Історична довідка про
місто Дубровиця

        Дубровиця — місто, райцентр, (до 1944 року — Домбровиця; пол. — Dabrowica, рос. — Дубровица) — назва міста походить від слова «дубровиця» — невеликий дубовий гай. Знаходиться на р. Горинь (притока Прип’яті бас. Дніпра), за 126 км від обл. центру, за 25 км від кордону з Білоруссю та за 3 км від залізнич. ст. Дубровиця.
        У VIII-ІХ ст. на території Волині жили східно-слов’янські племена дулібів-волинян і древлян. Кордон між ними проходив приблизно по річці Горинь. Вірогідно, що у Х ст. Дубровиця була одним із західних прикордонних пунктів древлянського князівства, з центром у місті Іскоростені (сьогодні м. Коростень Житомирської області).  
        Перша писемна згадка про місто Дубровиця датується 1005 роком, коли Володимир Великий заснував єпископську кафедру в Турові. У переліку міст, які мали б належати до єпископії є і Дубровиця. Даний історичний факт зустрічається у книзі «Творение старого отца нашого Кирилла, епископа Туровского», виданій у друкарні Києво-Печерської Лаври у 1880 році. До середини ХІІ ст. Дубровиця входила до складу Турово-Пінського князівства. Пізніше стала центром удільного князівства. Є й інші літописні згадки про це місто. На початку ХІІІ ст. Дубровицьке князівство потрапило в залежність від галицько-волинських князів. А Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя — Олександра, який у 1224 році разом з тисячами русичів прийняв смерть у бою на річці Калці. У 1240 р. під час монголо-татарської навали Дубровицю було зруйновано. З другої половини XIV ст. місто підпало під владу Литви. Вона стала центром вотчини князів Гольшанських, родичів великого князя литовського Вітовта.
        Після Люблінської унії 1569 року Дубровиця потрапила під владу Польщі. Вона входила до Брестсько-Литовського воєводства. В той час це було велике, добре збудоване містечко з розвинутою торгівлею і ремеслом. На короткий час Дубровиця та навколишні села переходили під територію, на яку поширювалася українська гетьманська адміністрація. Російський князь Курбський А. М., який утік до Литви від гніву царя Івана ІV, одружившись з дубровицькою княгинею, в 1571 році одержав Дубровицю як посаг. Наприкінці ХVI ст. містечко стало називатися Домбровицею. В 1695–1702 роках тут побудовано костел Іоана Хрестителя, 1695 року споруджено колегіум ордена піярів.
           Друга половина XVII ст. — перша половина XVIII ст. — період, коли у Волинському воєводстві створювались фільварки, які виробляли продукцію на ринок. Зразком такого господарства був Дубровицький маєток. Важливою віхою в історії Дубровиці стало возз’єднання наприкінці XVIII ст. Правобережної України з Росією. 5 липня 1795 року Дубровицю віднесено до категорії містечок. Вона стала волосним центром Домбровицького (Дубровицького) округу Волинського намісництва, а з 1797 року входила до Рівненського (Ровенського) повіту Волинської губернії. У 1778–1784 роках була прокладена дорога від Пінська до Дубровиці, по народному «Литовка». Напередодні і під час Вітчизняної війни 1812 року нею пройшли російські гусарські ескадрони. В час війни в Дубровиці були розквартировані гусарські та уланські полки російської армії.
        На початку першої світової війни Дубровиця стала одними із центрів революційної боротьби на Волині. У місті розташувався штаб Третьої, а потім Особливої російських армій. Восени 1917 року дубровицькі більшовики почали громити маєтки, ділити графську землю, сільськогосподарський реманент. В грудні 1917 року військовий загін Центральної Ради витісняє більшовиків з Дубровиці, а вже 1 січня 1918 року червоноармійський загін В. С. Кіквідзе займає Дубровицю, витіснивши з неї військовий загін Центральної Ради. В другій половині лютого 1918 року Дубровицю окупували австро-німецькі війська. У грудні 1918 року в Дубровиці вибухнуло кероване більшовиками, відоме в історії Дубровицьке збройне повстання проти австро-німецьких окупантів, гетьмана та Директорії. Була проголошена Дубровицька республіка. Протягом 1919–1920 років в Дубровиці кілька разів мінялася влада. В цей період відбувались відповідні зміни в територіальному поділі Дубровиччини. 4 грудня 1939 року указом Президії Верховної Ради СРСР створено Рівненську (Ровенську) область, куди входить і Сарненський повіт. 17 січня 1940 року створено Дубровицький район, в цьому ж році Дубровиця набула статусу міста. Почалися перетворення в усіх сферах життя, які супроводжувались масовими репресіями з боку влади.
         З 9 липня 1941 року по 10 січня 1944 року територія району перебувала під німецько-фашистською окупацією. Під час окупації в місті діяли підпільні групи червоних партизанів та ОУН-УПА. 10 січня 1944 року Дубровиця була визволена частинами 397-ї стрілецької дивізії 1-го Українського Фронту і партизанськими з’єднаннями під командуванням В. А. Бегми. 15 серпня 1944 року Домбровицький район перейменовано в Дубровицький. В 1944–1946 роках в місті почали працювати лісгосп, ліспромгосп, хімлісгосп, промкомбінат, на якому виготовляли цеглу, розпилювали і обробляли ліс, та артіль інвалідів.
        Протягом 50-х років у Дубровиці стали до ладу райхарчокомбінат, місцева електростанція, згодом — районне об’єднання «Сільгосптехніки». В другій половині 60-х років в Дубровиці введено в дію льонозавод, 1969 року створено пересувну механізовану колону тресту «Поліссяводбуд». Функціонує автопідприємство, організоване в 1965 році на базі автоколони Сарненського автопарку. В центрі міста побудовано поштово-телеграфний вузол, кінотеатр «Україна», універмаги «Ювілейний» та «Дитячий світ», стадіон «Горинь», магазини — книжковий, меблевий, взуттєвий, гастроном та ін.
       У 80-і рр. почалося промислове зростання. Розпочалося спорудження бавовно-прадильної фабрики, яка запрацювала у 1985 р. і-де було занято понад 2 тис. робітників. Почала діяти філія київського заводу «Радіовимірювач». У 1988 р. у місті була створена група «Екологія», яка проводила дослідження на забрудненній радіаційній території. 30 липня 1997 року Дубровицька міська рада своїм рішенням затвердила сучасний герб і прапор Дубровиці. Промислову продукцію в районі випускають 3 суб’єкти господарювання: ДП «Ритм», ТзОВ «Агрофірма «Рекорд», ТзОВ «Дубровицька деревообробна компанія». Закінчується будівництво газопроводу, який забезпечить місто теплом. Транспортні перевезення здійснюються автомобільним та залізничним транспортом. Послуги зв’язку надають підприємства Дубровицького центру поштового зв’язку та Дубровицького цеху телекомунікаційних послуг № 11.
         Інфраструктура міста включає в себе Будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки, краєзнавчий музей, музичну та спортивну школи, 3 загальноосвітні школи, ліцей, ПТУ, 3 дитсадка, центральну районну лікарню, готель на 100 місць, заклади громадянського харчування, приватні кафе, 84 торговельні об’єкти та 17 об’єктів побуту.
         Архітектурна спадщина Дубровиці це 3 храми, внесені до Державного реєстру пам’яток історії культури України: костьол Іоанна Хрестителя (1695–1702 рр.), церква Різдва Богородиці (1861 р.) та Миколаївська церква (1872 р.). Встановлено погруддя Т. Г. Шевченка, пам’ятники св. Юліанії, А. Гольшанській, трудівникам міста, воїнам, які загинули під час Другої світової війни.
         Серед видатних уродженців Дубровиці — княгиня Анастасія-Параскева Гольшанська-Заславська, старанням і коштом якої з’явилася на світ Українська Першокнига «Пересопницьке Євангеліє» (1556–1561 роки), княжна Улянія Гольшанська (16 ст.) покровителька Дубровиці, лауреат Нобелівської премії в галузі ядерної фізики Г. Шарпак, доктор історичних наук М. Алексієць, фізик В. Савицький, актриса Т. Каспрук, художник М. Конончук, поетеси Г. Гордасевич та Л. Шевело, поет і краєзнавець В. Попенко, історик-краєзнавець Ю. Максименко.

        Енциклопедія Сучасної України. Т. 8: Дл-Дя. — К., 2008. — С. 489–490. Історія міст і сіл України. Ровенська область. К., 1973. — С. 259–269. Дубровиці — 1000 років: зб. матеріалів наук.-краєзн. конф. — Рівне: Перспектива, 2005. — 148 с. : іл. Дубровиця: соц.-екон. паспорт Дубровицького району. — Дубровиця, 2003. — 8 с. Попенко В. П. Дубровиця: путівник / В. П. Попенко. — Л. : Каменяр. 1986. — 40 с. : іл. Дубровицький район: історична довідка [Електронний ресурс] // Дубровицька района рада: офіційний сайт Дубровицької районної ради. — Режим доступу: http://www.rayrada.dubr.rv.ua/history_dov.html. — Назва з екрана. Дубровицький район: історична довідка [Електронний ресурс] // Дубровицька районна державна адміністрація: офіційний сайт. — Режим доступу: http://www.dubrrda.gov.ua/644-storichna-dovdka.html. — Назва з екрана. Дубровиця [Електронний ресурс] // Рівненшина: регіональний інформаційний портал. — Режим доступу: http://irp.rv.ua/resource/dubrovicya. — Назва з екрана. Дубровицький район [Електронний ресурс] // Ого: рівненська газета. — Режим доступу: http://ogo.ua/rivnenschina/rivneobl/dubrovicya. — Назва з екрана.