–1967 роках Фрідман працює режисером у Театрі ляльок. Його авторству належать поставлені там спектаклі: «Солом’яний жайворонок» , «Привид старого млина " , " Раз, два, три " , " Казки Шантеклера ".
   Наприкінці 1970 -х років Фрідман приступає до сценарію про Фунтика (п’єса називалася «Четвертий порося «). Сценарій Фрідман пише під псевдонімом Сидоров спільно з поетом Валерієм Шульжик. Вперше пригоди знаменитого порося були інсценовані режисером у рідному Харкові. За спогадами театрального критика А. Анічева спектакль був виконаний абсолютно в іншій стилістиці, ніж мультфільм: кримінальний сюжет був втілений в дусі ковбойського вестерну. 
У 1986 році на екрани виходить «Невловимий Фунтик " , перша частина мультиплікаційного серіалу. Потім пішло ще три сюжети. Мультфільм став популярним, його цитували, авторам приходили пачки листів з проханням написати продовження. Творчі розбіжності між співавторами перешкодили цьому.
З 1967 по 2000 -ті роки режисер багато їздить по країнам, ставить вистави в театрах Росії, України, Болгарії, Румунії, Німеччини, Латвії, Литві, Грузії, Узбекистані, Казахстані. В основному, це постановки в лялькових театрах і ТЮЗах. 
У 2004 році Юрій Олександрович стає головним режисером томського приватного багатонаціонального антрепризного «Етнос — театру». 
У 2006 році Ю. Фрідмана запрошують до складу журі тюменського фестивалю " Золотий коник ".
7 грудня 2008 року Юрій Фрідман помер в одній з московських клінік.