Історія Харкова. 1946
- 1947 рр.

1946 РІК

ПОДІЇ

♦   6 липня 1946 p. на нарадах третьої конференції КП(б)У в Харкові голова Уряду СРСР М.Хрущов і Каганович, другий секретар і чл. Політбю-ро ЦК ВКП(б), у своїх промовах категорично заявили, що «нема і не буде жодних концесій Україні. Плани хлібозаготівель і колективізації будь-якою ціною мусять бути виконані». Більше того, 24-го серпня 1946 року на засіданні ЦК ВКП(б) в Москві, в час, коли в Україні вже вимерли і вимирали цілі села, а ті люди, що були ще живі, не встигали закопувати мертвих і напівмертвих, в той час, коли Україна чекала негайного порятунку, Пленум ЦК шукав «винуватців» не у своїй явно злочинній і збанкрутілій політиці, а в надуманому, як це завжди бувало у них, т.зв. «куркульсько-петлюрівському саботажі». «Куркуль переможений, — говорив Сталін, — але ще цілком не знищений». В резолюціії Пленуму ЦК ухвалено: негайно посилити боротьбу на Україні з класовим ворогом і куркульством. Компартії дано необмежене право вжити всі необхідні заходи для знищення «замаскованих ворогів».


    Третій радянський голод в Україні тоталітарна «партія-держава» СРСР скоїла після страхітливої руйнівної війни, що двічі вогнем і кров’ю пройшла українською землею. Творення голоду відбувалося шляхом пограбування села через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.
    Верхня влада суспільства на чолі з диктатором Й. Сталіним, як і раніше, використовувала село як «донора» для відбудови промисловості, відновлення військово-промислового комплексу. Демонструючи міфічні «переваги» соціалізму і прагнучи раніше держав Західної Європи, теж охоплених засухою, відмінити карткову систему, створювали «резерви зерна», а також поставляли хліб майбутнім союзникам — країнам новостворюваного «соціалістичного табору». Для здійснення своїх імперських цілей в умовах економіки неринкового типу через механізм адміністративно-командної системи, посилення репресій московська верхівка викачувала хліб із села.

    Непосильний план хлібозаготівель на 1946 рік — 340 млн. пудів хліба — виконати Україні було неможливо. Але замість зниження цього план в липні 1946 р. 23 областям: Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровській, Київській, Вінницькій та ін. було підвищено. Вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, мізерна видача чи невидача зовсім зерна колгоспникам на зароблені тяжкою працею трудодні, вибивання непосильних податків, накладених на присадибні господарства селян, викликали майже по всій Україні голод, що швидко поширювався. Однак у серпні 1946 р. під тиском центру керівництво УРСР знову підвищило хлібозаготівельний план Станіславській, Запорізькій, Дніпропетровській, Одеській, Вінницькій, Миколаївській, Кам’янець-Подільській, Херсонській, Чернігівській та ін. областям. Таким чином для України план хлібозаготівель було збільшено до 362 млн. 750 тис. пудів. Незважаючи на жорстку дію вертикалі: центр — республіка — область — район — сільрада — колгосп, діяльність партійно-командного апарату, десятків тисяч спеціальних уповноважених з хлібозаготівель, зерно до державної «комори» надходило не тими темпами, на які розраховував центр. При тотальній викачці з українського села усього вирощеного план було виконано на 62,4%. Й. Сталін, його найближче оточення: В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович вбачали у невиконанні плану не недорід і голод, а незадовільну роботу партійних організацій, радянських органів, голів колгоспів і самих колгоспників, звинувачуючи їх в «антибільшовицькому ставленні до політики хлібозаготівель», «саботажі», «розкраданні», «розбазарюванні» хліба тощо. Українські селяни, на думку «вождя народів» та можновладців, потребували перевиховання як такі, що перебували на окупованій території і «зазнали впливу чужої ідеології». Такого роду звинувачення викликали репресії до обласних та районних партійних і радянських керівників, голів колгоспів І безпосередньо трударів-колгоспників. Директиви-постанови центру дозволяли видавати колгоспникам на трудодні лише 15% від зданого зерна при умові виконання колгоспом плану хлібозаготівель. А голод ставав масовим. Однак замість допомоги з боку держави населення України, найбільше сільське, зазнало жорстокого репресивного удару.        Під приводом «економії у витрачанні хліба» за союзними та на їх виконання республіканськими партійно-державними постановами з 1 жовтня 1946 р. з централізованого постачання за хлібними картками було знято понад 3 млн. 500 тис. людей, з них близько 2 млн. 900 тис. сільських жителів, з лихом голоду селяни були залишені і сам на сам. У містах пайкового хліба було позбавлено багато утриманців і дітей, найбільше — у Сталінській, Дніпропетровській, Харківській, Ворошиловградській, Одеській областях. Партійно-радянська еліта постачалася через систему закритих спецрозподільників.

 Голод в Україні на початку 1947 року
Найлютішим голод був узимку та весною 1947 р., перетворившись на голодомор. Вибита з голодуючого українського села сільгосппродукція відправлялася в різні регіони імперії. Україна була головним постачальником зерна для м. Ленінграда, ряду областей РРФСР, овочів — для Москви. Саме в той час, коли люди в Україні голодували і вмирали голодною смертю, багато хліба вивозилося за кордон. За 1946–1947рр. в країни Західної Європи: Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Німеччину, Францію та ін. з СРСР було експортовано 2,5 млн. т зерна. Міністр заготівель СРСР Й. Двинський повідомляв телеграмою 5 вересня 1947 р. секретарю ЦК КП(б)У Л. Кагановичу: «Намітили додатково вивезти за межі України 267 тис. т зерна, які у порядку переміщення держрезерву 208 тис. т, що оформлюються Міністерством продрезервів. Таким чином, загальний вивіз зерна за межі України у вересні доводиться до одного мільйона тонн». Головне лихоліття вразило майже всю Україну за винятком ряду західних областей. Смертельних мук голоду зазнали хлібороби південних областей УРСР: Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Дніпропетровської. Своїми страшними лещатами стискав голод населення Подніпров’я — Полтавської, Київської, Чернігівської, Кіровоградської областей. Тяжко терпіли від голоду жителі сіл та міст Вінницької, Кам’янець-Подільської, Сталінської, Ворошиловградської, Харківської, Сумської, Житомирської областей. В західному регіоні, де селяни зібрали непоганий врожай, загони УПА, організовуючи опір вивезенню зерна, закликали населення допомагати голодуючим, які їхали туди по хліб. «Західняки» рятували від голоду не лише своїх земляків — українців, а й росіян, білорусів, молдаван, які, оминаючи загороджувальні загони міліції, пробивалися з голодуючих областей РРФСР, Молдавії й Білорусії за порятунком, і знаходили його. Але страждали від голоду і жителі західних областей. Найбільше — Ізмаїльської та Чернівецької, де в той час проходила насильницька колективізація. Сім’ям, вступаючим до колгоспів, видавали по 200 кг зерна, і вони виживали, інші — голодували, часто гинули. В цих двох областях того часу смертність перевищувала народжуваність. Найвищою у них була дитяча смертність. Голодуючі змушені були вживати у їжу різні сурогати, траву, листя дерев, м’ясо загиблих тварин, ховрашків тощо. Доходило й до канібалізму. Станом на 2 липня 1947 р. в Україні нараховувалось понад 1 млн. 154 тис. виснажених голодом людей — дистрофіків. У голодоморному вирі гинули в основному селяни-хлібороби, робітники. Страждали і помирали у селах і містах України люди різних національностей — українці, росіяни, євреї, болгари, гагаузи, ін. Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в Україні понад 1 млн. людей. Тоталітарною владою голод замовчувався.

ОСОБИСТОСТІ

♦   Коротков, Сергій Олександрович (5 квітня 1946, Харків — 31 січня 2010, Харків) — харківський сходознавець, музикознавець, музичний критик, викладач, учений (хімік,
 сходознавець, радіо-і телеведучий, перекладач, колекціонер, один з основоположників радянської рок-журналістики. 

   Він випускав самвидавний рок-н-рольний журнал «Біт-Ехо», який став першим вітчизняним рок-журналом. З’явився журнал в Харкові у зв’язку з утворенням в місті перших рок-груп  у 1966 році.  Згодом журнал був репресований, і Сергій Коротков на двадцять років пішов в  підпілля. Писав статті під псевдонімом «Морквяна корова» в виданнях «Рок-курьер» і «Похождение дел». Потім, коли рок-музику офіційно «дозволили», став відомим музичним журналістом.Останнім часом Сергій Коротков був президентом «Журналістського Клубу Харкова» . Сергій Коротков був ведучим радіопрограми «Коротковолновка». На «Радіо-50» вів передачі «Монстри рок-н-ролу» і «Nirvana».

    Також вів телепрограми на харківському каналі «Приват TV». В 1990-і роки вів телепрограми «Коротко о роке», «Musicbox», «Драйв», «Музыкальная кафедра», «Смутное время», неодноразово брав активну участь у телепередачі «Сера» (Сергія Щелкановцева) «Под веселым Роджером «. 
   Коротков читав лекції з хімії в Харківському Державному Університеті в 1990-х, курс історії сучасної музики в Харківському інституті культури з початку 1990-х і проводив репетиторські заняття з хімії з вступниками до ВНЗ.    Лекції Короткова для DJ’ев в Харківському Будинку Самодіяльності були записані студентами на магнітофон, і в результаті в 1996 році в Києві була видана книга «Історія Сучасної Музики». Харкові двічі проходили благодійні концерти на підтримку одужання музичного критика і журналіста, останній відбулися 19 грудня 2009 . 

   Сергій Коротков помер 31 січня 2010 року на 64-му році життя. 5 квітня 2014, в день його народження було відкрито меморіальну дошку на будинку по проспекту Правди, 5, де Коротков провів більшу частину життя. 

30 вересня 1946 Юрій Георгійович Милославський — прозаїк, поет, історик літератури, журналіст. Навчався в Харківському і Мічиганському (Енн-Арбор, США) університетах, де в 1994 році захистив докторську дисертацію «Лексико-стилістичні та культурні характеристики приватної переписки А. С. Пушкіна». В еміграції — з 1973 року. Був кореспондентом «Радіо Свобода» на Близькому Сході. Живе в Нью-Йорку. У 80-і роки був постійним автором що виходив тоді в Парижі журналу «Континент» під ред. В. Є. Максимова. Почесний член Айовського Університету (США) по розряду красного письменства (1989), Член American PEN Center. Автор роману «Укріплення міста» (в Росії — опубліковано в журн. «Дружба Народів», кн. 2, 1992), повісті «Ліфт» (1993), кількох циклів оповідань, що здобули популярність спершу в еміграції (збірка «Від шуму вершників і стрільців «, Ardis, 1984), а з початку 90-х років — в Росії (Збірник» Скажіть, дівчата, подружці вашої «, ТЕРРА, 1993). Книги оповідань Ю. Г. Милославського були також опубліковані у французькому (1990) та англійською (1994, 1997, з передмовою І. А. Бродського) перекладах, викликавши численні відгуки. Так, в 1998 р провідний британський критик-літературознавець Джон Бейлі писав у New York Review of Books (англ.) Рос.: «якщо російська проза XIX в. вийшла з гоголівської «Шинелі», то вся новітня російська проза вийшла з Милославського «. У другій половині 90-х років Ю. Г. Милославський, працюючи в телевізійній компанії EABC (Ethnic American Broadcasting Company), був продюсером і ведучим православної російської телевізійної програми для США і Канади (огляду «Русский Телевізійний Ліцей» і «Російські Американці») , що виходила в ефір протягом п’яти років. У 2000-і роки Ю. Г. Милославський опублікував в Росії (вид. «Царське Дело», СПб) книги-дослідження про чудотворні мироточиві образі Божої Матері Іверської-Монреальської («Знамення останніх часів», 2000) і про православної гілки лицарського ордена иоаннитов-госпітальєрів («Странноприїмця», 2001). В США Ю. Г. Милославський взяв участь у проекті видавництва The Little Bookroom по створенню серії своєрідних путівників City Secrets — великі міста очима їх мешканців: письменників, художників, архітекторів, кінематографістів, істориків і ласунів. Два коротких нарису Ю. Г. Милославського увійшли в путівник по Нью-Йорку (2001). У 2007 році Милославським були опубліковані спогади про І. А. Бродського, що викликали запеклу полеміку. Продовження цих спогадів («Поцілунок смерті») з’явилося в 2010 році в «Приватному Кореспонденті».


1947 РІК

ПОДІЇ

♦   Менш ніж через три з половиною роки після звільнення, на 1 січня 1947,  у місті працювало вже 112 заводів і 27 вищих навчальних закладів

♦   Після успішного виступу в республіканських змаганнях команда під назвою «Дзержинець»(сучасна назва "Металіст") в 1947 році дебютувала в чемпіонаті СРСР серед команд класу «Б» і виступала в цьому турнірі три сезони.


ОБ'ЄКТИ

♦    В 1947 році на честь перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні був побудований фонтан «Дзеркальний струмінь».


   Фонтан відноситься до найбільш видатним архітектурним спорудам Харкова і є одним з його символів. Знаходиться під захистом ЮНЕСКО. Розташований на вулиці Сумській, в сквері навпроти Оперного театру.
   Виконаний у формі альтанки, з-під якої спускається дзеркальний струмінь води. Сьогодні навколо нього розкинувся мальовничий сквер. Перед фонтаном розбиті гарні квіткові клумби, а за ним знаходиться романтичний ставок неправильної форми.
   Дзеркальний струмінь є одним з найулюбленіших місць для зустрічей і відпочинку харків’ян.

♦    В 1947 році заснований Сумський ринок  на перетині вулиці Культури і вулиці Трінклера. Ринок завжди вважався найдорожчим і своєрідним: тут був вишуканий товар і вишуканий продавець, не дарма ж його називали «професорським». 

♦    У 1947 році був установлений перший у місті пам’ятник Леніну. У вересні 2014 пам’ятник двічі зносили противники радянських символов в місті.

ОСОБИСТОСТІ

♦    Наталя Чернова — українська сучасна художниця. Народилася в Харкові в 1947 р в родині відомих українських художників Леоніда Чернова та Олени Яковенко.

Працює в різних жанрах: пейзаж, портрет, натюрморт, тематична композиція. Переважно пише маслом.


Картини Наталії Чернової можна зустріти в музеях та особистих колекціях України, Канади, США, Японії, Китаю, Італії, Німеччини, Швеції, Англії, Ірландії.