Історія села Старого

Село, центр сільської ради. Розміщене за 30 км від районного центру Бориспіль і за 7 км від автотраси Київ — Черкаси, за 31 км від залізничної станції Бориспіль.
Село знаходиться неподалік Дніпра, на старій дніпровській заплаві. Неширока річка Карань відмежовує Старе від давнього придніпровського лісу з півдня. З півночі над сільським поселенням височіє стрімкий обрив, що його вимила у корінному березі колись могутня дніпрова течія. Природа навколишньої місцевості дуже красива. Деякі види рідкісних рослин, занесених у Червону книгу, ще можна зустріти у розкішних старинських лісах.
Проведені поблизу Старого археологічні дослідження засвідчують присутність людини на цій землі впродовж не менше чотирьох останніх тисячоліть. Найдавніші знахідки — уламки посуду доби бронзи, знайдено в урочищі Горби. Скіфські кургани, досліджені в 1962–1963 роках на території Старинської птахофабрики, датуються IV ст. до не. У західній частині села на високому мисі частково збереглися вали городища XII — XIII ст. Городище як укріплення використовувалося і пізніше, зокрема за часів козаччини. Поряд з городищем виявлено селище цього ж часу.
На місці давньоруського городища і започатковане село Старе, що спочатку називалося Краснопіллям. Можливо, у цій назві перші поселенці хотіли відобразити красу навколишньої місцевості, можливо, назва означала спочатку просто гарне родюче поле.
В історичних документах післятатарського періоду село згадується під 1455 роком як «городище Старе». На той час воно було власністю київського боярина Олехни Сахновича. У XV — XVI ст. власниками Старого були також Іван Олехнович, Марія ПроскуринаСушанська, Яцик Лозка та його спадкоємці. За часів Гетьманщини село Старе як військова одиниця належало до Вороньківської козацької сотні, а як приватна власність неодноразово переходило з рук у руки. Володіли Старим полковники переяславські Войця і Лисенко, Полуботок, Головченко, Томара, Сулими (кілька поколінь), вороньківський сотник Микола Афендик. На поч. XVIII ст. у селі налічувалося усього 30 дворів. Але протягом наступних 100 років Старе перетворилося на досить великий населений пункт. Матеріали перепису 1859 року надають таке: у селі налічувалося 207 дворів, 1758 жителів. Тут були два заводи: цукровий і рафінадний. Заводи були власністю поміщика Іваненка, йому ж належала більша частина земель. У селі діяли дві церкви. Оскільки основу населення становило переважно козаки і селяникріпаки, то свою церкву мали козаки, селяни — свою. На початку XX ст. Іваненко продає свою маєтність П. Бродському, який зумів організувати на цих землях добре розвинуте сільськогосподарське підприємство. Був у маєтку Бродського завод з вирощуванню породистих робочих коней. За даними 1921 року, в селі була організована артіль, згодом перетворена на колгосп. У селі було 47 вітряків, 6 маслобоєнь, дві кузні, 5 крупорушок, 5 соломорізок, дві кінні молотилки. 1926 року Старе відносилося до Рогозівського району. Тут проживало 3749 чоловік, разом з населенням хуторів Олександрівка, Кирилів, Чубата Могила та окремою садибою Циганків — 3796 чол. У довоєнні роки у Старому працювали колгоспи ім. Демченката ім. Куйбишева.
Велика Вітчизняна війна принесла у село дворічну окупацію. На окупованій території, в старинських лісах з лютого 1943 року діяв партизанський загін. Партизани врятували від знищення Старинський цукровий завод і торфопідприємство з усім обладнанням, Повністю були збережені 10 придніпровських сіл. У Старому встановлено пам’ятник юній зв’язковій цього загону Фросі Вороні, яка загинула 1943 р. Понад 300 жителів Старого не повернулися з війни. На території села три братські могили. Близько 500 воїнів знайшли тут вічний спочинок: це і оборонці села, учасники боїв за Дніпро, і партизани загону ім. Щорса.
Наприкінці XX ст. у селі розміщувалася центральна садиба КСП «Україна», цукровий і цегельний заводи. Старинський цукровий завод — одне з найдавніших підприємств Київщини, яке вже майже півтора століття працює на повну потужність.
Одним з найбільших постачальників індичого м’яса в Україні була Старинська птахофабрика.
У селі є школа, будинок культури, лікарня, бібліотека. Дворів 1420, жителів — близько 3500.