Історія села Гуків у
спогадах односельчан

 
 Шановні читачі!

    Перед вами – книга, з якої розпочнеться захоплива подорож у світ людських доль.  Доль жителів села Гуків. Саме у цій книзі Ви зможете прочитати спогади жителів села про найдавніші історичні куточки села, про життя села у роки голо-доморів, воєн, роки колективізації, повоєнні роки,  період незалежності України.
     Завдяки цій книзі на довгі роки залишиться пам'ятка про людей – трудівників, які все життя віддали за наше майбутнє. Вони творили   історію своїми силами, переконаннями, бажаннями, прагненнями. 
     Книга висвітлить розвиток сільського господарста, розвиток медицини, освіти та культури в цілому. Сподіваємось, що вона стани джерелом знань дня учнів, вчителів, односельців, та всім тим хто цікавиться історією.





                                                                                                                                          Колектив Гуківської ЗОШ І-ІІІ ступенів
    
  










І. РОЗДІЛ
Перші згадки про село та його найдавніші частинки
     На мальовничих пагорбах розкинулись село Гуків, сусідами якого є: с.Мар'янівка, с.П'ятничани, с.Бурти , а у долині біля річки Збруч маленьке село Долинівка. Славляться вони чудовими краєвидами, а ще—працьовитими людьми.
   Весною вражають сліпучі сонячні ранки, які грають всіма кольорами веселки; метушаться односельчани, які розпочинають весняно – польові роботи. Влітку чарує шелест трав і колосся, шум дерев, пташиний спів, прохолодний ту-манAковий подих річки та ставків, стоять верби, опустивши зелене листя у воду, красуються в траві ромашки і синіють дзвоники, розливаються пахощі чебрецю, материнки, шипшини. Осінь радує щедрими урожаями, яскравим розмаїттям барв і кольорів. Свіжістю останніх дощів, лагідною порою бабиного літа, а ще  - дзві-нкими піснями на гучних весіллях.
   Зима перетворює нашу місцевість на дивовижне снігове королівство, де дерева вкриті сріблястим інієм, а поля—пухнастими білими ковдрами, де лунає веселий спів колядникиків і щедрувальників, де вирують зимові розваги дітлахів.
  Гордістю сіл є річка Збруч, яка входить у вісімку великих Дністровських приток Хмельниччини. Вона є найбільшою притокою Дністра, довжина її сягає 244 км. Вабить вона людей щорічно для відпочинку на своїх берегах. Впродовж двох ві-ків вона була кордоном який розділяв українську землю  на дві частини.
     Село дуже давнє. Воно зустрічається у письмових джерелах ще у XVII ст., ра-ніше в записах воно не зустрічалось. 
     Час заснування села Гукова невідомий, що найдавнішою частиною села — бу-ла північна, яка має назву Красилів, про що пишеться в « Историчиских сведени-ях о приходах  и церквах Подольской губернии» автор Ю. Сицинский. На території сіл Гукова і Мар'янівки виявлено залишки поселень трипільської куль-тури та двох   слов'янських поселень давньоруських часів (VIII—X і XI—XIII  століть н. ери).
       Ще в 17-18 ст. село належало до Скальських старостів. Назвали село Гуків через те, що здавна та його території лунало ехо – «гук». Село переділене потічком, який у  давнину був значно повноводніший. Правобережна тереторія називалася селом Красилів. А з ліваго боку річечки стояв суцільний ліс. Коли хтось із мешканців Красилова гукне раз, то ехо в лісі відлунювало двічі. Так як населення в селі більшало, то місцевий пан у 1765 році дозволив на лівобережній стороні, тобто на “гуку” розкорчувати  ліс і будувати хати. Коли в село навідувався хтось із немісцевих  жителів, питав, де живе Іван, йому відповідали: він побудувався на Гуку, живе там.
     Першими  власниками села були пани Тарли, які проживали в Скалі над Збру-чем. В 1793 році частина Скальського староства була подарована імператрицею Катериною ІІ племінницям князя  Потьомкіна О. Браніцькій і Катерині Скаврон-ській. Після розділу в Катерини Гуків придбав Станіслав Яшовський керівник пограничного суду Кам'янецького уїзду ( В 1820 році йому належали 80 селян чоловічої статі). У нього Гуків купив Григорій Садовський, внучка якого переда-ла в 1889 році село у володіння роду Двірницьких. За часів Двірницьких у селі  проживало 1536 жителів у 244 дворах. Селяни обробляли 572 десятини власної землі. Церковні землі налічували 38 десятин.
       Історик Ю.Сицинський вказував, що на полях гуківського поміщика Двірни-цького ( південний схід від села) розміщенні великі земляні насипи, серед яких виділяються два найбільших кургани – «Кругла могила» та «Розбита могила». Найбільший курган народ називає «Розбита могила».Розбитою її називають через те, що у неї зруйнований верх татарськими воїнами, а пізніше поляками і чорни-ми археологами.. Висота цього кургану з півдня сягає 28 метрів. Насипи ці зна-ходяться, на рівнинах, яких колись називали Оринінськими степами. Жителі села стверджують, що ці кургани були насипані шапками козаків. Крам того ці курга-ни були оточені земляними насипами, які сьогодні розорані.
    Кургани козаки у 1587 році використовували як сигнальний пост. Тому, що в давні часи, кургани споруджували на найвищих вододільних точках, щоб з вер-шини такого кургану обов’язково було видно подібний курган, що знаходиться на сусідньому вододілі. І природно, що цю ситуацію і використовували запорож-ці при створенні мережі сторожових і сигнальних пунктів.
Курган Кругла могила був збудований запорізькими козаками у 1590 році. На ньому день і ніч стояли на варті вісім кіннотників, які встановлювали шість бочок з легкозапалювальною смолою. Поруч стояв зроблений із дерева журавель, до довшого кінця якого було прив’язано три мішки паклі, яка була пересипана вугіллям берези і ліщини для легкого загоряння. Щоб не попадала волога, на пак-лю надягали мішок, який був проварений в гарячому воску. 
     Коли ж татари нападали, козаки, які чергували на цих сигнальних постах, зра-зу їх або бачили, або чули гул землі від кінських копит і запалювали смолу. Це робилося з таким розрахунком, що татари ще далеко, а козаки Кам'янець-Подільської фортеці вже знали про набіги і готувалися до відсічі ворога.
   І сьогодні у літню пору, в ясну сонячну погоду з цього кургану можна було ба-чити другий такий самий, який розтало ваний на полі біля с. Шустівці Кам'янець-Подільського району. З цього кургану було видно третій. Вони були побудовані
 аж до татарської границі.
     Крім того є відомості про те , що біля кургану «Розбита могила» стояв укріп-лений табір гетьмана Тарнавського, який оберігав округи Кам’янця та Покуття, куди найчастіше вривалися татари. Місцеві історики називають цю могилу 
«окопом Тарнавського». Тут також стояли табори польського війська, а згодом і гетьмана Жолкевича, про що свідчать його листи із «Орининських степів» напи-сані у 1600, 1612, 1618 роках. У 1672 році, під час оточення Кам’янця турками, територія курганів і навколишні степи були заняті татарським ханом і його ор-дою.
     На сьогоднішній день стан збереження курганів «Кругла могила», «Розбита могила» — задовільний. Поле, що поруч з ними дбайливо обробляється, але на-вкруги пам’ятки є охоронна зона яку заборонено розорювати. Нові власники зем-лі з повагою ставляться до курганів і дотримуються законів щодо охорони архео-логічної спадщини України. Опікується охороною курганів Гуківська сільська рада разом з громадою.
    Силует курганів надзвичайно виразний, особливо на сході та заході сонця . Кожної весни, в день випуску, на цих могилах - курганах випускники школи зу-стрічають сонце. Це вже стало місцевою традицією.
     Давньою  частинкою  села є -  Монастир.
 Він був побудований у лісі на південний схід від центру села, де досі є його  фундамент. У  1652 році в ньому жили чоловіки - монахи, їм була виділена земля, яку вони обробляли. Тримали худобу, коней, овець, птицю і так господарювали.  В 1701 році татарська орда напала на монастир, забрала цінності, худобу, а також і  молодих монахів для продажу у рабство. Старі та немічні монахи розійшлися по інших монастирях де і доживали свого віку. Монастир же у 1742 році розібрали жителі села П'ятничани і побудували в селі церкву. 
    Зі сторонни Скала   - Подільської добре видно найвищу територію села Гуків, яка має назву 
Гора Медвецького. Кажуть, що ХVIII ст. заможна родина   Медвецьких господа-рювала там.    
                         
    Саме із гори Медвецького бере свій початок найдовша вулиця села — 
Гостинець ( тепер це вулиця Центральна). На Гостинці розташований магазин, Будинок культури і церква. Кінцем цієї вулиці є меморіальний комплекс та адміністративнай будинок ( контора, Сільська Рада, відділення звязку, ощадкаса)



 


    У селі є ще одна історична назва тереторії - Кольца. Зараз тут випасають худо-бу, а ось до 1940 р. на цій території червоноармійці Гуківської прикордонної застави проводили спортивні тренування. Серед снарядів були і гімнастичні кільця, що по-російськи звучало “ кольца”. Ось і залишилась назва для самої східної частини села. 
    


     Та ніколи не зітреться з пам'яті гуківчан назва “Вітряк”. І хоч від вітряка , який напевно, був на пагорбі між селами Гуків і Мар'янівка нічого не залишило-ся, та немає  сумніву, що ця територія отримує найбільшу порцію вітру.
    А взимку місцем для галасливої дітвори 
була і залишається Левада. Тут своє 
дитинство провело не одне покоління 
 місцевих жителів.
     Перлинами села по праву вважають два потужних джерела — Копанка і Це-гольня. Вода із цих джерел дуже смачна. А між ними розташований чудовий ду-бовий лісок, який у народі називають Дубки. Це чудове місце для відпочинку, оскільки це місце доповнює краса місцевого ставка.
 


   
ІІ.РОЗДІЛ
Життя селян у першій половині ХХ століття
    Життя селян вирувало і у 1905 році. В маєтку місцевого поміщика відбувся страйк сільськогосподарських робітників. 
    Гуківська сільська рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів Лянцкорунської волості Кам’янецького повіту створена в січні 1918 року. У пері-од громадянської війни тимчасово припинила свою діяльність.
     У  квітні 1919 році в Гукові був створений повстанський загін, який з селяна-ми  інших сіл обороняв Кам'янець-Подільської бойову дільницю фронту від час-тин петлюрівської Директорії.
    В цей загін входили наші односельчани: Н. Оконий, І. Боженко, С.Атаманчук, Н. Зависляк, В. Романішен, Т. Копай, Ф. Людкевич, М. Гладкий, А.Метельницький,  Костенюк, Г. Тимофієв, Г. Стрільчук, Л. Черницький, Ф. Гла-дкий та інш. 
    Із листопада 1920 року в Гукові було встановлено радянську владу. Партійний осередок Гукова виник у 1923-му, комсомольський — в 1924 роках. Першими її членами були: Осадчук М. В., Стрільчук С., Бабенко М., Кульпінська О., Карда-шев Д. П. — секретар.
    В березні 1922 року село відвідали М. І. Калінін та Г. І. Петровський,  у 1938 році — І. Д. Папанін.
    В 1923 році  землю було розприділено між селянами Гукова під забудову.
У 1931 році була організована кандидатська партійна група, в яку входили такі селяни: Макарчук С., Троян М., Кульпінська В., Кліновський В., Грабовецький та інш. Секретарем був — Котов.
   
       Життя селян у роки голодомору 1932-1933
      Не оминула важка доля, лихо жителів сіл Гуківської сільської ради у роки го-лодомору. Ця частинка нашої історії  була найважчою, оскільки люди усвідом-лювали, що їх винищують навмисне. Та все ж не здавалися. Залишалися людьми. Не було  випадків канібалізму, не було вбивств. Допомагали іншим жителям сіл, які приходили до кордону та вимінювали речі на хліб.
   Хочемо ознайомити вас із списками людей, які постраждали у роки голодомо-ру. 
     Список жителів с. Гуків, які постраждали від голоду 1932-1933 років

Прізвище,ім’я,по батькові 
Дата
Народж. Місце
проживання
1 Кульпінська Тетяна Гнатівна 01.01.1913 с.Гуків
2 Романюк Генна Михайлівна 01.01.1916 с.Гуків
3 Баландюк Дарія Іванівна 24.03.1918 с.Гуків
4 Чорнюк Євгенія Герасимівна 26.05.1919 с.Гуків
5 Пенжуляк Павлина Антонівна 01.10.1919 с.Гуків
6 Мостовий Василь Арсентійович 15.18.1921 с.Гуків
7 Ракоча Марія Тихонівна 10.09.1921 с.Гуків
8 Киба Надія Василівна 03.02.1922 с.Гуків
9 Корінець Омелян Володимирович 13.04.1922 с.Гуків
10 Гладка Анастасія Гнатівна 15.08.1922 с.Гуків
11 Корінець Надія Григорівна 01.01.1923 с.Гуків
12 Атаманчук Михайло Іванович 02.08.1923 с.Гуків
13 Тімофєєв Олександр Гнатович 31.10.1923 с.Гуків
14 Гладкий Микола Григорович 12.01.1924 с.Гуків
15 Роженко Гнат Никифорович 15.05.1924 с.Гуків
16 Биковець Олександра Андріївна 08.06.1924 с.Гуків
17 Крисько Любов Іванівна 26.08.1924 с.Гуків
18 Романюк Ганна Андріївна 05.09.1924 с.Гуків
19 Бабій Станіслава Семенівна 16.02.1925 с.Гуків
20 Краснопольська Ольга Кіндратівна 18.03.1925 с.Гуків
21 Вітрук Марія Архипівна 23.03.1925 с.Гуків
22 Нікольчук Петро Михайлович 01.04.1925 с.Гуків
23 Трач Микола Васильович 01.05.1925 с.Гуків
24 Людкевич Надія Филимонівна 20.06.1925 с.Гуків
25 Бойко Олександр Іванович 10.09.1925 с.Гуків
26 Чернюк Анастасія Григорівна 01.01.1926 с.Гуків
27 Романюк Валентина Проконівна 01.01.1926 с.Гуків
28 Чернюк анастасія Григорівна 01.01.1926 с.Гуків
29 Бойко Роза Петрівна 01.01.1926 с.Гуків
30 Красноход Ніна Яківна 15.02.1926 с.Гуків
31 Корчук Наадія Григорівна 26.02.1926 с.Гуків
32 Роженко Єлизавета ФЕДОРІВНА 02.07.1926 с.Гуків
33 Жеребецька Валегтина Никифорівна 04.07.1926 с.Гуків
34 Богомелець Надія Архипівна 03.08.1926 с.Гуків
35 Ростова Олександра Калинівна 04.12.1926 с.Гуків
36 Людкевич Сергій Гнатович 04.04.1927 с.Гуків
37 Бортняк Костянтин Васильович 03.05.1927 с.Гуків
38 Рудий Петро Романович 18.07.1927 с.Гуків
39 Сульчинська Марія Іванівна 01.01.1928 с.Гуків
40 Лік Ольга Володимирівна 15.02.1928 с.Гуків
41 Руда Павліна Олексіївна 20.03.1928 с.Гуків
42 Олійник Ольга Микитівна 30.10.1928 с.Гуків
43 Бойко Ганна Никифорівна 13.11.1928 с.Гуків
44 Ладика Анастасія Іванівна 13.01.1929 с.Гуків
45 Зависляк Софія Гнатівна 09.02.1929 с.Гуків
46 Качан Анатолій Іванович 06.05.1929 с.Гуків
47 Роженко Ольга Мартинівна 12.05.1929 с.Гуків
48 Баландюк Віра Михайлівна 25.05.1929 с.Гуків
49 Чернуцький Олександр Іванович 27.05.1929 с.Гуків
50 Полатайко Станіслав Гнатович 26.06.1929 с.Гуків 
51 Бойко Софія Григорівна 18.08.1929 с.Гуків
52 Хлібороб Адам Андрійович 29.09.1929 с.Гуків
53 Макарчук Віра Сергіївна 28.12.1929 с.Гуків
54 Бойко Надія Яківна 15.02.1930 с.Гуків
55 Світла Євгенія Леонтіївна 20.05.1930 с.Гуків
56 Гладкий Мирослав Федорович 01.04.1931 с.Гуків 
57 Руда Олександра Василівна 15.08.1931 с.Гуків
58 Барицька Ядвіга Володимірівна 01.01.1932 с.Гуків
59 Вітрук Василь Кирилович 06.01.1932 с.Гуків
60 Бобінсь Ліза Олександрівна 15.01.1932 с.Гуків
61 Сапінський Павло Володимирович 02.02.1932 с.Гуків
62 Пянківський Йосип Йосипович 05.03.1932 с.Гуків
63 Сокальська Павліна Андріївна 30.04.1932 с.Гуків
64 Тімофєєва Роза Гнатівна 15.08.1932 с.Гуків
65 Лопатюк Михайло Іванович 18.11.1932 с.Гуків
66 Чорнобривий Станіслав Вікторович 29.08.1932 с.Гуків
67 Димула Антоніна Іванівна 01.12.1932 с.Гуків
68 Хлібороб Зінаїда Тимофіївка 01.01.1933 с.Гуків
69 Сиротич Ганна Кіндратівна 20.04.1933 с.Гуків
70 Шагам Олександр Сменівна 04.02.1933 с.Гуків
71 Яровий Микола Семенович 10.05.1933 с.Гуків
72 Кульпінський Леонід Дмитрович 10.07.1933 с.Гуків 
73 Коваль Софія Василівна 01.08.1933 с.Гуків
74 Суховій Марія Федорівна 23.09.1933 с.Гуків
75 Ратушняк Єлизавета Олександрівна 22.10.1933 с.Гуків
76 Романишин Пилип Захарович 14.12.1933 с.Гуків
77 Позінська Олена Олексіївна 30.01.1930 с.Гуків

Список жителів с. Долинівка, які постраждали від голоду 1932-1933 років.


з/п Прізвище,сім'я,по батькові Дата народження Місце про-живання
1 Чернецька Марія Федорівна 24.12.1919 С. Долинівка
2 Крисько Марія Костянтинівна 25.02.1921 С. Долинівка
3 Горобець Марія Миколаївна 17.03.1921 С. Долинівка
4 Горобець Василь Ілліч 14.05.1921 С. Долинівка
5 Осадчук Гелена Петрівна 12.02.1922 С. Долинівка
6 Горобець Ганна Яківна 14.05.1923 С. Долинівка
7 Самуляк Олена  Василівна 12.04.1924 С. Долинівка
8 Горобець Зінаїда Афанасіївна 25.06.1925 С. Долинівка
9 Головатюк Ольга Матвіївна 17.09.1925 С. Долинівка
10 Трач Іван Петрович 10.10. 1925 С. Долинівка
11 Ростоцька Ольга Миколаївна 07.01.1926 С. Долинівка
12 Троян Олена Павлівна 15.01.1926 С. Долинівка
13 Трач Валентина Вікторівна 29.09.1927 С. Долинівка
14 Олійник Людмила Андріївна 18.10.1927 С. Долинівка
15 Горобець Анастасія Степанівна 06.03.1929 С. Долинівка
16 Трач Ольга Петрівна 30.07.1929 С. Долинівка
17 Волощук Олександра Прокопівна 16.06.1930 С. Долинівка
18 Горобець Михайло Калиновим 20.10.1930 С. Долинівка
19 Кузик Аделія Антонівна 12.07.1931 С. Долинівка
20 Баліцький Олександр Олександрович 24.10.1931 С. Долинівка
21 Трач Софія Савеліївна 26.01.1932 С. Долинівка
22 Срібняк Ганна Ларіонівна 01.05.1932 С. Долинівка
23 Сухоставський Олександр Михайло-вич 25.05.1932 С. Долинівка
24 Бабич Аполлінарія Степанівна 03.05.1933 С. Долинівка
25 Крисько Емілія Миколаївна 17.06.1933 С. Долинівка
26 Фурманова Ганна Іванівна 05.10.1933 С. Долинівка

Список жителів с. Бурти, які постраждали від голоду 1932-1933 роки.

Прізвище,сім'я,по батькові Дата народження Місце проживан-ня
1 Харевський Іван Гнатович 21.02.1925 С. Бурти
2 Струтинська Ганна Михайлівна 03.04.1926 С. Бурти
3 Телик Леоніда Вікентіївна 26.06.1930 С. Бурти
4 Мрачковський Антон Володи-мирович 02.05.1931 С. Бурти
5 Харевська Марія Володимирів-на 22.04.1933 С. Бурти
6 Бучок Валентина Микитівна 16.08.1933 С. Бурти

Список жителів с. Мар'янівка, які  постраждали в роки голоду 1932-1933.

 № Прізвище, ім'я, по батькові   Дата на-родження Місце проживян-ня
  1 Підлісна Ганна Феодосіївна 01.01.1911 с.Мар'янівка
  2 Бурденюк Олександра Павлівна 01.01.1914 с.Мар'янівка
  3 Гучок Ганна Сергіївна 28.04.1916 с.Мар'янівка
  4 Гучок Ганна Михайлівна 14.01.1919 с.Мар'янівка
  5 Турій Антоніна Юріївна 05.07.1919 с.Мар'янівка
  6 Мартинов Василь Антонович 14.04.1921 с.Мар'янівка
  7 Грицюк Ольга Григорівна 29.09.1921 с.Мар'янівка
  8 Романишена Станіслава Петрівна 30.05.1921 с.Мар'янівка
  9 Мартинова Ганна Антонівна 20.11.1922 с.Мар'янівка
 10 Даровський Михайло Амбросійович 25.12.1922 с.Мар'янівка
 11 Підлісна Зінаїда Іванівна 24.01.1924 с.Мар'янівка
 12 Романишен Михайло Хомович 06.11.1924 с.Мар'янівка
 13 Долька Ядвіга Іванівна 22.12.1924 с.Мар'янівка
 14 Турій Василь Корнійович 20.04.1925 с.Мар'янівка
 15 Корчинська Емілія Володимирівна 20.04.1925 с.Мар'янівка
 16 Співак Ганна Семенівна 28.04.1925 с.Мар'янівка
 17 Климик Леоніда Іванівна 05.05.1925 с.Мар'янівка
 18 Климик Нелип Ількович 10.05.1925 с.Мар'янівка
 19 Турій Олександр Феодосійович 25.06.1925 с.Мар'янівка
 20 Дольна Павліна Василівна 14.05.1926 с.Мар'янівка
 21 Фаліон Поліна Іванівна 27.06.1926 с.Мар'янівка
 22 Бартков Борис Олексійович 15.07.1926 с.Мар'янівка
 23 Бараниця Євгена Миколаївна 01.01.1927 с.Мар'янівка
 24 Турій Марія Семенівна 25.05.1927 с.Мар'янівка
 25 Беднар Микола Григорович 08.09.1927 с.Мар'янівка
 26 Грабовецька Станіслава Микитівна 05.11.1927 с.Мар'янівка
 27 Мірошник Лідія Іванівна 24.11.1927 с.Мар'янівка
 28 Шашова Зоя Степанівна 26.12.1927 с.Мар'янівка
 29 Турій Іван Корнійович 01.05.1928 с.Мар'янівка
 30 Овчарук Микола Йосипович 10.06.1928 с.Мар'янівка
 31 Фаліон Дмитро Андрійович 30.07.1928 с.Мар'янівка
 32 Ткач Євгенія Пилипівна 06.10.1928 с.Мар'янівка
 33 Олійник Станіслав Семенівка 10.10.1928 с.Мар'янівка
 34 Гучок Галина Іванівна 02.11.1928 с.Мар'янівка
 35 Метельницький Євгеній Васильович 01.01.1929 с.Мар'янівка
 36 Гмира Євгенія Григорівна 01.01.1929 с.Мар'янівка
 37 Романюк Антон Андрійович 15.01.1929 с.Мар'янівка
 38 Співак Степан Васильович 19.08.1929 с.Мар'янівка
 39 Аліварський Казимир Йосипович 16.12.1929 с.Мар'янівка
 40 Михальчишина Валентина Феодосіївна 01.01.1930 с.Мар'янівка
 41 Мартинова Євгенія Олексіївна 09.01.1930 с.Мар'янівка
 42 Галайко Петро Степанович 05.04.1930 с.Мар'янівка
 43 Петровська Євгена Олександрівна 28.05.1930 с.Мар'янівка
 44 Турій Марія Григорівна 27.08.1930 с.Мар'янівка
 45 Цемчук Пилип Іванович 10.10.1930 с.Мар'янівка
 46 Аліварська Галина Захарівна 01.02.1931 с.Мар'янівка
 47 Цісар Ганна Василівна 25.07.1931 с.Мар'янівка
 48 Фаліон Людмила Максимівна 17.09.1931 с.Мар'янівка
 49 Гучок Василь Юхимович 12.01.1932 с.Мар'янівка
 50 Козловська Олена Олександрівна 19.01.1932 с.Мар'янівка
 51 Фурман Олександр Іларіонович 15.02.1932 с.Мар'янівка
 52 Бугирчук Валентина Антонівна 05.04.1932 с.Мар'янівка
 53 Федик Євгенія Дмитрівна 18.04.1932 с.Мар'янівка
 54 Аліварський Антон Йосипович 10.05 1932 с.Мар'янівка
 55 Дольний Роман Васильович 10.05.1932 с.Мар'янівка
 56 Фаліон Оксана Іванівна 15.05.1932 с.Мар'янівка
 57 Гучок Поліна Михайлівна 23.05.1932 с.Мар'янівка
 58 Романюк Ганна Микитівна 17.09.1932 с.Мар'янівка
 59 Ласій Павлина Михайлівна 16.11.1932 с.Мар'янівка
 60 Дольна Павлина Мифодіївна 06.12.1932 с.Мар'янівка
 61 Березовська Галина Федорівна 25.12.1932 с.Мар'янівка
 62 Турій Галина Некифорівна 15.01.1933 с.Мар'янівка
 63 Хлібороб Людмила Іллівна 16.01.1933 с.Мар'янівка
 64 Дольна Станіслава Юхимівна 02.02.1933 с.Мар'янівка
 65 Веретко Володимер Онисимович 17.02.1933 с.Мар'янівка
 66 Бараниця Пилип Лук'янович 15.03.1933 с.Мар'янівка
 67 Ліщук Євгена Степанівна 25.03.1933 с.Мар'янівка
 68 Гуменюк Надія Микитівна 12.06.1933 с.Мар'янівка
 69 Млосна Ганна Миайлівна 10.10.1933 с.Мар'янівка
 70 Аліварський Франц Антонович 18.10.1933 с.Мар'янівка
 71 Беднар Марія Юріївна 06.11.1933 с.Мар'янівка
 72 Березовська Галина Федорівна 25.12.1932 с.Мар'янівка

       Про нелегке життя селян нам розповіли наші односельчанки .
     Вчительці-пенсіонерці Крисько Любові Іванівні (1924 р.н.) довелось пережити ці страшні роки. Ось що вона розповіла учням школи: 
    «Голодомор 1932-1933 років обіймав прикордонні села, в тім числі Гуків, стороною. Очевидно, причиною того була сусідня нам держава панська Польща.
    Радянському Союзу, зокрема Сталіну з його командою, невигідно було, щоб поляки бачили голодних людей з наших сіл.  Наші села були дуже близькими з поляками (навіть було багато людей, які одружені були одні з другими). тільки річка Збруч відділяла нас. Тому й населення прикордонних сіл не голодували. хоча жили досить бідно. та й розкуркулювання не ненабуло такого розмаху. як у других селах, що були дальше від кордону. Спілкування між сусідніми державами теж не було. були випадки. коли крадькома хлопці тайком вечорами влітку перепливали Збруч, щоб зустрітися з родичами. Але це було дуже ризикованим явищем.
    Зате голод 1947 р. дуже дошкулив нашим селам. Багато людей померло з голо-ду, навіть тоді, коли почав дозрівати новий урожай. Поїла недозрілого зерна — і людини не стало. Їли все: лободу, цвіт акації, минулорічну картоплю, яку нахо-дили на землі. Страшно було бачити опухлих дітей і дорослих, багато з них по-мерло. В школі діти не грались, не сміялися, а сиділи, наче сонні. В школу при-ходили тому, що дітям-сиротам, напівсиротам давали баланду, навіть називали це вариво супом. Але крім цих дітей в шкільній їдальні було більше дітей, навіть тих, у яких були батьки. А на перервах діти збирали насіння з липи(минулорічне) і їли. Вчителі змушені були чергувати біля лип, щоб діти це насіння не їли, щоб не отруїлися. Це була жахлива картина, про яку зараз і згадувати боляче.»
   

    Свідком тих страшних часів голодомору 1932-1933 років є  Чорнюк Анастасія Григорівна. Вона розповіла учням багато цікавого про події тих років. До виконання хлібозаготівельного плану надзвичайна комісія перевила Україну на блокадне становище: села, що не виконували план, заносилися на «чорну дошку»; це прирікало людей на смерть. У селян працівники ДПУ відбирали не тільки залишки зерна, а й інші харчові запаси: сухарі, картоплю, буряки, сало, соління, а те, що було придбане з великими труднощами, конфіскувалось на станціях та в ешелонах — це те, що відбувалось у селі в загальному. А тепер коротко про себе.
   « В нас у сім'ї було 6 дітей, нам було дуже важко. Мені на той час було 6 років. Коли прийшли працівники ДПУ, щоб зібрати харчові запаси, я тримала в ріці картоплину. Коли вони запитали, що я тримаю в руці, я змовчала, в них не було ні каплі жалю, вони вирвали в мене картоплю з рук і розтоптали.
   Це були страшні часи, діти. Ви живете в добрі та достатку, але не забувайте які страхіття прийшлось пережити нашому поколінню, шануйте працю. Бережіть кожну крихту хліба.»  
      Важкі 30-ті роки продовжувались.
     В залізні лапи тоталітарної системи потрапив кожен громадянин Радянського Союзу в тому числі і жителі сіл Гуківської сільської ради. Кожне непродумане слово, будинок з дубовою підлогою, хата накрита черепицею ось це перелік про-вин  селянина за який карали у 30-40-і роки.
     На сьогоднішній день відомо список жителів населених пунктів Гуківської сільської ради, безпідставно репресованих в 1930-1940-х та на початку 1950-хроків та реабілітованих.

п\п Прізвище,ім’я та по батькові Рік на-родж. Адреса
1 Атаманчук Григорій Петрович 1899 С.Гуків
2 Бойко Микола Мефодійович 1908 С.Гуків
3 Бондар-Беднар Григорій Якимович 1895 С Марянівка 
4 Вараниця Афанасій Іванович 1899 С Марянівка
5 Вараниця Дмитро Никифорович 1898 С Марянівка
6 Вараниця Лук’ян Прокопович 1904 С Марянівка
7 Вараниця Андрій Якимович 1878 С. Марянівка 
8 Войтицька Аполлінарія Андріївна 1880                   С. Гуків
9 Вощанський Болеслав Саверович 1905 С.Гуків
10 Гаврищук Никифір Прокопович 1855 С.Гуків
11 Грабовецький Микола Антонович 1900 С. Бурти
12 Грабовецький Саверій Михайлович 1891 С.Гуків
13 Голіков Трохим Васильович 1895 С.Гуків
14 Дудка-Дублевич  Йосип Іванович 1907 С.Гуків
15 Дубневич- Дудка  Йосип Іванович 1907 С.Гуків
16 Добреконий  Іван Григорович 1880 С. Марянівка
17 Кваснівська Станіслава Володимирівна 1920 С.Гуків
18 Кисельов Іван Михайлович 1898 С.Гуків
19 Костенюк Семен Никифорович 1905 С. Марянівка
20 Костенюк Микола Іванович 1909 С.Гуків
21 Кравецький Афанасій Іванович 1888 С.Гуків
22 Кралевська  Ольга Іванівна 1876 С.Гуків
23 Креминська Віра Войцехівна 1901 С.Гуків
24 Крисько Ольга Микифорівна 1896 С.Долинівка 
25 Кшевдзинський  Климентій Михайло-вич   1876 С.Гуків
26 Ляшкевич Франц Вікентійович 1881 С. Марянівка
27 Лічкевич  Іван Іванович 1887 С.Гуків
28 Матковський Федір Андрійович 1894 С.Гуків
29 Михальчишин Григорій Пилипович 1889 С. Марянівка
30 Михальчишин Іван Пилипович 1905 С. Марянівка
31 Мрачковський Станіслав Володимиро-вич 1904 С. Бурти
32 Петровський Антон Йосипович 1894 С. Марянівка
33 П'янковський  Антон Михайлович 1905 С. Марянівка
34 Пшеборовський  Володимир Савелійо-вич 1906 С.Гуків
35 Роженко Сафрон Йосипович 1897 С.Гуків
36 Роженко Федір Григорович 1900 С.Гуків
37 Романишин  Павло Якович 1893 С. Марянівка
38 Романюк Павло Микитович 1899 С.Гуків
39 Семенюк Антон Петрович 1888 С.Гуків
40 Старух  Гізель Василівна 1900 С.Гуків
41 Телік Йосип Леонтійович   1900 С. Бурти
42 Телік Йосип Стахович 1884 С. Бурти
43 Телік Микита Андрійович 1888 С. Марянівка
44 Фаліон Микола  Іванович 1879 С. Марянівка
45 Фаліон Сергій Григорович 1903 С. Марянівка
46 Харжевська  Софія Миколаївна 1892 С. Долинівка
47 Харжевський Олександр Михайлович 1899 С.Гуків
48 Яровий Гнат Олексійович 1900 С.Гуків


Життя села під час Другої світової війни
    Селянам довелось захищати свій рідний край. Одні пішли на фронт інші зали-шились засівати поля, годувати худобу для цілей армії. Але 13 липня 1941 року село Гуків було окуповане німецькими військами. Страшну долю нацисти підго-тували гуків чанам кого відправили в Німеччину в рабство, а іншу частину зали-шили для служіння їм.
    Особливо звіріли окупанти під час наступу радянських військ у березні 1944 року. Розстрілювали не за провину чи якийсь непослух, а просто нізащо. В пере-достанній день відступу німецькі солдати влетіли на подвір’я Стрільчук Гафії Микитівни і почали розстрілювати з автоматів її членів сім'ї. Дочку Гафії Мики-тівни фашист підстрелив, а вона сама, важко поранена, впала на землю і на дру-гий день померла. Дочка вижила, проте від пережитого стала психічно хворою і через деякий час теж померла.
    26 березня 1944 року радянські літаки бомбили скупчення фашистських військ у районі села Гуків. На подвір’ї Смирнової Тетяни Іванівни знаходився німець-кий обоз з продуктами та боєприпасами. 
    Після бомбардування німці побачили, що їх обікрали. Зустрівши першого жи-теля Романюка Леоніда Олексійовича, захопили його, підозрюючи у крадіжці  Вели через усе село, били так, що поламали ребра, руки, потім завели у ліс і роз-стріляли. Близько трьох років фашисти зі своїм «новим порядком» хазяйнували у селі.
    26 березня 1944 року було визволено наше село. Живими повернулося  додому 61 учасників війни.
Ветерани Великої Вітчизняної війни біля пам’ятника загиблим воїнам.1989 рік.

    171 жителя нагороджено орденами та медалями СРСР за мужність у боях з німецько-фашистськими загарбниками.
    Жителі висловлюючи свою подяку і повагу збудували пам'ятник людям, що за-гинули на території села  під час війни та тим, хто не повернувся з поля бою.
 Вічна їм пам'ять і низький уклін. Написано вірш присвячений учаснику Великої Вітчизняної війни  льотчику Кузику Михайлу, який не повернувся з поля бою.    
                                                                                            Пам’ятники загиблим воїнам у роки 
                                                                      Великої Вітчизняної війни                                                  
 


ДОЛЯ

І.
Над мирним квітучим червневим селом 
Війна замахнулася чорним крилом: 
Не стихли музики на вечорі в школі 
Загримали вибухи в хлібному полі.
На нашу країну - у села й міста –
Посунула клята фашистська орда, 
Щоб нищити нас, все живе убивати, 
Нажите народом добро грабувати.
Узявши у руки свої атестат, 
Миша зі школи пішов в військкомат. 
З тривогою хлопців село проводжало, 
Удачі в усьому їм щиро бажало.
А склалася доля у інші така: 
У руки узяв він штурвал літака... 
Його побратими ще згадують й нині – 
Грозою він був на небесній машині.
Скільки днів і ночей 
З українських земель –
Аж від стін Сталінграда –
Гнав фашистського гада.
ІІ.
Якось раз із полком
Був над рідним селом... 
Яке гарне воно із небесної висі,
Коли в цвіті стоять,
Аж в очах мерехтять,
Мов засніжені, яблуні й вишні!
Як побачив село -
На душі зашкребло.
Він штурвал ще міцніше затиснув
I - була не була! -
Розвернув літака,
Що мотор заревів аж присвиснув.
Закружляв над селом
і махає крилом...
А із рідної білої хати
Вибігає розгублена мати
І сама не сама
В небо руки здійма.
Щоб пілота отого дістати -
Може б сина у ньому пізнати.


Тут луна з висоти:
-Рідна мамо! Це ти?..
Скоро в гості до тебе приїду!..
Мамо! Жди мене! Жди!..
Так і батьку скажи!..
І вже в небі не лишилось сліду.
ІІІ.
Якийсь час промайнув –
Син додому прибув. 
Позбігалися рідні й сусіди. 
У вишневім саду 
Сіли всі до гурту –
Позабулися горе і біди.
Коли вишня цвіте, 
Що є краще за те,
Як сидіть біля рідної хати 
й за святковим столом 
Вся родина гуртом! 
Хай повік би отак раювати!
Та війна є війна.
В сина часу нема:
Він до полку вже має вертати, - 
Щоб міцним був кулак,
Треба знов на літак
І фашиста гуртом добивати.

ІV.
...Мамі дома не сидиться –
Рідний син весь час їй сниться. 
Починає бідна мати 
У дорогу щось ладнати.
Довго часу не барила: 
Напекла і наварила, 
Що було - благословила 
І подалася до сина.
Та зустріла там, на жаль, 
Вже не радість, а печаль –
Свіжу ще могилу: 
Син II... загинув.
Нікому стрічати 
Свою рідну мати... 
На могилу сина 
Впала вже безсила.
Як сказати дома, 
Чи мовить до тиші, 
Що нема на світі 
Дорогого Миші?..

Ще могли солдати?.. 
що міг командир?.. 
дали вони мамі 
Синовий мундир.

А на ньому знаки 
Ратної відзнаки; 
Кулями прошитий, 
Славою омитий.

... У батьківській хаті, 
В синовім кутку 
Нині ще звисає 
Мундир на кілку.

На погонах льотних 
Зірочки аж три, 
А на грудях видно 
Тільки дірочки...

 
        Хочеться згадати  поіменно односельчан, які загинули в роки Великої Вітчи-зняної війни. 
1.  Андрушен Ілля Якович
2.  Атаманчук Михайло Гнатович
3.  Атаманчук Михайло Романович
4.  Богомолець Олександр Іванович
5.  Березюк Михайло Васильович
6.  Бесараба Василь Миколайович
7.  Баландюк Василь Іванович
8.  Бобінський Михайло Антонович
9.  Даниленко Антон Тихонович
10.Ялівчук Михайло Федорович
11.Зависляк Гнат Прокопович
12.Зависляк Володимир Іванович
13.Костинюк Василь Григорович
14.Коваль Сергій Павлович
15.Вараниця Дмитро Григорович
16.Качур Афанасій Івановач
17.Метильницький Петро Антонович
18.Метильницький Володимир Гри-горович
19.Метильницький  Михайло Григо-рович
20.Березюк Павло Васильович
21.Польовий Степан Семенович
22.Польовий Михайло Семенович
23.Палатайко Андрій Павлович
24.Романюк Никифір Петрович
25.Роженко Євгеній Сафронович
26.Роженко Михайло Микифорович
27.Сметанюк Пилип Харитонович
28.Сапінський Володимир Мироно-вич
29.Скрипник Антон Сафронович
30.Сметанюк Сергій Харитонович
31.Сметанюк Пилип Харитонович 
32.Трач Сава Миколайович
33.Троян Михайло Федорович
34.Чорнюк Михайло Павлович
35.Яковий Євстрахій Іванович
36.Рудий Пилип Якимович
37.Корінець Михайло Гнатович
38.Кшевжінський Гнат Броніславо-вич
39.Старух Тимофій Павлович
40.Сухов Семен Федорович
41.Роженко Михайло Никифорович
42.Роженко Федір Якович
43.Тимовський Йосип Іванович
44.Коробчук Михайло Петрович
45.Бойко Володимир Іванович
46.Бойко Федір Миколайович
47.Чорнюк Василь Григорович
48.Олійник Тимофій Васильович
49.Польовий Григорій Васильович
50.Романюк Федір Якович
51.Бобінсьрий Олександр Кіндрато-вич
52.Атаманчук Калина Миколайович
53.Боровецький Саверій Павлович
54.Мокрицька Надія Олександрівна
55.Грабовецький Станіслав Савович
56.Хлібороб Андрій Григорович
57.Ганущак Олексій Гаврилович
58.Метельницький Дмитро Антоно-вич
59.Шерман Нюня Шерманович
60. Калуцький Микола Іванович
61.Поворозник Петро Іванов
 


Повернулися додому із орденами та медалями: 
1. Арлан Василь Степанович —  Орден «Красной Звезды»
2. Атаманчук Роман Васильович — Медаль «За Відвагу»
3. Баландюк  Микола Олександрович — Орден Слави III ст.
4. Богомолець Василь Феодосійович  — Орден «Красной Звезды»
5. Варков Микола Іванович  — Орден Вітчизняної війни ІІ ст.
6. Величко Микола Кузьмич — Орден Вітчизняної війни ІІ ст.
7. Волобуєв Єфим Гаврилович  — Медаль «За бойові заслуги» 
8. Грабовецький Микола Леонтійович — Орден Слави III ст.
9. Грех Федір Прокопович —  Медаль «За Відвагу»
10. Дема Федір Петрович —  Медаль «За бойові заслуги»
11. Зависляк Гнат Максимович  — Орден «Красної Звезды»
12. Зависляк Петро Пантелеймонович — Медаль «За бойові заслуги»
13. Кліновський Іван Васильович — Медаль «За бойові заслуги»
14. Копай Михайло Трохимович — Медаль «За Відвагу»
15. Кавун Яків Корнійович  — Орден Вітчизняної війни ІІ ст.
16. Куракін Іван Олексійович — Медаль «За Відвагу»
17. Ласій Петро Савович — Орден «Красной Звезды»
18. Мостовий Василь Арсентійович  —  Орден Слави III ст.
19. Мінченко  Олексій Михайлович  —  Медаль «За Відвагу»
20. П'яткін Олексій  Іванович — Медаль «За Відвагу»
21. Пенжуляк Гаврило Іванович — Орден Слави III ст.
22. Підлісний Іван Федорович — Орден «Красной Звезды»
23. Поворозник Павло Іванович — Орден «Красной Звезды»
24. Яровий Микола Арсентійович  — Орден Слави III ст.
25. яровий Михайло Никифорович  —  Медаль «За Відвагу»
 НАША ЗЕМЛЯ ОКРОПЛЕНА КРОВ'Ю
Рядового                    Белояна Джанібека Австухітовича
Рядового                    Белоуса Олексія Пилиповича
Гв.старшини              Гольцева Олександра Миколайовича
Старшини                  Галінського Семена Степановича
Рядового                    Демефрюка Федора Петровича
Мол.сержанта           Люліна Андрія Микитовича
Рядового                    Мальченка Григорія Карповича
Рядового                    Маслевського Григоргія Микиповича
Рядового                    Панасюка Степана Фомича
Рядового                    Святовця Олександра Кириловича
Рядового                    Стаценюка Лук'яна Лаврентійовича 
Рядового                    Савчука Афанасія Трохимовича
Рядового                    Стрижкова Петра Дмитровича   
Рядового                    Сук Миколи Микитовича
Рядового                    Уманця Вакули Петровича
Рядового                    Юсупова Алейбаби
    Вони загинули в період з 29.03.1944р. по 04.04.1944р. і захоронені у братській могилі с.Гукова.

Трагічна доля  остарбайтерів

   Не може наше серце забути тих людей,  яких примусово відправили на рабську працю до Німеччини. 
    Своїми  згадками вони поділилися із учнями школи. 
    Надзвичайно важко було дивитися в очі цих людей, коли ти бачиш оту біль, яка залишилася в їх очах, навіть через багато років. Кожного із них в очах ми ба-чили сльози страждань, але і сльози радості за те, що їхнім онукам не довелося пережити страх, відчай, неповагу з боку німців, постійні знущання, голод та хо-лод. 
    
                                                           Метильницький Василь Антонович
(1915 року народження)
      1942 рік став роковим в житі юнака. Всі мрії та сподівання враз розбилися в той старашний серпневий день, коли разом з товаришами був забраний з батьківського дому. Хлопець хотів вчитися, працювати, кохати, а натомість прийшлося поневірятись на землях Німеччини. Василь працював різноробочим в місті Рід. Чого тільки не довелося пережити. 
Після звільнення служив в радянській армії. Рідна земля щиро прийняла юнака в свої обійми. До виходу на пенсію Василь Антонович працював в бугалтерії сілго-сптехніки. В 2000 році Василь Антонович помер.
                                       
                                           

                                                                    Атаманчук Михайло Іванович
                                          (2 серпня 1923 року)
    В жовтні 1942 року німецькими окупаційними військами був вигнаний на при-мусові роботи в Німеччину. З Гукова його взяли одного, а інші хлопці були ро-дом з с. Кугаївці. Працював на присовому заводі в м. Лабанд. Лагера №3, робітником. На заводі працював 8 годин на добу. «Я бачив пекло» - так він говорить про своє поневолення. Йому запам’яталось те, що тим, хто був із Західної України дозволялось одержувати посилки вагою 8 кг., а всім іншим – лише по 250 грам. На обід і ввечері давали баланду (суп), а німців годували доб-ре.
    Після звільнення американськими військами 5 травня 1945 року ще служив в армії. Перед пенсією іф вже будучи на пенсії працював кочегаром в школі.
   

Атаманчук Йосип Васильович
(1913 – 2003)
    З самого дитинства життя було досить важким. Ще хлопчаком приходилося працювати на різних роботах, щоб допомогти матері прогодувати дітей.  В 1935 році Оринінським райвійськоматом був призваний до армійських лав. В 1938 ро-ці звільнився в запас. З липня 1941 року по серпень 1942 приймав участь у Великій Вітчизняній війні в складі 31-го кулеметного окремого батальйону. Був стрілком. В серпні 1942 року під Гайсином попав в німецький полон.
    В листопаді 1942 року попадає в Німеччину. В місті Геніозі  працює на війсь-ковому заводі. Всі страхіття військового полону та  підневільних робіт довелось пережити з 1942 по 1945 рік. До військовополонених ставились ще гірше, ніж до вивезених на роботу юнаків та дівчат. Все подальше життя тяготи тих днів нага-дували про себе тілесними болями.
     Як і всі знедолені українські робітники був звільнений американськими війсь-ками в 1945 році. Пізньої  осені повернувся в рідний Гуків. До пенсії працював у місцевому колгоспі. 
Баландюк Костянтин Михайлович
(1917-1994р.)

    В 1941-м році одним із перших був відправлений до Німеччини. Працював на меблевім заводі. З території заводу разом з товаришем вивозили стружку. Важкі умови і голодування призвели до того, що хлопець захворів. Хлопці односельчани підтримували,  але допомогти одужати не могли. Юнак був у відчаї, постійно почала приходити думка, що все одно де помирати. Неподалік заводу був великий маєток німецького господаря. Хазяїн приходив на завод вибирати для себе працівників. І хоч Кость був хворий, німець знав,що він дужий і вміє працювати. Хазяїн наказав прислузі забрати хлопця з собою і добре його доглянути. Юнакові стало легше і він там пропрацював до визволення. Серед німців теж були добрі люди. Його хазяїн казав, щот Гітлер війну програє. ( Костянтин Михайлович з дружиною та сім'єю брата) Повернувся Костянтин Ми-хайлович восени 1945року. Все життя пропрацював в місцевому колгоспі.
Люткевич Сергій Гнатович
(1927 року народження)
      Зовсім юним  восени 1942 року Сергія забрали Германію. Разом з іншими хлопцями-гуківчанами товарним проїздом, в одному вагоні з коровами повезли цей живий товар через територію Польщі аж до місця призначення. Тут його «ві-дібрали», як міцного і витривалого для роботи хазяйському маєтку.
    Тут доля щедро розпорядилася,вибираючи юнакові роботу. Хлопець до добро-го, чесного хазяїна. Сергій Гнатович виконував всю найважчу роботу  дому( ру-бав дрова, косив,доглядав худобу). Але і робота його була належно оцінена. Ха-зяїн ставився до Сергія як до людини, до рівного собі. « їли з хазяїном за одним столом»,- згадує літній чоловік. Сергій був добре проінформований про події на фронті. Тому що хазяїн довіряв йому і не вважав, що уде поганим, коли хлопець буде знати правду.
    2 травня1945 року, після звільнення, Сергія забрали  армію, де він прослужив аж 1951року. Після повернення в рідні місця працював 35 років в сільгосптехніці інженером.
Корінець Омельян Володимирович
(1922 року народження)
   Народився в багатодітній сім’ї і тяжкі часи становлення радянської влади. З 1941 по 1942 рік жив на окупованій території. Працював в колгоспі під наглядом  шуцманів.  Працював з друзями і все подивлялися на схід, чи не видно такого очікуваного звільнення. А на томість прийшла ще страшніша біда. Як би не важ-ко було працювати, та юнаки були на рідній землі. Не вірилося, що їх від неї зможуть відірвати.
  З 10 червня 1942 року по 4 травня 1945 Омельян знаходився на території Германії. Працював на фабриці в місті Твістрінген, що недалеко. До сьогодні він пам’ятає свого начальника Віллема, через тупість та жорстокість. 
Після звільнення знаходився до 1946 року на Уралі в робочому батальйоні.

Кавун Ганна Яківна

      Народилася я  у 1922 році. Забрали мене в Німеччину 6 вересня 1942 року. Везли туди у товарних вагонах з забитими вікнами зі станції м. Кам'янця – По-дільського. Фабрика, на якій ми працювали, була не військового призначення, ми виготовляли там деталі до електроустаткування ( абажури), тобто все, що стосу-валось світла, але куди все це відправляли нікому не казали. До нас ставились дуже погано, називали всіх «руські свині».  Харчували нас дуже і дуже погано, варили таку брукву. в якій плавали червяки. Полонені говорили. що « ми такого вдома не їли», а німці відповідали: «Ви жили в Росії, як свині і харчувалися так». На що ми їм відповідали, що наш народ культурний. Пам’ятаю одне, дуже хоті-лося їсти і щоб дочекатись на повернення додому. бо казали нам, що будемо їх-німи рабами. Таке відношення до себе мусила терпіти три роки, поки не прибули додому.
    Ми були дуже примітні, нам понашивали «латки», що ми « руські», ми  не ма-ли права ходити тією дорогою. куди німці, бо постійно чули «руські свині». На-цистам часто приходили похоронки і вони все своє зло виливали на нас.
    Ми були в місті, яке називалось «Хемніц» і тут для нас закінчилась війна. Сю-ди прийшли російські війська. англійці, американці, а звільнили нас американці.
    Біля нашого табору були іноземці, а їм був доступ до преси і вони нам перека-зували усі новини із фронту. Одного разу прибігла полячка і сказала: «Дєвочкі, закінчилась війна!». Це було 9 травня 1945 року. То ми і плакали, тішились і ду-мали, що нас зразу ж відправлять додому, але так не сталося. 
    Додому їхали тяжко, бо дороги були перегружені, їхали цілий місяць.
Ніхто із нас і не думав залишатися, ми хотіли тільки ДОДОМУ!!!

Галущинська  Ганна Максимівна
(1913-1994р.р.)
      З партією перших дівчат-поневірянок влітку 1942 року потрапила на терито-рію Німеччини. Працювала на військовому заводі селі Дікгользен. Умови нічим не відрізнялися від умов інших ув’язнених. Та ж сама баланда, така ж жорсто-кість, така ж туга за батьківщиною. Пізніше дівчат перевели  в інші місця. Вони копали рови.
    Жили по десять чоловік в кімнаті, якщо це житло можна так назвати. І знову годують хлібом з тирси та гнилими овочами. За роботу, правда, дівчатам платили по тридцять дойч-марок.У неділю дозволяли бранкам іти до багатих людей, до-помагати їм в господарстві і так заробити ще деякі мілкі гроші.
    Три роки протягнулися як в страшному сні . Саме тому день,коли дівчат звіль-нили американські війська, був ч не найщасливішим у житті Ганни. Влітку 1945 року дівчина повернулася додому.
     І пішли мирні роки в рідному. Але і тепер було не легко. Прийшлось пережити і голод 1947 року, і подальші нестатки, і нелегке сімейне життя, хвороби ді-тей,тяжку роботу в колгоспі та в своєму господарстві.Трьох синів випустила в життя Ганна Максимівна, п’ ять ох внуків дочекалась.
   Любили маму діти, поважали сусіди та односельчани.З гідністю прожити Га-лущинська Ганна Максимівна. Івсе життя, згадуючи ті страшні роки говорила ді-тям:,,Не дай Боже вам пережити’’.
Нікольчук
Петро Михайлович
(1925 року народження)
    В листопаді 1941 року, одним із перших був відправлений в Німеччину. Пра-цював на меблевому заводі Тіфенбол у місті Солінгенвальд. Виготовляли ящики. Їли брукву і шпінат,хліб був дуже голодний,вкрав брукву. За це був жорстоко по-битий.Під час роботи не можна було ні з ким розмовляти.Неподалік німці трима-ли слині.Було великим святом,коли вдавалося роздобути з їхньої їжі.Піся роботи на заводі робили дитячі іграшки. Їх можна було продати і заробити деякі гроші,а на них купити хліб. Одного разу познайомився з німецькою сім’єю. Розумів ні-мецьку мову і тому ввійшов в довір'я родини. Допомагав в вільний час по госпо-дарству і за це господиня завжди давала хліб з собою. Так хлопець допомагав і друзям вижити.
    Після звільнення американськими військами в 1945 році був перевезений в зо-ну з Берліну переправили на Донбас. Після поневірянь пережив голод в рідному домі. Працював в колгоспі. Потім закінчив технікум, а там і інститут. Працював головним агрономом в колгоспі , а до пенсії викладав біологію в місцевій школі.

На примусових роботах в Німеччині або Австрії побували:
 

Нікольчук Петро Михайлович
Корінець Євгенія Калинівна
Волобуєва Ніна Юхимівна
Коропчук Надія Григорівна
Богомолець Марія Архипівна  
Бойко Олександр Іванович
Трач Микола Васильович
Мостова Олександра Калинівна
Бойко Микола Іванович
Бойко Захарій Леонтійович
Кавун Ганна Яківна
Галущинська Ганна Максимівна
Роженко Гнат Никифорович
Літкевич Сергій Гнатович
Літкевич Надія Філімонівна














Дереглаз Марія Тимофіївна
Атаманчук Йосип Васильович
Гладкий Микола Григорович
Гладка Станіслава Гнатівна
Корінець Омелян Володимирович
Корінець Валентина Іванівна
Атаманчук Михайло Іванович
Жеребецька Валентина Никифорівна
Мостовий Сергій Сидорович
Метельницька Парасковія Григорівна
Метельницький Василь Антонович
Ракоча Марія Тихонівна
Коробчук Ніна Тихонівна
Водориз Надія Яківна
Статко Володимир Іванови 
ІІІ. РОЗДІЛ
Розвиток сільського господарства в період від 1930 року по 2013
      Колективізація сільського господарства у селі Гуків розпочалася ще у 1929 році. На 1930 рік більшість селянських господарств об’єднались у сіль-ськогосподарську артіль «Косар», яка згодом була перейменована у артіль ім. Постишева, а згодом і на колгосп «Правда Ілліча». «Правда Ілліча» обробля-ла 3,6 тис. га орної землі.
      За свою історію колгосп мав декілька керівників. Із спогадів односельчан нам відомо про Кавуна Якова Корнійовича, Пацьорка Михайла Івановича, Хоцянівського Івана Степановича. Після розпаду колгоспу «Правда Ілліча» Селянську спілку «Нива» очолив Головатий Микола Володимирович.
    Помічником у Кавуна Якова Корнійовича працювала на посаді економіста Гусак Оксана Іванівна. Вона народилася 20 листопада 1939 року. На її долю випало багато випробуваннь, але вона згідністю їх долає. 
   Про Оксану Іванівну та її добру вдачу відомо кожній людині у селі, адже ніколи нікому не відказала у добрій пораді. Виховала двох діток – Миколу та Оксану, яка трудиться на благо жителів свого рідного села ( працює медич-ною сестрою у місцевій амбулаторії). 
    Завжди і в усьому Оксані Іванівні допомагала її помічниця Дольна Людми-ла Михайлівна.
     Дуже вдячна вона долі за те, що їй довелося працювати із головним бухга-лтером колгоспу Гучком Михайлом Єфремовичем, який завжди і в усьому допомагав їй у роботі, адже економічної освіти Оксана Іванівна не мала.
    Згадує добрим словом Оксана Іванівна Михайлівську Ганну Омелянівну з якою працювали тривалий час в одному кабінеті. Ганна Омелянівна працю-вала на посаді бухгалтера автопарку. Добрим словом згадує Оксана Іванівна своїх співробітників: Петра Михайловича Нікольчука (головний агроном), Романюка Сергія Никифоровича (зоотехнік),Попель Світлану Антонівну (ГОловний зоотехнік), Конвалію Ганну (касир), Кульпінського Леоніда Дми-тровича (головного інженера).
     Свою роботу працівникам контори доводилося розпочинали  із 6-ї години ранку. працювали без вихідних, без відпусток ( відпустки почали давати у 90 році). Кожна жінка, яка працювала в конторі колгоспу повинна була оброби-ти 60 сотих цукрового буряка, 15-20 сотих кормового буряка. У період жнив вночі ходили на тік для перевертання, провіювання, погрузки зерна. Були ви-падки, що вивезуть на площу зранку, а на обід машина не прийшла, так серце розривалося через те, що вдома діти. А якщо випадало дощове літо то зму-шені були ходити та перевертати покоси гороху, зернових. Але від обов’язків головного економіста ніхто не звільняв тому вночі чи зранку змушені вико-нувати роботу свою, а потім на поле.
    

    Повернувшись із поля бою, полону та ті селяни, які залишились у селі  роз-почали відновлювали своє господарство. Праця була надзвичайно важкою, але селяни, стиснувши зуби, працювали. 
    Так, повернувшись із Німеччини, а потім із Уралу -  Корінець Омелян Во-лодимирович  пішов працювати в колгосп. Спочатку був їздовим і працював із Зависляком Гнатом. Кожного ранку о п’ятій годині змушені були виїжджа-ти на ферму, щоб розвести кашу, січку худобі, а потім виїжджали на поля – косили траву. Через рік пішов працювати на норму – бригадиром. Очолював він три бригади. Як і всі мав норму – сапав картоплю, буряк. Разом із ним працювала його мати,  а згодом  і  дружина  - Корінець Валентина Іванівна.  Спочатку вона була ланковою, а після того як захворіла перевели на «легшу»  роботу - ферму. Вона вдосвіта вставала і йшла на ферму доїти худобу. Об-слуговувала по 15 – 20 корів. Важко приходилось дояркам, адже необхідно було наносити відрами води, помити корів та ще й руками видоїти. В їхні обов’язки входило ще й рознести кашу, веретою - січку, а взимку ходили до жомової ями де рубали примерзлий жом та по драбині на плечах виносили на верх з ями. Коли жом розмерзався розносили по жолобах.
   Роки ішли і доля Омеляна Володимировича закинула на кузню де він пропрацював 16 років. Освоювати працю коваля йому не потрібно було, адже він навчився кувати будучи у Німеччині. Працював із своїм старшим братом – Корінець Іваном Володимировичем, Дубчаком (із села Долинівка), Соколовським Леонідом, який виконував обов’язки бригадира, Кліновським Яськом, Чижевським.
     Кузня працювала за рахунок ручної праці. Вручну розпалювали, дмухали ковальським мішком. Результатом їхньої роботи були підкови для коней, де-талі для тракторів, сапи для жінок, що працювали в ланці.
   У 80-х роках працював столяром де виготовляв для людських будинків він-ка, двері, вставляв підлогу.
    У радянські часи важливою галуззю сільського господарства було тварин-ництво. І тому  хочеться розповісти  про долю Ладико Станіслави Іванівни ( 1929 року народження). Вона у віці 14 років пішла працювати в колгосп. Працювала дівчуком у ланці, а потім 44 роки працювала дояркою. Її група корів була найчистіша на фермі, бо не жаліла жінка свого часу, своїх рук. Кожного року Станіславу Іванівну фотографували на дошку Пошани, премі-ювали за гарні надої від від закріпленої групи корів. 
    В 1971 році Ладико С.І. була удостоєна Ордена Трудового Червоного Пра-пора. Жінка, трудівниця, мати трьох дітей, щира бабуся і прабабуся такою знають її односельці і рідні.
    Правнучка Діана – п’ятикласниця з гордістю тримає нагороду, яка діста-лась її прабабусі тяжкою працею. А чого вартий був розпорядок дня доярки того часу – ішла на ферму. коли село ще спало і поверталась зимою з вечір-ньої доїння,  коли всі вже збиралися відпочивати. 
     Про нелегку працю  та свій життєвий шлях розповіла учениці 11 класу Осадчук Жанні  жителька  с. Гуків  Романюк Валентина Прокопівна.  Наро-дилася  вона 19 квітня 1926 року  в с. Гуків, де проживає  все своє життя.
- Валентино Прокопівно, що Ви пам’ятаєте з дитячих років?
- Ой, це дуже болюче питання. Нас у сім' ї   було п’ятеро, чотири сестри та один найстарший брат. Дитячі роки пройшли у бідності. Проте,  найстрашніше чекало нас попереду.  У 1939 році під час репресій вночі забрали батька, який працював на той час у колгоспі, і був годувальником у сім'ї. Ця біда підірвала здоров’я у мами. І з тих пір я пішла працювати сама, на той час мені було 13 років. Свій трудовий шлях розпочала у рільничій бригаді. Доводилось працювати нарівні з дорослими, адже вдома чекали на неї  хвора мама та дві молодші сестрички 1934 та 1937 років народження.
- Отже, Ваше дитинство перейшло у дорослу  юність. Що Ви можете розказати  про події Великої Вітчизняної війни? Як Вам жилося під час воєнних подій?
- Так, про таке життя яке є сьогодні у вас  ніхто і не мріяв. А як розпоча-лася війна, тоді зовсім стало страшно:  за своє життя, за життя сестричок, за життя сестри , яку забрали до Німеччини,  та найбільше переживали ми за старшого брата,  який пішов на війну.
Як вижили, одному Богу відомо. Було голодно і холодно. Під час війни я про-довжувала працювати з іншими жінками  на різних роботах: рили окопи, пра-цювали на полі, їздили на конях , тому,  що  чоловіків в селі не було. І на да-ний час я маю посвідчення учасника війни.
- З розповідей моєї бабусі а Вашої сестри мені відомо, що Ви вряту-вали їх  від голоду 1947 року. Розкажіть як Вам це вдалося?
- На той час наша мама померла,  старший брат прийшов з війни з поби-тою ногою, тож більша відповідальність за їхнє життя лягла на мої плечі. Оскільки, поряд із нами межує Тернопільська область , а там ще була при-ватна власність, я ходила туди за   продуктами. Це були зеренця пшениці,  кукурудзи.  Я вимінювала їх за товар. А товаром ми називали ще батькове знаряддя, яке він встиг придбати для дому. У свій час він був у Канаді у привіз звідти трохи грошей, коли сім’ я зросла , він задумав будуватися , і в нас також були коні, своя олійня, різні сільськогосподарські пристосування. Це все забрали коли створювали колгоспи, а деякий дріб’язок залишився, от він нас і врятував.  Ходити «за границю»  було нелегко:  доводилось йти і вночі ,щоб ніхто не помітив, бувало що треба було тікати і  обманювати, що йдеш до родичів. Також , щоб вижити допомагав і старший брат, який хоч і на костилі але ходив на роботу у Скалу – Подільську. Мені здається,  я б роз-казувала це кожний день, бо для мене це ніколи забудеться.
- Почалася повоєнна відбудова,  що змінилося  у житті нашого села?
- Після пережитої війни та голоду, настала пора праці на благо держави.
Нам платили мізерні копійки, а працювати доводилось нарівні з чоловіками,  які повернулись з війни з підірваним здоров’ям. Починаючи з 1949 року я пропрацювала ланковою, хоча я мала чотири класи освіти та гроші рахувала вправно.
  У 1958 році 26 березня мені вручили медаль «За трудовое отлличие». Всі люди ходили на роботу, не було жодної домівки в якій би хтось сидів без ро-боти. Люди розуміли -  треба працювати, нехай чорно і темно, жертвували власними дітьми, які залишались без догляду, власним здоров’ям. Очолювана мною ланка вийшла у передовики і нам вручили перехідний вимпел, це була наша гордість за нас самих
-  Мені відомо, що  у Вас є  найцінніша  нагорода   за Ваші трудові досягнення, за що Ви її отримали?
- У 1960 році мені доручили очолювати молочно – товарну ферму. Здається, що я жила тільки життям ферми. Це була моя домівка. Ферма дісталась мені у вкрай запущеному стані,  була одна з відстаючих у районі. Я намагалась згуртувати людей , дати зрозуміти, що від надоїв залежатиме їхня зарплата та розуміння правління колгоспу  ім.  Ілліча. Роботи виконувались на фермі майже всі вручну: занести січку, силос, подоїти, поносити бідони з молоком і здати на облік молоко. Тож незабаром праця дала перші упіхи: 8 лютого 1962 року моє імя було занесено в книгу пошани колгоспу ім. Ілліча;
7 липня 1962 року нагороджують грамотою райкому КП України за хороші успіхи по розвитку і продуктивності тваринництва в І півріччі .
- Що ж допомагало Вам у Вашій нелегкій роботі?
- Великою допомогою у моїх успіхах – це було розуміння самих праців-ників ферми: доярок, їздових, сторожів. Їхня щоденна  сумлінна праця і моє керівництво невдовзі вивели нашу ферму в одну з передових. Чергову грамо-ту я отримала27 січня 1964 року від Кам’янець – Подільського парткому за досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні за 1963 рік. 
4 січня 1964 року – грамота за успіхи в соціалістичному змаганні за комуніс-тичну працю. 
    Рік за роком,  а за ними кожен день сумлінної праці, щоденних проблем, втягнули мене у свій вир  без якого я не уявляла іншого життя. Здавалося,  що ніхто так не буде любити цю роботу , не 
віддасть свій час, не зрозуміє кожну доярку.
15 травня 1966 року – грамота від Чемеровецького райкому партії за досягну-ті успіхи по досягненню високих надоїв молока.
    1966 рік запам’ятався на все життя,  очолювана мною ферма за підсумками змагання  зайняла 2 місце у районі, 4 доярки  мали великі надої  молока і були переможцями змагання.


22 березня мене нагородили орденом «Знак почєта"
     Пропрацювала завфермою  до 1972 року. А з  1972 року працювала на фе-рмі  с. Долинівка, а потім з 1976 по 1982 працювала завідуючою свиноферми. 
Свою роботу поєднувала з партійною та депутатською   діяльністю.

                
     У 80- 90-ті роки на тваринницькій фермі працювали доярки: Бобінська Га-лина, Грабовецька Станіслава, Баб'як Марія, Мельник Євгенія, Зарєва Люд-мила, Коваль Тамара, Лисенко Майя, Гормніцька Тетяна, Кеня Ніна. Вони неодноразово були нагородженні грамотами та преміями за важку працю,  за високі надої. 
    Завідуючими тваринною фермою були хороші працьовиті люди: Михаль-чишин Іван Григорович, Баран Микола Олександрович,  Атаманчук Олекса-ндра Михайлівна.
        Сьогодні сучасній молоді важко уявити собі, що необхідно було встати у 4-тій годині ранку, щоб обійти своє господарство і іти на ферму де їх чекає 10-15 корів. Худобу необхідно було помити, подоїти ( благо, що  було видано доїльні апарати) та нагодувати телят.  А для того, щоб надій був більшим до-ярки вручну додоювали усіх корів. На ферму приходили доярки тричі в день та після вечірньої дійки додому вони поверталися не раніше 11 години.
    Розвивалося у колгоспі свинарство.  Віддали свої молоді роки важкій праці свинарки: Романюк Галина, Ярова Любов, П'янківська Софія, Хлібороб Зоя, Кушнір Галина, Пацьорко Галина. На їхньому утримуванні перебувало біль-ше тисячі свиней. У обов’язки свинарок входило: отримати корми, почистити клітки, нагодувати свиней, приглянути за маленькими поросятками, в разі якихось негараздів викликати ветлікаря, якому допомагали при лікуванні та під час родів.
    У 80-х роках у селі Гуків розводили курей. Створено було пташину ферму на якій трудилися:  Кушнір Ганна, Арлан Любов, Вараниця, Романюк Галина, Ярова Любов. Годувати птахів зерном, зеленню, рибою, комбікормами, крей-дою. Живих курей відвозили у Камянець-Подільську птахоферму. Свою про-дукцію постачали в дитячий садочок «Малятко», колгоспну столову для хар-чування колгоспників.
      Та не обходилось жодне господарство без їздових : Хлібороба Адама, Ко-робчука  Миколи, які працювали в селі Гуків та про Пустія Олександра, Го-робця Олексу, Олійника Степана, Осадчука Михайла Антоновича, Осадчука Олександра ( працював  біля овець – завфермою), які працювали у селі Доли-нівка, де крім телят відгодовували овець. Цим людям доводилося з удосвіта завозити корми худобі: каші, зелень, січки, сінажі, солому, силос. Ці корми необхідно було тричі на день вручну завантажити на воза, привезти та потім ще й розвантажити його.  Якщо необхідна була допомога у полі то про їздо-вих також не забували. Звичайно про своїх підопічних ( коней)  вони не мог-ли забути. Про них вони самостійно піклувалися.
   Молоді роки пройшли в колгоспі Бойка Бориса Марковича. Внучка Бориса Марковича Вікторія з гордістю розповіла про життя свого дідуся. Все своє життя він пов’язав із доглядом коней. Ці тварини він дуже любить. Бувало так, що сам залишався без хліба у полі, а свій кусок хліба віддавав коням. 
         Народився Борис Маркович у вогняні роки - 30 березня 1941 року, тому про добре дитинство тільки міг мріяти. З раннього дитинства допомагав ба-тькам по догляду за господарством. У 18 років працював в колгоспі біля тва-рин. Та подорослішав вінслід було іти до армії  у якій служив з 1960 по 1963 року. Там доля його звела знову із улюбленими тваринами.
     
    Відслуживши повертається до рідного дому і влаштовується на роботу у колгосп «Правда Ілліча» їздовим. Звичайно під час свого життя приходилось бути і різноробочим на фермі, і зорати та закультивувати  поле вмів бо ж ро-боти не боявся. Життя не балувало його - на роботу приходив в 6 –тій годині ранку і працював до смеркання, а ще і двоє діток маленьких вдома, яким по-трібно було приділити хвилинку, допомогти,  приласкати, пораду дати та й у хліві тварини чекали на їжу. Все встигав зробити та ще й прищепив сину лю-бов до роботи на землі ( син більше 15 років пропрацював трактористом у мі-сцевому колгоспі). За свою працю отримував мізерну плату – 70-90 гривень у місяць. Та вмілі руки завжди знаходили собі роботу та підробіток, що допо-магало вивчити дочку Тетяну у медичному училищі.


   Працював Борис Маркович із Чорнюком Миколою, Туріном Василем, Хлі-боробом Адамом, гучок Володимиром, Конвалія Володимиром, Бортняком Костянтином, Ольховським Михайлом, та з багатьма працьовитими людьми.
     Голови колгоспу «Правда Ілліча» Кавун Яків Корнійович та Пацьорко Михайло Іванович не зупинялися на вирощуванні лише ВРХ, а й вирощували овець. 
    Овеча ферма була збудована на території села Долинівка. Доглядали овець під керівництвом Олександра Осадчука його дружина Осадчук Вікторія та односельчани:  Биць Ганна, Фурман Галина. Щороку доводилось жінкам до-помагати при по стрижці овець, випасанні їх на долинівському полі. Надзви-чайною радістю для малюків села була перегонка отари через село, де мале-сенькі ягнята перестрибуючи через каміння, один одного доганяли своїх ма-тусь-овечок. Коли ж отара йшла то здавалось що їй немає кінця, так багато було овець. Для овець діти в літній період заготовляли гілковий корм.
    Та за правління  Хоцянівського Івана Степановича розводити овець пере-стали. Було побудовано телятник і розводили молодняк ВРХ.
    У селі Гуків займалися бджільництвом. Жеребецький Михайло із задово-ленням доглядав за бджолами протягом 20-ти років. Бджолину продукцію колгосп  відправляв у Кам’янець – Подільську заготконтору, магазини. Лише у 1991 році під час розпаду колгоспу , смерті пасічника  -пасіка була зане-дбана а згодом і знищена.
   Та не перевилися бджолярі у селі. Наприклад, у сім’ї Корінців з діда – пра-діда була традиція займатися бджільництвом.   Їхня пасіка була завжди до-глянута і славилась на усю околицю. Цим заняттям займався Корінець Іван Володимирович. 


   Доглядали за бджолами сім'ї: Гординського Станіслава, Корінця Омеляна Володимировича. Із 1988 року займається бджільництвом Макогон Аполлінарій Іванович разом із сином та дружиною. Протягом 10 років розводить бджоли із своєю дружиною Ільчук Борис, Осадчук Валерій Анатолійович, Фаліон Леонід, Баран Микола Олександрович.
     В Гукові знаходиться центральна садиба колгоспу За трудові успіхи наго-роджено орденами і медалями 101 колгоспника. Ордена Леніна удостоєна доярка О. В. Арлан. 

Розвиток ветеринарної медицини 
   Розвиток тваринництва тісно пов’язана із роботою ветеринарної лікарні. 
   Першою ветеринарна лікарня була розташована по вулиці Подільська біля лісу на місці будинку  Арлан Любові. Це була старенька хатка, під соломою, глинобитна, надзвичайно низька. Така низька, що коли входили у будинок то обов’язково головою зачіпляли варцаби дверей. У цьому колись жив селянин, якого розкуркулили за те, що підлога у кімнаті була встелена дубовими дош-ками. Приводом до будівництва нової ветлікарні було те, що її відвідав Кри-сан ( головний лікар області) високий за зростом і коли він входив у ветліка-рню то сильно вдарився головою об варцаб. Тоді із пересердя віддав наказ за три місяці збодувати нову ветлікарню. Так з літа до весни  1974 року було збудовано нову ветлікарню.
   Завідуючими старої ветдільниці були: Коропчук Олександр, Захаров Іван Васильович. 
   Захаров І.В. був донським козаком- фронтовиком, під час війни був кавале-ристом і коли їх перевели на Камянеччину  познайомився із Захаровою Лізою Гнатівною (вчителькою російської та української мови). яку направили пра-цювати до гуківської школи. Так він залишився у селі та все життя тут про-працював. 
  Фельдшером працював Стадник Леонід Григорович за освітою ветеринар. Він закінчив курси «Коновалів» так колись називали ветеринарів.
Лікував панську худобу. За те що він врятував панського коня йому пан по-дарував корову. Після того, як він вийшов на пенсію продовжував працювати їздовим при ветлікарні. Санітаркою працювала Стадник Ганна Іванівна жи-телька села Ріпинці.
   У новій ветлікарні декілька років завідуючим працював Захаров І.В., після виходу на пенсію завідуючим ветдільниці призначили Савчука Василя Ми-колайовича. 
 Свій трудовий шлях Василь Миколайович розпочав з посади фельшера у 1971 році. Часто доводилось працювати без вихідних, не досипати. Особливо коли траплялися факти інфекційних хвороб. Коли у 80-ті роки в місцевому господарстві було виявлено ознаки однієї з таких хвороб, до 900 голів ВРХ, переважно молодняку, довелось перевести на літньо-табірне утримання біля села Бурти. Цілий тиждень двічі в день проводилось щеплення тварин. Пого-лів’я вдалося врятувати, за винятком трьох телиць.
    До трьох десятків літ Савчук очолював Гуківську дільничну лікарню, а з 2003 року, коли відбулося реформування ветеринарної медицини України, його призначили провідним спеціалістом управління ветеринарної медицини в нашому районі.
  За роки діяльності Василя Миколайовича обслуговуються  7 сіл: Жабинці, Мар'янівка, Долинівка, Гуків, П'ятничани, Пукляки, Бережанка. Пропрацю-вав на посаді завідуючого ветдільниці Василь Миколайович 43 роки і за свою працю отримував неодноразово похвальні листи, занесений на районну та обласну Дошки пошани. А у 2012 році був нагороджений Орденом ветерана ветеринарної медицини України. Та протягом усіх цих років його підтримувала,  допомагала  дружина -  Савчук Марія Леонідівна, яка поряд із ним тривалий час працювала санітаркою у ветдільниці. 

    Під керівництвом Савчука В.М. працював фельдшер Березок Володимир (до 90-го року). Свої знання він передав ветлікарям та фельдшерам: Наконечному Володимиру, Каньовському Анатолію Івановичу (на сьо-годнішній день працює начальником управління ветеринарної медицини Хмельницької області),Якимишину Василю Макогону Віталію Аполлінарі-йовичу, який спочатку працював ветлікарем незаразних хворб, а з 2003 року на посаді завідуючого ветеринарної дільниці.
   Слід згадати  Краснохода Володимира - ветфельшера, який своє життя при-святив важкій, відповідальній  праці. Кожний двір у селі пам’ятає цю вмілу, знаючу людину.
 
Робота жінки-ланкової
     Сільське господарство не могло обійтися без праці жінок-трудівниць, які працювали в ланці. Важко було їм. Палюче сонце, нагріта у бочці питна вода знесилювали їх, але навіть подумати про те, що залишити сапу і піти в тінь не можна було -  соромно від своїх співробітників. терпіли та працювали.
В колгоспі працювало в ланці по 20 жінок, а ланок було дві.
   Ланковою рільничої бригади довгий час була Корінець Аполлінарія Іванів-на, яка трудилася в колгоспі із 1936 року по 62 рік. Не покладав рук і її чоло-вік, який довгий період пропрацював в колгоспі ковалем.

 Вони не тільки добросовісно працювали, вміло підтримували один одного, але гарно і весело проводили свій вільний час.
    Їхні пісні лунали по усьому селу. Майстерно підігрував  їм на баяні  шофер колгоспу Яровий Микола Семенович.
     У підпорядкуванні колгоспу «Правда Ілліча» перебували землі декількох сіл у кожному з якого були свої ланки. Так, у селі Долинівка в 60-70-х роках, зі слів Маліновської Ганни Леонідівни - внучки Осадчук Марії Антонівни, працювали в ланці: Осадчук Марія Антонівна, Шевчук Ганна, Олійник Пара-ска, Крисько Марія,
 Волощук Надія, Сухоставська Ольга, Баландюк Докія, Осадчук Аделіна, Го-робець Зінаїда.  
      У 70- 80-х роках в селі Гуків на палючому сонці працювали: Бойко Рима, Бойко Раїса, Зависляк Людмила, Оконна Галина, Ярова Раїса, Галущинська Валентина, Романішена Ольга, Гординська, Прокопчук Галина, Чинник Га-лина.
      Про доля своєї бабусі Бойко Раїси Костянтинівни розповів внук Вален-тин. 
« Народилася бабуся 2 травня 1945 року в Приморському Краї, поселення Жаріково. В 1950-х роках зі своєю матусею та сестричкою переїхала в село Михайлівка.  Працювати у колгоспі розпочала дитиною – у 15 років. Після того як вийшла заміж у 1964 році за Бориса то переїхала в село Гуків. Без ро-боти не пробула й дня,  пішла до місцевого колгоспу дояркою. Доглядала 14 корів. Спочатку було важко, а потім полегшили роботу видавши доїльні апа-рати.
    У 1973 році пішла працювати в поле на якому пропрацювала 27 років в дружньому колективі.»
    

     Присвятила своє життя роботі у колгоспі Бойко Рима Захарівна.
    Зі слів її дочки Мурай Світлани відомо, що народилася Рима Захарівна у 1940 році. Дитинство було важким. Після закінчення школи вступила у Львівський сільгоспінститут та несудилося закінчити навчання - закохалася та вийшла заміж за Миколу . У 19 років пішла працювати в колгосп дояркою де і працювала до 1973 року.
    Доярки завжди ходили у білих халатах, начисто вибілювали корівники, по-сипали проходи між жолобами піском. На стобах на фермі були прикріпленні портрети доярок і біля них стояли прапорці. К кожного тижня прапорець прикріплювали біля портрету тієї доярки, яка надоїла за тиждень найбільше молока. За великі надої доплачували. 
      А далі доля закинула її в рільничу бригаду – ланковою.  Після сапки на полі  влітку ішли працювати на птахоферму (відгодовували курчат, а потім дорослу птицю відправляли у Кам'янець-Подільський м’ясокомбінат). 
   Працюючи в рільничі бригаді змушена була і причепи з картоплею пересу-вати, а за свою роботу отримувала 3 рублі 15 копійок в день так, що за місяць назбирувалось 100-120 рублів. Заробітна плата також залежала і від зібраного урожаю, чим кращий урожай тим більша плата. в кінці року за роботу отри-мували цукор, премії.
    Для того, щоб отримувати премії необхідно було висапати до 10 га за се-зон. А сіяли буряка більше  500 га.
        Між ланками встановлювалися змагання – хто більше збере урожаю. Бу-ли випадки, що ланкові сідали в машину з шофером та контролювали здачу буряків та записи у зошит ваговщика. Це було варто того, адже та ланка, яка вигравала отримувала премію до зарплати (100 грн.) 
     Жодного дня не минуло для жінок-трудівниць без пісні без жартів. Всів-шись на машину, яка вивозила їх на поле, розпочинали  виспівувати пісні аж до самого поля вони лунали.
        Неодноразово Риму Захарівну преміювали та нагородили медаллю «За доблесний труд». 









   Стопами своєї матері пішла Мурай Світлана Миколаївна, яка народилася у 1966 році.  Постійно допомагала своїй матері на фермі. Після закінчення у в місті Комунарськ харчового технікуму працювала у 1988 році в місцевому кафе кухарем.  Після закриття кафе пішла працювати на вагу в колгосп, а з 1992 року з батьком працювала у рільничі бригаді, найбільше запам’яталося те, як збирали на колінах картоплю, після цього збирання боліло усе тіло про-тягом декількох днів. Але за місяць такої роботи отримала за робітню плату і за неї придбала матеріали для будівництва літньої кухні.  А далі довелось працювати у ланці до 1998 року.
     

     Багатий урожай колгоспу залежав і від роботи агрономів.
    За правління Кавуна Я.К. агрономом у колгоспі довгий час працювала Віт-рук Марія Архипівна – знаючий агроном, хороша  людина. Своїми вказівка-ми Марія Архипівна спрямовувала роботу жінок – трудівниць, працьовитих чоловіків. Помилитися у період її роботи неможна було, кожна помилка мог-ла коштувати їй дуже дорого.
     При Михайлі Івановичу Пацьоркові агрономом працював Нікольчук Пет-ро Михайлович.
    Корінець Віктор Володимирович трудився агрономом за правління Хоця-нівського Івана Степановича.
    Зі шкільної парти прийшов у колгосп працювати  прицепщиком на тракто-рний стан  Бойко Микола Петрович 36-го року народження. А далі долю свою пов’язав із Римою Захарівною (1958рік), яка подарувала йому четверо дітей : Галину, Віктора, Світлану та Володимира. Згодом у селі Долинівка працював завфермою.
    Із 1966 року по 1996 рік працював бригадиром рільничої бригади у колгос-пі.
  Робочий день у Миколи Петровича розпочинався з 8 години і тривав до 9-10 години вечора. Його підопічні працювали на огородині,  у парниках. В пар-никах висівали насінні помідори, капусту, цибулю. А згодом вирощену роз-саду висаджували на поля.  Теплиці розміщувались спочатку за старим клубом, а потім перенесли за нову контору колгоспу. На полях саджали картоплю, її сапали, підгортали та потім збирали на машину. Вивозили продукцію у Кам'янець-Подільський плодоконсервний завод. Продукцію також постачали у шкільну та колгоспну столову, дитячі садки.
    За свою працю він із своїми підопічними був нагороджений путівками в Одесу, Румунію, Молдавію. Неодноразово його преміювали та нагородили медаллю «За доблесний труд».
       Робота МТС та Сільгосптехніки у селі Гуків
    В березні місяця 1938 року в селі Гуків було організовано МТС, де нарахо-вувалось 20 тракторів, які обслуговували 19 колгоспів, 8 автомашин.
    Згодом (приблизно у 1958 році) МТС було реорганізовано у Сільгосптех-ніку.
    Для потреб держави і села у сільгосптехніці навчалися учні – здобували спеціальність тракториста, шофера. Про учнів та викладачів сільгосптехніки  відомо із наступних світлин та спогадів працівників сільгосптехніки.


 
     

   Тривалий час керівником Сільгосптехніки працював Кавун Яків Корнійо-вич, який згодом очолив місцевий колгосп «Правда Ілліча».За його керівниц-тва учні мали всі умови для здобуття освіти в Сільгосптехніці. 
    Яків Корнійович зумів заслужити повагу своїх односельців про це свідчить той факт, що коли з району прислали нового голову колгоспу то селяни засі-дали протягом трьох днів – не бажали відпустити Якова Корнійовича. Із 1964 по 1988 рік у сільгосптехніці працював Лопатюк Михайло Іванович.
     Свою роботу він розпочав на посаді контролера, а далі завідуючий майстернею,  викладач правил дорожнього руху, головний інженер, директор Сільгосптехніки. Михайло Іванович залишився у пам’яті односельчан  доброзичливою людиною, знаючою людиною із добрим серцем та все-вміючими руками. Своїм батьком гордиться син Віктор та дочка Галина. Для них він завжди був ніжним, ласкавим, добрим порадником.
   Учні сільгосптехніки зарекомендували себе у роботі хорошими спеціаліс-тами та більшість із них све своє життя працювали у рідному колгоспі.
       Пов’язало багато юнаків села Гуків своє життя із сільським господарст-вом, у якому престижно було працювати. Так, у 1966 році прицепщиком пра-цював Лісовський Михайло Францович. Йому було лише 15 років. Після за-кінчення училища механізаторів  у Товстому (1967 рік) поїхав на цілину в Казахстан (Кустанайська обл., Камишенський р-н.). Повернувшись з цілини (1972 рік) пішов працювати трактористом та комбайнером до колгоспу «Пра-вда Ілліча». Обробляти землю йому довелося на  тракторі Т-75, на комбайнах – СК-4; «Колос», «Домінатор» (90-ті роки).
    Разом із ним працювали Гучок Сташко, Вараниця Пилип Лук’янович (із с. Мар'янівка), Удодов Василь Іванович (працював на тракторі Т-74). Одночасно на полі могли працювати до 10-ти одиниць техніки.
   Робочий день комбайнерів та трактористів фактично був не нормований. Працювали добами до 2-3-х годин ночі, а в 5-тій годині виїжджали на роботу. Приїжджали додому лише на декілька годин, щоб помитися та переодягнути-ся, деколи і помитися не встигали. Бувало так, що засинали за рулем  тому, що вдень молотили зерно, а ввечері дискували поля.
   До 1989 року харчував комбайнерів колгоспний садочок. Кухарка садочка зобов’язана була готувати обіди та вечері для діток садочка та колгоспників. Харчували добре – перше, друге, компот чи чай. Обід та вечерю вивозили на поля. Кухаркою працювала Осадчук Г.
   Важко працюючи трактористи не забували і про розваги. Ходили до клубу, співали у хорі (Галущинський М.М, Галущинський В.Й., Лісовський М.Ф) під керівництвом завклуба Осадчука А.
   Найприємнішим для всіх селян завжди було свято обжинків. Де комбайне-рам висловлювали свою подяку та вішали на шиї вінок із колосків. В такий момент вони відчували гордість за себе. своїх товаришів.
   За свою працю селян нагороджували грамотами, преміювали. Лісовський Михайло Францович неодноразово отримував грамоти, нагороджений ме-даллю за сумлінну працю. Про його самовідданість писали у газеті «Нове життя». А у 1995 році його портрет висів на дошці пошани у Чемерівцях.
    Про свого батька теплими словами відзивається  Озарєва Олена Олександ-ррівна  :
   «Паладійчук Олександр Іванович 1953р. н. — простий тракторист із добрим серцем, ясним розумом, щедрою рукою, особливою ніжністю, найкращий сім’янин, друг – усі ці слова про мого батька, який трудився на славу у рід-ному колгоспі. І влітку на роботі, і взимку вдома не сидів, бо в колгоспі  
    Своїм сумлінним ставленням до праці заслужив повагу серед односельців, а також за вагомі досягнення в праці та з нагоди 12-ї річниці Незалежності України занесений на районну Дошку Пошани «Кращі люди Чемеровеччи-ни».
    Зараз мій батько на заслуженому відпочинку, проте непосидючим залиша-ється і тепер. Весь час для себе якусь роботу підшуковує. Він говорить, що робота, рух  додає йому сили, а якщо сидіти та лежати – здоров’я від того не додасться».
     У колгоспі «Правда Ілліча» пропрацював усе своє життя Романишин Ва-силь Іванович 1951 року народження . Про цю людину завжди з пошаною відзиваються односельці. За їхніми словами відомо, що Василь Іванович ро-дом із села П'ятничани, але з 15-ти років працює у селі Гуків. А після одру-ження проживає у цьому ж селі. Хлопчаком працював прицепщиком, в буді-вельній бригаді. Закінчив Товстеньке СПТу пішов в армію повернувшись з якої повернувся до тракторної бригади. Першим його трактором був Т-150. хвалили його за виконану роботу,  поважали  в колективі. А працювати дово-делося важко, цілодобово, трактори не вистигали, норма на одного тракториста становила 32 га ( дискування). 
   Коли працював на комбайні «Колос» то намагався не підвести свою коман-ду, адже відбувалися кожного року,  під час посівної,  змагання між мар'янів-ською, п'ятничанською і гуківською бригадою. За перемогу вручали  грошові премії.
       Бригадиром тракторної бригади був Кульпінський Анатолій Дмитрович  у 91-му році його змінив Яровий Віктор.
     Разом із Василем Івановичем працювали такі трактористи-комбайнери: Тимофієв Олександр, Бойко Василь, Бойко Петро, Баландюк Олександр, Гла-дкий Адик,  Зависляк Сергій, Кирилюк Віктор, Трач Микола.
     Та почували себе, як без рук, трактористи без заслуженого токаря Атама-нчука Володимира, сварщика Прокопчука Юрія. 
     Після створення Селянської спілки «Нива» у 1997 році у спілці залиши-лись працювати на землі : Чинники Руслан та Микола (трактористи), Лісо-вські Віктор та  Олег (трактористи-комбайнери), Віктор Бойко (тракторист), Бойко Володимир Миколайович (тракторист-комбайнер), Ласій Олександр (тракторист), Романищин Василь Іванович (тракторист-комбайнер).
     








   

      
   Із технікою пов’язав своє життя  Маліновський Олександр Михайлович 1954 року народження. 
      « Прийшов влаштовуватися я на роботу в колгосп «Правда Ілліча» у 1980 році і пропрацював 22 роки. Моїм безпосереднім керівником був Вовк Сергій - доброзичлива та розуміюча у техніці людина. Він перебував на посаді заві-дуючого гаражем. 
   Надалі доля розпорядилася так, що я працював під керівництвом Романюка Сергія Федоровича, Хоцянівського Віктора.
    Доброзичливо мене зустріли шофери: Яровий Микола, Мартинов Олек-сандр, Іздебський Борис, Семенишин Олександр, Хоцянівський Віктор, Со-коловський Анатолій, Мороз Анатолій. 
    У 90 році прийшли у гараж працювати молоді спеціалісти: Галайчук Вале-рій, Пацьорко Іван, Осадчук Валерій,  Джигун Микола, Турій Сергій, Світлий Вадим, Пенжуляк Анатолій,  Осадчук Андрій, Атаманчук Василь.
     Приходилось працювати не дивлячись на годинник бо в колгоспі робота знаходилася в різну пору дня і року. Обов’язково усі шофери мали зійтися на роботу на 8 му годину та отримати наряд. Ті шофери, які проживали у відда-лених селах випрошували машини з гаража до дому, щоб швидше  прибути додому ввечері та зранку на роботу.  
   Спочатку доводилося возити овочі і фрукти, зерно з полів на тік, а згодом возили поставки в Закупнянський та Кам’янець – Подільський заготівельний пункт, плодоконсервні заводи, магазини, колгоспні, шкільні столови. Хоча траплялося нерідко так,  що самі весь день залишалися голодні.
   Нову машину отримав уже наприкінці своєї кар’єри шофера. а до того по-стійно працював на старих машинах. Не раз доводилося серед дороги лягати в багнюку та ремонтувати, не раз доводилося чекати місяцями на деталь до автомобіля.  Хлопці по різному викручувалися, хто деталі купував за свій ра-хунок, хто вимінював на потрібну. Так важко вже було після розпаду колгос-пу, а до цього моменту колгосп дбав про все.
   Найважчим періодом у моїй роботі був той період коли приходилося вози-ти доярок на роботу. Приходилося вставати о 5-тій годині ранку та їхати в П'ятничани, Мар'янівку, Бурти, Гуків, щоб зібрати жінок та привести їх в сьомій годині на ферму. Поки жінки доїли худобу виконував різні доручення від завгара. В 9 годині забирав їх з ферми розвозив по селах, в в 13 годині збирав знову, через дві години відвозив і на 8 годину знову звозив на вечірню дойку. Працювали жінки зазвичай до 10-11 години вечора тому додому при-їжджав пізнім вечором. не кажу вже про розпорядок дня взимку під час лю-тих морозів. Дружина разом зі мною носила гарячу воду для розігріву маши-ни. Інколи не допомагало то розігрівав на свій страх та ризик паяльною лам-пою, а інколи замерзала солярка так, що пішки вдосвіта,  по пояс у снігу, йшов на роботу,  щоб попередити завгара, аби він відправив іншого шофера тому, що худоба чекати не буде, та й люди мерзнуть на вулиці чекаючи мене. 
      Шкода мені лише одного, що розпався колгосп і сучасні молоді люди не мають роботи та змушені шукати її деінде».
    
     Не могло село обійтися без столяра. Якщо потрібно було вікно, двері. збу-дувати будинок зверталися до 
Чернуцького Олександра (народився 27 травня 1929 року), який поділився з нами своїми спогадами .
« Мені ще з раннього дитинства доводилось важко працювати. Ще з 10-річного віку пас колгоспні вівці. До школи я пішов 1943 року ще за німців. Моїм першим вчителем був Романюк Михайло.
   З того часу мені найбільше запам’яталось , що у класі висіли образи і кож-ний урок починався з молитви. Коли наші війська звільнили село, то все це відмінили. Десь у 5-му класі я покинув  пасти вівці і працював у колгоспі ко-нюхом, прицепщиком, різноробочим. З часів війни мені найбільше за-пам’ятався епізод, як я з кількома товаришами утікав від німців, які непода-лік Збруча змушували нас копати окопи, але при цьому не давали нічого їсти. Один з німців навіть вистрелив у нас, але нам вдалося заховатись за великий камінь, а потім повзком дістатися до лісу. Цей випадок дуже налякав мене.
   У 1950-1953 рр. я служив в армії. Після повернення додому, сім років пра-цював на МТС столяром. Але найдовше мені довелося трудитись столяром у майстерні будівельної бригади колгоспу. Працювати треба було довго і важ-ко. Крім основної роботи доводилось допомагати односельцям, які будували собі хати, а також робити для них вікна, двері, ставити верхи в хатах. Виго-товляв я також і труни для тих, кого мали виряджати в останню путь.
   Першим бригадиром будівельної бригади був Ласій Сава Григорович, зго-дом його змінив Яровий Микола. Зі мною разом в будівельній бригаді пра-цювали Лівандовський Михайло, Метельницький Олександр, Олійник Олек-сандр (з Долинівки). Топоровський Іван, Корінець Омелян, Троян Сергій, Роженко  Михайло».
   Працював я у будівельній бригаді до 1995 року. За сумлінну і старанну пра-цю неодноразово був нагороджений та премійований.
    Після проголошення Незалежності України доля сільського колективу різ-ко змінилася.
     У 1991 році колгосп «Правда Ілліча» розпадається на ряд інших. Жителі села П’ятничани створили свій колгосп, жителі села  Марянівка слідом за ними створили свій (1993 рік). Так був зруйнований, в минулому( а правлін-ня Пацьорка) колгосп міліонер.
    Щоб там не говорили про вплив комуністичної ідеології на життя простих трудівників, але мушу сказати відверто: секретарі партійних організацій в колгоспі дбали про те, щоб передовиків сільськогосподарського виробництва знали і шанували в трудових колективах. Дошка пошани, колгоспна стіннів-ка, нагородження грамотами, вимпелами, присвоєння Почесних звань, вечори вшанування людей праці — ось далеко не повний перелік того, що стимулю-вало людей до виконання взятих соціалістичних зобов’язань. А ще премію-вання чи то грошима, чи поїздкою на відпочинок, чи екскурсією, чи лікуван-ням у санаторії.
   В підтвердження сказаного будуть дві фотографії: різниця в часі між обома світлинами 5 років.
   В переповненому сільському клубі приходить вечір трудових портретів ( осінь 1982 року). На сцені перев’язані спеціальними стрічками «Переможець соціалістичного змагання»
     свинарка Хлібороб Софія,
     пташниця Ярова Любов,
     тракторист Тимофієв Олександр,
     шофер П’янківський Казимир
     тракторист Вараниця Пилип,
     доярка Ладико Станіслава
телятниця Бучок Євгена.
   
Місцеві аматори з цього приводу підготували чудовий концерт.


   Так було щороку…
     Наступне фото зроблено у 1987 році під час екскурсії за кошти господарс-тва передовиків колгоспу «Правда Ілліча» у м. Одесу. 
  Гуківські рільники, механізатори, тваринники, працівники бухгалтерії і на-віть лектори товариства «Знання» мали можливість ознайомитись із визнач-ними історичними місцями причорноморського міста.




ІV. РОЗДІЛ
Наші земляки у роки Афганської війни
     Виконували свій інтернаціональний обов’язок і жителі сіл : Гуків, Мар'я-нівка, П'ятничани: 

Валідуда Петро
Грисюк Іван
Гавришко Олександр
Мірошник Юрій
Іздепський Віктор
Косінський Володимир
     Доля їм усміхнулася, і вони успішно повернулися додому. Сьогодні вони працюють, виховують дітей, та із сльозами на очах згадують при зустрічах про своє жахливе минуле. 
    В 1960 році  в сімї Валідуди Сергія на світ зявився їх первісток –син Пет-ро.Ріс він,як і всі діти.В 1967 троці пішов у перший икоас Пятничанської во-сьмирічної школи . В 1977 році закінчив 10 класів Гуківської  середньої шко-ли.Потім були курси шоферів, а в 1978 році призваний до дав Радянської ар-мії.  Страшним сном була для рідних служба Петра. Та доля рідних усміхну-лася їм, і Петро щасливо повернувся додому. Пішов працювати у місцеве го-сподарство шофером. Створив сім' ю зі своєю однокласнецию Тетяною. Ра-зом дали вони життя трьом своїм дітям.
    Грисюк Іван народився у сім'ї, де батьки в своїй юності зазнали багато го-ря. Тому коли у них народився Іван, а згодом і брат Міша, доглядали та бере-гли своїх дітей. А діти відповідали їм взаємністю, щирістю.
    Пройшов час. Івана призвали в армію. Потрапив він у Вітебськ білоруської РСР. тут прослужив рік, а тоді його пересилають в Афганістан. Батькам Іван зразу про це на повідомляє. Першого листа з Афганістану написав братові Міші: « Мішка. пробач мені за все. що було між нами. Мамі з татом листа не показуй…»
 Батьки про переїзд сина дізналися згодом.
Незважаючи на все, мати подарувала щасливу долю сину. Він відслужив і повернувся додому.
     У 1965 року у сімї місцевого лікаря Гавришка сталася надзвичайна подія – народився син Олександр. Він старший у родині. надалі народились і його брати – Володимир та Валентин. В 1972 році Сашко пішов  у перший клас. Він був доволі кмітливим та розумним школярем. Після закінчення Гуківсь-кої ЗОШ І-ІІІ ступенів вступив до Борщівського технікуму механізації та електрифікації сільського господарства на інженерний відділ, звідки був при-званий до лав армії. Сімя довідалася про місце служби свого сина після оде-ржання першого листа. та доля була милостива до Сашка. Щасливо поверну-вшись з армії, він вступив до Кам’янець - Подільського сільгоспінституту на агрономічний факультет, щоб продовжити своє навчання. Та чи за іронією долі, чи за збігом обставин, Сашкові не довелось працювати за фахом. Пра-цювати йому прийшлось на митному кордоні у Чернівецькій області село Вашківці. Там він влаштував свою долю.
   Мірошник Юрій був пізньою дитиною, хоча мав старших сестер та брата.  В 1976 році Юрко пішов у школу. Закінчивши 10 класів. вступив на курси шоферів. після закінчення яких його призвели до лав армії. Коли прийшли перші листи з Афганістану. тужила старенька мати, адже на той час уже за-гинув і був похоронений Мрачківський Шура. Та доля усміхалася Юркові – він повернувся додому. влаштувався на роботу. створив сім'ю. Дружина по-дарувала двох синів, які навчались у Гуківській школі..
     Та не повернувся додому Олександр Мрачківський, який згорів у полум’ї  Афганської війни. Олександр Григорович Мрачківський народився в 1965 році в селі Бурти Чемеровецького району Хмельницької області. З 1972 року
по 1979 рік Олександр навчався в П’ятничанській восьмирічній школі. В 1975 р. став піонером , а в 1978 р. вступив в ряди ВЛКСМ.
В 1980 р. Мрачківський поступив в 9 клас Гуківської ЗОШ 1-111 ст. В 1982р. закінчив школу. Олександр був чесним і працелюбним , він користувався ав-торитетом серед одноліток. Шуру( так часто його називали) любили товари-ші і вчителі. 

ПРО СЛУЖБУ В АРМП
     Весною 1983р. Олександр Мрачківський був призваний до лав Радянської Армії. Саша був в складі обмеженого контингенту радянських військ в ДРА.    
    Поетичні рядки присвятив світлій пам’яті Олександра Мрачківського вчи-тель історії  Головатюк Олег Анатолійович.
 
Хоч літа спливають без упину,                
Але час той спомин не забрав,
Як милий, лагідний хлопчина
В селі подільськім виростав.

«Він  хлопець добрий і завзятий», - 
Односельці про нього казали.
Любили всі його дівчата,
І друзі щиро поважали.

Дитинство, юність йшли крилато,
Минулись безтурботні дні…
Послали хлопця воювати

В чужій афганській стороні.
Небезпек і труднощів багато
Кожен день в Афгані посила,
Але Саша мужнім став солдатом,
Побратимів завжди виручав.

Вернутись в село він мріяв
І в майбуття стелити шлях,
Та доля обірвала мрію
В чужих, розпечених пісках.

За мить юнацьких мрій не стало
Про мирну днину золоту,
Ворожа міна все забрала,
Згубила юність у цвіту

Йому б трудитись і кохати,
Проводити у щасті дні,
Та зустрічає сина мати
В солдатській цинковій труні…

Це все здавалось ніби сном,
І марно кликати до Бога,
Несли Тебе усім селом
В останню жалісну дорогу.


Чому ти юним мав померти,
Батьків лишити у журбі?
Хто відповість?.. І лиш з портрета
Дивились очі голубі.

Ми тебе не забудем нізащо,
Вік і пам’ять покаже нам шлях,
Щоб сини України найкращі
У чужих не гинули краях 
!
    За зразкове виконання свого патріотичного та інтернаціонального обов’язку, за виявлення при цьому мужності, йому 19 березня 1984р. була оголошена подяка командуванням Червонопрапорного Туркистанського вій-ськового округу.                                        БЛАГОДАРНОСТЬ
СЛАВА
СОВЕТСКОМУ ВОИНУ-ПАТРИОТУ ИНТЕРНАЦИОНАЛИСТУ!
  Уважаемый товарищ Мрачковский А.Г.! за    образцовое     выполнение     своего консти-туционого,    патриотического    и интернационального   долга   в   составе ограниченного   контингента   советских войск   в ДРА,   проявленные   при  этом мужество и самоотвер-женность, объявляю Вам БЛАГОДАРНОСТЬ.
Желаю крепкого здоровья, новых успехов в ратном труде на благо нашей любимой Роди-ны.
Командующий войском Красно¬знаменного Туркестанского    военного округа. 
Генерал-полковник(Ю.Максимов).
19 марта 1984 года.
  Награждён за мужество Союз Советских Социалистических Республик.
     Олександр Мрачківський загинув виконуючи бойове завдання, проявивши при цьому стійкість і мужність 27 травня 1984р. Смерть повязана з виконан-ням обов’язків військової служби. О. Г. Мрачківський посмертно нагородже-ний орденом Червоної Зірки.

 


V. РОЗДІЛ. Розвиток культури 
  Розвиток освіти  
   У 1966 році у селі Гуків колгосп збудував дитячий садок «Малятко». Відві-дувати садочок могли дітки лише колгоспників і лише у період польових ро-біт. Лише із 1971 року, коли садочок перейшов на державний баланс, до са-дочка допускалися дітки вчителів, працівників сільської ради.
     У 70-80 роках у дитячому садочку «Малятко» налічувалося до 30 діток, які ходили в ясельну, середню та старшу групи. Керівником садочка у цих роках працювала. добросердечна, ласкава, любляча дітей людина – Романюк Надія Петрівна, з якою працювала Лісовська Олена Леонідівна.
Олена Леонідівна розповіла нам, що розпочала свою роботу в садочку у 1989 році на посаді кухаря. Згодом працювала і помічником вихователя. 

   Важко було працювати тому що доводилось бути з дітками від 8 –ї години ранку і до 10 вечора, оскільки колгоспники працювали у полі, чи біля тварин і траплялося так, що забрати дитину було нікому. запам’яталося те, що Гав-ришка Володю мати двохмісячним принесла у садочок (такі були закони) то Валентина Киба доглядала за дитятком. Були місяці коли вихідних не було приходилось працювати позмінно. Разом зі мною працювала Гладка Вален-тина Карпівна, Чайковська Алла Василівна (медична сестра), вараниця Діна (завгосп).
      Полюбляли дітки свою виховательку Корінець Надію, яка віддавала своє серце діткам.
    
 Із 2000 року у дитячий садочок керівником прийшла працювати Головата Люба Петрівна. Ось уже 13 років вона вправно керує садочком,  є на хоро-шому рахунку у Чемеровецькому відділі освіти. За її роки садочок оновився  новими меблями, іграшками, методичним матеріалом. Люба Петрівна зроби-ла усе, щоб її вихованці нівчому не були обмежені. 
   Правою рукою Люби Петрівни ось уже неодин рік є Бубінська Ольга Анто-нівна – вихователька. Хороша людина, любляча мати, професіонал у своєму ділі.
    Не обходиться жодне свято у садочку без надзвичайно талановитої, люблячої дітей, добросердечної помічниці виховательки Ільчук Людмили Миколаївни.  Вона уміє все, і заняття проведе, і казку прочитає діткам, і ігри з ними пограє, і малюнок намалює  та ще й як потрібно кухарку підмінить   .
    Слід згадати і про Бойко Нелю Володимирівну. ЇЇ борщі та пиріжки неза-будуться ніколи. Вона хороша кухарка, гарна господиня.
     Свою любов та ласку дітям при нагоді віддає Хлібороб Галина – прачка та опалювач у садочку. Ніколи і нікому Галина Адамівна не відказала у допомо-зі, а її накрохмалені простині та наволочки завжди радують око.

     У 1923 році в Гукові працювала перша початкова школа. У ній навчалось 97 учнів. Вчителем був Дроздовський Андрій Григорович. 
     У 1934 році побудували двохповерхову школу .Вона розміщувалась в трьох приміщеннях. Два з них знаходились поруч, а третє — в центрі села.
     Влітку 1937 року заверщили будівництво нової двоповерхової школи 
і всі старші класи почали вчитися в ній. Молодші класи навчались в старому приміщенні на території школи. В 1937 році  відбувся перший набір до 8 класу. Орининським райвно було призначено директора школи Вітряного Дмитра Гавриловича, вчителя фізики. Перший випуск святкували у 1939 році. Славився він трьома круглими відмінниками. Ними були Безпалько Ніна та Паранюк Михайло з Кочубіїва і Старух Микола з Гукова. На той час Гуківську школу відвідували учні з Кочубіїва, Красноставець, Кормильча, Бережанки, Пукляк, Жабинець. Під час фашистської окупації школа майже зовсім не працювала. В 1942-1943 роках функціонували по кілька місяців лише початкові класи.
     Коли відступали фашисти, то по варварськи обійшлися зі школою. Особ-ливо постраждали фізичний, хімічний та біологічний кабінет. Школа почала активно працювати з 18 квітня 1944 року, коли місцевість було звільнено від окупантів. Вчителя були колишні випускники, які не мали відповідної освіти, а здобували її шляхом заочного навчання.
    Після війни Гуківська школа існувала як семирічка.
Перший післявоєнний випуск десятирічки був у 1951 році. З тих пір школа започаткована як середня загальноосвітня.                                                                                                                                                                                                                                          
     Другий випуск 10 класу відбувся у 1940 році круглим відмінником був Кузик Михайло виходець з села Долинівка, який у роки війни був військовим льотчиком і загинув, виконуючи бойове завдання.
     Третій випуск припадає на 1941 рік. Відмінником був Польовий Михайло. Більшість випускників цього випуску загинуло на фронті. Для учнів тих років характерною рисою була тяга до знань. Більшість із них навчались на 4 і 5. Із вчителів на Фінському фронті загинув Гульван Іван Іванович вчитель російської мови і літератури.
     Характерною ознакою школи в 70-80 роки було значне піднесення спортивно-масової роботи в школі. Вчителями фізкультури на той час працювали Мазничко Іван Дмитрович та Маловічко Зінаїда Костянтинівна. Учні під їх керівництвом неодноразово виходили переможцями районних, обласних і республіканських змагань. Школа гордиться своїми вихованцями — кандидатами у майстри спорту Різничук Лесею, ГромаковоюОльгою, Чорнюком Євгеном .



  Зазнала змін будова школи у 2007 році за керівництва Герчака С.П. Було добудовано п’ять класів, для учнів початкової школи, спортзал з кабінетом фізичної культури і роздягальнею, санвузли, оснащено комп’ютерний клас.  До 2007 року на шкільному подвір’ї діяли дві школи: «велика»- двохповерхова та «маленька»- одноповерхова з чотирма класами, шкільною бібліотекою, яка на 2012 рік функціонує у тій же школі та навчання учнів молодших класів не ведеться, оскільки вони були переведені до нових при-міщень. 
    Починаючи з 90-х років естетично-виховною візиткою школи є танцю-вальний колектив "Едельвейс" учасник районних, обласних, всеукраїнських конкурсів, володар Гран-прі багатьох з них (керівник Тимофієва О.М.).
  Станом на 2012 рік у школі навчалося  100 учнів з них 8 одинадцятикласни-ків.
У 2013 році навчається в 11 класі 10 учнів.
Директори Гуківської школи 
1. Вітряний Дмитро Гаврилович –                 1935 – 1941
2. Крисько Віра Карпівна –                            1944 – 1946
3. Коваль Василь Іванович                           1946 – 1948
4. Швець Сергій Матвійович –                       1948 – 1950 
5. Некрасов віктор іванович – з січня 1950 – літо 1950
6. Сядро Іван Гаврилович –                           1950 – 1952
7. Мельник Григорій Володимирович –       1952 – 1955 
8. Гарбар Борис Прохорович –                      1955 - 1959
9. Газінський Роман Іванович –                   1959 - 1966
10. Черняга Василь Григорович –                1966 - 1970
11. Мостовий Сергій Сидрович                     1970 – 1975
12. Полтавець Володимир Васильович –     1975 – 1979
13. Паранюк Галина Василівна –                 1979 – 1982
14. Свінтіцька Лілія Юріївна –                       1982 – 1987
15. Паньків Володимир Ілліч –                      1987 – 1995
16. Собань Олександр Володимирович –    1995 -  1997 
17. Скрипник Микола Іванович –                  1997 – 2000
18. Герчак Степан Петрович –                       2000 – 2011
19. Чорнюк Ольга Григорівна –                     з 2011 року
Педагогічні колективи Гуківської школи


Більше десяти років директором  працював Герчак Степан Петрович. За його керівництва школа постала у новому амплуа. Школа була добудована, оновлена, комп’ютеризована. Степана Петровича поважали не тільки жителі села, а й у Районному відділі освіти. Саме йому його колега Тимофієва Оксана Михайлівна присвятила такі слова:
Без активної справи не сидить ніколи
Він всіх розуміє, про всіх завжди дбає,
На думку дитини директор зважає.
На першому плані цієї людини
Здоров’я, знання і розвиток дитини.
Сам творча натура – про це кожен знає,
І нас до творчості він спонукає.
Його проекти «Садочки біля школи»
Нікого не залишать байдужими ніколи.
Комфортне навчання, приємна робота
Директора заслуга, директора турбота.
Як господар шкільного дому,
Не дає спокою він нікому.
Ставить завдання для всіх єдине:
Виховати громадянина,
Віру у краще майбутнє вселити, 
Рідну Вітчизну навчити любити.
Наш Петрович вперед крокує,
Школу майбутнього він будує.
Ми ідемо за ним нога в ногу,
Прокладаємо в майбутнє дорогу.
«Ми вчителі, ми створені Богами –
Мостом духовним бути між віками».

     Надзвичайно любив свою школу Гладкий Мираслав Федорович. Він закінчив Гу-ківську середню школу 1953 році ( то був перший післявоєнний випуск). Оринінсь-кий військомат направив юнака в Миколаївське авіаційно-льотне міноторпедне мор-ське училище. Саме там він зацікавився авіацією. По стану здоров’я з училища Ми-рослава Федоровича комісували, але потяг до моделей літаків, кораблів та автомобі-лів не зник з роками.
   Закінчив Камянець-Подільський педагогічний інститут. Під час навчання в ньому частенько відвідував будинок піонерув, де годинами вдивлявся у моделі, які там пре-зентувались. У книзі піонервожатого знайшов інструкцію по виготовленні моделі лі-така.
   А далі все пішло само собою… Знайшлись хлопчаки, що готові були годинами конструювати. Так при школі виник гурток авіамоделістів(1964 р.), а згодом і картин-гістів.
   Чотири моделі картів збирали терпляче. А згодом були обласні змагання. Привезли грамоти в школу. Ракети, ракетоплани, контурні моделі ЛАЗа і «Победи»… Гуртківці Васильківський В., Тимофієв Д., Бойко О., Білик В. у самостійне життя взяли від сво-го керівника Мирослава Федоровича магічну любов до техніки і технічної творчості.
  Декілька фотосвідчень тих далеких дитячих захоплень.


                         
 
    Гладкий Мирослав Федорович поділився своїми роздумами із учнями Гуківської школи.
    « Педколектив Гуківської С.Ш. славиться тим, що вчителі виховували в воєнні і пі-слявоєнні роки своїх учнів, і давали їм знання і навички, які дуже потрібні в житті.
   Славилось село Гуків, його колгосп і Сільська Рада трудівники якого побудували колгосп в довоєнні роки і відбудували його в післявоєнні роки добились того, що колгосп став мільйонером. За це слава і шана нашим батькам, які добились цього, які були в усьому першими.
   Мені дано завдання описати про технічну творчість з учнями в Гуківській середній школі, коли я працював в школі.
   Гуківску середню школу я закінчив в1952році, і мене приємно згадувати ці роки, бо це була моя молодість.
   Після закінчення  школи я був направлений Оринінським воєнкоматом в Миколаїв-ське авіаційне льотне міноторпедне морське училище. З того часу я побачив і заціка-вився авіацією. А після закінчення Камянець-Поділського педінституту ми ходили на екскурсії по м. Камянець-Подільський.
   На екскурсії в будинку піонерів і станції юних техніків я побачив моделі літаків, кораблів і автомобілів. Тут я теж заінтересувався технічною творчістю.
   вже коли я працював в Бабинській С.Ш. Львівської області, Самбірського району, мені в руки попала книжечка піонервожатого. В цій книжечці я побачив модель літа-ка і послідовність її виготовлення. Я взявся за її виготовлення і виготовив її. Не було тільки мотора. Мотор купили і я навчився його заводити . Мене попросили на обласні змагання, які відбувались в м. Сам борі.
   І вот я на обласних змаганнях вже з учнями. На обласних змаганнях мені самому дозволили заводити мотор і запускати модель в політ. 
   Своїм польотами модель привертала увагу всіх. На фотографії бачите директора будинку піонерів. Він з секундоміром перед нами. Всі залишили свої машини і при-йшли подивитись.
   Запущена модель взлітала під кутам 45°, відлітала на віддаль до 500м., тоді робила розворот і поверталась до місця запуску, потім робила пікірувала  до самої землі, да-льше знов злітала під кутом 45° і знов  пікірувала до того часу поки не вигорить все горюче з бачка. Це тому так, бо ричажок  таймера повністю не перекривав резинову трубку, що йшло від бочка до літака.
   Друга модель кордова швидкісна, яку я запускав, на великій швидкості робила го-ризонтальні круги.
   А над площадкою йшла телефонна лінія, бо видно навіть тінь проводів. Модель на великій швидкості пішла вище проводів і вже не робила горизонтальні криги, а пере-йшла на вертикальні вверх і вниз. І так кружляла поки не вигоріло пальне з бачка. 
   Я описав про участь в обласних змаганнях  Бабинськії С.Ш. Львівської області, Самбірського району.(Бо це мій початок)
   В Гуківській С.Ш. я теж почав технічну творчість з авіамоделізму. Їздив на обласні змагання. Були і удачі, і невдачі. Так як на змаганнях. Після цього з учнями почав ви-готовляти картинги. Їздив на обласні змагання. Не пам’ятаю, які ми зайняли місця. Кращими учнями по картингу були Васильківський В., Тимофієв Д., Бойко О.
   В Гуківській С.Ш. я теж почав технічну творчість по виготовлені моленьких моде-лей автомобілів. Виготовили модель автобуса резиномоторного ПАЗ. З цією моделю виступав на обласних змаганнях Бойко Василь. Він заняв перше місце.
   Виготовили другу модель, контурну модель «Победи» з електричним двигуном, За-був хто з нею виступав. Здається, що Білик Валерій.
   В гуртку технічної творчості виготовляли також ракети та ракетоплани, їздили на змагання.
   Кінцевою метою моєї роботи з технічної творчості було виготовлення дельтаплана. Це реально, бо він виготовляється з алюмінієвих трубок і пластинок.
   Коли я получав журнал «Моделіст конструктор», то там був такий план дельтапла-на.
В другому номері журналу був план як поставити на дельтаплан японський високо-оборотний мотор. Таким чином можна було зробити літак на якому можна було літа-ти. Це реально. Тим часом журнали з планами в Жабинцях  в школі в мене вкрали. і я залишився без планів. Час йшов і я відставав і з здоров’ям і з технічною творчості».
     Пишається своєю бабусею Макогон Алінка. Вона з гордість розповіла про її тру-довий шлях.
    «Макогон Людмила Василівна в Гукові працювала з 1968 року. 15 серпня 1968 року було направлено 5 вчителів: вчитель іноземної мови Полтавець Г.В., вчитель історії Полтавець В.В., вчитель фізики Лозинський В.І., вчитель математики Лозінська Л., вчитель хімії і біології Макогон А.В. Скільки учнів навчалось не пам’ятає, але були парні класи. Кожен клас мав по 20-25 учнів. Директором школи був Черняка В.Г., завучем — вчитель російської мови і літератури Плетінець І.І.
   За період її роботи директорами школи були Мостовий С.С., Полтавець Г.В., Пара-нюк  Г.В., Свінтіцька Л.Ю.,  Паньків В.І.
   Біля школи був сад 0,5 га, шкільні навчально дослідні ділянки 0,5 га, квітники, пар-ники. В парниках вирощували розсаду квітів, капусти, помідор. Кожен клас мав свій квітник і справою честі було зробити так, щоб твій квітник був найкращим. Завділян-ками був Мостовий С.С., а з 1977 року бабуся почала керувати ділянками.
   Продукцію з навчально-дослідних ділянках продавали населенню, а також віддава-ли в шкільну їдальню для здешевлення обідів для учнів. Виручені гроші йшли в фонд школи. 
    Легко було бабусі працювати у школі, а ще й на її долю випало працювати із над-звичайно талановитими та старанними дітьми, які неодноразово приймали участь в шкільних олімпіадах та радували свого вчителя. Так Дольна Валентина Станіславівна завоювали перше місце з хімії в районі і захищала честь району в області. Після за-кінчення школи вона вступила в Кам'янець-Поділський  інститут. На ІІ курсі здобула перше місце в Міжреспубліканській олімпіаді з хімії. Закінчила інститут за професі-єю зоотехнік.
   Боровецька Віра з біології в районі мала ІІ місце. Після закінчення педінституту працює вчителем біології.
   Надзвичайно приємно було чути слова подяки від учнів бабусі за те, що вона зуміла прищепити їм любов до знань.
   Кожного року восени в школі проводилось свято Осені. Кожен клас виготовляв з природного матеріалу поробки. Найкращі поробки відправлялися в Чемерівці  на міжшкільне свято Осені. Гуківська школа була в числі найперших. І такі поробки в 1988 р. були відправлено на виставку в область на станцію Юннатів. Район був пере-можцем і виборов І місце.
     Гордиться бабуся своїми учнями: Вовк Аліною Анатоліївною, яка у 2001 році  приймала участь в зльоті Юннатів в Хмельницькому. За дослідницьку роботу по саді-вництву отримала І місце і була нагороджена поїздкою в Київ в табір Юннатів.
Грицюком Ярославом  Володимировичем, який  у 2002 році на зльоті Юннатів в Хмельницьку за дослідницьку роботу по квітництву  і отримав І місце.
   За період  роботи її кілька разів атестували. Бабуся отримала Вищу категорію та звання Старшого вчителя».
 
     Пишається Гуківська школа своїми вчителями, а особливо Олексою Марією Сте-панівною та Сокальською  Ольгою Михайлівною – відмінниками народної освіти.  
        Про Ольгу Михайлівну хочеться дуже багато розповісти. Мудра, щедра, працьо-вита, наполеглива, розуміюча, хороша подруга, ніжна і ласкава мати, бабуся…
   Вдячна учениця Тимофієва Оксана Михайлівна написала оду в честь  Ольги Ми-хайлівни:
Стаж роботи великий має,
Дітей математики навчає,
Людей цінує і поважає.
Генератором ідей в школі вважається,
Успіху в житті завжди добивається.
У вчительській сім’ї сама народилась,
Вчительська династія у дітях відродилась.
Багато років заступником працювала,
Імідж школи в районі підіймала,
Четверо діток з неблагополучної родини опікає,
Душу і серце в «сиріток » вкладає,
Дбає про них, про їхню освіту,
За собою впевнено веде по світу.
Вони «матуся  Оля» її називають,
За її любов Бога прославляють.
Її кредо «Достойно прожити – 
на цій землі слід залишити».
Побільше б серед нас таких людей було,
Панували б тоді в світі
Мир, злагода і добро!
   

    Більше сорока років Ольга Михайлівна віддала школі, про її заслуги та здобутки можна розповідати дуже довго, але основне те, що вона вміє навчити, вміє учням прищепити любов до навчання, дуже любить своїх вихованців на що вони відповідають їй взаємністю.
 
 
Розвиток медицини
        В 1930 році було відкрито в селі фельдшерсько-акушерський пункт, який знахо-дився в приміщенні дитячого садочка
  Гуківська  дільнича  лікарня почала діяти десь приблизно із 1966 року.
   Перша лікарня побудована  на вулиці Калініна – навпроти магазинів. Лікарі у фель-дшерсько-акушерському пункті  оглядали хворих та призначали лікування, а якщо необхідне було стаціонарне лікування то хворі лягали в лікарню і лікар з медичними сестрами приходили до хворих.
    Головним лікарем з 1964 року працював Гусак Євген Іванович. Зі слів дружини Гу-сак Оксани Іванівни відомо, що Євген Іванович віддавав весь свій час лікуванню хво-рих. Кожний будинок, не одного села,  чув добре слово, пораду Євгена Івановича. Не було такої людини у селі я куб за багато років не оглянув лікар-терапевт. Найважчи-ми були ночі коли приходилося пішки бігти на визови до хворих.
   Обслуговував Євген Іванович села Мар'янівка, П'ятничани, Бережанка, Пукляки. у кожному селі був свій медпункт, але всі вони підпорядковувалися Гуківській лікарні.
Через деякий час побудували нову лікарню біля лісу, яка по сьогоднішній день функ-ціонує лише у 
якості амбулаторії.
     
    Надзвичайно важливу роль у селі відігравала Гуківська лікарня. Завдяки відданій праці лікарів, фельдшерів, медичних сестер врятовано не одне життя жителів сіл: До-линівка, Бурти, Гуків, Мар'янівка, Жабинці, Пукляки, Бережанка, П'ятничани.
        У перші роки існування Гуківської дільничої лікарні, колектив складався із ви-сокопрофесійних працівників. Це  лікарі  Кунділовський М. М., Яцентюк Д. Т., Гусак Є. І., Гавришко Д. С., Швець Н. М., Грицюк В. П., це і медсестри, і санітарки, і пова-рі, і акушерки, і завгоспи, і шофери…Приблизно налічувалось десь біля 40 працівни-ків. 
    Зі спогадів дитячої патронажної медсестри Семенової С. С., це був дружній, пра-цьовитий і веселий колектив. 
     У лікарні було 35 ліжок денного стаціонару: 25 дорослих і 10 дитячих.
Усім працівникам Гуківської лікарні, які віддавали частинку своєї душі жителям села Гуків, низький уклін. Важко думати про те, що на сьогодні залишилось від 
Гуківської дільничої лікарні. І чи довго ще проіснує це відділення?..
       
    Гуківська лікарня, зі слів Джигун Лізи Омелянівни та Лопатюк Галини Петрівни, мала декілька відділень: пологове, терапевтичне. Працювала лабораторія, ренгенка-бінет, стоматологічний кабінет, гінекологічний кабінет, кабінет щеплень, фізкабінет, кабінет дитячого огляду. Було сім палат у яких лікували людей стаціонарно, баня, санвузли. 
  Ліза Омелянівна працювала кухаркою у Гуківській лікарні з 1985 року. Вона пригадує, що за своє існування лікарня перебувала під опікою спочатку Чемеровецької РДА, згодом перевели на колгоспне забезпечення. Коли лікарня була під опікою Чемеровецької РДА постачання ліками та харчовими продуктами було кращим ніж за часів колгоспного забезпечення. Все необхідне для роботи було. Меню в лікарні складалося із риби, телятини, курятини, свинини, овочів та фруктів. Варили супи, борщі, каші із котлетами, підливами, варили вареники з картоплею, сиром, смажили  налисники, тощо. Звичайно меню для різних хворих було окремим. Так, хворим, яким неможна було вживати гострих, жирних, смажиних страв, варили дієти-чні (котлети на пару, рибу на пару).
    Гордилася лікарня своїми працівниками: Гавришком Дмитром Семеновичем (лікар – рентгенолог), Гусаком Євгеном Івановичем (завідуючий лікарнею та лікар-терапевт),  Мостовою Ніною Михайлівною (лікар-терапевт). З 1986 року працює Грицюк Володимир Павлович (лікар-терапевт, завідуючий амбулаторією), Байлюк (лікар-стоматолог); фельдшером : Лопатюк Галиною Петрівною( 1964-1990 рік ), Жилавською (акушер); медичними сестрами: Лапінською Н.М,  Гунько Розою Степа-нівною, Тимофієвою Марією Яківною, Пустій Валентиною Павлівною, Подущак Ганною, Подушак Галиною, Мокрицькою Галиною Григорівною, Стефанією Леонті-євною, Ярова Оксана Олександрівна,  Головата Г, Ромасєнко Л. (лаборант). У складі молодшого медичного персоналу були : Краснопольська ( санітарка), Ялоха Рая (са-нітарка), Савчук Марія Леонідівна (санітарка), Зависляк Емілія Олімпівна (кухарка), Баландюк Галина (кухарка, санітарка). 
      Згодом проходить реорганізація лікарні та утворюється амбулаторія.
   Станом на 2013 рік у Гуківській амбулаторії працюють: Грицюк Володимир Павло-вич (лікар-терапевт, завідуючий амбулаторією), Лиськова Тетяна Борисівна ( медична сестра), Бесараба Оксана Євгенівна (медична сестра), Пукас Лілія (медична сестра), Кушнір Ольга ( медична сестра), Старух Юлія Леонідівна (лаборант), Ялоха Рая (са-нітарка).
    2 квітня 2013 року знову проходить реорганізація і амбулаторія перетворюється на центр сімейної медицини.

Поштовий зв'язок у селі Гуків
    Вісником новин, радості та суму у селі завжди була пошта. Згадаємо лише про те, як наші бабусі чекали вісточки із фронту, від далеких та близьких родичів, з тремтінням чекали біля телефону на голос рідних із далекого БАМу, Казахстану, Афганістану. 
   
    На пошті завжди працювали привітні люди. Люди, які не дивлячись на пору року, погоду у сніги, дощі та морози пробиралися до кожної домівки із величезною сумкою преси чи пенсією.
     Про те, як працювалося звичайні листоноші розповіли Чернуцька Марія Іванівна та Маліновська Ганна Леонідівна.
      Чернуцька Марія Іванівна (народилася 3 червня 1934 року) нам розповіла:
   «В Гукові я проживаю з 1951 року. До того ми з мамою жили у Хмільницькому ра-йоні Вінницької області. З 1959 по 1968 р. я працювала обліковцем рільничої бригади у колгоспі. 
   У 1968 році мене прийняли на роботу у Гуківське Поштове відділення. Завідуючим відділенням у той час був Мудрик Іван Миколайович, а першим завідуючим Гуківсь-кої пошти був Гупряк, імені не пам’ятаю. За один раз доводилось розносити до 1000 примірників газет, журналів, листів та іншої кореспонденції. У вересні 1970 р. мене оформили як відомчого штатного листоношу від району, а до того я отримувала зарплату від колгоспу. Я розносила пошту по вулицях Калініна та Леніна, за мною також були закріплені лікарня, бібліотека, клуб, ветеринарна дільниця, контро колгоспу, ферма, будівельна бригада.
   Разом зі мною листоношами працювали Іванова Софія(з Долинівки), Дуцка Люд-мила, Собачинська Галина,  Гузенко Надія, Троян Ніна, Клімова Міла, Маліновська Ганна.
   Робота була важкою і клопітливою. Доводилось працювати допізна і в будь-яку по-году, щоб вчасно доставити людям потрібну кореспонденцію. Особливо нелегко було перед великими святами, коли на пошту доставляли велику кількість листівок та отк-риток, які потрібно було встигнути швидко посортувати і роздати.
   За свою сумлінну багаторічну працю я неодноразово була нагороджена похвальни-ми грамотами та преміювалась. Працювала я у відділені зв’язку до 1992 року».

    

           Про життя та роботу листоноші розповіла своїм внукам Маліновська Ганна Леонідівна .
     « У 1986 році я була прийнята на роботу у Гуківський відділ зв’язку Чемеровець-кого вузла зв’язку на посаду листоноші і працювала до 2009 року. Протягом цього часу неодноразово Гуківський відділ зв’язку був реорганізований. Так у 1994 році йо-го реорганізували в підприємство «Хмельницькпошта», у 1998 році – «Хмельницьк-пошту» було приєднано до Українського державного підприємства поштового зв’язку, у 2004 році Чемеровецький вузол зв’язку разом із нашим приєднали до Ка-м’янець – Подільського  вузла поштового зв’язку і на базі нашої пошти створили Центр поштового зв’язку №2., у 2006 році  Кам’янець – Подільський  Центр пошто-вого зв’язку №2 перейменовано відповідно до структурних змін у Хмельницькій ди-рекції УДППЗ «Укрпошта» в Центр поштового зв’язку №2 Хмельницької дирекції УДППЗ «Укрпошта».
    Але не дивлячись на ці зміни працювала я з добрими людьми, а саме із Гузенко Надією ( обслуговувала села: П'ятничани, Бурти), Собачинською Галиною (обслуго-вувала більшу частину села П'ятничани), Клімовою Мілою (приймала пошту, а зго-дом працювала більше 10 років листоношею у с. Гуків), Собачинською Оксаною ( пі-сля того як її мати пішла на пенсію розносила пошту в П'ятничанах), Мельник Вален-тиною ( обслуговувала село Мар'янівка), Метельницькою Людмилою ( працювала пі-сля Мельник Валентини), Яровою Юлією (обслуговувала с. Гуків),Чернуцькою Марі-єю.
     Після декількох реорганізацій відбулося скорочення штату і навантаження зросло вдвічі, а заробітна плата залишилася майже такою як була. Крім того змушені були пропонувати жителям сіл продукти  харчування, засоби особистої гігієни. Ніхто не думав про те, що листоноша взимку пішки долає до 3-х кілометрів із пресою, мака-ронними виробами, солодощами, туалетним папером, милом тощо.  
    Але стримувало те, що роботи іншої у моєму віці вже не було, просто не знайдеш, а до заслуженого відпочинку слід було доробити.
    Надзвичайно підтримувала нас наш керівник Атаманчук Віра Миколаївна. Після того як вона пішла на пенсію часто мінялися наші керівники: Атаманчук Любов, Вовк Тетяна, Чорнюк Неля, Тимовська Ірина.
     Радувало те, що кожного разу біля своїх воріт нас зустрічали довірливі очі старе-ньких бабусь, які не терплячи чекали якоїсь звісточки чи новин із села. Саме в такі моменти відчуваєш, що ти комусь потрібна. 
      Серед найпопулярніших газет були: «Нове життя», «Радянська Україна», « Сіль-ські Вісті», «Піонерська правда», «Зірка», «Комуніст», «Порадниця», тощо. За радян-ських часів газети «Комуніст» держав роздавала в кожний будинок безкоштовно.
     Найпопулярнішими журналами були: « Народний депутат» (роздавали безкоштов-но), «Комуніст», « Радянська жінка», «Вокруг света», « Барвінок», «Малятко», «Пе-рець», «Дніпро»(роздавали безкоштовно). Не було такого будинку в який  не заходи-ла із листами та пресою. У 2000 роках люди перестали масово виписувати пресу мо-тивуючи дорогою ціною на неї.
      В обов’язки листоноші входило і те, що необхідно рознести пенсію. на руки лис-тоноші допускалося взяти лише пенсію для 10-15 жителів і не більше. Важко було в той час коли мінялася в Україні валюта тому, що кожній бабусі потрібно було пока-зати купюри та роз’яснити її цінність, щоб в ніякому разі їх не обдурили на ринку.
Коли я розпочала свою роботу то пенсії були у розмірі 12-25 рублів (найменшу отри-мували бабусі-колгоспниці). А купони носили тисячами і люди отримували відповід-но. 
     За свою роботу неодноразово отримувала подяку від керівництва та людей. У газе-ті «Нове життя» отримала подяку від організації. Декілька раз отримувала премію.

Гуківські  таланти 
     Люди села Гуків є дуже талановитими про це свідчить те, працювали та працюють духові оркестри.   Неодноразово музиканти мали честь виступати перед жителями інших міст.
      Так, у 1945 році нашим односельчанам випала нагода приймати участь у святку-ванні  Дня Перемоги в Москві. Їхній духовий оркестр, який складався здебільшого із родини Корінців (Михайло Омельянович, Олександр Омелянович, Григорій Омелья-нович, Василь Омеляновича інші), зайняв перше місце серед духових оркестрів. 
    Ця перемога була великою радістю і гордістю для усієї великої родини Корінців. Також цим визнанням гордились і усі односельчани. 
     Приблизно з 1956 – 58 років при Гуківській середній школі було вперше організо-вано духовий оркестр, який складався  із учнів та учителів місцевої школи. Вони при-ймали активну участь у районних конкурсах та у міроприємствах місцевого значення.

      Потужнім було місцеве господарство «Правда Ілліча» у далеких 70-х. Тракторні стани (їх було три), МТФ із великою кількістю корів, коней, свиней, овець, птиці, рі-льничі і будівельні бригади з їх працьовитими людьми і мудрими спеціалістами зоо-, вет-, агро- та інженерної служби зробили господарство колгоспом-мільйонером.
   Будувались нові житлові будинки, село вирувало повноцінним життям. За рахунок господарства закуплялись музичні інструменти, сценічне вбрання, костюми для учас-ників художньої самодіяльності.

   На цьому фото ви бачите хор аматорів гуківської сцени(1972 рік). Керівник хору — Макарчук Віра Сергіївна — сільський бібліотекар.
  Неодноразово виступали перед односельчанами керівники та працівники колгоспної контори, вчителі, учні школи. Особливо полюбляли веселитися на свято 1-го травня. Святкування зазвичай проходило в лісі де місцеві таланти розважали жителів сіл.


    Гордиться село своїми дітьми, які систематично приймають участь у різних конкурсах. Розвивають свої таланти учні завдяки своїм вчителям: Захаровій Лізі Дмитрівні (керівник танцювального гуртка, вчитель української мови та літератури), Панькова Володимира Ілліча (в минулому директор школи, керівник танцювального гуртка), Москавлюка Миколи ( керівник духового оркестру); Цісара Василя Борисовича( вчи-тель музики, керівник духового оркестру), Тимофієвій Оксані Михайлівні (керівник танцювального колективу «Едельвейс»), Гричуха Віктора Михайловича (вчителя му-зики), Цимбалістого Анатолія Васильовича (вчителя музики від Летавської музичної школи, який систематично приїжджає до школи та навчає учнів гри на музичних ін-струментах з 2011 року).


 Історія Гуківської бібліотеки                                                                                                  
            Бібліотека у с. Гуків була створена у 1937р. Це була хата – читальня, яка знаходилась у будинку на території теперішньої садиби Лісовського Віктора Т. Працювала там жителька с. Гуків Павлушина Олександра М. Після війни, до 1951 р. в бібліотеці працювала Людкевич Марія. Бібліотека знаходилась в одному приміщенні з сільською Радою (тепер будинок Цир-ковняка Вадима). В бібліотеці було два стелажі з книгами, до двох тисяч примірників. З 1951 р. по 1956 р. завідувала книгозбірнею Мазур Олена О. В той час бібліотека знаходилась в приміщенні старого сільського клубу. З 1956р. по 1958р. завідуючою бібліотеки працювала Бальзак Клава. З 1958р. по 1987р. в бібліотеці працювала Макарчук Віра Сергіївна. 
     Вона неодноразово нагороджувалась грамотами за успіхи у роботі.

    
     В 1972р.  Гуківській бібліотеці було присвоєно звання установи відмінної роботи.У 1972р. міністерство культури УРСР, український республіканський комітет профспілки працівників культури нагородили Макарчук В.С. Почесною грамотою за активну участь в організації масово-політичної і культурно-освітньої роботи серед населення.
     В 1975р. Гуківська сільська бібліотека нагороджена дипломом третього ступеня, як переможець республіканського огляду діяльності культурно-освітніх закладів по інтернаціональному та патріотичному вихованню населення.
    
В 1976р. Макарчук В.С. заносилась на районну Дошку пошани.

 




     В 1979р. за успіхи досягнуті за обслуговування населення книгою бібліотеці вручено Прехідний Червоний Прапор. 
     В 1979р. книжковий фонд Гуківської сільської бібліотеки налічував 9434 примірників книг. Бібліотека обслуговувала 1068 читачів, із них 198 дітей.  Їм було видано 24892 примірників книг, середня читаність становила 23 примірники. Бібліотека проводила різні масові заходи серед молоді, дітей, колгоспників та інших категорій населення.
     Макарчук Віра Сергіївна була активним учасником художньої самодіяльності Гуківського сільського хору.

    З 1987р бібліотекою завідує Дубчак Леся Тимофіївна, яка з 1981р. працювала бібліотекарем разом з Макарчку Вірою Сергіївною.
  Про Лесю Тимофіївну добрими словами відзиваються маленькі читачі. Для них вона є тим промінчиком у цьому світі, який висвітлює життя людс-тва протягом тисячоліть. Саме у цій бібліотеці вони можуть почути рекоме-ндацію яку книгу їм слід прочитати, розповідь про письменника книги , на яку тематику він творив. Її праця, її вміння зацікавити дітей є найбільшою нагородою для села. 

  
    З 1995р. бібліотека знаходиться в приміщенні Гуківського сільського будинку культури.
     Сьогодні сільська бібліотека – центр освіти, культури, дозвілля.
  
    Гуківська сільська бібліотека станом на 01.01.2013р. налічує у своєму фонді 11669 примірників друкованих видань. Бібліотека обслуговує 550 користувачів із них 75 дітей.
Для кращого розкриття книжкового фонду у бібліотеці оформлено 11 постійно діючих книжкових виставок і безліч тематичних поличок.


    Гуківська сільська бібліотека брала участь у районних заходах: конкурс на кращу дитячу бібліотеку, конкурс нетрадиційної виставки до 75-річчя утво-рення Хмельницької області (виставка «Гуківчани – ровесники ювілейної Хмельниччини»), конкурс дитячої творчості «Кобзарики», а також у районно-му святі до Дня Незалежності України. Спільно зі школою і сільським будин-ком культури проводились: година пам’яті «Їх мужністю горді нащадки, їх подвиги славні у віках», година скорботи «Не згасне пам’яті свіча», свято Івана Купала. У бібліотеці також проводились масові заходи: година історичного портрета «Народний герой – Устим Кармелюк», година козацької слави «Гомоніла земля козаками», година дбайливості «Хліб – загадка і вічність» та ін. Бібліотека також проводить огляди та перегляди літератури, вікторини, інтелектуальні ігри та інші заходи. 

 Церковне життя

   Церковне життя села характеризувалося тим, що  у 1737 році у Гукові збу-дована дерев'яна церква імені св. великомученика Димитрія .
 Збудована із дуба, покрита гонтами, трьох купольна. Середній купол – круг-лий -восьмигранний, а два інших – чотирьохгранні. Збудована на кошти свя-щенника Василя Березницького і освячена Скальським дияконом Олександ-ром Ломиковським. Вона згоріла перед 1787 р.  Станом на 1739 рік церква на-лічувала 47 прихожан, які працювали 40 днів на церковному полі, а на сіноко-сі працювало 20 косарів; у 1748 році землі у підпорядкуванні церкви стало менше і працювали 60 прихожан протягом 30 днів та 18 косарів;у 1759 році 71-ин прихожанин працював 21 день та 12 косарів. 
У тому ж році з дозволу  Михайла 
Радевича було засновано церкву св. Миколи на зразок Кам'янець –Подільської Миколаївської церкви. На 1790 рік церква налічувала 655 прихожан в тому числі 158 малолітніх. Побудовано у селі 122 двори. Церква св. Миколи – була дубовою одноверхою. Вона існувала сто років - до 1878 р. Після її руйнації, брати Лічкевичі, які їздили в Америку на заробітки, побудували за допомогою грошей із казни (в кількості 4382 руб.58 копійок) нову кам'яну п'ятиверху церкву св. Миколи, криту залізом, яку у 1934 році схід села постановив знести, а на тому місці із того матеріалу побудувати школу. Від красуні церкви залишилися тільки вхід до дзвіниці і церковні ворота. Там зараз стоять дві старі липи. Церковні ворота зберіг Волобуєв Єфим і згодом передав у Мар'янівську церкву.
     В 1999 році Св. Миколаївську Церкву відкрили в пристосованому приміщенні колишнього магазину райСТ. У 2010 році церковна громада викупила дане приміщення для потреб церкви. 
   

На даний час у селі будують нову трикупольну церкву святого Миколая .