Історія села Гнідина

Село, центр сільської ради, розміщується за 22 км від районного центру, за 15 км від автотраси Київ – Харків, за 17 км від залізничної станції Дарниця. Село розкинулося неподалік від Дніпра на річковій заплаві та надзаплавній терасі. Це місце дуже мальовниче: на сході, на високій піщаній терасі розкинувся сосновий ліс, на заході – придніпровські луки з невеликими озерами. Навіть часті весняні повені, що затоплюють село, не відлякують мешканців. Біля Гнідина у піщаному кар'єрі виявлено рештки кісток мамонтів. На східній околиці села, поблизу дороги, що прорізує схил берега Дніпра, виявлено поселення дніпродонецької (V – III тис. до н.е.) та поселення трипільської культури софіївського типу V – III тис. до н.е. Поблизу села досліджувалося поселення зарубинецької культури (III ст. до н.е. – Vст. н.е.). У селі виявлено давньоруське селище XII ст. Сама назва Гнідин пояснюється по-різному. Можливо, вона походить від роду занять перших поселенців, що гнули дуги, "Гне дуги" перейшло у "Гнедуг", а звідси – Гнідин. За іншим припущенням, топонім "Гнідин" утворився від назви рослини гнидиці (так називали шолудивник). Раніше відваром цієї рослини знищували комах – паразитів у свійських тварин. Ймовірно й те, що слово "Гнідин" набуло скорочену форму від назви рослини гнидник (грицики), на яку була багатою ця місцевість. І ця назва закріпилася за населеним пунктом. Як пише дослідник Александрович у своїй книжці "Остерский уезд", село Гнідин заснували на Лаврських землях ченці Києво-Печерського монастиря (десь між 1545 і 1593 роками). В історичних довідниках "Киевская старина" та "Лівобережна Україна в V – VII ст." Гнідин неодноразово згадується як власність Києво-Печерської лаври. Звідси дізнаємося, що, організувавши Київське братське училище (майбутню Києво-Могилянську академію), Петро Могила передав на його утримання Лаврські маєтки – Гнідин і Вишеньки. 1626 року у Гнідині "числилось 4 дыма, 5 огородников". А в документах 1729-1731 років вже знаходимо дані про наявність у селі 48 дворів. У період Гетьманщини Гнідин спочатку належав до Вороньківської сотні Переяславського полку, а пізніше увійшов до Бориспільської сотні Київського полку. Більшість мешканців Гнідина на початок XIX ст. були монастирськими підданими, займалися землеробством, вирощували пшеницю, жито, овес. Сплачували оброк монастирю медом, житом і вівсом. Займалися ремеслами та кустарними промислами. Були серед гнідинців кравці, шевці, теслярі, бондарі. Займалися рибальством і бджільництвом. Поширеним був чумацький промисел. Кустарні вироби та продукти сільського господарства збували на ярмарках і базарах. На початок XX століття в Гнідині проживало 2005 чоловік, з них чоловіків – 988, жінок – 1017. Сучасна історія села Гнідина почалася з великих перетворень в усьому укладі життя. 1920 року тут було створено комітет незаможних селян. З 1929 року почалася колективізація. Як і скрізь в Україні, вона супроводжувалася масовим розкуркуленням, знищенням найпрацьовитішого і тому найзаможнішого прошарку се­лянства. І того ж 1929 року створено перший колгосп ім. Чапаєва, а згодом – колгосп ім. Ворошилова. Трагічною сторінкою в історії села був голодомор 1932-33 років. За звітами, голодною смертю в Гнідині померло 98 чоловік, фактично втрати були значно більшими. Напад гітлерівської Німеччини перервав мирне життя села. З перших днів війни Гнідий жив напруженим життям. З вересня 1941 року почалася німецько-фашистська окупація, яка тривала довгих два роки. За цей період було відправлено в Німеччину 29 чоловік, спалено 116 хат. 23 вересня 1943 року Гнідин був визволений воїнами 136ої стрілецької дивізії під командуванням підполковника І. Пузікова. Але війна нагадуватиме про себе завжди. У двох братських могилах поховано 43 воїни. Багато уродженців Гнідина не повернулися з фронтових доріг. Один з них, танкіст Кравченко Іван Хотович, за мужність, виявлену при форсуванні польської річки Пилиці, удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу, нагороджений орденами Леніна та Червоного Прапора. Загинув Іван Хотович 1 травня 1945 року при штурмі Берліну. Похований у Берліні в братський могилі. Одразу після визволення Гнідина постало невідкладне завдання – відбудувати зруйноване війною і окупацією село. Кожний з повоєнних років був роком тяжкої праці. Село відбудовувалося, зростало, оновлювалося. Близькість великого міста своєрідно впливає на інфраструктуру села. У Гнідині розмістився експериментальний технологічний завод Українського науково-дослідного інституту м'ясної і молочної продукції. Він спеціалізується на випуску нових видів м'ясної та молочної продукції. На особливу увагу заслуговує Гнідинська школа. Одна з небагатьох, вона має назву української національної. Місцеві вчителі завжди були ініціаторами запровадження нових національних методів виховання, створення прекрасних україномовних підручників. При школі існує етнографічний музей, діє Мала академія народного мистецтва ім. П.П. Чубинського, за зразком якої створено чимало подібних академій в Україні.